передплата Українською | In English

№10, травень 2012

Історико-правове дослідження розвитку корупційних дій у владі та суспільстві

Поділитися:

Корупція характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються в державі та суспільстві, у ній знаходять своє відображення найзначущіші для держави та суспільства проблеми. У корупції проявляється неефективність влади й економіки, недосконалість найважливіших державних та суспільних інститутів. У країнах, де корупція набуває значного поширення й істотно впливає на соціально-економічні процеси, вона із соціальної аномалії (патології) поступово перетворюється на правило й стає звичним способом розв'язання життєвих проблем, нормою функціонування влади й способом життя значної частини членів суспільства.

Корупція як соціальне явище існує в певних інституціональних рамках:  на неї впливають економічні, політичні, правові, соціальні процеси. А вона, у свою чергу, впливає на економіку, політику, право, ідеологію, суспільну психологію тощо [1, с. 10].

Торік у звіті Європейської дослідницької асоціації у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології у рамках проекту «Об'єднуємося заради реформ (UNITER)» (фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні) представлено порівняльні результати загальнонаціональних соціологічних досліджень 2007—2009 та 2011 років про стан корупції в Україні.

Яке місце посідає проблема корупції в Україні серед інших проблем, із якими доводиться мати справу українцям? 74% респондентів оцінили всі 12 проблем із запропонованого їм списку як украй серйозні: висока вартість життя (94,6%), злочинність (92,9%), дороге й недоброякісне медичне обслуговування (91,6%), корупція у владі (90,5%) [2].

Варто зазначити, що за роки незалежності України законодавче визначення поняття «корупція»  деформувалося й стало ширшим. Так, у Законі Україні  «Про боротьбу з корупцією»  від  5 жовтня 1995 року в статті 1 корупція визначається як діяльність  осіб, уповноважених   на   виконання   функцій  держави,  спрямована  на протиправне використання  наданих  їм  повноважень  для  одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [3]. У додатку 2 «Визначення термінів і понять»  наказу Головного управління державної служби України (№ 94 від 30 листопада 2001 року «Про доповнення до Довідника типових професійних характеристик посад державних службовців»)  визначено, що корупція — це зловживання службовим становищем, пряме використання посадовою особою прав та повноважень із метою особистого збагачення; продажність громадських та політичних діячів, працівників управлінських органів. Поняття корупції в новому Законі України  «Про засади запобігання і протидії корупції», який набув чинності 1 січня 2011 року, розкривається як  «використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка (пропозиція) чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам із метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей». При цьому неправомірна вигода визначена як «грошові кошти або інше майно, переваги,  пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав»  [5].

Аналіз наведеного визначення потребує ознайомлення з деякими визначеннями корупції, що містяться в міжнародно-правових актах. Зокрема, в Кодексі поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку, ухваленому 34-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1979  році,  державам надається право самостійно визначати поняття корупції. Загалом корупція  — це «скоєння або нескоєння дії при виконанні обов'язків або з причин цих обов'язків у результаті одержання подарунків,  що приймаються або вимагаються,  обіцянок або стимулів кожного разу, коли має місце така діяльність або бездіяльність»  [6].

У Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією, ратифікованою Україною ще в 2005  році,  корупцію визначено як «прямі чи опосередковані вимагання,  пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов'язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи»  [7].

Історичним підґрунтям корупції можна вважати звичай (який існував із  давніх часів) приносити дарунки вождям (жерцям) для здобуття їхньої прихильності. Коштовний дарунок вигідно вирізняв людину серед інших прохачів і був запорукою того, що її прохання буде виконано. Через це в первісних суспільствах така плата вважалася нормою. Особливо переймалися в давні часи продажністю суддів, що призводило до незаконного перерозподілу власності та бажання вирішити суперечку поза правовим полем. Е. Демський у науковій статті зазначив: ще  2800 року до н. е. на глиняних табличках корупцію визначали як хабарництво, що дає посадовцям змогу безкарно зловживати владою для особистої вигоди, а громадян змушує грати за правилами витончених схем кругової поруки [8].

Історико-правові дослідження достовірно засвідчують, що корупція існувала в суспільстві завжди з часу виникнення держави, а отже, й утворення державного апарату управління. Шарль Монтеск'є писав: «…Відомо вже з досвіду віків, що будь-яка людина, котра має владу, схильна зловживати нею, й вона йтиме в цьому напрямі, доки не досягне належної їй межі». Таку ж думку висловив і наш сучасник
Ю. Скуратов. Під час свого перебування на посаді Генерального прокурора Російської Федерації він зазначав, що, поки є державний апарат, корупція існуватиме.

Першу згадку про корупцію знайдено в матеріалах архіву стародавнього Вавилону (друга половина XXIV століття до н. е.) — найстарішої з відомих людству історичних пам'яток державності. В епоху шумерів і семітів Цар Лагоша (територія сучасного Іраку) був вимушений реформувати державне управління з метою припинення зловживань своїх чиновників та суддів [9]. Отже, історичний процес виникнення корупції стає можливим тоді, коли державний чиновник, маючи можливість розпоряджатися ресурсами, приймає рішення не в інтересах суспільства, а з огляду на свої особисті, корисливі потреби. Підтвердженням цього є знайдені археологами й істориками джерела прадавніх центрів людської цивілізації у Єгипті, Месопотамії, Китаї III—II тисячоліття до н. е.

За часів античності поняття корупції сприймалося досить неоднозначно. Слово корумпувати (від лат. corrumpere) мало декілька негативних значень: ушкоджувати шлунок неякісною їжею, псувати воду в закритій тарі, втрачати можливість, знищувати майно пожежею, викривляти зміст, соромити гідність тощо. Слово «корумпувати» також означає підкуповувати кого-небудь або всіх (не обов'язково посадовця) щедрими подарунками. Префікс «cor-»  начебто «запрошував»  спільно порушувати закон, договір, із самого початку визначаючи, що корупція — явище, яке має співучасників. У римському праві corrumpere означало ламати, псувати, пошкоджувати, фальсифікувати показання, а також підкупити суддю (претора) [10].  Визначення корупції як соціального явища, намагалися знайти Аристотель, Платон, Фукід. Вони створили першу відому науковцям модель корупції — «моральну модель», яка пояснювала людську недосконалість перепоною на шляху до легітимного суспільства. 

У період Роздроблення Н. Макіавеллі порівнював соціальне зло корупції з такою поширеною на той час хворобою, як сухоти. На його думку, мудрість правителів полягала у вчасному виявленні хвороби та знаходженні методів лікування.

У період середньовіччя поняття корупції набуває значення, що притаманне лише церковним, канонічним відносинам, — спокуси диявола. Корупція в католицизмі означала гріховність. Отримана в спадщину гріховна «порча»  розглядалась як природа всіх гріхів (Блаженний Августин, Фома Аквінський). Історик У. Манчестер охарактеризував період середньовіччя як суміш нескінченних війн, корупції, беззаконня. Інший геніальний європейський учений Т. Гоббс писав: «…люди, які пишаються своїм багатством, сміливо скоюють злочини, сподіваючись, що їм удасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати пробачення за гроші чи інші форми винагороди». З точки зору Гоббса, корупція «…є корінь, із якого витікає в усі часи та за всіляких спокус зневага до всіх законів». Ці вислови є безперечним доказом поширення корупції й на органи правопорядку того часу. Доречно згадати й вислів Карла Маркса: «Покажіть капіталу прибуток у триста відсотків, й не буде жодного злочину, на який він не піде…». М. Вебер, навпаки, вважав, що корупція може мати позитивний і функціональний характер у відносинах державної та приватної сфер, за умови якщо вона підсилює позицію еліт, котрі гарантують прискорення змін, що відбуваються в суспільстві.

Згадується про корупцію й у російських літописах ще ХІІІ століття. За їхніми даними, першим законодавчо обмежив поширення корупції Іван ІІІ, а смертну кару за прояви корупції запровадив його онук Іван IV (Грозний). Як свідчать джерела, за царювання Петра І почалася справжня боротьба з корупцією. Він створив контрольні органи, завдяки яким було викрито корупціонерів, прокотилися гучні корупційні скандали. Корупція засуджувалася в усі часи, але це не зашкодило проникнути їй і в
сучасне суспільство [11].

В Україні з часу її виникнення були закладені суспільні норми, які не передбачали утримання чиновників за рахунок державної казни. Тобто єдиним (до речі, цілком законним) джерелом доходів посадовців вважалися кошти, отримані від населення за виконання своїх службових обов'язків. Такі відносини зберігалися тривалий час і за відсутності централізованої вертикальної системи державного управління вважалися соціально прийнятними. Істотні зміни почалися лише з ХVІ ст., коли в російській імперії сформували управлінську систему, а чиновникам установили грошове утримання за рахунок казни. Втім, запроваджене реформами хабарництво так і не було викоренено із соціально виправданих дій, тому що вікові традиції утримання чиновників за рахунок поборів продовжували існувати. З часу встановлення державного утримання чиновників винагороди, які отримували від населення, вже відігравали роль не основних, а допоміжних доходів: їх приносили службовцям як дарунки, що мали назву «почесті». Вони не вважалися підкупом, розглядалися не як злочинне діяння, а як вияв поваги до представника влади. Злочини, пов'язані з незаконною винагородою, в російських та українських землях дістали правове закріплення в другій половині XVII ст. [12]. Хабарництво в Україні почали вважати злочином лише наприкінці XVII — початку XVII століть.

