передплата Українською | In English

№9, травень 2012

Людина й суспільство: коли сліпий водить сліпого...

Поділитися:

Людство у сліпому кошмарі

Ведене впродовж понад 400 років західними за своїм походженням цінностями й інститутами людство нині перебуває в стані найглибшої екологічної, економічної, культурної та моральної кризи.

За останні 10 років унаслідок 14 тисяч природних катастроф загинули понад 700 тисяч осіб, що дорівнює, приміром, кількості населення Амстердама. Експерти ООН одностайно стверджують, що головним джерелом цих стихійних лих є сама людина з її презирливим, жорстоким і утилітарним ставленням до природи.

Лихоманить і сам соціум. Цінності християнства, що лежать в основі західної цивілізації, більша частина приниженого цією цивілізацією людства нині сприймає, як застарілий рекламний проспект. Та і як може бути інакше, якщо згідно з останніми звітами ЮНІСЕФ чверть населення планети живе в жахливих злиднях та умовах. 1 мільярд 300 мільйонів осіб існують (саме існують!) на 1 долар на день, 3 мільярди мають 2 долари на день. Близько 1 мільярда 300 мільйонів не можуть задовольнити елементарних людських потреб у чистій воді, 2 мільярди 600 мільйонів позбавлені жодної медичної допомоги.

Кількість людей, які перебувають на межі виживання, збільшується щодень і сягнула вже 1,5 мільярда осіб, що перевищує чисельність населення Китаю та в 4 рази більше за чисельність населення країн Євросоюзу. Щодо Китаю, то світові ЗМІ сьогодні в захваті від темпів розвитку Піднебесної, але при цьому всіляко замовчують той факт, що 200 мільйонів китайців ледве животіють на 20 центів на день.

Рівень розшарування суспільства й різниця між багатими та бідними зростає з колосальною швидкістю. Сукупний статок трьох найбагатших родин планети перевищує річний дохід 600 мільйонів осіб із найвідсталіших країн. Водночас у 80 найбідніших країнах рівень доходу на душу населення за останні 10 років став ще мізернішим.

За останні 20 років у цивільних конфліктах на земній кулі загинуло понад 6 мільйонів дорослого населення. Жорстокість громадянських війн наочно проявляється в тому, як ці війни позначаються на дітях. Згідно з даними Верховного комісара ООН у справах біженців, за останні 10 років у цивільних конфліктах загинуло понад 2 мільйони дітей і 6 мільйонів поранено.

У воєнних конфліктах з участю США за останні 10 років загинуло не менш як 225 тисяч осіб і 365 тисяч дістали поранення. В Іраку, наприклад, безпосередньо під час воєнних операцій загинуло 5 тисяч солдатів і офіцерів, іще понад 8 тисяч покінчили життя самогубством. Витрати на ведення цих війн і воєнних операцій становили 3,7 трильйона доларів. Проте цієї нечуваної суми цілком вистачило б, аби за ті ж таки 10 років кардинально розв’язати проблему смертності від голоду в планетарному масштабі.

Люди вбивають не тільки подібних до себе, вони вбивають ще й самих себе. Лише за один рік у світі ідуть із життя з власної волі понад 2 мільйони осіб. Це означає, що поки ви читаєте ці рядки, десь у світі хтось із безвиході, через самотність або психічне захворювання наклав на себе руки.

Мають рацію ті філософи, котрі сучасний розвиток людської цивілізації порівнюють із картиною П. Брейгеля Старшого «Сліпі», де шість сліпих, що йдуть стежкою над яром за проводирем, який оступився й падає вниз, інтуїтивно відчувають небезпеку, але, тримаючись один за одного, крокують у прірву. Проводирем у цій аналогії є сучасне західне суспільство з його економікою, з його політикою, з його культурними, релігійними та моральними цінностями.

Нелюдське, що його створила людина

Кошмар, у якому живе сучасне людство, свідчить про те, що наша планета стала місцем, де за рахунок психічної енергії людей народилися, сповнилися життєвої сили й відчули себе самостійними квазірозумними сутностями монстри як окремих державних і міждержавних утворень, так і людської цивілізації загалом.

