передплата Українською | In English

№8, квітень 2012

Правові та економічні перспективи побудови національної моделі фінансового забезпечення соціально-культурної сфери в Україні

Поділитися:

Питання фінансового забезпечення соціально-культурної сфери в усі часи та епохи були й залишаються проблемними. Вирішення їх означає забезпечення соціальної й політичної стабільності в суспільстві, створення передумов для сталого економічного розвитку й соціального прогресу. На думку багатьох учених, без створення нових підходів до розв'язання проблем у соціально-культурній сфері на світову спільноту очікують значні потрясіння, що не мають національних кордонів. Особливо актуальною є зазначена проблематика для більшості країн колишнього радянського табору, до яких належить Україна.

У науковій літературі термін «забезпечення» має досить широке значення: створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти когось, що-небудь від небезпеки [1, с. 129]. Але в юридичній літературі є різні думки щодо тлумачення цього поняття. Так, П. Рабінович під терміном «забезпечення» розуміє діяльність із створення умов для здійснення прав і свобод людини, яка охоплює: сприяння реалізації прав і свобод (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорону прав і свобод людини (шляхом уживання заходів, зокрема, юридичних, для запобігання та профілактики правопорушень прав і свобод особи); захист прав і свобод особи (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності)  [8, с. 9].

Я. Лазур досліджувану категорію визначає як здійснюване державою за допомогою правових норм, приписів і сукупності засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорону, реалізацію та розвиток  [6].

Поняття «фінансове забезпечення» у вітчизняній науці означає метод фінансового механізму, який застосовують у процесі розподілу й перерозподілу виробленого в суспільстві національного продукту. Про підхід, за якого фінансове забезпечення є одним із методів фінансового механізму, покликаного забезпечувати розподільчі та перерозподільчі процеси з метою утворення доходів і фондів грошових коштів, ідеться в наукових працях О. Кириленко, С. Юрія. В. Опарін також вважає, що фінансове забезпечення — це структурна підсистема фінансово-кредитного механізму. Він визначає фінансове забезпечення як систему джерел і форм фінансування розвитку економічної та соціальної сфер суспільства [3, c. 27].

На думку Н. Карпишина, наведене визначення досить лаконічно відтворює суть досліджуваного терміна, адже відомо, що систему джерел фінансування можуть складати кошти державного та місцевих бюджетів; кошти страхових фондів; кредити; власні кошти юридичних і фізичних осіб; добровільні внески; інші кошти. Як правило, використання того чи іншого джерела фінансування зумовлює форму руху грошових коштів: бюджетних — бюджетне фінансування, кредитів — кредитування, коштів страхових фондів — страхування, власних коштів юридичних та фізичних осіб — самофінансування. Однак у фінансово-господарській діяльності суб'єктів ринку дуже рідко використовують лише одну правову форму фінансового забезпечення, в більшості випадків згадані форми оптимально поєднують. Кожний суб'єкт формує власну модель фінансового забезпечення, якою визначає склад і структуру джерел фінансування та відповідні форми руху грошових коштів. У наведеному вище визначенні фінансове забезпечення розглядається лише як складова макроекономічного механізму, але не взято до уваги те, що воно є в господарській діяльності всіх суб'єктів економічних правовідносин [5, c. 73].  

Ми поділяємо позицію згаданих науковців і доходимо висновку, що фінансове забезпечення — це метод фінансового механізму, із допомогою якого формують та використовують фонди грошових коштів і який характеризує зміст впливу фінансів на різні аспекти суспільних правовідносин.

А фінансове забезпечення соціально-культурної сфери — це метод фінансово-правового механізму, що визначає принципи, джерела і правові форми фінансування суб'єктів господарювання, діяльність яких спрямована на забезпечення нормальної життєдіяльності та всебічного розвитку людини, захист, охорону й реалізацію її основних прав і свобод.

Категорія «механізм» визначається як внутрішня будова, система чого-небудь, сукупність станів і процесів, із яких складається повне фізичне, хімічне чи інше явище. На думку Л. Тіунової, механізм — це високоорганізована система, що має свою структуру  [9, с. 12—13].