В Конституції гетьмана Війська Запорозького П. Орлика 1710 року корупція згадується як явище, яке згубно діє на весь державний устрій. У ній також наводиться перелік корупційних дій та наголошується на необхідності боротьби з ними.

У XX ст. спостерігається подальше поглиблення корупції. Цьому сприяють бурхливі історичні події. Поділ світу на два табори з різним соціально-економічним та політичним устроєм не розв'язав проблеми корупції, а, навпаки, підкреслив універсальність цього соціального феномену. З'явилися теорії, що ґрунтувалися на ідеологічних засадах й оцінювали корупцію як явище, властиве лише окремим суспільно-економічним формаціям.

Подібне стверджували, зокрема, радянські політична й юридична доктрини. Більшість енциклопедій та словників радянської доби навмисно наголошували, що корупція — це явище, притаманне винятково буржуазним державам і суспільству, в котрому має місце експлуатація людини людиною, а державний апарат залежить від монополій, і що вже в самій економічній і політичній системі закладені для цього умови.

У ХХ столітті дослідження явища корупції стало немодним. Капіталізм намагався довести свою перевагу. Факти корупції доводилося замовчувати. Аналогічна ситуації була й у Радянському Союзі, де взагалі не визнавалася можливість існування корупції на одній шостій частині суші. І тільки в останні десятиріччя ХХ сторіччя на Заході усвідомили, якої шкоди завдає корупція в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Але на той час не збереглося жодних наукових шкіл із їхніми надбаннями у вивченні цього явища.

Аналіз терміна «корупція» у юридичній літературі засвідчує, що вчені висловлюють різні думки щодо розуміння суті цього явища. Висловлені формулювання  не тільки надзвичайно загальні, нечіткі, а й такі, що виключають одне одного. Як слушно зауважує російський дослідник О. Мізерій, існує багато різних визначень поняття «корупція». Але повної ясності та правової точності й досі немає.

У словнику С. Ожегова знаходимо тлумачення корупції як  «підкупу,  хабарів,  запроданства посадових осіб, політичних діячів». У сучасному юридичному енциклопедичному словнику корупція визначається як  «злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, яка полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав та владних повноважень для особистого збагачення».

Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям «хабарництво», «підкуп». Але й тут є різні підходи. Одні автори вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші (наприклад,
П. Панченко) розглядають корупцію як систему систематично скоюваного організованого хабарництва. А. Долгова визначає корупцію як «соціальне явище, що характеризується підкупом, продажністю державних або інших службовців і на цій основі корисливим використанням ними в особистих або у вузькогрупових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних із ними авторитету й можливостей». Водночас В. Лукомський та В. Комісаров наполягають, що принципово неправильно ототожнювати корупцію лише з одержанням хабара.

Під цим явищем слід розуміти специфічну поведінку посадової особи, пов'язану зі зловживанням владою з особистою корисливою метою. Схожі визначення часто читаємо і у вітчизняних, і в зарубіжних публікаціях. Доктор Сар Дж. Пундей визначає корупцію як зловживання державною владою, посадою або авторитетом заради приватного блага. Перелік корупційних дій охоплює хабарництво, здирство, торгівлю впливом, кумівство, обман, «швидкі гроші» тощо. Він підкреслює, що, хоча ми схильні розглядати корупцію як «гріх» уряду, вона дуже поширена в приватному секторі. Саме він найчастіше причетний до корупції влади [16].

Корупція розглядається і як елемент (ознака) або різновид організованої злочинності. Вона зводиться до структурного елементу, системоутворюючої ознаки або різновиду організованої злочинності. Корупційними проявами можуть визнаватися хабарництво, посадові зловживання в рамках організованої злочинності.

Поняття корупції обмежується загальними ознаками й характеризується відсутністю чітких формулювань, які дали б можливість виокремити суттєві ознаки цієї правової категорії. Її визначають як акт правопорушення державних службовців або як систему відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на шкоду державним та суспільним інтересам тощо.

Професор Н. Кузнецова пропонує розглядати корупцію не тільки як правове, а й як соціальне, економічне та моральне явище, що завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних та правових відносин у суспільстві й державі [17]. Цей підхід вважається найвдалішим, бо корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті. Адже, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, неможливо повністю визначити природу походження терміна «корупція».

