передплата Українською | In English

№7, квітень 2012

Два портрети в інтер'єріДва портрети в інтер'єрі

Поділитися:

Із В’ячеславом Чорноволом мене пов’язує дружба з 60-х років минулого століття. Коли ми були зухвало молодими, відкритими, веселими, працювали в одній газеті, за плечима мали солідний університетський багаж знань, чогось прагнули й вірили, що на все спроможні.

Газета називалася «Молода гвардія», орган Київських обкому та міськкому комсомолу. І хлопці з цих установ теж були відверто молодими, любили життя. Нашому тодішньому головному редакторові, одному з найталановитіших київських журналістів Миколі Кіпоренку, закидали-заздрили: «У тебе не кореспондентки, а справжній Голлівуд». І справді, Голлівуд (якщо вжити сучасний сленг) відпочивав. Редакційні кореспондентки – красуні, до того ж розкручували такі гостро-злободенні теми, що столиця часом гула, як бджолиний рій. Тобто при всьому, так би мовити, «голлівудизмі» робота в щоденній молодіжній газеті – це ще та м’ясорубка, і нам ніколи було розкидатися на якісь там сторонні западання. Тим більше що в нас були місцеві герої. Номер один серед них – Славко Чорновіл. Він умів так сказати про нас, як ніхто. Наприклад: «Мало того, що вона вродлива, так іще й талановита!». Був елегантним у стосунках, добрим, уважним. І тому між жіночою половиною редакції та Славком встановилися ідеальні сестринсько-братерські взаємини. Усією редакцією ми часто бували на пікніках у Вишгороді, де він жив у кімнатці барака-гуртожитку. Мав маленького сина (нині відомий народний депутат України Тарас Чорновіл).

Людина енциклопедичних знань, потужного інтелекту, Славко, попри те, завжди був готовий на веселі витівки, з численних поїздок Україною привозив народні анекдоти, щойно віднайдені фольклорні пісні тощо. У вільний від роботи час виголошував нам такі лекції з історії України, культури, мови, що не просто заворожували – були приголомшливим відкриттям. Воно ніби ось – лежало перед кожним на поверхні, та ніхто не міг зв’язати все це в логічний ланцюжок.

Інформація збігалася з нашим підсвідомим прагненням творити щось суспільно вагоме, будувати щасливе, справедливе життя. Славко став нашим духовним лідером, кумиром, героєм і відданим другом. За ним пішов увесь колектив…

Тепер перекидаю місток у 90-ті того ж століття. Усе, що відбулося протягом попередніх 30 років у горнилі надлюдської боротьби В’ячеслава Чорновола спільно з побратимами та однодумцями за незалежність України, стало вже однією з найголовніших сторінок нашої сучасної історії. Наразі хочу зупинити мить на тому місці, де ми – відома українська художниця Віра Баринова-Кулеба, Славко Чорновіл і я – захекані, стали перепочити, дістаючись пішки до майстерні Віри Іванівни на 16-й поверх. Ліфт не працював, електрику перманентно вимикали. Пріснопам’ятні кучмівські роки. «Чим не Голгофа?» – хтось вигукнув у темряві. «Та ні, крізь тернії – до зірок!» – весело мовив Славко. Й тут залунав дзвінок – у Славка на той час був мобільний такого розміру, що його треба було тримати двома руками. Подарували шанувальники з діаспори. Атена турбувалася, що з ним, чого так довго не відзивається… Костюм на ньому теж був подарований кимось. Мешти, так він іронізував зі своїх продірявлених черевиків, вітчизняного виробництва. Я мала честь ховати їх у сміттєвому ящику в Комо, де ми, члени делегації, умовили купити нові, бо, мовляв, соромно народному герою світити голими пальцями на вимитих до блиску тротуарах одного з найпрекрасніших містечок сонячної Італії (тоді, до речі, весь час дощило). Перед цим довелося побороти відмову Славка: «Атена просила шкіряні рукавички – осінь же! А ви – мешти!». Трохи згодом пішли до крамниці по рукавички. На порозі, соромлячись, Славко тихо мовив: «Людо, ти сама, будь ласка, вибери…». Дещо знітившись, додав замріяно: «У неї кисть руки, як у дитини, тоненька така…».

Знайомлячись із пані Атеною, я мимоволі звернула увагу на її руки – витончені, красиві. Як і вся вона – гарна одухотвореною вродою, внутрішньою силою, інтелектом…

Діставшись майстерні, ми почали розміщуватись, хто де: на різнобійних стільцях, на диванчику. Славко ж стояв наче вкопаний. Отямившись, мовив спантеличено: «Оце всіх депутатів сюди б… Посеред мистецтва і злість пройшла б…».

Віра Іванівна пізніше написала його портрет. Згодом створила алегоричну картину, центральний герой котрої, запряжений у плуга, як віл, оре безкрає чорне поле. Спітніле чоло обрамляє золотий бриль-німб. В обличчі плугатаря – приреченість переможця, на якого після останнього, найважливішого, ривка чигає невідворотна смерть. Цю картину Чорновіл уже не побачив…

А портрет пані Атени художниця писала, мов висотувала його із золотої нитки, попри те, що пензель часом тремтів. Героїня під час сеансів читала свої талановиті поезії, і, наприклад, слова, «як тобі спиться, жінко, на нарах?» стискали серце майстрині. Зринали замерзлі землі навколо мордовських таборів, в одному з яких В’ячеслав Чорновіл відбував роки ув’язнення. Художниця наче бачила, як перед Атеною в 40-градусний мороз десятки разів брутально замикали брами пропускних тюремних пунктів і вона не могла передати любому чоловікові висушені на Україні сухарі… Та на полотно просилися, рвалися, мов сонячні промені, золоті кольори. А незвичайні синьо-зелені очі Атени світилися проникливою любов’ю.

Ми прийшли до майстерні на, так би мовити, презентацію портрета. Коли художниця його відкрила, слів забракло…. Не хотілося нічого коментувати. Вірі Іванівні і як митцю, і як жінці вдалося все зрозуміти й відчути в її видатній героїні… Я спитала Славка: «Ну як тобі портрет?». Він вигукнув: «Прекрасно!». Потім, хитрувато скинувши головою, мовив: «А головне, що мовчить!». Пані Атена, весело глянувши на чоловіка, розсміялася: «Так-так, то лише на портреті, любий!». Обстановка розрядилася, і ми навперейми почали обговорювати твір Віри Іванівни – портрет Атени Пашко, дружини, соратниці В’ячеслава Чорновола. Вони за ці роки й не розлучалися – портрети були поруч на стіні. Тепер їхні душі знову з’єдналися і спочивають разом на березі вічної ріки.

Автор: Людмила БАРАНЕВИЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 5 грудня: Укрбуд, ціни на бензин та “євробляхи” Сьогодні, 06 грудня

Віцепрезидент ЄБРР розповів про претензії до України через ПриватБанк Вчора, 05 грудня

Прем'єр Болгарії відповів Путіну на звинувачення щодо "Турецького потоку" Вчора, 05 грудня

Кернел придбав завод "Елада" за 21 мільйон доларів Вчора, 05 грудня

"Оцифровка" території України коштуватиме понад 275 мільйона Вчора, 05 грудня

Гонтарева потрапила до топ-16 жінок, які надихають читачів Financial Times Вчора, 05 грудня

Якщо Північний потік-2 добудують, транзиту через Україну не буде — Коболєв Вчора, 05 грудня

Зеленський планує продовжити закон "про особливий статус" після Нормандського саміту Вчора, 05 грудня

У Зеленського готові до зміни Конституції після "Нормандських переговорів" Вчора, 05 грудня

Україна пропонує змінити "представників Донбасу" у складі ТКГ у Мінську Вчора, 05 грудня