«Фронтами» НАТО

Торік після жовтневого (25–26) візиту до Києва групи експертів НАТО, котрі загалом схвально оцінили результати виконання Річної національної програми співробітництва, українська сторона за місяць надала західним партнерам проект нової РНП-2012. Саме цей документ має зафіксувати ключові дотичні напрями співпраці між Україною та альянсом з питань, що становлять взаємний інтерес і скеровані на сприяння здійсненню в нашій державі реформ у політичній, економічній, безпековій, оборонній, правовій та інших сферах.

Окрім того, Північноатлантичний альянс висловив готовність допомогти нам у підготовці до Євро-2012.

Поворотним для України, можливо, стане й черговий саміт альянсу, котрий відбудеться 20–21 травня 2012 року в Чикаго (США). Особливої уваги потребуватимуть майбутні зобов’язання країн – членів альянсу та його партнерів щодо Афганістану, розміщення ЄвроПРО й початок її функціонування, співпраця з Росією, а також потенційне партнерство з країнами Близького Сходу й Середземномор’я. І хоча участь України в цьому заході передбачається лише завдяки її статусу країни – контрибутора безпеки в Афганістані, геополітична роль нашої держави може цілком змінити позиції Заходу.

Тим паче що наразі розглядається можливість долучення вітчизняних фахівців до участі в антипіратській операції НАТО «Оcean Shield» та надання додаткової інструкторської допомоги Афганістану, де 22 українські представники вже беруть участь у роботі двох груп (польської та литовської) реконструкції окремих провінцій. В Афганістані добру репутацію мають українські військові лікарі та фахівці з розмінування. Окрім того, наша держава надає свій повітряний простір для перевезення вантажів цивільного призначення для Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ) і готова забезпечувати безперебійні наземні перевезення залізницею.

Така «відданість» Києва грає на руку НАТО та США, адже з середини 2013 року афганські сили безпеки переберуть на себе провідну роль у гарантуванні стабільності на всій території країни, а МССБ під проводом альянсу перейдуть від виконання бойових функцій до їхньої підтримки. Таке рішення представники 86 країн – контрибуторів безпеки та 15 міжнародних організацій прийняли 5 грудня 2011 року в Бонні по завершенні Міжнародної конференції з питань Афганістану. А перед тим, у червні, Президент США Барак Обама у зверненні до нації заявив, що Вашингтон має намір до кінця 2011-го вивести з Афганістану 10 тисяч військовиків. До нинішнього літа звідти планується вивести ще 33 тисячі військових США, а до 2014 року процес завершиться. По суті, Барак Обама виконає свої передвиборні обіцянки, адже в листопаді 2012-го на нього чекають нові президентські перегони. Торік улітку 2 850 військовиків із території Афганістану вивела також Канада, по 400 – відкликали Франція та Велика Британія, 200 – Польща, ще по 120 – Данія та Словенія.

За попередніми оцінками, представники НАТО на чолі зі США перебуватимуть в Афганістані до 2024 року. Однак Геологічною службою Сполучених Штатів уже заявлено про те, що запаси мінеральних ресурсів на території країни оцінюються у понад 900 млрд. доларів. Та й формат співробітництва між НАТО й Афганістаном дістав офіційну назву «Тривале партнерство» (англ. «Enduring Partnership»). До речі, вона дуже подібна до назви військової операції США, що поклала початок війні в країні – «Enduring Freedom» (з англ. – «Непохитна свобода»), метою якої було знищення Усами Бен Ладена та терористичної мережі «Аль-Каїда» разом із поваленням режиму талібів. Виходить, за десять років із початку вторгнення до Афганістану ані США, ані НАТО так і не змогли виконати своєї «місії в Кабулі»? Справді, Сполученим Штатам важливо контролювати транзитний плацдарм Афганістану, через який у такому разі жодна країна не зможе прокласти нафто- чи газопроводи з Перської затоки або Ірану. Тобто ані нафти, ані газу Індія чи Китай просто не отримають без дозволу США. А враховуючи те, що американці мають свій інтерес і в Центральній Азії, такий хід буде доволі продуманим і з точки зору відносин Сполучених Штатів із Росією. За умови контролю США нового «Шовкового шляху» вони зможуть отримати ключові позиції й у Євразійському регіоні. Проте після операції зі знищення колишнього терориста № 1 Усами Бен Ладена (травень 2011 року) на території Пакистану без відома місцевої влади та авіанальоту НАТО поблизу пункту пропуску на кордоні з Афганістаном (26 листопада 2011 року) Ісламабад повідомив про перекриття так званого північного маршруту постачання вантажів для МССБ. А з огляду на те, що 23 листопада 2011 року президент Росії Дмитро Медведєв оголосив про комплекс військово-технічних та дипломатичних заходів, котрими Росія може відповісти на розгортання системи протиракетної оборони в Європі, до таких дій Пакистану може долучитися й РФ. Окрім того, наша сусідка підтримує низку економічних проектів Афганістану, а нещодавно навіть списала своєму перспективному «геополітичному другові» 11 млрд. доларів державного боргу – чимало, враховуючи те, що ця країна особливої вигоди ані в економічному, ані в ресурсному плані РФ не принесе. Та за умови об’єднання в одному союзі із Пакистаном й Афганістаном РФ отримає такі бажані геополітичну перемогу й контроль.

Тому не дивно, що зі 662-мільярдного бюджету Пентагону на 2012 фінансовий рік на проведення військових операцій за кордоном планується витратити 118 млрд. доларів: 110 – на війну в Афганістані, 16 – на підтримку американської присутності в Іраку й ще 2 – на фінансування місій в інших частинах світу.

З огляду на стабілізацію загальної політичної обстановки в Іраку Північноатлантична рада НАТО 12 грудня 2011 року прийняла рішення про завершення діяльності Тренувальної місії НАТО в Іраку (ТМН-І) та виведення контингентів із території цієї країни до кінця 2011 року. Відповідно, 9 українських військовослужбовців, які ще там перебувають, завершать виконання завдань у складі місії та повернуться на Батьківщину. Однак кілька тисяч військових інструкторів США залишаться в Іраку й після встановленого терміну для надання допомоги в тренуванні співробітників місцевих служб безпеки. Нині головною проблемою їхнього перебування в країні вважається юридичний імунітет: Ірак відмовляється надати американцям привілейований статус, проте Вашингтон усе ще на ньому наполягає. Тож майбутнє співробітництво з Багдадом на довгострокову перспективу планується здійснювати в рамках індивідуальної програми партнерства та співробітництва, яка буде опрацьована між альянсом та іракським урядом.

Триватиме «співпраця» і з владою Лівії, хоча офіційно операція НАТО «Об’єднаний захисник» завершилася ще 31 жовтня 2011 року, після того, як 27 жовтня Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію № 2016 про відкриття повітряного простору Лівії для польотів не тільки літаків НАТО, а й місцевої авіації. Отже, було скасовано безполітні для лівійців зони, запроваджені тією ж таки РБ 17 березня 2011 року (Резолюція № 1973). Облаштування Лівії «нового зразка» тепер у руках так званої «Групи друзів Лівії», створеної 29 березня 2011 року для повалення режиму Муаммара Каддафі (до складу якої входять 13 країн на чолі з Катаром). Виконавши це завдання, альянс надаватиме новому лівійському керівництву допомогу в підготовці військових кадрів, організації військових установ і поставок зброї, але «не направлятиме до країни своїх військ для участі в будь-яких військових операціях».

Тобто, попри значне скорочення кількісного складу контингентів, НАТО фактично контролюватиме новоспечені демократії. Проте чи вдасться підтримувати вигідну країнам-членам політику без силових важелів впливу, невідомо. Головне, щоб ціною того знову не стали людські життя.

Автор: Юлія ЦИРФА