Я. Мотовиловкер категорію «механізм» тлумачить як систему правових засобів, мета яких — захист прав людини  [7, с. 54].

Ґрунтуючись на цьому, можна дійти висновку, що правовий механізм фінансового забезпечення соціально-культурної сфери є системою методів, правових засобів і форм, важелів та інструментів, які використовуються для підтримки й функціонування галузей соціально-культурної сфери.

Для нинішнього етапу розвитку України формування нових за змістом відносин у соціально-культурній сфері, яка була й залишається основою соціально-економічного розвитку, є одним із провідних чинників системних перетворень у суспільстві, складовою опрацювання та реалізації стратегії соціального розвитку держави.

Маємо констатувати, що розбудова національної моделі фінансового забезпечення соціально-культурної сфери як соціально-економічного фундаменту соціальної держави здійснюється в Україні значною мірою спонтанно, на тлі набору розрізнених за суттю заходів із розв'язання проблем за принципом «краще пізно, аніж ніколи».

Під час здійснення трансформаційних процесів вітчизняні реформатори задля наповнення дохідної частини бюджету основну увагу приділяли й приділяють таким інструментам реформування, як приватизація, оподаткування, залишаючи поза увагою розв'язання проблем у соціально-культурній сфері, яка й надалі фінансується з тих же бюджетів за залишковим принципом. Сподівання реформаторів на те, що закони ринкового господарства самі все розставлять на свої місця за принципами саморегулювання, приречені на невдачу.

Прорахунки в соціально-економічній політиці мають украй негативні наслідки. Зростає втрата людського капіталу. Замість сталого формування середнього класу як основи соціальної й політичної стабільності суспільства відбувається процес його розшарування за рівнем доходу, дедалі збільшується частка населення, яку можна віднести до соціальних низів. Недостатньо уваги приділяється прогнозуванню та аналізу соціальних наслідків рішень, які приймають на національному рівні. Ухвалений 2010 року Податковий кодекс України не створив належних умов для розвитку середнього класу. Сьогодні вносяться відповідні зміни до цього документа, але вже втрачено час та ресурси. Усе це відбувається через те, що законодавець не бере до уваги точки зору науковців, які багато років вивчали питання ефективного справляння податків в Україні. Не зважають і на такий чинник, що саме середній клас є основним джерелом наповнення дохідної частини бюджету як безпосередньо, так і через створення робочих місць. Наповнення дохідної частини бюджету за наявності сформованого середнього класу може відбуватися за рахунок не лише податків, а й добровільних внесків. Саме представники середнього класу можуть організовуватися, створювати благодійні та інші громадські організації і розв'язувати будь-які проблеми, зокрема фінансові, й у галузях соціально-культурної сфери, беручи на себе частину державних функцій. Водночас розумні, посильні податки, виконуючи стимулюючу функцію, можуть значно знизити рівень тіньової економіки.

Активізація поведінки представників середнього класу в процесі фінансового забезпечення галузей соціально-культурної сфери шляхом створення благодійних та інших громадських організацій може сприяти формуванню нової національної моделі фінансового забезпечення соціально-культурної сфери в Україні.

З огляду на це провідною складовою реформаційних процесів мають стати заходи зі сталого формування середнього класу. Необхідно використовувати й досвід країн, які в недалекому минулому здійснювали докорінні економічні перетворення й досягли неабияких успіхів.

Людвіг Ерхард, розуміючи таємниці успіхів реформ, які здійснювалися під його керівництвом у повоєнній Західній Німеччині, дав таке пояснення: «Всі успіхи…базуються, врешті-решт, на трудовій діяльності людей. Вони були  лише результатом чесних зусиль усього народу».

Сьогодні в Україні діє не адекватна соціально орієнтованій економіці модель фінансового забезпечення галузей соціально-культурної сфери. Низькою є ефективність правових регуляторів для оптимізації інтересів сторін соціального діалогу.

