Славне місто над Збручем

Зовсім недавно мандрівничі стежки привели мене на берег тихоплинної річки Збруч на Хмельниччині. Здавалося, нічого надзвичайного тут немає: річка, яких безліч в Україні.
Але саме тут ми випадково зустрілися із закоханим у рідний край місцевим рибалкою Володимиром Коваленком, котрий розповів про історію дивовижного й славного міста Волочиська, що розкинулося над Збручем.

Тихоплинна річка, в чистих водах якої водяться і плотвичка, і карасі, і окуні зі щуками, синьої стрічкою, розділяє дві області: Хмельницьку й Тернопільську. На подільському березі – Волочиськ, на протилежному – Підволочиськ, і географічно це вже Галичина. На початку минулого століття річка слугувала кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями. Під час Першої світової війни Волочиськ не раз обстрілювали гармати, а його вулиці та передмістя були залиті людською кров’ю.

Далекого 1914 року саме в заплавах Збруча австро-угорські вояки завдали поразки російським військам. Пізніше, 1916-го, на залізничному вокзалі Волочиська розташувався штаб російського генерала Олексія Брусилова. Саме тут він розробив стратегію і тактику контрасту, а згодом реалізував їх. Ця знаменита військова операція ввійшла в історію під назвою «Брусилівський прорив». Вона завершилася перемогою російських військ, хоча й ціною великих утрат.

Пан Коваленко переконував мене, що історично Волочиськ вважається останньою столицею, де перебував уряд Директорії під керівництвом Симона Петлюри. Лише 21 листопада 1920 року кавалерійська бригада Григорія Котовського разом із Червонокозачою дивізією Віталія Примакова змогли витіснити звідси війська Петлюри. Під шаленим натиском шабель і куль українська народна армія була змушена перейти за Збруч і залишити територію України. До речі, у краєзнавчому музеї Волочиська є експозиція, присвячена цій події.

Згадуючи військове минуле, Володимир також розповів про воїнів 10-го гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу – визволителів міста й району від фашистських загарбників. Мені було особливо приємно це чути. Адже у радянські часи майже п’ять років довелося служити під знаменами цієї прославленої дивізії, якою командував генерал-майор Анатолій Корецький. На превеликий жаль, він загинув у Чечні.

Не забув оповідач і про видатних людей – вихідців із Волочиська. З’ясовується, саме тут народилися відомі народні артисти України співачка Ольга Басистюк і композитор-пісняр Микола Мозговий. Останній навіть присвятив одну зі своїх пісень рідній стороні. Улюблениця чоловіків красуня Надія Мейхер-Грановська, екс-учасниця гурту «ВІА-Гра», теж родом із Волочиська.

Звідси коріння відомого українського поета й прозаїка Володимира Маняка. Ще наприкінці 1980-х років він разом із дружиною почав збирати свідчення людей, які пережили Голодомор. Підсумком їхньої титанічної праці стала книга «33-й: голод. Народна книга-меморіал». За неї письменник удостоєний Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Залишив свій слід в історії міста Волочиська й російський письменник Олександр Купрін, який 1893–1894 років проходив тут військову прикордонну службу. Він навіть написав про це оповідання, назвавши його коротко й зрозуміло – «Жах».

Мешканці сьогоднішнього Волочиська опановують різні мирні професії та випускають продукцію на 12 промислових підприємствах. Найбільші серед них фабрика харчоконцентратів і цегельний завод. Вони створені тут ще за радянських часів. Є й такі, «крила» у яких «виросли» порівняно недавно. Це кілька швейних підприємств і фабрика «Tekosom» – плід спільних зусиль Польщі та України. На машинобудівному заводі місцевої філії підприємства «Мотор Січ» працює понад 2400 робітників. Вони складають міні-тракторці з промовистою назвою «Зоря». Також машинобудівники Волочиська виробляють авіадвигуни, що для мешканців невеликого райцентру має велике значення і вони цим пишаються.

Хоча Володимир Коваленко до церкви сам і не ходить, та не зміг утриматися, щоб не похвалитися кількістю храмів у Волочиську. Тут багато храмів і мирно вживаються люди різних віросповідань. Окрасою міста є Свято-Покровський храм Української Православної автокефальної церкви, костел Святої Трійці, церква Андрія Первозванного та багато інших пам’яток архітектури. Але, як кажуть, хоч скільки розповідай, а подивитися варто. Тож приїздіть у Волочиськ, підсумовує свою розповідь Володимир Коваленко, – не пожалкуєте!