передплата Українською | In English

№19, жовтень 2011

Щоб наші люди так само довіряли своєму Конституційному Суду, як вони довіряють Європейському суду з прав людини

Поділитися:

З виступу Голови Верховної Ради України Володимира Литвина

Шановний пане Голово Конституційного Суду України!

Шановні судді Конституційного Суду, гості, учасники міжнародної конференції!

Вітаючи представницьке зібрання на цій конференції, вважаю за необхідне щонайперше наголосити на важливості теми конференції. І важливості не тільки для суддівського корпусу, а й для всього українського суспільства.

Вона зумовлена вже тим незаперечним, на мій погляд, фактом, що захист прав людини та основних свобод перетворився у контексті сучасного цивілізаційного розвитку, на самостійну й, більше того, одну із провідних галузей міжнародного права і став основоположним компонентом національного права.

Обтяжене масштабними проблемами сьогодення суспільство не в змозі уникнути їх розв’язання без одночасного поєднання таких намірів із проблематикою захисту прав людини. Таке органічне поєднання детермінується рівнем розвитку демократії і є свідченням відповідальності влади перед людьми.

У цьому ж контексті треба розглядати те, як держава здійснює захист природних прав людини в системі владних органів. Зокрема, через судову гілку влади. Власне кажучи, фактично, а не формально артикульована незалежність судової системи є свідоцтвом справжньої, а не просто письмово чи вербально позначеної демократії.

З огляду на це, слід згадати універсальний принцип конституційного значення, якому має відповідати судова система, — загальний та рівний доступ до правосуддя. Він є чітким віддзеркаленням втіленого у статті 24 Конституції України принципу рівності громадян перед законом, який зумовлює реалізацію права кожного на рівність у судовому захисті.

Звідси запитання: «А чи повною мірою законодавець забезпечив реалізацію громадянами України цього права?».

Йдеться про одну із складових такої особливої функції судової влади, якою є конституційний контроль, тобто верифікація законів на їх відповідність Конституції країни, що гарантує її верховенство як незаперечний принцип правової держави.

За європейською моделлю таку перевірку здійснюють конституційні суди. Вони можуть різнитися за індивідуальною назвою і повнотою повноважень, але поєднувані за сутнісною функціональною спрямованістю.

До того ж більшість органів конституційної юрисдикції європейських держав надає, разом із прямим запитом державних органів, можливість звертатися до цих судів громадянам із питань порушення їхніх конституційних прав і свобод. Тобто шляхом так званої індивідуальної конституційної скарги, що фактично і є виявом індивідуального доступу до органів конституційної юстиції.

В Україні дотепер відсутній інститут конституційної скарги. Деякі вітчизняні науковці та практики в галузі правознавства вважають, що його компенсує передбачений Законом України «Про Конституційний Суд України» інститут конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

З огляду на європейські реалії, більшість наших іноземних колег схильна до іншої думки: інститут конституційної скарги запроваджено для реалізації права фізичних та юридичних осіб звертатися до конституційних судів їхніх країн з письмовою заявою щодо оскарження актів, які обмежують гарантовані конституціями права людини та основні свободи.

Звісно, треба брати до уваги міркування тих українських правознавців, які передрікають в такому разі зливу скарг до Конституційного Суду України, висловлюють застереження, що його робота може бути паралізована в такий спосіб.

У цьому зв’язку наведу приклад лише однієї країни. Із п’яти тисяч скарг, які щорічно надходять до Федерального Конституційного Суду Німеччини, після проходження через доволі складний механізм їх прийняття, залишається лише 30, які розглядаються по суті і щодо яких приймаються остаточні рішення.

Досвід інших країн також доводить, що такий механізм сепарування, хоча і свідчить про суттєве робоче навантаження під час попередньої стадії розгляду скарг, проте не робить надмірною безпосередню задіяність суддів при остаточному прийнятті рішень щодо цих скарг.

І хоча багато хто з іноземних та вітчизняних фахівців стверджує, що в царині захисту прав людини та основних свобод інститут індивідуальної конституційної скарги має не головне, а додаткове значення, ніхто не заперечує належне йому місце в цій системі, що повністю відповідає вимогам стосовно найповнішої реалізації всіх можливостей, які надає людині влада у справді демократичному суспільстві з питань, що стосуються захисту її прав і основних свобод.

Варто також ураховувати і результати спостережень спеціалістів щодо підвищення загального рівня правосвідомості громадян України. А особливо підвищення рівня суспільного запиту на справедливе правосуддя в державі.

Отже, запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги в Україні відповідатиме суспільним запитам і вимогам сьогодення щодо подальшої розбудови демократичних інститутів.

Шановне зібрання!

З огляду на так би мовити особливу концентрацію на форумі суддів-конституціоналістів, дозволю собі дещо вийти за межі теми дискусії та зачепити проблематику діяльності Конституційного Суду України.

