№3, лютий 2012

Маленьких митців не буваєМаленьких митців не буває

На столичному Ярославовому Валу, що дивом борониться від нашестя хмарочосів, серед амбасад і фешенебельних готелів скромно причаїлася та плекає таланти Київська дитяча школа мистецтв № 2 імені М. І. Вериківського.

Із вихованцями спеціалізованого навчального закладу (за сумісництвом – нашими сусідами за близькістю до Львівської площі) редакційний колектив познайомився на ювілеї журналу «Віче». Концерт учнів і викладачів школи резонував у душах слухачів шаленим захопленням. Артисти виявилися ще й лауреатами всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Журналісти парламентського видання почули варіації на українську народну пісню «Марина» у виконанні бандуристки Валерії Клапчук, «Уральську плясову» Бориса Трояновського від балалаєчника Миколи Плахти (концертмейстер Вікторія Міненко), старовинний романс та арію Лоретти з опери Дж. Пуччині «Джанні Скіккі» у вокальному прочитанні педагога Марії Курбанової (концертмейстер Лариса Соловйова). Слухацька аудиторія вибухнула аплодисментами після виступу скрипалів Тетяни Жмендак та Іллі Бондаренка: діти блискуче зіграли фугу і вальс технічно складного гуру симфонічного мелодизму Дмитра Шостаковича.

Навіть з невеличкого зрізу учнівсько-вчительської майстерності стало зрозуміло, чому школа – дорогий гість у Франції, Індії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Туреччині, Ізраїлі, Фінляндії, Греції та інших країнах.

А після концерту ми дізналися чимало несподіваного про особливий навчальний заклад. Приміром, про те, що ця школа – найстаріша в місті. Торік вона відзначила 80-річний ювілей. А переформатували її на мистецьку чверть століття тому.

І про те, що віковий діапазон учнів доволі широкий: від 2,5 до 17 років!

Здивувалися ми й тому, що напрямів, за якими діти розвивають тут творчі можливості, дуже багато. Взяти хоча б музичне відділення, посланці котрого до сліз розчулили редакційну публіку. Навіть лише воно одне може похвалитися вельми довгим реєстром спеціальностей: фортепіано, духові, струнні, народні інструменти, фольклор, вокально-хорове мистецтво, естрада та джаз.

Окрім музичного, в навчальному закладі є образотворче, театральне, хореографічне (а це – класичний, народний і сучасний танець), а також підготовче відділення. Тож і кількість учнів у цьому мистецькому осередку непорівнянна з будь-якою музичною та художньою школою: їх тут аж 1000! Та й педагогів чимало – 200.

До речі, слово «осередок» – найвлучніше для цього закладу. Коли нам про нього розповідали, зосереджувалися не лише на пульсуванні тут навчального процесу. Діти об’єднані у безліч колективів, а отже, школа є також величезною виконавською структурою. Інструментальні ансамблі різного спрямування, оркестр народних інструментів, хор, драматичний театр, музичний театр для найменших дітлахів – то лише початок переліку. Ідемо далі. Усі три тутешні танцювальні ансамблі – лауреати міжнародних конкурсів і фестивалів. «Ярославна» – царина класичної хореографії, «Калинонька» – народної, «Овація» – сучасної.

Наступна дивина для нас – різнопрофільність образотворчого відділення.

Річ у тім, що художня наука в школі не обмежується тільки академічними знаннями з живопису та графіки. Тут вчать також на сценографів, комп’ютерних графіків і керамістів!

Під час розмови про школу мистецтв видається несправедливим умовчання ще одного цікавого факту: викладачі навчають дітей за авторськими програмами. Також не є правильним не назвати бодай кілька прізвищ педагогів-подвижників, у руках котрих – майбутнє вітчизняної культури. Керують закладом директор Лариса Ростовцева та її заступники-однодумці Олена Муржа, Тетяна Ципко, Олена Балашова, Наталія Полякова.

Старання цих людей (та всіх, кого ми не назвали) відбиваються на істотному показнику: 20 відсотків випускників вступають до професійних середніх спеціальних і вищих мистецьких закладів.

Наостанок хочеться пояснити, чому ніде в тексті стосовно тих, хто здобуває освіту в школі, не вжито епітета «маленькі». Не буває маленьких митців. Ти – або митець, або ні. Митець – поняття позавікове, і в тому значуща відмінність творчих професій від усіх інших.

А побажати нашим новим друзям хочеться ось чого. Нехай, коли вони стануть дорослими та згідно з дипломами повноправно називатимуться танцюристами, музикантами, живописцями, їм не бракуватиме театрів, галерей, оркестрів. Одне слово, щоб у рідній державі всім їм знайшлися ніші для повнокровної творчої реалізації.

Автор: Ніла ІВАНЕНКО

Останні новини

Ігор Стаковиченко: додана вартість та нова географія – головні вектори українського експорту. Сьогодні, 30 жовтня

Опитування: 75% фінів схвалюють дзвінок їхнього президента Путіну Сьогодні, 30 жовтня

ЗМІ: у НАТО побоюються, що Трамп відкладе передачу перехоплювачів Україні до виборів у США Сьогодні, 30 жовтня

У Навроцького відповіли на заклики не запрошувати антиукраїнську партію на Радбез Вчора, 29 жовтня

Мадяр про ідею з Орбаном на чолі ООН: це стало б початком кінця цієї організації Вчора, 29 жовтня

У Литві домовились про запровадження загального призову для молодих чоловіків з 2032 року Вчора, 29 жовтня

Прем’єр Норвегії попросив Financial Times виправити статтю про розмову з Путіним Вчора, 29 жовтня

Де скуштувати суші в Борисполі: 5 місць для смачної вечері Вчора, 29 жовтня

Топографічна зйомка в Києві: чому від неї залежить увесь будівельний проєкт Вчора, 29 жовтня

Прем’єр Нідерландів оголосив про пакет військової допомоги Україні на 500 млн євро 28 жовтня