передплата Українською | In English

№1, січень 2006

На пенсійному фронті без змін

Поділитися:

Доки діятимуть подвійні стандарти щодо пільг ветеранам?
Пріоритетність життя та здоров'я людини як вищих соціальних благ закріплена ст. 3 Конституції України. Однак чинне законодавство недостатньо ефективно реалізує ці конституційні вимоги. Особливо неприпустимо, коли в законодавстві нехтують соціальні гарантії, встановлені найбільш заслуженим громадянам України, які зі зброєю в руках захищали Вітчизну і втратили здоров'я та працездатність.

Наприклад, згідно з п. 27 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни ІІ групи виплачується пенсія в розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком. Слід зазначити: підвищення є не благодійністю держави, а компенсацією втрати працездатності громадян, які мають професійні захворювання (а інвалідність для військових і є результатом таких захворювань). Тому воно мало б залежати не від мінімальної пенсії, а від розміру заробітку особи, що має право на таку надбавку.

Установлена законодавством мінімальна пенсія жодним чином не пов'язана з конкретними заробітками будь-якої категорії громадян. Розмір (номінальне значення) мінімальної пенсії за віком починаючи з 05.11.1991 року визначав Закон України "Про пенсійне забезпечення". Зокрема, ч. 3 ст. 19 визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму). За умов кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

У наукових публікаціях фахівці здійснюють пошук об'єктивніших критеріїв, зокрема, прагнуть пов'язати розмір соціальних пільг не з обсягами фінансових ресурсів держави, а з наявністю певних прав у їх отримувачів1.

Починаючи з 05.10.2000 року мінімальний розмір пенсії за віком визначається ст. 2 та ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Так, згідно зі ст. 17 цього закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. Державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" мінімальний розмір пенсії за віком визначається тільки законами України. Відтак закон не передбачає застосування подвійного чи якогось іншого визначення абсолютної величини цієї пенсії стосовно законів, які встановлюють ту чи іншу конкретну пільгову виплату.

Та ж таки ст. 19 чітко визначає, що державні соціальні стандарти є обов'язковими для всіх державних органів, зокрема й місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. А відповідно до ст. 20 розрахунок і виконання державного бюджету України, місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення державних соціальних гарантій.

Необхідно також зважити й на те, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" права та пільги для ветеранів війни і членів їхніх сімей, встановлені раніше законодавством України й законами колишнього Союзу РСР, не може бути скасовано без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права й пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними.

У рішенні Конституційного Суду № 20-рп/2004 від 01.12.04 р. вказано, що відповідно до Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (ч. 1 ст. 65). Конституційний Суд дійшов висновку, що на осіб, які за Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України.

Правова позиція Конституційного Суду України щодо обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів (зокрема в Законі "Про державний бюджет") полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту та їхніх сімей, зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів до існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних із ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, зокрема права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто йдеться не про благодійність з боку держави, а про її обов'язок перед громадянами, які присвятили життя захисту Батьківщини.

Здійснення таких заходів не залежить від розміру їхніх доходів чи можливостей фінансування з бюджету, а має безперечний характер (рішення КСУ від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.02 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17.03.04 р. № 7-рп/04 у справі про соціальний захист військовослужбовців і працівників правоохоронних органів). Ця теза не може бути скасована жодним законом, зокрема й Законом України "Про державний бюджет".

Конституційний Суд виходить з того, що звуження змісту та обсягу права на пільги, компенсації та гарантії шляхом прийняття нових законів чи внесення змін до чинних за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення дії цього права можливе лише за умови запровадження відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85, а також п. 19 ч. 1 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України).

Незважаючи на беззаперечну однозначність цих конституційних положень, дії виконавчої гілки влади та бюджетна політика призвели до того, що стало можливим "фактичне призупинення дії передбачених законами України пільг для військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, що є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист і членів їхніх сімей" (рішення КС України від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Усі ці висновки додатково підтверджуються положеннями Постанови Верховної Ради України "Про стан виконання законодавства України щодо соціального, медичного та пенсійного забезпечення ветеранів війни і відзначення 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років" від 15.03.05 року №2469-15. Так, у п. 1 цієї постанови роботу Кабінету Міністрів України з виконання законодавства щодо соціального, медичного та пенсійного забезпечення ветеранів війни визнано недостатньою, а в п. 3 сформульовано вимогу про забезпечення виконання у повному обсязі законодавства щодо статусу й соціального захисту ветеранів війни шляхом внесення необхідних змін до нормативно-правових актів, які суперечать Конституції і законам України. Верховною Радою особливо вказано на необхідність привести нормативні закони в питаннях призначення, перерахунку та індексації пенсій у відповідність до чинного законодавства, усунення диспропорції в пенсійному забезпеченні військовослужбовців.

Існування подвійних стандартів під час визначення розмірів мінімальної пенсії за віком для визначення доплат ветеранам та інвалідам війни є прямим порушенням законодавства, принципів соціального захисту, закладених нормами Конституції України.

Для припинення практики нехтування конституційних норм соціального захисту потрібно внести до законів, які передбачають залежність розмірів виплат і доплат від рівня мінімальної пенсії за віком, слова: "…під час визначення розмірів мінімальної пенсії за віком для обчислення доплат керуватися виключно нормами Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Ці слова мають бути в законах "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про пенсійне забезпечення".

Інший варіант: у самому Законі "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановити однозначну заборону іншими законами зменшувати доплати та прив'язувати їх до мінімальної пенсії у випадках, коли не йдеться про благодійність з боку держави.

І, зрештою, треба істотно розширити саме поняття соціальних стандартів. Фактично в згаданому законі є нібито єдиний стандарт – мінімальний. Зрозуміло, що спочатку держава може обмежуватися взяттям на себе мінімальних зобов'язань, але по мірі досягнення певних економічних успіхів і впорядкування системи соціального законодавства має здійснити наступний крок – розробити й законодавчо затвердити цілісну систему соціальних стандартів, коли прожитковий мінімум стане лише висхідною базою, на якій нарощуються інші, більш високі життєві стандарти для різних соціальних прошарків. Тож таке завдання потребує значної роботи, яку вже час розпочинати, і фахівців з різних галузей економіки та права, і законодавчого органу.


Джерела

1 Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. – 2000. – №4 – С.35-39; Болотіна Н. Право соціального забезпечення України: системно-структурний аналіз // Право України. – 2001. – №5. – С. 24–29.

Автор: Юрій ПРУДОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата