На «Великій шахівниці»

Пожвавлення зовнішньополітичних контактів України спостерігається на всіх наявних і можливих «фронтах» міжнародних відносин. Та, зважаючи на повсякчасне форсування, корегування та переформатування зовнішніх політичних ліній, часто з-поміж усієї інформації дуже важко виокремити насправді реальний результат і, відкинувши зайву риторику, окреслити здобутки в міжнародних зносинах і те, чого, на жаль, протягом року державі досягти так і не вдалося. Про це напередодні нового, 2012 року наша розмова з народним депутатом України, Першим заступником Голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Тарасом ЧОРНОВОЛОМ.

– Тарасе В’ячеславовичу, цікаво почути вашу думку щодо перспектив євроінтеграції України та істотних перешкод, котрі існують для нашої держави на цьому напрямі.

– Передовсім це внутрішні проблеми. Однак надій на те, що вітчизняні посадовці змінять свою позицію чи політику, немає. Серед таких проблем можна виокремити такі:

Перша – це дещо «містичний» страх, який виник у нашого керівництва у зв’язку зі справою екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Цей страх перед її ультражорсткими виступами призвів до створення проблеми, котра може бути розв’язана, лише коли Ю. Тимошенко вийде на волю. Майбутня ж Угода про асоціацію, навіть у разі її парафування, за відсутності такої умови не зможе пройти ратифікацію. Весь наступний рік пройде в дипломатичній боротьбі за її ратифікацію в Європейському та національних парламентах. По суті, наступний рік у нас буде «технологічним».

Щодо вступу до ЄС. Держави, котрі претендують на приєднання до цієї організації, прогресивно розвиваються. Є країни, котрі задля цього пішли на дуже серйозні поступки: так, Сербія тепер за мету ставить розділення Косова на дві частини, щоб заселена сербами територія на північ від косовської Митровиці не потрапила під контроль Приштини. Тобто вони готові поступитися іншою частиною Косова тільки заради того, аби вступити до ЄС. І це країна, котра буквально нещодавно перебувала у стані війни з НАТО. Україна ж іще не готова до таких змін. Президент Янукович прагнув одразу дістати для України таку ж перспективу, яку наразі має Хорватія. Проте ці дві країни не можна порівнювати, тим паче що нині ми набагато ближчі до Росії, котра не може претендувати на членство в ЄС.

Тому Угода про асоціацію – це своєрідний план дій, попередній крок, котрий потрібно зробити, аби напряму відкрити собі дорогу до Євросоюзу. Згідно з Угодою про асоціацію ми можемо вимагати права голосу в цілій низці структур ЄС, приєднатися до його документів, що надзвичайно поглибить наше співробітництво та надасть Україні безліч нових можливостей. Це великий плюс. Окрім того, угода є своєрідним чинником незворотності.

– Поки що для американців ми перебуваємо в «сірій зоні», адже не є країною – поширювачем тероризму, проте й державою з розвиненою демократією Україну також не вважають. Тож 2012 рік жодного прогресу на американському векторі нам не віщує.

– Для нас цей саміт нічого не означатиме. Сьогодні США не готові щось запропонувати Україні, адже ми перейшли грань, ми – не партнер.

– Можна сказати, що у відносинах із провідними гравцями цього регіону (це і Китай, і Японія, і «азійські тигри», Індія й Пакистан) Україна не виробила системи стратегічного партнерства. Цей напрям було повністю втрачено, бо ми обрали протокольну стратегію навіть щодо налагодження економічних і бізнесових контактів.

Я вже й не перелічу всіх проектів, котрі Україна мала б реалізовувати спільно зі, скажімо, Сінгапуром чи Японією. І якщо хтось у 2012 році звернеться до Міністерства економічного розвитку і торгівлі із запитом про виконання узгоджених стратегічних завдань, чиновники просто стинатимуть плечима.

Що стосується Китаю, то ця країна, діставши певні гарантії українських партнерів, почала тиснути на них із вимогою реалізації узгоджених завдань. Проте всі вони також поступово завмирають. Єдиний поки що дієвий проект – будівництво швидкісної залізниці від Києва до Борисполя, однак… Першочергово ця угода передбачала взаємні контроль і нагляд за умовами реалізації проекту, залучення відповідної кількості китайських робітників (причому від простих підрядників до інженерного складу), однак її здійснення в Україні не вирізняється прозорістю.

