передплата Українською | In English

№23, грудень 2011

Муфтій України шейх Ахмед ТАМІМ: «Не бажай іншим того, чого не можеш побажати собі»Муфтій України шейх Ахмед ТАМІМ: «Не бажай іншим того, чого не можеш побажати собі»

Поділитися:

Зважаючи на важливість гуманітарної, зокрема культурно-релігійної, складової сучасної політики, не можна оминути той факт, що активне її ведення напряму залежить від узгодженості релігійних канонів та усталеності міжконфесійних зв’язків усередині будь-якої держави. Зокрема, про те, наскільки сьогодні налагоджені зв’язки між конфесіями в Україні, тема нашої розмови з Головою Духовного управління мусульман України Муфтієм України шейхом Ахмедом Тамімом.

– Пане Муфтію, наскільки інтенсивно сьогодні інтегруються в Україні представники різних релігій, зокрема ісламу?

Голова Духовного управління мусульман України Муфтій України шейх Ахмед Тамім народився 1956 року в Лівані. У 1976 році приїхав до України, де навчався на факультеті обчислювальної техніки Київського політехнічного інституту. Ісламську теологічну освіту здобув у Релігійній школі «Дару-ль-’Аркам бін Абі-ль-’Аркам» м. Мамбіджа (Сирія) 1992 року та на теологічному факультеті «Імам ’Ауза ’і» в Арабському університеті м. Бейрут (Ліван). Має ступінь доктора богослов’я. Автор низки книг з різних ісламських наук.

За ініціативою шейха Ахмеда Таміма в Україні було створене Духовне управління мусульман України (ДУМУ), зареєстроване 9 вересня 1992 року, яке він і очолив. При ДУМУ були відкриті: Ісламський університет (1994 р.), загальноосвітня школа «Іршад» (1996 р.), Науково-дослідний центр дослід­жень і перекладів, видавництво «Аль-Іршад». ДУМУ має свій друкований орган – газету «Мінарет». Зусиллями ДУМУ зведено першу та єдину в Києві мечеть. ДУМУ веде активну зовнішню діяльність. Управління підтримує зв’язки з муфтіями країн СНД, великими ісламськими навчальними закладами, міністерствами у справах релігій арабських та інших ісламських країн. ДУМУ бере участь у міжнародних і регіональних ісламських конференціях.

– Незважаючи на наявність різних ментальностей і культур, завжди існує якийсь «спільний знаменник» для взаєморозуміння, котре може бути корисним кожному. Коли сторони отримують якусь вигоду, це сприяє їхньому порозумінню, стабільному існуванню та згуртованості. Якщо мусульманин дотримується релігійних канонів, то він має виконувати закладені ісламом умови існування в суспільстві. Коли країна мусульманська, такі норми підтримуються державою, якщо ж мусульмани перебувають у меншості на території тієї чи іншої держави, то вони, гуртуючись, можуть, з одного боку, зберегти свою віру, з другого ж – інтегруватися в те суспільство, представники якого переважають їх чисельно. Проте такий процес можливий за існування так званого «спільного знаменника», коли враховуються інтереси всіх сторін. Наприклад, якщо мусульманин може безперешкодно зберігати свої звичаї і традиції, коли суспільство дає йому це робити, не тиснучи на нього, можливим стає пряме інтегрування до суспільства. Роль Духовного управління мусульман України в цьому разі полягає в релігійному вихованні та морально-етичному впливі на віруючого: навчанні його терпимості, неприпустимості зверхньої, зрадливої поведінки, усуненні з його серця заздрощів. Саме це допомагає віруючим розвиватися духовно та полегшує їхнє інтегрування до іншого суспільства. Особливо ми звертаємо увагу на один із благочестивих принципів: ніколи не бажай іншим людям того, чого не можеш побажати собі. Крім того, перевиховатися мусульманину в іншій країні допоможе аналіз виконаної раніше роботи. Адже, можливо, він ще може зробити власний внесок у розвиток суспільства, в якому живе. Саме це й допомагає йому інтегруватися.

– Якою, на ваш погляд, мірою відсутність конфліктів на релігійному ґрунті в нашій державі є здобутком Духовного управління мусульман України?

– Українське суспільство є багатонаціональним, а тому процеси взаємної інтеграції представників різних етносів та культур відбувалися за часів СРСР і тривають нині. Незважаючи на те, житель нашої держави – білорус, болгарин, кримський татарин чи представник Сходу – він усе одно громадянин України, яка вже давно стала поліконфесійною країною. А тому й мусульмани тут мають свою особливість: незважаючи на те, що вони є представниками різних народів (і таджиків, і азербайджанців, і татар), керуючись принципами ісламу, вони досить активно вливаються до процесу інтеграції, хоча кожен із них окремо відстоює певні культурні цінності, притаманні лише його представникам. Духовне ж управління дає їм правильне чітке трактування доктрини ісламу, допомагає в процесі суспільної інтеграції, а тому представники мусульманської громади дедалі долучаються до нашої спільної роботи.

