Тіло як оповідач

У Київському національному музеї російського мистецтва за підтримки Інституту проблем сучасного мистецтва та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури експоновано проект Олександра Бабака «Подвійна оголена натура».

Немає нічого більш позбавленого еротики, як навчальне тіло. Студент-художник творить рисунок з натури заради власне рисунка. Учнівські вправи на тему «ню» пробуджують глядацькі реакції, що стосуються ексгібіціонізму не так тілесного, як душевного.

Знаний художник Олександр Бабак зосередив увагу стороннього спостерігача на дуетах оголених натурників. Тандемні сюжети він перемежовував студентськими рисунками 1950–1960-х років. Митець знайшов їх у запасниках своєї альма-матер – Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Роботи майстра утверджують свободу зображених фігур від будь-яких умовностей, соціальних ролей, громадських функцій, рамок системи. Та водночас оголюють первісні стосунки, що керують людством упродовж його довжелезної історії. «Злочин», «Гнів», «Лють», «Примирення», «Непоступливість», «Милування», «Виклик», «Бажання» – назви робіт художника Бабака претендують на найвищий ступінь узагальнення. Натомість взаємини учасників того чи іншого дуету насправді зумовлюють значно багатший понятійно-почуттєвий резонанс. Вільні від маскування одягом, персонажі не спроможні приховати сутнісних проявів. Промовисті кожен застиглий рух, кожна фіксована складка шкіри, кожен непорушний погляд. Художник зводить натурників по двоє на полі для самовираження. Розділяє їх широкою білою порожнечею або ж, навпаки, зближує та змушує взаємодіяти. А сам хитро спостерігає (й дає змогу в замкову шпарину поспостерігати іншим) за заручниками мистецьких імпровізацій. Тож від початку, здавалося б, цілком нейтральний матеріал є провокатором.

Автор: Ніла ІВАНЕНКО