Юридичний позитивізм – ідеологічна основа для зловживань кримінальним законодавством

Кризові явища в кримінальній юстиції України сьогодні видно, як то кажуть, неозброєним оком. Вони проявляються у вигляді різноманітних зловживань, зокрема й зловживань Кримінальним кодексом, котрий застосовують як інструмент для корупційних діянь. З його допомогою особи, що мають повноваження у сфері кримінальної юстиції, можуть незаконно набувати або перерозподіляти значні блага і вигоди (наприклад, приймаючи незаконні рішення про притягнення/непритягнення до кримінальної відповідальності, про звільнення/незвільнення від покарання, про зміну кваліфікації злочинів, про визначення міри покарання тощо). Більше того, нині в Україні навіть законні рішення у сфері кримінальної юстиції дедалі частіше стають предметом корупції: їх прийняття в багатьох випадках залежить від «винагороди».

То як можна пояснити феномен перетворення Кримінального кодексу України на інструмент для зловживань?

Одним із чинників, що зумовили цю метаморфозу, стала криза правової ідеології в Україні, ураження її позитивізмом. Позитивізм породжено неправильним вирішенням «основного питання юриспруденції», яке формулюємо так: що є першоджерелом права – «буква» закону чи його «дух»? В «ідеологічній боротьбі» на ниві юриспруденції щодо вирішення цього питання сьогодні в Україні перемагає (сподіваюсь, поки що) позитивістська правова ідеологія, згідно з якою «буква» визнається першоджерелом права. Виходячи з цього, «буква» закону відривається від його «духу» й відтак перетворюється на інструмент для зловживань. За допомогою «букви» закону, відлученої від його «духу», позитивістськи тлумачачи текст закону, можна маніпулювати ним, як заманеться, й обґрунтувати що завгодно, навіть те, наприклад, що чорне є білим. І все це матиме видимість «буквеної», тобто формальної, законності.

Правовий позитивізм, отже, відкриває дорогу до легалізації вседозволеності. У народі прояв правового позитивізму вдало охарактеризовано прислів'ям «Закон – що дишло: куди повернеш, туди й вийшло». Саме цей правовий позитивізм і є ідеологічною основою для зловживань законодавством узагалі й Кримінальним кодексом зокрема. Тож питання про правову ідеологію має не лише теоретичне, а й практичне значення. Від його вирішення залежить, як «працюватиме» Кримінальний кодекс. Тобто це визначає характер кримінальної юстиції в Україні.

Що ж слід протиставити правовому позитивізму, який є ідеологічною передумовою кризи кримінальної юстиції в нашій державі?

Уявляється, що ідеологією, яка здатна подолати позитивізм, є правова ідеологія, заснована на ідеї соціального натуралізму. Ідеться про так звану соціально-натуралістичну правову ідеологію, проявом котрої є, зокрема, ідеологія природного права .

За цією ідеологією право – це закони соціальної природи, втілені законодавцем у чинному законодавстві. Кримінальне право, відповідно, – це закони соціальної природи, втілені законодавцем у кримінальному законодавстві. Виходячи з цього, закони соціальної природи (інакше кажучи, закони природного права) – це (образно) «дух» законодавства, а текст законодавства, що втілює в собі його «дух», можна визначити як «букву» закону. Існує така закономірність: чим адекватніше «дух» законодавства втілений у його «букві», тим розвиненіше право в країні.

Відповідно до соціально-натуралістичної концепції першоджерелом кримінального права є певні закони соціальної природи, що є «духом» законодавчих актів. Законодавець має відкривати ці закони (так само, як фізик або біолог відкриває закони фізичної чи біологічної природи) й оголошувати в кримінальному законодавстві злочином діяння, що порушує ці закони. Виходячи із соціально-натуралістичної концепції права, будь-який злочин – це діяння, що порушує закони соціальної природи й відповідальність за яке передбачена в кримінальному законодавстві. Критерієм криміналізації того або іншого діяння є порушення ним законів соціальної природи. Законодавство – це лише «віддзеркалення» цих законів (першоджерела) в свідомості законодавця, котрий утілює це «віддзеркалення» в «букві» відповідних законів. «Віддзеркалення» може бути адекватним, менш адекватним або неадекватним – таким же буде й законодавство.

Самe по собі законодавство «не працює», його як правовий інструмент приводить у дію людина. Відповідно до цієї «інструментальної» концепції законодавство застосовується (і завдяки цьому діє) так, як ним орудує людина. А людина робить це відповідно до того типу правової ідеології, який сповідує, – «позитивістської» або «соціально-натуралістичної» (окремим проявом останньої є «природно-правова» ідеологія). Саме «позитивістська» правова ідеологія проявляється в кримінальній юстиції у вигляді зловживань кримінальним законодавством. Цими зловживаннями, наприклад, зумовлена корупція у сфері кримінальної юстиції.

Отже, «позитивістська» правова ідеологія може слугувати ідеологічною передумовою для різних зловживань кримінальним законодавством (зокрема й корупційних) у практиці кримінальної юстиції. Тому, уявляється, боротьба ідей «позитивізму» й «соціального натуралізму» в юриспруденції (образно кажучи, ідеологічна боротьба в юридичній науці) має безпосередньо практичне значення для протидії зловживанням кримінальним законодавством (у тому числі корупції) у сфері кримінальної юстиції. Це ще один доказ значення юридичної теорії (а також заснованої на ній правової ідеології) для правової практики, що особливо актуально сьогодні, в умовах войовничої антинауковості, поширеної й у сфері кримінальної юстиції.

Соціально-натуралістична концепція праворозуміння може бути, зокрема, використана для протидії так званому вибірковому підходу в практиці кримінальної юстиції, що є проявом правового позитивізму.
І ось чому.

Згідно із соціально-натуралістичною концепцією праворозуміння існує фундаментальний закон природного права, який можна назвати «законом парності прав і обов'язків»: природні права невіддільні (так би мовити, «в парі») від відповідних природних обов'язків. Будь-яке право людини може природним чином (тобто оптимально) існувати лише «в парі» з відповідним обов'язком. Розрив цієї «пари» в законодавстві призводить до зловживання правом, представленим у формі «букви» того чи іншого закону. Тому законодавець повинен підкорятися закону «парності прав і обов'язків», згідно з яким будь-яке надання прав у законодавчому акті має неодмінно супроводжуватися накладенням відповідних («парних») цим правам обов'язків. Інакше з’являється легальна можливість зловживання правами.

Чинний Кримінальний кодекс України порушує цей фундаментальний закон природного права: у ньому, зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за зловживання правом на кримінальне переслідування, але не передбачена «парна» їй кримінальна відповідальність за невиконання обов'язку здійснювати кримінальне переслідування за наявності підстав для цього.

Нерідко це й зумовлює вибірковий підхід у практиці кримінальної юстиції України під час вирішення питання про кримінальне переслідування. Скажімо, маючи достатні підстави для кримінального переслідування тих чи тих осіб, прокурор може довільно (наприклад, з політичних, корисливих мотивів або щоб помститися) обирати для цього лише деяких із них, залишаючи діяння інших без кримінально-правового реагування.

Для усунення цього недоліку чинного Кримінального кодексу України слід, як уявляється, доповнити його нормою про кримінальну відповідальність за невиконання (або неналежне виконання) уповноваженою особою кримінальної юстиції обов'язку здійснювати кримінальне переслідування за наявності підстав для цього. Як, наприклад, це встановлено в Кримінальному кодексі Іспанії (ст. 408). Така норма протидіяла б вибірковості кримінального переслідування в практиці кримінальної юстиції України.

Подолання позитивізму в кримінальній юстиції за допомогою соціально-натуралістичної правової ідеології дасть змогу подолати й інші прояви зловживання кримінальним законодавством.

Автор: Олександр КОСТЕНКО