15-річчя діяльності Конституційного Суду України збіглося з 20-річчям сучасної незалежності Української держави. І що доволі символічно — з 15-річчям прийняття її першої Конституції.

Цей період, по суті, склав перший етап творення України. Україна як держава відбулася. Для мене це однозначно. Я переконаний, що і для всіх. Ключове завдання нинішнього державного порядку денного — зберегти і розвинути країну, забезпечити її цивілізоване облаштування під кутом потреб вже людини, а не держави. Це завдання для нового 10-річного етапу України.

Конституційному Суду України випало працювати в нелегких умовах, коли країна здійснювала перехід від однієї політико-економічної системи в іншу, апробовувала різні підходи до державного будівництва, шукала своє місце у світі, запроваджувала правові засади в усіх сферах життєдіяльності. І коли закономірно в країні вирувало бурхливе політичне життя, а протиборство нерідко виходило за будь-які розумні межі. Відповідно до Суду надходили часто-густо кон’юнктурні подання, а то й чинився тиск на нього з боку різних політичних сил, які вимагали прийняття виключно такого рішення, яке влаштовувало б певну політичну структуру і під певний політичний момент та політичний розклад.

До того ж ситуація ускладнювалася ще й тим незаперечним фактом, що ні перші судді, ні їхні наступники до того часу не володіли достатнім досвідом конституційного судочинства. Адже лише за аматорського підходу можна стверджувати: не святі горщики ліплять. Тоді як діяльність Конституційного Суду пов’язана з оцінкою правових актів на їх відповідність Конституції, із здійсненням конституційного контролю. Тут навіть і за бажання не багато можна назвати інших державних функцій таких ваги, значення і відповідальності.

Саме тому в кожній із держав, де функціонує конституційний суд, честь у ньому працювати випадає найбільш високоосвіченим і знаним юристам. Кваліфікація, знання, досвід, теоретична підготовленість і вміння яких знаходити найбільш прийнятне та обґрунтоване рішення є зразком для наслідування всього суддівського корпусу країни. Не є винятком у цьому і Конституційний Суд України.

Я пригадую, що в тих, хто мав причетність до обрання суддів новоутвореного Конституційного Суду України, було прагнення делегувати до нього найбільш поважних, авторитетних, досвідчених і знаних у країні професіоналів. Вони наскільки могли і спромоглися захищали нашу Конституцію і, що особливо приємно відзначити, ставилися до критики спокійно, зводили перепони опануванню амбіціями свого сумління.

У загальному сприйнятті Конституційний Суд України виходить на рівень органу, до якого прикута увага суспільства — від Президента до пересічного громадянина. Його рішень завжди чекають. Таке ставлення покладає на суддів ще більшу відповідальність.

Висновок: Конституційний Суд відбувся, як відбулася Україна. Він забезпечив, окрім усього іншого, стабільність і рівновагу в суспільстві, утримує його у правових межах.

Звісно, не все було зроблено Конституційним Судом, що він мав би зробити, як і не завжди наше ставлення до нього було виваженим, продуманим. Таким, яким воно має бути до цієї високоповажної установи.

А тепер тезово про проблеми, які потребують обговорення та розв’язання.

Проблема перша — ефективність роботи та сфера поширення компетенції Конституційного Суду. Проблема ефективності роботи сьогодні є актуальною для кожної гілки влади, їх інститутів, у тому числі й Конституційного Суду.

Специфіку його діяльності важко порівняти з діяльністю будь-якої іншої гілки влади, але можна спробувати це зробити на прикладі Європейського суду з прав людини. Останній, як відомо, претендує на роль своєрідного конституційного суду країн Ради Європи. Принаймні це зазначав у своїх виступах і публікаціях колишній голова цього суду Л. Вільдхабер, його підтримує й нинішній голова Жан-Поль Коста, як і багато суддів Європейського суду.

Таке порівняння засвідчить про наявність великих резервів та можливостей для Конституційного Суду.

Стосовно сфери поширення компетенції Конституційного Суду, то, на мою думку, вона повинна стосуватися не лише оцінки відповідності правових актів Конституції України та здійснення конституційного контролю, а й гарантій і захисту прав і свобод людини, вироблення стандартів таких гарантій, окреслених у Конституції України.

Висловлю при цьому деякі міркування щодо практики прийняття рішень Конституційним Судом у сфері захисту прав людини. Як на мене, дотримуючись загальновизнаних конвенційних засад у цій царині, треба водночас права людини оцінювати в контексті звичаєвих, культурних, ментальних особливостей, що традиційно властиві світосприйняттю українського народу з притаманною йому мірою толерантності, терпимості й іманентно глибоко вкоріненим почуттям справедливості. І не в останню чергу ми маємо приділяти увагу моральним засадам суспільства, вірі і моралі.

Проблема друга, яка, власне, сформульована в назві конференції. І яку не зайве буде нарисно позначити ще раз, незважаючи на мій попередній, більш розлогий коментар: можливості і проблеми індивідуального доступу особи до Конституційного Суду України.

Теоретичні можливості є, ось тільки практичного доступу немає. Мені відомо, що ваші попередники несхвально ставилися до доступу індивіда до Конституційного Суду. Головний аргумент був, що це перевантажить його діяльність. І чого досягли?

Досягли того, що наші громадяни дружніми лавами попрямували до Європейського суду з прав людини.

Логіку людей можна зрозуміти: не хочуть нами опікуватися у своїй країні — підемо вирішувати свої питання до міжнародних установ і організацій.

Натепер Україна залишилася однією з небагатьох країн, де фактично перекрито доступ людини до Конституційного Суду в захисті її прав і свобод. Далі тягнути з цим не можна. Є нагальна потреба невідкладного внесення змін до законодавства, щоб наші люди так само довіряли своєму Конституційному Суду, як вони довіряють Європейському суду з прав людини.

Проблема третя — формування Конституційного Суду України. Чи не вбачаєте ви проблему в тому, що Суд обирається на рівних засадах трьома політичними складовими влади: Президент, Верховна Рада, судова гілка влади? Вважалося, що такий спосіб формування буде демократичний. Можливо і очевидно, що на першому етапі нашого державного ствердження він був виправданий. Але ж ми бачимо, як кожна політична сила хоче ним заволодіти. Припускаю, що такі прагнення наростатимуть.

Звичайно, кожен із членів Конституційного Суду може сказати: бажання здоров’ю не зашкодять, адже ми самі вирішуємо, як нам діяти. Усе це так, але зайвий інтерес до роботи тих, хто обирається на ці поважні посади, може відволікати, якщо не шкодити. Чи не на часі сьогодні почати продумувати, як змінити систему вибору суддів Конституційного Суду України? Скажімо так: юридична громадськість (вчені, судді, викладачі вузів, працівники правоохоронних органів та інші) створює комітет з відбору кращих фахівців-правників, які спроможні працювати у Конституційному Суді. Далі нехай виконавча і судова гілки влади відхилять тих, кого вони вважають за необхідне, і складуть скоригований список для затвердження Президентом України. Він відправляє остаточний варіант (але не менш як 25 осіб) до Верховної Ради України, яка з цього списку визначається щодо 18 найрейтинговіших представників. Вибори в такий спосіб не дадуть підстав жодній гілці влади, жодному політику говорити, що той чи інший суддя є її представником чи, що суттєво погіршує справу, впливати на нього після виборів, а головне — будь-кому говорити, що суд є ангажованим.

Проблема четверта. Вона стосується статусу судді Конституційного Суду. Для мене є очевидним, що його належить піднести на значно вищий щабель.

Але чи правильно, що обираємо суддю на один термін, а коли він набув унікального досвіду і фаху конституційного судочинства, відправляємо його ще цілком працездатного на пенсію. Натомість усі інші судді обираються на посади пожиттєво. Як на мене, треба підвищити і віковий ценз для виходу на пенсію суддів Конституційного Суду. Тим паче що це — ваші пропозиції. То чому б не внести зміни в законодавство і дати можливість суддям брати участь у перевиборах і триваліший час працювати.

Є всі підстави стверджувати, що Конституційний Суд, наполегливо вдосконалюючись і долаючи всі перепони, впевнено набув статусу самостійного і впливового арбітра, займає свою авторитетну нішу в системі органів публічної влади, відіграє ключову роль у розбудові правової держави.

Конституційний Суд має й надалі діяти як інститут, який не просто толерує, а спонукає публічну владу до відповідальної діяльності з дотриманням усіх вимог Конституції.

Бажаю вам зацікавленого професійного діалогу, обґрунтованих висновків і рекомендацій.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Єврокомісія надає додаткові €3,5 млн гуманітарної допомоги для жителів Донбасу Сьогодні, 20 жовтня

Глава Пентагону в Києві, усунення Земана, прорив польського кордону: головне за 19 жовтня Сьогодні, 20 жовтня

Новини 19 жовтня: відставка міністра, незалежність НБУ Сьогодні, 20 жовтня

Силовики провели обшуки в "Київтеплоенерго": вручено підозри керівнику СП та підряднику Вчора, 19 жовтня

ДБР перевіряє причетність Медведчука до оборудок з російським дизелем Вчора, 19 жовтня

Рада відхилила постанови про скасування "антиолігархічного" закону Вчора, 19 жовтня

У МЗС пояснили, що буде після виключення України з "зеленого списку" ЄС Вчора, 19 жовтня

Скинулися всі: "Центренерго" акумулювало 1,5 мільярда на закупівлю вугілля Вчора, 19 жовтня

У МЗС пояснили, що буде після виключення України з "зеленого списку" ЄС Вчора, 19 жовтня

До Києва прибув глава Пентагону Вчора, 19 жовтня