Формування внутрішнього переконання судді у справах, пов'язаних з торгівлею людьми

Сучасні глобалізаційні процеси характеризуються високим рівнем наукового розвитку, однак, розв'язуючи цивілізаційні проблеми, суспільствам доводиться протидіяти злочинному андеграунду, який використовує людину як об'єкт торгівлі з метою її подальшої експлуатації. Влучно визначила таку криміногенну ситуацію С. Філоненко: «Торгівля дітьми вже давно нікого не дивує» [10]. Розв'язанню проблем законодавчого забезпечення запобігання торгівлі людьми, вдосконаленню практики розслідування та судового розгляду названої категорії справ присвячено чимало досліджень [1]. Підвищення якості судових рішень у цій категорії справ, з точки зору суддів, котрі їх розглядали, залежить від чинників, що впливають на внутрішнє переконання, а похідним від цього є постановлення правосудного вироку, підставою якого є встановлена істина.

«Матеріальна істина у кримінальному процесі є об'єктивною істиною, і будь-які спроби надати їй суб'єктивного характеру, трактувати її як ту чи іншу міру вірогідності, обмежити її відчуття переконання в існуванні або не існуванні тієї чи іншої обставини, розглядати її як суб'єктивний стан свідомості суддів, повинні бути відхилені як неспроможні, як такі, що базуються на ідеалістичних підходах, концепціях агностиків, і рішуче суперечать сутності й завданням правосуддя» — такою була позиція М. Строговича [8, с. 213]. Звісно, дослідження істини в кримінальному процесі не є діяльністю механічного порядку, підведенням тих чи інших фактів та обставин під різноманітні формальні рубрики й схеми. Дослідження істини передбачає її вільний пошук, збирання слідством та судом можливого доказового матеріалу, перевірку найрізноманітніших версій, аналіз складних та суперечливих обставин, фактів, свідчень. Предметом дослідження в кримінальній справі є дії, вчинки людей, мотиви, наміри, які керували людьми під час скоєння тих чи інших правопорушень. Установити  ці дії та їхні мотиви, розібратися в стосунках учасників справи, правильно зрозуміти подію, з приводу якої здійснюється провадження у справі, — це дуже складна і важка праця, що потребує концентрації всіх внутрішніх, духовних сил суддів.

У статті 67 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням. Дослідження, виявлення судом матеріальної істини є процесом пізнання судом фактів та обставин справи, яку він розглядає.  Ці проблеми судового пізнання докладно досліджували
В. Маляренко [4], Л. Удалова [9] та інші науковці. Теоретичні напрацювання видатних учених створили базу для подальшого розвитку теорії судового пізнання в умовах формування нового методологічного підходу, який має відповідати сучасній парадигмі верховенства права, а не механічному підведенню фактологічної бази під  схему закону.

З огляду на неодностайність у тлумаченні суддями деяких положень закону, обставин справи, що призводить до скасування значної кількості судових рішень, варто з'ясувати, які чинники впливають на внутрішнє переконання суддів.

Суддівське переконання треба розглядати як складне явище. Це не просто індивідуальне та суб'єктивне відчуття впевненості. Звичайно, переконання суддів є індивідуальним та суб'єктивним у тому розумінні, що воно складається в окремих людей, які вирішують справу. Але в жодному разі його не можна розглядати лише в психологічному аспекті. Переконання суддів спирається насамперед на їхню правосвідомість, всю сукупність поглядів та переконань.

Саме тому в умовах реформування судової системи, динамічного оновлення законодавчої бази, впровадження міжнародних стандартів у правозастосовну практику виникає потреба спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, підвищення кваліфікації суддів, методичного забезпечення здійснення правосуддя в певних категоріях справ.

Як справедливо зазначають Н. Осипов, О. Тихомиров, правосвідомість — це форма суспільної свідомості, яка відображає ставлення суб'єктів правовідносин до чинного права та похідних від нього правових явищ.
Через правосвідомість відбивається не тільки стан правових відносин, а й тенденції їхніх змін. Правосвідомість виконує кілька видів функцій: 1) когнітивну — полягає в пізнанні правової дійсності, її відображенні в теоріях, доктринах, концепціях; 2) правотворчу — реалізується у формуванні права як системи норм права; правореалізуючу — забезпечує втілення норм права у фактичну поведінку суб'єктів права [7].

Правосвідомість складається з трьох блоків елементів: ідеологічних, психологічних і поведінкових. Ідеологічні елементи становлять систему правових принципів, ідей, теорій, доктрин, концепцій, які є результатом теоретичного, раціонального аналізу, відображення правової дійсності на основі дослідження закономірностей виникнення, становлення, функціонування та розвитку права, відбивають глибинні, найсуттєвіші його характеристики. Психологічні елементи правосвідомості є результатом стихійного емпіричного сприйняття правової дійсності членами суспільства, її відображення в думках, переживаннях, почуттях, емоціях, оцінках. Блок поведінкових елементів становить вольовий бік правосвідомості.

Однак сучасні погляди деяких науковців істотно відрізняються від усталених у теорії права. Так, на думку Н. Дроздович, поняття внутрішнього переконання судді продовжує широко вживатися у вітчизняній кримінально-процесуальній науці та юридичній практиці, як і в колишні радянські часи, з істотним зміщенням змістовних акцентів у бік застарілих ідеологем у частині перебільшення ролі правосвідомості в процесі формування внутрішнього переконання судді [2]. Досить непереконливо пропонує цей автор  визначити внутрішнє переконання як результат розумової суб'єктивної діяльності судді. На нашу думку, не варто змішувати поняття незалежності судді у прийнятті рішення з доцільністю формування його правосвідомості.

Саме автономна суб'єктивність, що базується лише на власному, обмежено підготовленому до прийняття рішення, інформаційному полі, без ознайомлення з рекомендаціями правового характеру вищих судових інстанцій, міжнародної судової практики призводить до хибних переконань, що тягнуть за собою винесення неправосудного рішення.

З практичної точки зору, суб'єктивність рішень чітко простежується під час аналізу судової практики у справах, пов'язаних зі злочинами «нового покоління» (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, торгівля людьми, порушення правил трансплантації органів та тканин людини тощо). Поява нових злочинів у суспільстві не завжди супроводжується вчасним інформаційним,  методичним, рекомендаційним забезпеченням. Усебічний, повний та об'єктивний аналіз доказів у цих категоріях справ відбувається на непідготовленій матриці правосвідомості. Незабезпеченість ідеологічного елементу полягає, зокрема, в непоінформованості щодо ратифікованих конвенцій. Психологічно суддя сприймає певні події в суспільстві або поведінку деяких осіб через призму усталених уявлень, що сформувалися в нього за умов суспільного життя, яких не торкалися процеси глобалізації, тому обставини справи він оцінює за усталеними критеріями (моралі, поведінки, мотивів). Поведінковий елемент є залежним від названих, а тому прийняття рішення та постановлення вироку буває необґрунтованим (хибним). 

У рамках протидії торгівлі людьми було здійснено дослідження судової практики в цій категорії справ, на підставі яких дійшли висновків про необхідність проведення навчальних заходів з метою підвищення рівня обізнаності в чинному законодавстві (інформативний елемент), формування навичок застосування психологічних прийомів оцінювання поведінки й показань потерпілих від торгівлі людьми (психологічний аспект), усвідомлення суддями значущості прийнятого рішення (вольовий вчинок).

Мета формування правосвідомості передбачає підвищення якості судових рішень у справах, пов'язаних з торгівлею людьми. Насамперед було виявлено, що на внутрішнє переконання судді в цій категорії справ значно впливають стереотипи мислення. Пізнання здійснюється через сприйняття, критерієм якого і є стереотип — образ, модель, сформовані під впливом суспільної думки та за внутрішнім переконанням, підтвердженим досвідом. Оцінювання процесів, подій, поведінки, доказів здійснюється, вочевидь, через призму суб'єктивності. Що ж стало результатом? Дефініція злочину «торгівля людьми» не знайшла у свідомості адекватного образу, а тому нове поняття подеколи асоціювалося з таким поняттям, як «купівля-продаж» у цивільно-правовому сенсі, а не кримінальному (оплатна безповоротна передача товару), що зумовлювало застосування під час постановлення виправдувального вироку положень Цивільного кодексу України. Однак торгівля людьми як злочин не обмежується названим правочином, це може бути дарування людини, надання її в тимчасову експлуатацію (сексуальну, трудову для відпрацювання боргу), тобто угода може бути оплатною й безоплатною, поворотною й безповоротною. Абсолютно зрозумілим є несприйняття, з психологічної точки зору, диспозиції названого злочину, що призвело до постановлення виправдувальних вироків у випадках передачі людей у тимчасове використання з подальшим поверненням.

Оскільки законодавець серед видів експлуатації під час торгівлі людьми передбачив і сексуальну, то представники правоохоронних органів, судді не завжди визнавали жертв торгівлі людьми потерпілими. Хибне побутове сприйняття нового виду злочину призводило до пасивності правоохоронних органів у розслідуванні злочинів та постановленні хибного рішення судом.

Відповідно до статті 1 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами» від 2 грудня 1949 року країни, що ратифікували її, зобов'язані карати кожного, хто «експлуатує проституцію іншої особи, навіть зі згоди цієї особи» [5]. Однак під час дослідження української судової практики виявлено випадок вилучення з обвинувачення факту торгівлі людьми на підставі встановлення факту «добровільності», незважаючи на наявність уразливого стану потерпілої, на чому прямо наголошує закон. Прикладом наведеного є витяг з вироку: «Із обвинувачення варто виключити продаж людини. Суд, виходячи з цивільного законодавства щодо регламентації купівлі-продажу
(ст. 655 ЦК України), вважає, що продаж має місце тоді, коли є продавець і покупець, передача потерпілого та грошей, а людина, яка продається, виступає як товар, тобто від волі потерпілого нічого не залежить».

Призначаючи м'якше покарання винним у вчиненні злочину, суди керувалися побутовим пізнанням та неприпустимо відверто негативно оцінювали поведінку жертв торгівлі людьми і, як було встановлено, за обґрунтування брали не характеристику осіб, що вчинили злочин, а «враховували особистісні характеристики потерпілих».

Гносеологія є теоретичною основою різноманітних спеціально-наукових форм методологічного аналізу, тих його рівнів, де дослідження наукового пізнання здійснюється вже нефілософськими засобами. Вона наочно демонструє, що лише розуміючи пізнання як формування та розвиток ідеального плану практичної діяльності, можна аналізувати істотні властивості процесу судового пізнання. Одним із методів емпіричного пізнання під час судового слідства є спостереження, під яким варто розуміти цілеспрямоване сприйняття вербальної та нонвербальної інформації від учасників процесу, що дає змогу формувати власне знання про ознаки, властивості, характеристики суб'єктів, мотиви поведінки, стосунки тощо.

Так, у справах, пов'язаних із торгівлею людьми, процес формування внутрішнього переконання суддів ускладнюється через нестандартну поведінку потерпілих. Жертви торгівлі людьми по-різному ставляться до свого процесуального становища. Це зумовлено такими чинниками: умовами їх виховання, місцевістю проживання, типом темпераменту, взаємостосунками членів сім'ї, ставленням до них близького оточення, результативністю реабілітації, наявністю тиску членів злочинних угруповань, забезпеченням безпеки,  якістю надання юридичної допомоги, тривалістю розслідування, ставленням до потерпілого співробітників правоохоронних органів та суду.

Як свідчать слідча та судова практики, потерпілих можна поділити на дві основні групи: 1) жертви, які не визнають себе потерпілими; 2) жертви, які  визнають себе потерпілими.  Перша група поділяється, у свою чергу, на  підгрупи: 1) особа не визнає свого процесуального становища активно, про це дає показання на стадії досудового слідства, свідчить у суді, заявляє цивільний позов, а потім від нього відмовляється, наполягаючи, що вона не є потерпілою; 2) жертва не визнає себе потерпілою пасивно — не звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинений злочин стосовно неї або її знайомих, не заявляє цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, часто не з'являється на виклики органів досудового слідства та суду.

Активність жертви торгівлі людьми пояснюється такими обставинами: акцент вини відкрито переносить на себе, свідомо визнає себе винуватою в тому, що сталося, картає себе за свою попередню поведінку, усвідомлено не бажає покарання злочинцям (подеколи вмовляє інших потерпілих учинити так само), не зважає на рекомендації фахівців; акцент вини приховано переносить на себе, визнає себе вербально винуватою під тиском злочинців, побоюючись за себе і сім'ю.

У другій групі потерпілих, які визнають себе такими, виокремлюємо також дві підгрупи: 1) жертва визнає себе потерпілою активно, звертається до правоохоронних органів України чи держави перебування, співпрацює з правоохоронними органами в викритті злочинців, дає свідчення, заявляє цивільний позов, на судовому слідстві не змінює показань; 2) жертва визнає себе потерпілою, але соромиться розголосу обставин справи, не може чітко дати  показання,  не розуміючи тяжкості вчиненого щодо неї злочину, не може обґрунтувати цивільний позов (не знає, в чому саме полягає моральна травма та матеріальна шкода), в суді, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні, відмовляється давати показання, може відмовитися від цивільного позову.

Таке розмаїття поведінки потерпілої сторони дає підстави для усвідомлення того, що під час розслідування кримінальної справи й допиту потерпілого в суді варто, зважаючи на обставини та психологічні характеристики потерпілого, обирати найдоцільнішу тактику та лінію поведінки для отримання повної та достовірної інформації.

Помилковою є позиція правоохоронців та суддів (яку, ймовірно, можна віднести до ознак професійної деформації), нібито жертві торгівлі людьми вже нічого соромитися після того, що вона пережила. Мабуть, цим і пояснюється невелика кількість закритих судових процесів у справах про торгівлю людьми. Тут доречно згадати приклад, наведений Чезаре Ломброзо у книзі «Жінка злочинниця та повія», коли професійна натурниця, яка оголеною позувала учням художньої академії, побачивши раптом, що за нею у бінокль хтось спостерігає з даху, зніяковіло накинула на себе покривало й, ображена, прожогом вибігла із зали [6]. Ось та межа поведінки: до порушення кримінальної справи — це жертва, котра після психологічного зламу змушена коритися умовам, за яких можна вижити та сподіватися на порятунок, після порушення кримінальної справи — потерпіла людина, яка, по-перше, зазнала вразливого стану; по-друге, морально та фізично скривджена злочинцями, потребує допомоги й захисту.

Процес пізнання під час спостереження є активним, суддя може скористатися допомогою  спеціаліста у вигляді консультації чи проведення судової експертизи. Зокрема, в цій категорії справ може бути призначена судово-психологічна експертиза, в процесі якої з'ясується питання, чи є обставина, яка досліджується, психотравмуючою для особи [3], оскільки зовнішнє спостереження не завжди спроможне створити переконливо-правильне враження про особу та події злочину.

Від абстрактних інформативних методів впливу на свідомість щодо небезпечності цього виду злочину до конкретних рекомендацій застосування чинного законодавства стосовно цього виду злочинів, а від них — до комплексного формування правосвідомості з превалюванням верховенства права та незалежного особистісного внутрішнього переконання — таким є шлях судового пізнання. Завдання методології формування внутрішнього переконання в результаті судового пізнання полягає не лише у виявленні та фіксації наявних прийомів і методів дослідження, а й у з'ясуванні тенденцій їх розвитку.

Джерела

1. Ахтирська Н. М. Торгівля людьми: про що свідчить судова практика. К.: Академія суддів україни, 2006. —
83 с.; Ахтырская Н. Н., Юденко Т. Н., Лавровская И. Б. Торговля людьми в Украине: причины, правовые формы борьбы, проблемы практической реализации государственной политики в сфере ее преодоления. — К.: Изд-во ООО «Компания Ваитэ». — 2009. — 152 с.; Ахтирська Н. М., Огурецький В. П., Фрич Т. В. Торгівля людьми в Україні через призму судової практики та профілактика торгівлі дітьми. — 2008.  — 100 с.

2. Дроздович Н. Л. Формування внутрішнього переконання судді у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К.: Академія адвокатури України, 2011. — С. 6.

3. Інструкція про порядок призначення та проведення судових експертиз, затв. наказом МЮ України від 8.10.1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. —
№ 46. — 172 с.

4. Коваленко Є. Г. Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручн. / 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2008.

5.  Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми
та з експлуатацією проституцією третіми особами від
2 грудня 1949 року. — http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

6. Ломброзо Ч. Женщина преступница и проститутка. —  http://lib.ru/DPEOPLE/LOMBROZO/women.txt.

7. Осипова Н. П., Тимощук О. Д. Правосвідомість. // Юридична енциклопедія. Т. 5. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 2003. — С. 49.

 8.  Строгович М. С. Теория судебных доказательств. Избр. труды. — М.: Наука, 1991. — С. 213.

9. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: загальна частина: Навч. посібн. — К.: Конкорд, 2005.

 10. Філоненко С. Бізнес на дітях: контрольна для дорослих // Віче. — 2008. — № 21. — Ст. 26-29.

Автори: Наталія АХТИРСЬКА, Тамара ЮДЕНКО