Ми стали одними із засновників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, а нині беремо активну участь у її роботі, що також є достатньо вагомим чинником розвитку суспільства, адже коли люди спостерігають за плідною співпрацею представників різних конфесій, це має позитивний вплив на їхні взаємовідносини. У цьому напрямі ми працювали й продовжуватимемо працювати.

Єдине – не потрібно давати можливість окремим особам сіяти розбрат і перешкоджати цьому процесу. Адже руйнувати досить легко, а от вибудувати щось надзвичайно складно. Тому просто не можна звертати увагу на всю провокативну інформацію, що з’являється в пресі чи Інтернеті: існують конкретні моделі суспільного розвитку, які дають можливість безкровної, безконфліктної інтеграції суспільства. Наразі є чимало проблемних питань, пов’язаних із екологією, економікою, голодом та хворобами, котрі руйнують соціум, а тому нам потрібно шукати спільну мову й налагоджувати співпрацю саме в цих конкретних напрямах, не звертаючи уваги на чиїсь пусті висловлювання. Саме виступаючи публічно, ми зможемо працювати разом і протистояти якимось крайнім настроям та екстремізму тих груп і організацій, котрі просто політизували питання релігії та використовують його у власних цілях. Маючи спільні інтереси, можна співпрацювати, й не сповідуючи однієї релігії, а просто працюючи на благо всього суспільства й, зокрема, майбутніх поколінь.

– Відкриття київської мечеті насправді є визначною подією – і для України в цілому, і для культури її народу зокрема. Як відбувалося її зведення? Чи існували якісь труднощі на цьому шляху? Яка історія столичної мечеті?

– Ураховуючи те, що будь-яка столиця в будь-якій країні є її лицем, зведення мечеті в Києві дає східним державам гарантії того, що Україна – це багатоконфесійне суспільство, а права та свободи мусульман тут захищені й належно охороняються. Адже тепер лідери зі Сходу можуть відвідувати святиню під час своїх візитів до України. Місцеві жителі, разом із представниками дипломатичного корпусу, можуть також навідувати мечеть для задоволення своїх духовних потреб. Це створює ґрунт для роботи над спільними програмами та проектами.

Проте, незважаючи навіть на те, що мусульмани на території України проживають уже не одне століття, спроб звести їхню духовну святиню було чимало. Поєднуючи знання та вміння, а також спонсоруючи зведення будівлі, мусульмани власними силами внесли цю проблематику до порядку денного українського суспільного розвитку. Особисто я почав займатися питаннями, пов’язаними з виділенням ділянки та отриманням дозволу на проектування мечеті, ще в 1991 році. Лише у квітні 1997 року ми отримали такі документи. Та й по тому продовжувати роботу було не так уже й легко: більша частина суспільства навіть не підозрювала, що в Україні значна кількість людей сповідує іслам; чиновники ж, незважаючи на законодавство, не могли нам дати однозначної відповіді. За шість років ми розробили шість проектів мечеті. Адже весь час надходили нові й нові побажання про те, щоб споруда не мала мінаретів, щоб вона не виділялася серед панорами, що постає з дніпровського берега, і тому подібне. У 2007 році ми отримали всі необхідні документи, котрі, на жаль, усе ще містили попередні умови зведення мечеті.

Добре, що нині ставлення громадськості змінюється, тому, отримавши дозвіл і на зведення мінаретів, 2008 року ми розпочали будівництво мечеті. Ми завжди йшли на компроміс і прагнули знайти взаєморозуміння, адже налагодження зв’язків і з ісламським світом, і зі Сходом загалом – лише на користь державі. Тому нам потрібно як розвивати співпрацю із зовнішнім світом, так і нагадувати місцевому населенню про існування ісламу як релігії в Україні, аби не допустити її подальшої політизації. Бажаним було б, щоб лідери партій у нашій державі також знайомилися з ісламом та його канонами, адже лише в цьому разі вони могли б схвалювати ефективні, дієві закони, котрі захищали б інтереси мусульман та забезпечували їхню інтеграцію в українське суспільство. 

Розмову вели Світлана ПИСАРЕНКО, Юлія ЦИРФА.
Фото Ольги ПРОКОПЧУК.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня

Президент розповів, кому найбільше підвищать пенсії Вчора, 13 грудня

Європейська Рада продовжила санкції проти Росії Вчора, 13 грудня