Нові кроки проти корупції

Китайський мислитель і полководець, сучасник Конфуція Сюнь-Цзи вважав, що головних у країні злодіїв потрібно карати, не чекаючи на їхнє перевиховання; звичайних людей слід виховувати, не чекаючи, поки до них доведеться застосовувати покарання. Для боротьби з корупцією необов’язково ухвалювати спеціальні закони. Досить наявності у кримінальному законодавстві й законодавстві про адміністративні правопорушення статті про реальну відповідальність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та суддів за зловживання ними владою. По суті, проблемою є саме зловживання, а не мотиви, з яких воно було скоєне (з метою особистої наживи чи «із любові до мистецтва»).

Не можна сказати, що вітчизняне антикорупційне законодавство не розвивається. Певні результати є. Однак протягом багатьох років Україна посідає стабільно низькі місця в різних антикорупційних рейтингах міжнародних організацій. Зокрема, наприкінці минулого року за боротьбу з корупцією вона отримала негативні оцінки від Організації економічного співробітництва та розвитку (Стамбульський план дій) і Групи країн Ради Європи проти корупції (GRECO). Остання у своєму, вже цьогорічному, звіті про виконання Україною антикорупційних рекомендацій робить висновок, що Україна виконала 8 рекомендацій цілковито та 17 – частково. Зокрема, не прийнято модельного кодексу поведінки державних службовців і не врегульовано питання конфлікту інтересів чиновників, пов'язаних спільними родинними або діловими інтересами з бізнесом. Не захищено прав інформаторів–чиновників, які повідомляють контрольним органам про підозрілі й, можливо, корупційні діяння своїх колег. Немає змін у реформі державної служби та регулюванні статусу працівників бюджетної сфери. Не встановлено нових правил конфіскації та арешту доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо. Крім того, згідно з рейтингом сприйняття корупції, підготовленим глобальною антикорупційною неурядовою організацією Transparency International, 2010 року Україні відведено 134-те місце серед 178 країн світу поряд з Азербайджаном, Нігерією, Зімбабве. Попри значні зусилля нової влади, основною причиною відсутності прогресу в питаннях подолання корупції міжнародні експерти вважають дефіцит політичної волі.

Першого липня 2011 року набув чинності Закон «Про засади запобігання і протидії корупції», який визначив основні механізми запобігання і боротьби з корупцією в публічній сфері. Хоча документ певною мірою врахував рекомендації міжнародних організацій щодо вдосконалення антикорупційного законодавства, втілення його в життя потребує прийняття низки інших законодавчих актів, а деякі норми – подальшого вдосконалення.

Одним із головних інструментів державної антикорупційної політики на цьому шляху став Указ Президента № 1001/2011 від 21 жовтня 2011 року «Про Національну антикорупційну стратегію на 2011–2015 роки». У свою чергу, 2 листопада 2011 року Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією провів «круглий стіл» на тему «Актуальні питання удосконалення антикорупційного законодавства щодо професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів». У заході брали участь представники зацікавлених органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, міжнародних антикорупційних проектів, спеціалісти наукових установ.

Відкриваючи засідання, Голова комітету Валерій Бевз, зокрема, зазначив, що нині пропонується продовжити розпочату влітку 2009 року дискусію щодо законодавчого врегулювання норм поведінки на публічній службі та врегулювання конфлікту інтересів, передусім – фінансових. «Ми повинні провести фахову розмову, підґрунтям якої є спільні напрацювання комітету, Міністерства юстиції та міжнародних антикорупційних проектів і положення базового антикорупційного Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», якими визначено шляхи подальшої роботи щодо законодавчого визначення норм поведінки на публічній службі», – наголосив
В. Бевз.

На засіданні зазначалося, що відповідно до доручення Верховної Ради членами комітету за участю Міністерства юстиції підготовлено проект закону «Про правила етичної поведінки», які є правовою основою для кодексів/ стандартів поведінки (ст. 5 проекту). Крім того, в Національній антикорупційній стратегії зазначено, що законодавчі засади етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, мають базуватися на положеннях Модельного кодексу поведінки державних службовців держав – членів Ради Європи.

Законопроектом пропонується визначити на законодавчому рівні єдині керівні норми поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та порядок притягнення цих осіб до відповідальності за порушення зазначених норм. У проекті документа термін «особисті інтереси» вживається у значенні «будь-які інтереси особи, зумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими особами».

Передбачається також, що порушення особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правил етичної поведінки тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та матеріальну відповідальність з урахуванням особливостей їхнього правового статусу, визначених Конституцією й законами України.

Запропонований комітетом проект, на думку учасників «круглого столу», цілковито враховує положення Рекомендації Ради Європи щодо кодексів поведінки та надані в пояснювальній записці до цієї Рекомендації роз'яснення. На думку промовців, особливої уваги потребують приписи 33–35-го пунктів пояснювальної записки, а саме те, що етичні норми повинні бути чіткими й короткими та не мають містити докладних указівок, необхідних для окремих категорій посадовців. Це досить істотно для розуміння пропонованої комітетом редакції законопроекту, який передбачає дванадцять правил: законність, пріоритет інтересів, політична нейтральність, толерантність, неупередженість, компетентність і ефективність, формування довіри до влади, конфіденційність, утримання від виконання незаконних рішень чи доручень, недопущення конфлікту інтересів, запобігання одержанню неправомірної вигоди або дарунка (пожертви), декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО