Порадіймо за живого класика!

Видатного українського поета-академіка Бориса Олійника висунуто на здобуття Нобелівської премії

– Це ж не перше квітня! – спалахнув маститий письменник, коли довідався, що Шведська академія отримала офіційне подання НАН України за підписом Бориса Патона про висунення кандидатом на здобуття Нобелівської премії 2012 року поета-академіка Бориса Олійника. – За кордоном наших ліриків майже не знають.

– Таки не День сміху, однак до висунення ставлюся з гумором, – хитрувато примружив око номінант. – Ініціатори мене не питали, тепер хай самі й розбираються. Українська література справді давно заслужила того, щоб мати свого нобелівського лауреата. У нас є прекрасна поетеса Ліна Костенко. Її твори й треба подавати. Я готовий підтримати цю кандидатуру. Головне завдання сьогодні – утвердити на міжнародних широтах Україну як державу розвинутої науки, високої культури й самобутнього мистецтва.

Професор Павло Рудяков як один із найактивніших організаторів чітко спланованої акції зазначив, що висунення здійснено на підставі клопотання групи представників творчої й наукової інтелігенції, яка провела публічне обговорення кандидатури автора понад двадцяти збірок віршів та поем. Ініціативу схвалив учений секретар Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України Віктор Бурбела: «Борис Ілліч цілком гідний такої нагороди. Він – живий класик, який входить до п'ятірки наших найкращих поетів-сучасників». Резонансний захід підтримав Український фонд культури.

Несподіване висунення творів Бориса Олійника на Нобелівську премію скептично сприйняли відомі прозаїки Оксана Забужко, Володимир Яворівський, Юрій Винничук та Лесь Подерв’янський; патріарх сучасного красного письменства Анатолій Дімаров (у травні йому виповниться дев’яносто років) зронив: «Я подав би на розгляд Шведської академії масштабний доробок видатного літературознавця Івана Дзюби», а колишній посол України в Ізраїлі та США, знаний публіцист Юрій Щербак зазначив: «Потрібні переклади творів наших авторів кількома (бодай трьома) основними європейськими мовами. Без цього марно сподіватися на успіх». До того ж, зізналися колеги Бориса Олійника, треба мати в Нобелівському комітеті авторитетних промоутерів чи й лобістів української літератури, інакше… Невже чергова невдача? З різних причин не одержали престижної премії Іван Франко, Улас Самчук, Павло Тичина, Микола Бажан, Олесь Гончар, Василь Стус.

– На жаль, ми не вміємо радіти за колег, – засмучено каже заслужений діяч мистецтв України, земляк полтавця Бориса Олійника і його давній приятель Віктор Женченко. – За роки нашої незалежності українці спромоглися висунути на премію лише Ліну Костенко, але зробили це невміло, на хуторянському рівні. Хотілося, щоб нинішню шляхетну акцію підтримали і всебічно, і наступально, з європейською наснагою та вірою в успіх.

– Безперечно, щоб двері відчинили, треба в них стукати, – наголосив директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський. – Слід щороку висувати своїх претендентів на здобуття престижної винагороди. Ми повинні, мов той дятел, довбати й довбати. Такі кандидатури, як Борис Олійник, а також Ліна Костенко, Іван Драч, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук та Дмитро Павличко, вже здобули право на одержання премії світового значення. Але для цього потрібно, щоб у Європі відчували: наша держава зацікавлена мати свого нобелівського лауреата.　

Микола ЯСЕНЬ.