передплата Українською | In English

№1, січень 2012

«Фронтами» НАТО

Поділитися:

Торік після жовтневого (25–26) візиту до Києва групи експертів НАТО, котрі загалом схвально оцінили результати виконання Річної національної програми співробітництва, українська сторона за місяць надала західним партнерам проект нової РНП-2012. Саме цей документ має зафіксувати ключові дотичні напрями співпраці між Україною та альянсом з питань, що становлять взаємний інтерес і скеровані на сприяння здійсненню в нашій державі реформ у політичній, економічній, безпековій, оборонній, правовій та інших сферах.

Окрім того, Північноатлантичний альянс висловив готовність допомогти нам у підготовці до Євро-2012.

Поворотним для України, можливо, стане й черговий саміт альянсу, котрий відбудеться 20–21 травня 2012 року в Чикаго (США). Особливої уваги потребуватимуть майбутні зобов’язання країн – членів альянсу та його партнерів щодо Афганістану, розміщення ЄвроПРО й початок її функціонування, співпраця з Росією, а також потенційне партнерство з країнами Близького Сходу й Середземномор’я. І хоча участь України в цьому заході передбачається лише завдяки її статусу країни – контрибутора безпеки в Афганістані, геополітична роль нашої держави може цілком змінити позиції Заходу.

Тим паче що наразі розглядається можливість долучення вітчизняних фахівців до участі в антипіратській операції НАТО «Оcean Shield» та надання додаткової інструкторської допомоги Афганістану, де 22 українські представники вже беруть участь у роботі двох груп (польської та литовської) реконструкції окремих провінцій. В Афганістані добру репутацію мають українські військові лікарі та фахівці з розмінування. Окрім того, наша держава надає свій повітряний простір для перевезення вантажів цивільного призначення для Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ) і готова забезпечувати безперебійні наземні перевезення залізницею.

Така «відданість» Києва грає на руку НАТО та США, адже з середини 2013 року афганські сили безпеки переберуть на себе провідну роль у гарантуванні стабільності на всій території країни, а МССБ під проводом альянсу перейдуть від виконання бойових функцій до їхньої підтримки. Таке рішення представники 86 країн – контрибуторів безпеки та 15 міжнародних організацій прийняли 5 грудня 2011 року в Бонні по завершенні Міжнародної конференції з питань Афганістану. А перед тим, у червні, Президент США Барак Обама у зверненні до нації заявив, що Вашингтон має намір до кінця 2011-го вивести з Афганістану 10 тисяч військовиків. До нинішнього літа звідти планується вивести ще 33 тисячі військових США, а до 2014 року процес завершиться. По суті, Барак Обама виконає свої передвиборні обіцянки, адже в листопаді 2012-го на нього чекають нові президентські перегони. Торік улітку 2 850 військовиків із території Афганістану вивела також Канада, по 400 – відкликали Франція та Велика Британія, 200 – Польща, ще по 120 – Данія та Словенія.

