БЕЗ МАЯЧНИКІВ?

Тендрівський маяк установлено на західному березі Тендрівської коси (Північно-західне узбережжя Чорного моря).
На косі вогні безпеки запалювали ще в давнину греки. У цьому районі загинуло чимало їхніх кораблів, тому що під час проходження з Босфору до Одеси вони нерідко сідали на мілину в Тендрі.
У 1824 році на косі розпочали пошуки найзручнішого місця для маяка.
Будівництво класного маяка на Тендрі було завершено в 1827 році. 11 вересня він розпочав регулярне освітлення.
Тендрівський маяк до 1994 року перебував у складі Гідрографічної служби ЧФ ВМФ СРСР.
У вересні 1994 року гідрографія перейшла під юрисдикцію України до складу її Військово-Морських сил (ВМСУ).

Види з Тендри

Більш як дві години на швидкохідному «Лимані» з Очакова, 40 км від гамірної землі – і ми біля підніжжя вежі Тендрівського маяка. Наші географічні координати: 46 хв. 19,4 сек. північної широти і 31 хв. 30,9 сек. східної довготи. Вже майже два сторіччя тут запалюють вогонь задля безпеки руху суден в акваторії Чорного моря.

«Підніматися на маяк, а це 131 сходинка кручених сходів, доводиться не щодня, за потреби техобслуговування, — розповідає начальник маяка Станіслав Сиротюк. — Нас тут четверо техніків, кожний відповідає за певний об'єкт. Чергуємо добу через три, а залишаємо острів тільки під час відпустки. Ось уже 20 років».

Історично так склалося, що на маяку не просто працюють, там живуть. До того ж родинами. Чоловік, дружина, племінники... Станіслав Сиротюк (на знімку в горі) потрапив на Тендрівський маяк після строкової служби, яку проходив на півострові. Одружився з дочкою начальника маяка і залишився тут. Про це не шкодує.

Поки оглядаю околиці, капітан «Лиману» передає начальникові маяка великий пакет із продуктами. На моє запитання почула відповідь:

– Та де їх тут узяти? Судно, що доставляє на маяк вугілля, дизельне пальне, приходить два рази на рік. А необхідні нам продукти замовляємо тим, хто йде на Тендру. Улітку ще добре, а от узимку гірше... Та й погодні умови: холод, сильні вітри, ожеледь, обмерзання. У цих умовах дуже непросто стежити за роботою дизелів. Обмерзає скло ліхтарної споруди, що спричинює зниження дальності видимості маяка.

Тендрівський маяк практично зберіг свій первісний вигляд, хоча вистояв чимало лих. 16–17 грудня 1887 року тут пронісся небувалий ураган. Збереглися деякі записи служителя маяка: «Затопило всю Тендру, видно було тільки верхівки дерев і кущів. Маякові загрожувала небезпека. Жах і страх були нестерпними, вони посилювалися ревінням наляканої худоби... Людям складно було рятуватися на рибальських баркасах».

Крученими сходам піднімаємося на висоту 31 метр. Від постійного повертання праворуч починає паморочитися в голові. Здається, що і стіни падають. Та ні, просто штукатурка обсипається. Від ремонту трирічної давнини практично нічого не залишилося. Потрібні сучасні технології, що дають можливість врятувати вежу маяка, зроблену з черепашника, від надлишку вологи. Тендрівський чекає наступного року.

А з оглядового майданчика острів як на долоні! Сліпнеш від гладі моря, білого піску. Жодних ознак життя, тільки табун диких коней кочує від моря до маяка на водопій, де розміщена свердловина з прісною водою. Красенів-скакунів залишили на острові військові ще за років громадянської і Великої Вітчизняної воєн.

