До питання про правовий статус іноземців під час провадження досудового слідства в Україні

Реформування правової системи України, яке розпочалося 1991 року й триває нині, передбачає та зумовлює необхідність системного підходу до вирішення питань із регулювання соціальних відносин нормами права та відповідності національного законодавства нормам  міжнародного права, що диктує потребу в удосконаленні правозастосовної практики. Останнім часом у політичному становищі України відбулись істотні зміни: набуття членства в Раді Європи та вступ до інших впливових міжнародних структур, що покладає на нашу державу певні обов'язки, зокрема, запровадження відповідних міжнародних правових стандартів.

З розширенням міжнародної співпраці та збільшенням кількості іноземців на території України закономірно збільшується інтенсивність міжетнічного взаємовпливу, іноді виникають непорозуміння та  конфлікти. Злочинні елементи також проявляють інтерес до економічної та фінансової діяльності України, внаслідок цього збільшується кількість злочинів, учинених з участю іноземців.

Так, за інформацією МВС України, протягом 2000—2007 років тільки в Києві вчинено 172 злочини стосовно іноземців та осіб без громадянства, серед них 46 убивств, 10 умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілих. Згідно з моніторингом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини лише за 6 місяців 2008 року стосовно іноземців в Україні скоєно 200 злочинів, зокрема 35 расистських нападів, із яких  15 убивств [1].

Незважаючи на наявність таких даних, достеменно їх підрахувати неможливо. Адже більшість іноземців у разі нападу на них, особливо скінхедів, практично не звертаються до правоохоронних органів. Залишається невідомою також реальна кількість злочинів, скоєних стосовно нелегальних мігрантів, статус яких уже сам по собі означає безкарність для нападників і строк для «нелегалів» виявити себе [7].

Статистичні дані МВС України за  2005—2010 роки свідчать про  збільшення кількості іноземців, які вчинили злочини та потерпіли від них у той самий період. Спостерігається тенденція зростання кількості скоєних іноземцями злочинів загальнокримінальної спрямованості [2].

Отже, є підстави говорити про поступове зростання кількості злочинів на території України, у яких фігурують іноземці, а це впливає на збільшення кількості розслідуваних кримінальних справ з іноземцями.

Покращення сучасної правозастосовної практики з урахуванням взаємовпливу та правових властивостей учасників правозастосовного процесу потребує нагального вдосконалення правової системи України.

Зокрема, Міністерством внутрішніх справ України обрано пріоритетні напрями наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010—2014 років, серед яких співробітництво з правоохоронними органами зарубіжних країн у сфері протидії злочинності та дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ [3].

Питання міжнародного співробітництва, видачі іноземців, правових імунітетів, особливостей доказування, забезпечення права на захист досліджено в працях Ф. Агаєва, А. Бастрикіна, Ю. Бєлозерова, О. Виноградової, А. Волеводза, В. Волженкіної, Л. Галенської, В. Галузо, С. Кудінова, Н. Маришевої, П. Назаренка, М. Пашковського, В. Цепельова. Різні аспекти тактики проведення слідчих дій з іноземцями були предметом досліджень Р. Бєлкіна, Н. Жукової, А. Закатова, В. Смирнова, И. Биховського,  А. Сирова,  І.  Когутича, В.  Кузьмічова, А.  Крамарева, А. Васильєва, В. Снеткова, Н. Селіванова, О. Калганової,  Л.  Удалової, Л. Шарай, В. Лаврова, О. Александрова та ін. Однак чимало проблем, пов'язаних із тактикою проведення слідчих дій з іноземцями, залишаються нерозв'язаними, що негативно впливає на рівень забезпеченості прав і свобод людини в державі під час провадження досудового слідства.

Попри значну увагу до правового статусу іноземців у нашій державі, юридичну відповідальність за правопорушення, проблеми тактики проведення слідчих дій з іноземцями сьогодні недостатньо досліджені, що спричинює недоліки та складності під час розслідування справ цієї категорії, в тому числі неналежне забезпечення прав і свобод указаних осіб, зокрема — права на захист.

Відповідно до ст. 26 Конституції України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України» [4].

Наявність в Основному Законі норми, яка визначає для іноземців винятки, є правовою підставою для встановлення особливостей правового статусу іноземців на території України, що зумовлено властивістю іноземців, які є певною мірою «чужинцями» для держави, і тому наслідки потрапляння їх у сферу юрисдикції іншої країни є також особливими. З огляду на це встановлення правового статусу для іноземців є засобом, з одного боку, захисту державою своїх життєво важливих інтересів, як, наприклад, заборона в'їзду до країни небажаних осіб, а з другого — засобом імплементації іноземців у правове середовище України, наприклад, необхідність отримання дозволу для в'їзду на її територію.

Конституцією України, законами України гарантовано загальновизнані права та обов'язки особи в Україні, дія яких поширюється на іноземців, проте відповідними нормативно-правовими актами, як-от: Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 року № 3929-XII, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI, «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III, а також деякими постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами органів виконавчої влади в Україні та міжнародними угодами України встановлені певні особливості правового статусу осіб, які не є громадянами України під час їх прибуття і перебування на  її території. Такими є Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства до України, їх виїзду з України і транзитного проїзду її територією, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року за № 1074, Правила оформлення візових документів для в'їзду до України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.1999 року № 227 та інші.

Урахування слідчим особливостей правового статусу під час провадження процесуальних дій дасть йому можливість ефективніше організувати розслідування у кримінальній справі та уникнути порушень прав людини під час розслідування. Це, у свою чергу, позитивно вплине на правозастосування загалом, що в результаті підвищить якість доказової бази.

Крім того, таке питання має соціально-політичну значущість у посиленні боротьби з порушеннями українського законодавства як із  боку іноземців, так і стосовно них. Це зумовлює необхідність теоретичного осмислення питань реалізації норм процесуального законодавства України щодо особливості тактики провадження процесуальних дій з іноземцями.

Закріплення названих особливостей передбачає як уживання процесуальною особою організаційних заходів, так і дотримання певної процедури. В багатьох випадках це обов'язковий пошук перекладача (ст. 45 КПК України), а також переклад процесуальних документів мовою, яку знає іноземець, повідомлення представників дипломатичної установи, забезпечення присутності захисника під час проведення слідчих дій з підозрюваним та обвинуваченим — іноземцем, який не знає мови кримінального судочинства, врахування впливу певних традицій та особливостей релігії особи, особливостей світогляду тощо.

Отже, вплив правового статусу іноземця на процес розслідування створює певні труднощі під час проведення слідчих дій, наявність спеціальної процесуальної процедури проведення певних дій зумовлює потребу обрання чи розроблення тактичних прийомів, які доцільно застосовувати під час розслідування кримінальних справ для щонайефективнішого використання наявних процесуальних засобів.

На погляд С. Кудінова, найзначущішими для розслідування є особливості правового статусу іноземців, які пов'язані: з порядком прибуття іноземців на територію України; набуття іноземцем відповідного правового статусу в Україні; режимом перебування іноземця на території держави; порядком виїзду особи з України; режимом доступу іноземців до певних видів інформації; специфікою процесуальної форми проведення окремих слідчих дій [5, с. 265—273].

Відмінності у правовому статусі іноземців зумовлені багатьма чинниками, але насамперед вони залежать від соціально-економічних і політичних умов у відповідній країні, характеру та цілей внутрішньої й зовнішньої політики держави, рівня розвитку в ній демократії й культури, від історичних і національних традицій, міжнародного клімату [5].

Тож однією з особливостей правового статусу іноземця як фізичної особи є певні особливості існування самого інституту правого статусу, бо іноземець фактично має два правові статуси, — один, який існує на його батьківщині, другий — у країні перебування особи, в нашому випадку в Україні, що, безперечно, потрібно враховувати під час організації розслідування у кримінальній справі та в разі проведення процесуальних дій.

Зважаючи на викладене та потреби слідчої практики, щодо яких наведено статистичні дані, перспективними для дослідження є питання встановлення особливостей правового статусу відповідних категорій іноземців під час провадження досудового слідства, проблематика врахування та використання цих особливостей під час провадження слідчих дій, а також удосконалення процесуального закону, що регламентує правовий статус іноземців під час проведення процесуальних дій за їх участю.

Джерела

1. Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 2009 р. [Електронний ресурс]. — http://www.ombudsman.kiev.ua/

2. Міністерство внутрішніх справ України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. — http://www.mvs.
gov.ua/

3. Про затвердження Переліку пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010—2014 років: Наказ МВС України № 347 від 29 липня 2010 року. [Електронний ресурс]. — http://
www.mvs.gov.ua/

4. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року — К.: Феміна, 1999. — 64 с.

5. Кудінов С. Вплив правового статусу іноземців на розслідування злочинів // Форум права. — 2008. — № 3. — С. 265—273 [Електронний ресурс]. — http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08kssnpz.pdf 

6. Тодыка Ю. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине: Учеб. пособие — Харьков: Факт, 1998. — 104 с.

7. Філоненко С. Расизм. Виклик екстремістів // «Віче». — 2008.—
№ 19. — С. 26—31.

Автор: Богдан ЯКИМЧУК