Оскільки реальних дій насправді вчинено не було, 2012-й стане роком невдоволення з боку країн, котрі сподівалися на відповідні проекти. Наслідок – скорочення контактів, тобто зниження рівня партнерства (це стосуватиметься і здійснення взаємних візитів, і підписання документів). На черзі – Індія й Пакистан.

А от чого ми справді не зробили – це не налагодили співпраці з азійськими партнерами через Шанхайську організацію співробітництва (ШОС), хоча могли б досить вдало знівелювати вплив Росії на східному напрямі авторитетом КНР. Я дуже часто казав про це з трибуни Верховної Ради, звертався з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ, пояснюючи, що спочатку Україна могла б стати країною-спостерігачем у ШОС, потім – державою-партнером і тільки після цього – повноцінним членом. Білорусь є спостерігачем у цій організації, що дає певні стратегічні переваги і створює додатковий важіль впливу на Росію, яким, до речі, вже заручилися й центральноазійські країни колишнього СРСР.

Тож наступного року Україна налагоджуватиме контакти з новими державами, як-от ПАР чи Австралія. Знову йтиметься про нові стратегічні напрями й мільярдні угоди.

– На цьому напрямі наступний рік буде надзвичайно важким. Розрив між ціною у 220–230 і 450–480 доларів США за тисячу кубометрів газу кардинально змінює й економічну ситуацію в державі. За ціни в 220–230 доларів «дірка» в бюджеті становить приблизно 1,7 млрд. доларів, однак за умови закупівель газу по 450—480 доларів дефіцит бюджету зросте в геометричній прогресії. І це ще не все: технологічним зривом підписання Угоди про асоціацію РФ точно не задовольниться. Центральною ідеєю В. Путіна й Д. Медведєва наразі є створення наддержавних структур, до того ж не лише в рамках Митного союзу, а й на території всього євразійського простору. І якщо цей проект стартуватиме, Україну також намагатимуться зробити одним із його фундаторів.

Звичайно, впродовж наступного року наша держава до такої системи ще не приєднається, проте можливим залишається її втягування до окремих структур. Найімовірнішою з них сьогодні є валютна система, котра стане основою майбутнього партнерства. Нині вона передбачає розрахунок за газ російськими рублями. Оскільки Україна не має запасів цієї валюти, а отримувати її як виплати за нашу продукцію ми не можемо через існування колосального дисбалансу торгівлі з РФ (у разі здійснення розрахунків у російських рублях отриманих коштів навіть теоретично не вистачить для оплати ресурсних поставок), ми повинні закуповувати цю валюту й накопичувати її на території України. Однак просто так продавати рублі росіяни, звичайно ж, не будуть, тому єдиним шляхом для нас залишається отримання кредитів від РФ. Оскільки ж російська валюта не є вільноконвертованою, її отримання у вигляді позик, котрі, до того ж, удвічі дорожчі від кредитів МВФ, надовго затягне Україну до складного лабіринту нерівних фінансових відносин. І вибратися з нього наше керівництво поки що не може, адже поводить себе у відносинах із РФ доволі невпевнено, бо не має простору для маневру. Тому 2012-й стане на цьому напрямі роком тактичних втрат.

– По-перше, це постачання ми навіть не прагнемо диверсифікувати. Ще й досі не розпочато роботи з будівництва «LNGТермінала» для переробки скрапленого газу, навіть достеменно невідомо, яка із зарубіжних компаній його проектуватиме. Як на мене, найкращі можливості для цього наразі мають Південна Корея та Японія, а аж ніяк не Бразилія чи Іспанія, котрі нібито розглядаються в ролі потенційних проектантів термінала. Хоча невідомо, скільки ще часу зводитимуть «LNGТермінал», адже вперше про нього активно заговорили ще навесні 2005 року. Тодішній Президент Віктор Ющенко обіцяв, що до кінця 2005 року Україна завершить реалізацію цього проекту. Проте тоді навіть ніхто не подумав провести переговори з Туреччиною, котра, у принципі, мала б спочатку надати дозвіл на прохід танкерів відповідного тоннажу через протоки Босфор і Дарданелли. Та й наразі таких домовленостей із Анкарою ми не маємо. Тобто ми лише думаємо про те, що варто було б реалізувати подібний проект на території України, не здійснюючи для цього жодних практичних кроків. Хоча такий варіант у контексті диверсифікації поставок енергоносіїв на територію України був би справді непоганим.

Надії отримати іранський газ утрачені, адже офіційний Київ так і не наважився розпочати переговори з цією країною. Чому – незрозуміло, адже Росія та ЄС не бояться такого партнерства. Очікувати поставок із Туркменистану також не варто, адже звідти газ усе одно постачатиметься через територію РФ. Та й можливість отримати його відкриється не раніше 2015 року.

Непоганим можна вважати проект добудови нафтопроводу «Одеса–Броди» до Плоцька й Ґданська, тим більше що і Азербайджан, і Польща зацікавлені в його реалізації. Поляки навіть підтвердили це під час останнього саміту Східного партнерства (29–30 вересня 2011 року. – Ред.). Однак доки не буде створено групи з розробки ТЕО та спеціального спільного консорціуму для фінансування будівництва, про реалізацію цього проекту говорити зарано. А він якраз і приніс би Україні певні дивіденди у вигляді послаблення нафтової залежності від РФ, можливості прокачувати нафту через «Одеса–Броди» в аверсному режимі й отримання певної вигоди від транзиту ресурсів власною територією. Та далі декларативних заяв, на жаль, справа не йде.

– Інвестиції до будь-якої країни потрібно залучати, маючи хороші рейтинги. Україна ж їх, на жаль, не має. Більше того, західна преса доволі часто публікує «сповіді» інвесторів, котрі спробували вкласти гроші у вітчизняні проекти. Такий імідж підсилюється ще й стараннями РФ та низки Балканських країн, котрі прагнуть відвернути інвестиції від українського простору. Тому нині будь-яка реклама – просто викинуті на вітер гроші, адже найкращий піар для нас полягає в успішній діяльності вже наявних на території України підприємств. У цьому сенсі можна також узяти за приклад Південну Корею, котра за допомогою «KOIСА» (Агентства з міжнародного співробітництва Кореї. – Ред.), приймаючи потенційних інвесторів, не просто презентує їм слайд-шоу чи якісь буклети, а надає повний список інтернет-кодів, скориставшись якими можна у вільному доступі ознайомитися з конкретними проектами.

Кожна вільна економічна зона (найпоказовіша – Інчхон), що створюється на території держави, одразу забезпечується відповідною інфраструктурою, спеціально розробленою задля залучення нових інвесторів. І це діє, адже перед останніми одразу ж відкривається низка переваг, що спонукатимуть їх вкладати гроші не в Україні чи РФ, а саме в Кореї. Тобто ми бачимо реальний досвід країни, котра насправді хотіла залучити інвестиції й продовжує це робити. В Україні ж оптимістичного сценарію розвитку подій поки що прогнозувати не можна.

– Сьогодні ми виконуємо всі зобов’язання щодо програм ООН і НАТО, в яких задіяна Україна. Це – гарний досвід для вітчизняних військових, які прагнуть потрапити, наприклад, до Афганістану, аби забезпечити собі нормальні умови життя. Тим більше що українці не беруть прямої участі в бойових діях на території цієї країни, бо входять переважно до складу цивільного персоналу. Проте потрібно доопрацьовувати питання, пов’язані з безпекою українських військових за кордоном.

За оцінками альянсу, остання РНП 2011 року була виконана Україною досить вдало, тому 2012-го наше партнерство з НАТО успішно розвиватиметься. Однак тут одне «але»: українська співпраця з організацією нарощуватиметься в руслі безпекової політики РФ, яка наразі має набагато міцніші контакти з НАТО, аніж ми. У мене навіть виникає думка, що Україна жалкує, що вилучила положення про євроатлантичну інтеграцію із Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Адже співпраця з
НАТО сьогодні – чи не єдиний зовнішньополітичний напрям, на якому ми могли б активно діяти. Та й питання розширення НАТО на Схід знову на порядку денному.

У цьому контексті нам також потрібно було б прив’язати використання РЛС у Севастополі й Мукачевому до створення ЄвроПРО. Американці могли б модернізувати їх і успішно використовувати, бо вони цікаві для них з точки зору протистояння Ірану і стеження за польотами в західному напрямі. Та робити це потрібно було раніше.

– Дякую за розмову.　　

Інтерв’ю взяла Юлія ЦИРФА.
Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.