З висоти маяка неважко розгледіти будівлі на протилежному боці острова. За радянських часів тут працювала філія Очаківського рибколгоспу. Було усе: цех з переробки риби, обладнаний причал для рибальських суден, дитячий садок, школа, клуб, пекарня, пам'ятник героям-визволителям Тендри і... вертоліт, що прилітав з Одеси два рази на тиждень по ікру. Нині колишню славу колгоспу охороняє воїн УПА дід Федір (на знімку внизу) і його 80-річна дружина. Живуть у різних хатах, набридли, напевно, одне одному за 50 років спільного життя. Але дні народження святкують разом. Її — 23 лютого, а діда — 8 березня! Говориш рідною мовою? Тоді увійдеш до будинку Федора. Читання — практично єдине його заняття. Біблія поруч зі спогадами Махна, які читав разів з десять і знає напам'ять. Уважно стежить за подіями у Верховній Раді: «Якби повернути мої роки та сотню моїх хлопців з УПА... А який вихід з цієї ситуації?.. Та дідько його знає!» Проводжаючи нас, передав земний уклін хлопцям з УНА-УНСО. Живе і не скаржиться. Електрику проведено з радіотехнічного посту, розташованого недалеко від житла діда. Продукти привозять прикордонники і просто добрі люди, що бувають на острові. Ось такий сусіда у маячників.

Часи, коли маяк був головним попереджувальним знаком, минули. З появою радіолокації, системи GPS, радіосистеми маяк для судноводія грає переважно психологічну роль і необхідний для малотоннажного флоту, що не забезпечений сучасними радіонавігаційними системами.

– Я вже не уявляю свого життя без маяка. Уся моя молодість пройшла тут. На квартиру, машину не заробив. Куди я й мої співробітники можемо звідси виїхати?


Види з кабінету

Енергійному начальникові «Держгідрографії» Сергієві Симоненку не потрібно підніматися на маяк, щоб побачити нові обрії й перспективи:

– За себе кажуть цифри. Нині маяки на Тендрівській косі, острові Зміїному і на мисі Меганом найдорожчі за обслуговуванням. Лише Зміїний обходиться державі у 600 тисяч гривень за рік. Дизель-генератор, що працює на острові 24 години на добу (8 годин — ми, а 16 – прикордонники), споживає за рік 40 тонн солярки, яку ми завозимо морем. Але поки судно дійде до острова, воно використає 60 тонн солярки – більше, ніж споживає дизель-генератор! Острів Зміїний — це не тільки солярка, а й амортизація двигуна, виплата добових екіпажу, ремонти. Майже така само ситуація і на Тендрівському маяку, але витрати трохи менші, до 400 тисяч на рік.

Принципово вихід один — переведення маяків в автоматичний режим роботи з автономною системою електроживлення від альтернативних джерел енергії, що відновлюються, — сонячних батарей та вітроелектричних установок (ВЕУ), з установленням системи моніторингу, дистанційного контролю й управління. Система дає можливість контролювати зарядження батарей, режим роботи, температуру, вологість, швидкість і напрямок вітру. Сонячні батареї окремо або в комплексі з ВЕУ забезпечують тривалу роботу – до 30 років. Окуповуються протягом 2–3 років, і дають економію коштів до 70 відсотків щорічно. Оце економія!

У центральному офісі «Держгідрографії» планують розмістити величезний дисплей і спостерігати за роботою об'єктів у реальному часі. От тільки де будуть ця вулиця і цей будинок? Власної будівлі «Держгідрографія», на жаль, понині не має. Звертання в Подільську держадміністрацію, Київську мерію з проханням надати хоча б приміщення в аварійному стані результату не дали. А орендоване приміщення заводу «Ленінська кузня» незабаром доведеться залишити через високу плату за нього. Переїзд на інше місце – це два місяці збою в роботі центру, до того ж часто перевозити дорогу, вразливу техніку небажано.

Роботу маячника може виконувати людина в ліпшому разі із середньотехнічною освітою. Нині у ціні робота фахівців: гідрографів, картографів, що мають вищу освіту, добре обізнані з комп'ютером, набули інших навичок та знань. З 2004-го по 2006 рік кількість маячників було скорочено з 280 до 226 осіб. Це дало можливість збільшити зарплату фахівцям. Гортаючи глянсовий фотоальбом китайських маяків-автоматів, а їх там 186, спало на думку – професія маячника кане в Лету.

– Увесь світ через це пройшов. І ми до цього йдемо. Пережили ті часи, коли маячник мав підніматися на вежу, вмикати маяк і коли на білому буї писали чорною фарбою «зелений».


Сьогодні 12 липня 2006 року.

Маячник умикає світло на Тендрівській вежі о 19.46, а вимкне – 13.07.06 о 6.10. У найближчому майбутньому все це буде автоматизовано. БЕЗ МАЯЧНИКІВ.

Автор: Світлана ГОРОБЕЦЬ