Останні досягнення управлінської теорії та практики підтверджують, що  основою побудови соціальної держави має бути ідея соціального партнерства, яка передбачає співпрацю держави, окремої особи й суспільства. Соціальне партнерство є специфічною формою суспільних відносин між суб'єктами ринкової економіки, її інтегрувальним елементом, а види та принципи співробітництва залежать від того, на якому рівні здійснюється соціальне партнерство, але в усіх випадках воно передбачає готовність до взаємопорозуміння і прагнення до соціального вирівнювання.

Соціальне партнерство в економіці розглядається як етичне поняття й організаційний принцип, воно передбачає визнання різного роду соціальних інтересів окремих суспільних груп і надання їм права брати участь у формуванні та прийнятті рішень із питань розподілу валового продукту. Водночас це означає відхід від віри в утопічну соціальну гармонію. Соціальний мир розглядається як наслідок активного співробітництва партнерів, їхніх взаємних зусиль.

Соціальне партнерство спрямоване на:

- залучення громадськості до участі в державному управлінні;

- регулювання соціальних відносин;

- проведення переговорів на національному, регіональному та місцевому рівнях [2, c. 89].

Головним завданням соціального партнерства в Україні слід вважати:

- залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі монополії у розподілі створеного продукту;

- посилення мотивації до праці для забезпечення високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;

- усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної зі сторін;

- досягнення спільного прагнення до виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві соціального миру й злагоди.

Під час реалізації цієї системи мають бути розв'язані такі важливі проблеми:

- формування нової мотиваційної поведінки суб'єктів суспільних відносин, що відповідає вимогам конкурентного ринку;

- налагодження соціально-трудових відносин, що визначають рівноправність усіх форм власності та встановлюють недискримінаційні умови формування їх вартості;

- усунення причин соціальної напруженості в суспільстві й зменшення негативних економічних наслідків;

- створення умов для поступового формування ефективного власника.

Соціальне партнерство має стати:

- елементом формування соціально відповідальної політики;

- організаційним принципом відносин власності, що за згодою з партнерами визначає рівні умови створення ринку праці, засобів виробництва, капіталу через узгодження політики податків, цін, заробітної плати.

Соціальне партнерство, що ґрунтується на відповідній законодавчій базі, чітких принципах, балансі інтересів усіх сторін партнерства, значною мірою сприяє економічному розвитку держави, досягненню злагоди і соціального миру в суспільстві.


Джерела

1. Бакірова О. І. Державно-правовий механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист та місце органів юстиції України у здійсненні правосуддя // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2007. — № 7. — С. 127—139.

2. Безгубенко Л. М. Професійна етика фінансиста: Навчально-методичний комплекс / Буздуган Я.М., Демя'нишин В.Г., Рендович П.М. — Тернопіль, 2007. — 196 с.

3. Буздуган Я. Поняття, принципи, форми фінансового забезпечення охорони здоров'я в Україні // Віче. — 2008. — № 10 — С. 26—28.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.: Ірпінь, 2002. — 1440 с.

5. Карпишин Н. І. Фінансове забезпечення охорони здоров'я в реалізації державних функцій на ринку медичних послуг: Дис. … канд. екон. наук: 08.04.01. — Тернопіль, 2006. — 208 с.

6. Лазур Я. В. Поняття, сутність та елементи адміністративно-правового механізму забезпечення прав і свобод громадян у державному управлінні. —http:www.nbuv.gov.ua/e-journals/fp/2009—3/09Ijvudu.pdf/

7. Мотовиловкер Я. О. Теория регулятивного и охранительного права. — Воронеж, 1990. — 160 с.

8. Рабінович П. М. Права людини і громадянина в Конституції України (до інтерпретації вихідних положень). — Х., 1997. — 63 с.

9. Тиунова Л. Б. Системные связи правовой действительности. — СПб, 1991. — 136 с.

Автор: Ярослава БУЗДУГАН

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

США запевнили Україну в санкціях проти компаній, які прокладатимуть Nord Stream 2 Сьогодні, 14 грудня

Київ очікує кроків Варшави щодо українських місць пам’яті в Польщі Сьогодні, 14 грудня

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня