Чи буде вдалим «хрестовий похід» під стягами реформи держслужби?

Чи очікує Україну кадровий колапс в органах державної влади? Гадаю, не помилюся, коли скажу: значна частина українських громадян переконана, що він уже настав. І недаремно. Адже останнім часом термін роботи в управлінському апараті
для чиновника середньої ланки становить лише 7–8 місяців. Молодь уже давно використовує держслужбу як кар'єрний трамплін, з якого можна вдало стартувати в бізнес чи політику. Але чи варто її звинувачувати в цьому? Бо, скажімо, що може держава запропонувати молодим, перспективним, висококваліфікованим фахівцям із пристойною освітою? Низьку зарплату, відсутність елементарних соціальних гарантій і пільг, непосильний корупційний тиск, призначення на ту
чи іншу посаду взамін на лояльність?

Нині в більшості країн ЄС, США, Канаді, Японії державні службовці мають особливий статус, який передбачає дотримання ними корпоративної етики, лояльність щодо уряду, політичну нейтральність, відмову від страйків. Інакше кажучи, це деполітизація та деідеологізація державного апарату. Такий підхід в Україні так само зміг би покласти край кадровій чехарді за кожної зміни влади.

Аби змінити ситуацію на краще, необхідно законодавчо закріпити ієрархічний поділ праці й повноважень між різними рівнями владної системи та різними органами державного управління, форми й методи рекрутування чиновників державної служби, їхні статус, права та обов'язки. Зробити саме це пріоритетом реформ, а не обмежуватися скороченням чиновницького апарату. Реалізувати ці кроки можливо не тільки прийняттям пакета нових законів, а й неухильним владним контролем за їх виконанням. Безперечно, в цьому процесі основоположним чинником має стати політична воля, котрої, до речі, часом бракує нашим державним мужам.

Заради справедливості слід зазначити, що певні кроки владою в цьому напрямі робляться. Так, 17 листопада минулого року Верховною Радою прийнято довгоочікуваний Закон «Про державну службу». Це третій документ із пакета анонсованих раніше законопроектів, що стосуються адміністративної реформи (два попередні – Закон «Про центральні органи виконавчої влади» та зміни до Закону «Про Кабінет Міністрів України»). Важливо, що головними аспектами цього закону є обмеження політичної діяльності державних службовців (а саме заборона на членство в політичних партіях та на участь у передвиборній агітації) і чітко прописана дисциплінарна відповідальність будь-якого чиновника.

Але найголовніше завдання, яке покликаний виконати згаданий закон, – це цілковито відокремити політику від держслужби. Тільки в разі його практичної реалізації буде забезпечена цивілізована та демократична наступність у владі й державну машину не «штормитиме» за кожної зміни політичних команд.

Однак в Україні й досі практично не виписано процедури адміністрування процесу передачі владних повноважень під час зміни влади. У більшості розвинених держав ця процедура чітко зафіксована, її дотримуються всі представники політичної еліти. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки близько 7,5 тис. посад у системі федеральної влади – це політичні посади, які замінюються після приходу до влади нового президента. Але загалом у США 10 млн. держслужбовців, на роботу яких не впливає зміна політичної влади. У цивілізованих країнах уже давно зрозуміли непорушність принципу: «на роботу професіоналів-чиновників політика впливати не повинна».

Не менш важливо забезпечити реальний доступ до державної служби молодим кадрам. Для цього треба створити умови для розвитку змагальності та конкурентоспроможності за рівних, нормативно закріплених можливостей службового зростання шляхом проведення конкурсів, атестацій, кваліфікаційних іспитів. До того ж тільки реальний, а не декларативний конкурсний відбір державних службовців сприятиме ефективній ротації державного апарату. Конкурсний відбір може з'явитися лише тоді, коли чиновників добиратимуть, як у більшості країн ЄС, організаційно та фінансово незалежні конкурсні комісії, до складу яких входять фахівці з питань державної служби та авторитетні представники громадянського суспільства. Тому вкрай необхідно саме законодавчим шляхом детально регулювати конкурсний відбір на вакантні посади державної служби.

Розробка та прийняття законів, спрямованих на реалізацію адмінреформи та реформи держслужби, – крок, безперечно, позитивний. Але важливо не забувати, що успіх своєрідного «хрестового походу» під стягами реформи держслужби залежить насамперед від трансформації в найближчому майбутньому менталітету держслужбовців і впровадження нової управлінської філософії. Нині ж, на жаль, домінує перетворення чиновників на своєрідних «гвинтиків». Але «гвинтиків» не єдиної державної машини, що працює на благо суспільства, а розрізнених апаратів, які лояльні до провладної політичної сили й так чи інакше підпорядковані їй. Саме це створює комфортне середовище для корупції.

То чи відбудеться така довгоочікувана трансформація за рік-два? Переконана, що ні! Бо для цього потрібна природна зміна еліт, яка, за прогнозами більшості аналітиків, настане тільки протягом найближчих 10 років. Тож, на нашу думку, лише тоді, коли до влади прийдуть люди з геть іншим менталітетом, не вражені своєрідним вірусом радянської епохи, Україна отримає якісно новий державний апарат.

Автор: Олена ОВРАМЕНКО