На рівні підсвідомості люди завжди олюднювали суспільні відносини, наділяючи їх рисами, хоча й живої, але, безперечно, байдужої до них і сторонньої істоти. Розвиток суспільних наук змусив учених, котрі досліджують гуманітарні проблеми, визнати існування об'єктивних, не залежних від волі людини, яка їх породила, законів розвитку соціуму. Цей висновок цілком виразно вказує на автономність соціальних утворень, що мають власні закони та цілі еволюції. Підтвердженням правомірності такого підходу є висловлювання К. Маркса про капітал: «капітал пожвавлюється», «капітал хоче», «капітал прагне». Така антропоморфність «економіксу» навряд чи потрапила б у поле зору цього мислителя та суспільного діяча, якби не була б відображенням поглядів багатьох людей.

Людство наївно вважає себе господарем своєї планети та впевнене, що створені ним соціальні структури ніколи не зможуть вийти з-під його контролю. Однак насправді окремо взята особистість давно є заручницею не зовсім зрозумілих їй цілей і планів тих соціальних систем, до котрих вона входить як необхідний «гвинтик», а часом виступає й просто в ролі «хлопчика для побиття».

Соціальні системи різних масштабів, посилені складними технічними та інформаційними комплексами, нині трансформувалися в абсолютно не керовані людиною сутності. Самостійність, непередбачуваність, агресивність і очевидна байдужість соціальних структур до долі окремої людини завжди відчувалися й відчуваються нині на інтуїтивному рівні не лише талановитими мислителями. Сьогодні практично кожний із нас почувається заручником тіньових програм правлячих еліт і тому байдужий до будь-яких варіантів «національних ідей» та реформаторських проектів. «Патріотичні устремління еліти» нам незрозумілі, а всілякі програми «поліпшення суспільства» на інтуїтивному рівні сприймаються як нездійсненні.

Наша цивілізація загалом і її національні підсистеми підкорили людину своїм нелюдським цілям. Тому й увійшли в наше життя (як «цілком природні супутники життя») міждержавні воєнні конфлікти, громадянські війни, тероризм, голод, самогубства, розшарування населення на дуже бідних і дуже багатих за зростаючого морального розкладу як перших, так і других.

І, проте, саме ми – нормальні й порядні люди – породжуємо та живимо своєю психічною енергією соціальних і економічних вампірів. Вони – всесильні й безсердечні – скрізь сіють зло, руйнації та смерть. Вони підкорюють своїм хаотичним програмам і квазірозумним устремлінням усіх людей, кожен із яких приходить у цей світ добрим, милосердним, великодушним і справедливим, кожен із яких змушений у зрілому віці щохвилини й щосекунди вести жорстоку боротьбу із самим собою, своїм сумлінням, своїми рідними та близькими й усією планетою. Корячись невідомому злу, люди проносяться по життю, як ошаліле стадо оленів, що мчать, підвладні незрозумілому колективному заклику, на край прірви. Лише поодинокі з них здатні на мить зупинити свій біг у нікуди, безсило махнути рукою й, буркнувши собі під ніс: «Тенденція...», нестися далі до погибелі...

У книжці «Роза Світу» (1958) російський мислитель-містик Даниїл Андрєєв описує страшного демона, який вселяє в людей трепетний страх – «російського уїцраора» Жругра Третього. Це могутня, розумна та вельми хижа істота, що живе в одному з тонкоматеріальних шарів нашої Землі й відіграє в історії величезну роль. Даниїл Андрєєв споглядав у своїх метаісторичних видіннях тонкоматеріального темного колоса, який має характер тварини, а от мову, пам'ять та інтелект – людини. Цей жахливий демон, якщо вжити сучасну мову, – егрегор держави. Егрегор – це інформаційна структура тонкого світу, що має в тривимірній реальності свого двійника – реальний об'єкт, явище або процес.

Проекцією уїцраора в нашому фізичному світі, за Д. Андрєєвим, є держава. Уїцраор випромінює величезну кількість психічної енергії, що з'являється в суспільстві у вигляді комплексу національно-державних почуттів. Трепетне завмирання перед власною державою-ідолом (завважмо: не перед культурою, традиціями, історією та духовними цінностями свого народу, а перед державою), причетність до її здобутків, культ правлячої еліти та вождів, шалена ненависть до політичних опонентів, захоплення виключно матеріальним багатством і авторитетом влади, великодержавний шовінізм, пихата войовничість – усе це живиться еманаціями (випромінюваннями) уїцраора. Проте й він – уїцраор, такий величний і зарозумілий, живиться психічними випромінюваннями мільйонів громадян, усіх тих, хто пов'язаний із еманаціями комплексу державності. І хоч як це дивно звучить, але такі нелюдські сутності з'являються за законами еволюції. Вони покликані захищати самобутність і незалежність етносів. І уїцраори чудово виконують свої функції. Однак їхня квазірозумна сутність позбавляє їх морального коріння, перетворюючи на психоенергетичних вампірів. Тому розбудова й зміцнення держави часто трансформуються в насильство над її громадянами, про що якнайкраще свідчать культи особи вождів, які недавно промайнули вбивчими блискавками в нашій історії.

В історії жорстоким диктатором стає той, на кого уїцраор «через спорідненість душ» скеровує найпотужніший концентрат своєї енергії. Даниїл Андрєєв таких правителів називає «людинознаряддям». Егрегор починає ростити й виховувати майбутніх правителів задовго до того, як випустить їх на історичну арену. Так готувалися до ролі маріонетки в руках чудовиська Нерон, Калігула, Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Пол Пот, Чаушеску, Кім Ір Сен та інші до них подібні.

Чи означає все це, що окрема особистість назавжди приречена бути вічним заручником не зрозумілих їй цілей соціальних та економічних систем, а отже, такою, яку мучать і зрештою вбивають ці системи? Ні! – відповімо ми, – й ще раз ні! Дві тисячі років тому в Нагірній проповіді (Матвія 5:1-7:29; Луки 6:12-41) Ісус Христос чітко вказав прості й зрозумілі способи захисту особистості від деструктивного тиску соціальних систем і збереження своєї неповторності та унікальності.

Проповідь Учителя починається словами: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». Багато хто з нас не раз читав або чув ці слова, при цьому якось не зовсім розуміючи їх зміст. Хто є блаженними: обділені духом, тобто бездуховні люди? А річ у тім, що якби свого часу ці слова було точно перекладено з Євангелія від Матвія, то вони писалися б так: «Блаженні вбогі – духом, бо їхнє Царство Небесне». За такого написання нині всі без винятку правильно розуміли б зміст цієї фрази. А він зводиться до такого. Зневажені й скривджені владою та державою силу й порятунок знайдуть у Дусі, духовності, тобто в Заповіті (союзі з Богом), адже справжні батьківщина та коріння людей – у Царстві Небесному, тобто в Духовній Основі Світоустрою, що від Бога. І наближають до цієї Духовної Основи та Бога щирі, світлі й чисті прояви зміцненої розумом і просвітлінням душі, котра на шляху віри, смиренності й самореалізації очищається від соціального бруду й будує на грішній і минущій Землі нетлінне безсмертне тіло раба (робітника) Божого. То чому за майже дві тисячі років, що минули після смерті Того, Кого весь західний світ шанує як свого Вчителя і Спасителя, людина не стала мудрішою й милосерднішою?

Автор: Григорій СМІТЮХ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

НАБУ взялося за "слугу народу" Холодова через табачні правки Сьогодні, 06 грудня

Ринок землі: Арахамія сумнівається в ухваленні законопроєкту до кінця року Сьогодні, 06 грудня

Криклій про пост Кравцова: я вирішив, що він хоче воювати на білому коні проти всіх Сьогодні, 06 грудня

Маркарова розповіла про плани щодо скорочення держборгу Сьогодні, 06 грудня

За крок до Майдану: стало відомо, чого насправді хоче українська опозиція Сьогодні, 06 грудня

В Україні значно зріс престиж бути військовослужбовцем: з чим це пов’язано Сьогодні, 06 грудня

Рада НБУ розкритикувала політику правління Нацбанку Сьогодні, 06 грудня

В Україні збирають новий Майдан: що може статися 8 грудня Сьогодні, 06 грудня

Онищенко у в'язниці в Німеччині очікує на рішення суду Сьогодні, 06 грудня

Новини 5 грудня: Укрбуд, ціни на бензин та “євробляхи” Сьогодні, 06 грудня