Схоже визначення дає М. Мельник: «Корупція — це багатоаспектне соціально-економічне, політичне, правове та моральне явище, що складається з цілого комплексу протиправних дій і неетичних учинків. Корупція — це не стільки юридична, скільки соціальна та економічна проблема. Як правова категорія корупція — збірне правове поняття, яке охоплює сукупність взаємопов'язаних правопорушень» [1].

У свою чергу, О. Шута зазначив, що корупція як кримінологічна категорія охоплює лише ту частину корупційних діянь, які законом визнаються злочинними. Тобто до неї відносять злочини осіб, офіційно залучених до управління (осіб, уповноважених на виконання публічних функцій), які використовують у будь-який спосіб надані їм за статусом можливості для незаконного отримання особистої вигоди. Проте існують і  правопорушення, що є не злочинами, а корупційними правопорушеннями.

 Найвдалішим вважається визначення, запропоноване О. Терещуком. Під корупцією він розуміє діяльність державних осіб, спрямовану на протиправне використання наданих повноважень або свого посадового становища та пов'язаних із ними можливостей для незаконного одержання від фізичних і юридичних осіб матеріальних благ, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру (запроданство), а також підкуп зазначених осіб фізичними та юридичними особами [19]. Це визначення не зводиться винятково до протиправних діянь осіб, уповноважених на виконання державних функцій, воно розкриває іншу небезпечну сторону корупції — надання матеріальних чи нематеріальних цінностей фізичними чи юридичними особами.

Отже, корупційні діяння можуть вчинитися двома способами: по-перше — отриманням певних вигод (як матеріального, так і нематеріального характеру) особами, уповноваженими на виконання функцій держави чи прирівняними до них особами; по-друге — підкупом таких осіб фізичними та юридичними особами. Варто зазначити, що підкуп осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або осіб, прирівняних до них, юридичними особами здійснюватися не може. На практиці певну юридичну особу завжди представляє фізична особа — працівник юридичної особи або ж інші особи  (у належний спосіб уповноважені керівництвом юридичної особи). Тому доцільніше вести мову про підкуп осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або осіб, прирівняних до них уповноваженими представниками юридичних осіб.

Отже, корупція як суспільне явище охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов'язаних із неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою
задоволення інтересів власних чи третіх осіб, а також інших корупційних порушень, які створюють умови для вчинення корупційних діянь,  або є приховуванням чи потуранням їм.


Джерела

1. Мельник М. І. Корупція — корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії): Монографія. — К.: Юридична думка, 2004. — 400 с.

2. Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональних досліджень: 2007—2009, 2011. Звіт за результатами соціологічних досліджень. — Київ, 2011. — 47 с.

3. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» : Закон України  від 11.06.2009  р., № 1506—VI // ВВР України — 2009. — № 45. — Ст. 691.

4. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію /  Упоряд. М. І. Камлик.  — К.: Школяр, 1999. — 478 с.

5. Закон України «Про ратифікацію Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією»: Закон України  від 16.03.2005  р.,  № 2476—IV //  Урядовий кур'єр. —  2005. — 21 квіт.

6. Е. Демський. Про деякі питання процедурного забезпечення заходів запобігання й протидії корупції // Віче. —  2012. — № 4 — С. 11—14.

7. Чиновник и коррупция — близнецы-братья // Известия. — 1996. — 10 июля.

8. Бартошек М. Римское право. Понятие, термины, определения. — М., 1989. — С. 93.

9. Основы борьбы с коррупцией (системы общегосударственной этики поведения) / Науч. ред. С.В. Максимов. С. 25. / <http://www.transparency.org.ru/ CENTER/DOC/SourceBook.doc>.

10. Грудзур О. Історія кримінальної відповідальності за хабарництво у праві України та Російської імперії (XVI ст. — початок ХХ ст.) / О. Грудзур // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 5 (149). — С. 21—24.

11. Пундей Сар Дж.  Боротьба з корупцією. Критичний
огляд з аналізом міжнародного досвіду // Матеріали
українсько-американського семінару «Проблеми економічного зростання: питання доброчесності». — Львів, 1997.

12. Кузнецова Н. В. Коррупция в системе уголовных преступлений. «Круглый стол»  // Вестник Московского университета. — 1993. — №1. — С. 32.

13. Терещук О. В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08/ Одес. нац. юрид. Акад. — Одесса, 2000. — С. 11.

14. Філоненко С. Поки зміниться суспільство, корупція процвітатиме  // Віче. — 2011. — № 13.

Автор: Володимир КОСТЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата