... І створити хороший проєвропейський тил

«Вітати парафування можна, найімовірніше, як укладення певного «меморандуму про порозуміння» між сторонами щодо принципів асоціації», – зазначив Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, коментуючи парафування Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 30 березня 2012 року. «А далі – свідоме, неухильне, повне та системне дотримання цих принципів і взаємне виконання зобов’язань у рамках узгоджених положень.
За такого ставлення до Угоди про асоціацію її підписання та подальша ратифікація всіма країнами–членами Євросоюзу матиме сенс. Оскільки парафованого тексту документа в парламенті немає, а досі він був доступним лише для вузького дипломатичного та спеціалізованого урядового кола, оцінювати можна лише сам факт парафування цього безпрецедентно об’ємного документа. Нагадаю, що на важливості його наголошено у відповідній заяві Верховної Ради України», – підкреслив Володимир Литвин.

Цією подією справді було «поставлено крапку» у п’ятирічному процесі підготовки документа, що має прийти на зміну чинній з 1998 року Угоді про партнерство та співробітництво, котра і сьогодні є правовою основою відносин Україна–ЄС. Невід’ємною складовою нового акта стануть положення про створення поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі (ЗВТ).

Хоча сторони парафували лише 170 сторінок політичної частини Угоди про асоціацію, а також першу та останню сторінки торговельної угоди, адже, за словами високопосадовців, технічна робота з вичитування тексту частини угоди, що стосується ЗВТ, ще не завершена. На думку заступника міністра закордонних справ України Павла Клімкіна (котрий, до речі, поставив свої підписи під політичною частиною Угоди про асоціацію), переговірниками було «зафіксовано сутність ЗВТ». Адже документ сьогодні складається зі 170 сторінок тексту політичної частини, 180 – частини, в якій викладено сутність торговельних домовленостей, а також 1350 сторінок доповнень і протоколів.

Відповідно, парафування угоди є винятково технічною процедурою, яка свідчить про завершення переговорів та згоду сторін із текстом документа. А щодо підписання й ратифікації, то, зважаючи на вимоги європейської сторони, це стане можливим лише в разі виконання Україною низки політичних умов, які були сформульовані на грудневому саміті Україна–ЄС 2011 року в Києві. Серед них – дотримання принципу верховенства права, забезпечення незалежності судової системи, відмова від вибіркового правосуддя й політично мотивованих судових процесів, проведення чесних та вільних парламентських виборів, а також імплементація конституційної реформи.

«Сьогодні Європа дуже уважно прислухається, як виконуються демократичні принципи... І європейські країни постійно стежать за тим, як здійснюється реформа судової системи України, що буде з опозиціонерами, а також, як саме пройдуть парламентські вибори», – зауважила з цього приводу співдоповідач ПАРЄ з питань України Майліс Репс.

Однак, як стверджують у Брюсселі, Угода про поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі ще потребує вичитування. Коли ж обидві частини (політична й торговельна) будуть остаточно готові, текст згідно з процедурою має бути перекладений і переданий Раді ЄС, яка в результаті й надасть мандат на його підписання.

«Навіть із суто технічної точки зору це потребуватиме декількох місяців. Ідеться, за найоптимістичнішими прогнозами, про період у 6–12 місяців», – зазначив Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. За його словами, практика Євросоюзу свідчить, що навіть менш значущі і не такі масштабні договори, як, приміром, угоди про вільну торгівлю з Колумбією та Перу, парафовані в березні 2011 року, були остаточно опрацьовані лише через рік, 16 березня 2012-го, коли Рада ЄС прийняла рішення про їх підписання. До того ж, щоб угода між Україною та ЄС набула чинності, документ мають ратифікувати всі національні парламенти держав–членів ЄС: якщо хоч одна із 27 країн виступить проти (а є ймовірність, що в недалекому майбутньому учасниць ЄС стане більше), угода чинності не набере.

«Що ще важливо – потрібно підтримувати постійний діалог і контакт на всіх рівнях: я маю на увазі й Віктора Януковича з Германом ван Ромпеєм та Жозе Мануелем Баррозу; і уповноважених представників та відповідних міністрів; і Верховну Раду та Європейський парламент на рівні політичних груп. Це означає, що всі зв’язки треба не просто зберігати, а й активізувати, аби переконати Європейський Союз, що Україна справді стає ближчою, а завдяки українському суспільству створити хороший проєвропейський тил», – підкреслив депутат Європарламенту, член Групи прогресивного альянсу соціалістів і демократів Богуслав Ліберацький.

Автор: Юлія ЦИРФА