За попередніми оцінками, представники НАТО на чолі зі США перебуватимуть в Афганістані до 2024 року. Однак Геологічною службою Сполучених Штатів уже заявлено про те, що запаси мінеральних ресурсів на території країни оцінюються у понад 900 млрд. доларів. Та й формат співробітництва між НАТО й Афганістаном дістав офіційну назву «Тривале партнерство» (англ. «Enduring Partnership»). До речі, вона дуже подібна до назви військової операції США, що поклала початок війні в країні – «Enduring Freedom» (з англ. – «Непохитна свобода»), метою якої було знищення Усами Бен Ладена та терористичної мережі «Аль-Каїда» разом із поваленням режиму талібів. Виходить, за десять років із початку вторгнення до Афганістану ані США, ані НАТО так і не змогли виконати своєї «місії в Кабулі»? Справді, Сполученим Штатам важливо контролювати транзитний плацдарм Афганістану, через який у такому разі жодна країна не зможе прокласти нафто- чи газопроводи з Перської затоки або Ірану. Тобто ані нафти, ані газу Індія чи Китай просто не отримають без дозволу США. А враховуючи те, що американці мають свій інтерес і в Центральній Азії, такий хід буде доволі продуманим і з точки зору відносин Сполучених Штатів із Росією. За умови контролю США нового «Шовкового шляху» вони зможуть отримати ключові позиції й у Євразійському регіоні. Проте після операції зі знищення колишнього терориста № 1 Усами Бен Ладена (травень 2011 року) на території Пакистану без відома місцевої влади та авіанальоту НАТО поблизу пункту пропуску на кордоні з Афганістаном (26 листопада 2011 року) Ісламабад повідомив про перекриття так званого північного маршруту постачання вантажів для МССБ. А з огляду на те, що 23 листопада 2011 року президент Росії Дмитро Медведєв оголосив про комплекс військово-технічних та дипломатичних заходів, котрими Росія може відповісти на розгортання системи протиракетної оборони в Європі, до таких дій Пакистану може долучитися й РФ. Окрім того, наша сусідка підтримує низку економічних проектів Афганістану, а нещодавно навіть списала своєму перспективному «геополітичному другові» 11 млрд. доларів державного боргу – чимало, враховуючи те, що ця країна особливої вигоди ані в економічному, ані в ресурсному плані РФ не принесе. Та за умови об’єднання в одному союзі із Пакистаном й Афганістаном РФ отримає такі бажані геополітичну перемогу й контроль.

Тому не дивно, що зі 662-мільярдного бюджету Пентагону на 2012 фінансовий рік на проведення військових операцій за кордоном планується витратити 118 млрд. доларів: 110 – на війну в Афганістані, 16 – на підтримку американської присутності в Іраку й ще 2 – на фінансування місій в інших частинах світу.

З огляду на стабілізацію загальної політичної обстановки в Іраку Північноатлантична рада НАТО 12 грудня 2011 року прийняла рішення про завершення діяльності Тренувальної місії НАТО в Іраку (ТМН-І) та виведення контингентів із території цієї країни до кінця 2011 року. Відповідно, 9 українських військовослужбовців, які ще там перебувають, завершать виконання завдань у складі місії та повернуться на Батьківщину. Однак кілька тисяч військових інструкторів США залишаться в Іраку й після встановленого терміну для надання допомоги в тренуванні співробітників місцевих служб безпеки. Нині головною проблемою їхнього перебування в країні вважається юридичний імунітет: Ірак відмовляється надати американцям привілейований статус, проте Вашингтон усе ще на ньому наполягає. Тож майбутнє співробітництво з Багдадом на довгострокову перспективу планується здійснювати в рамках індивідуальної програми партнерства та співробітництва, яка буде опрацьована між альянсом та іракським урядом.

Триватиме «співпраця» і з владою Лівії, хоча офіційно операція НАТО «Об’єднаний захисник» завершилася ще 31 жовтня 2011 року, після того, як 27 жовтня Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію № 2016 про відкриття повітряного простору Лівії для польотів не тільки літаків НАТО, а й місцевої авіації. Отже, було скасовано безполітні для лівійців зони, запроваджені тією ж таки РБ 17 березня 2011 року (Резолюція № 1973). Облаштування Лівії «нового зразка» тепер у руках так званої «Групи друзів Лівії», створеної 29 березня 2011 року для повалення режиму Муаммара Каддафі (до складу якої входять 13 країн на чолі з Катаром). Виконавши це завдання, альянс надаватиме новому лівійському керівництву допомогу в підготовці військових кадрів, організації військових установ і поставок зброї, але «не направлятиме до країни своїх військ для участі в будь-яких військових операціях».

Тобто, попри значне скорочення кількісного складу контингентів, НАТО фактично контролюватиме новоспечені демократії. Проте чи вдасться підтримувати вигідну країнам-членам політику без силових важелів впливу, невідомо. Головне, щоб ціною того знову не стали людські життя.

Автор: Юлія ЦИРФА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата