передплата Українською | In English

№19, жовтень 2011

Правова культура особи в контексті конституційного розвитку (реальний стан та програмні цілі)

Поділитися:

Норми Конституції України 1996 року щодо визнання людини, її інтересів та прав найвищою соціальною цінністю, відповідальності держави перед суспільством та особою, спрямування державної діяльності на утвердження та забезпечення прав і свобод людини й громадянина, поділу влади, забезпечення верховенства права не залишають сумнівів щодо світоглядної орієнтації української державності та національної правової системи. Втім, усі ці програмні настанови потребують реалізації на рівні певних загальнотеоретичних концепцій, що у правовій сфері тісно пов’язано з необхідністю подолання вітчизняною юриспруденцією звичних, інколи усталених уявлень про соціальне призначення права, зумовлені цим характерні риси процесу правового регулювання суспільних відносин, стереотипи нормотворчої та нормозастосовної діяльності.

Процеси переосмислення правової дійсності, і це об’єктивно, активно стимулюються розробкою та ухваленням цілої групи нових галузевих кодексів та законів, які має сприйняти суспільство.

Водночас варто зауважити, що формула стародавнього римського права – «якщо закон хороший для більшості, він хороший для всіх» не спрацьовує в сучасному суспільстві.

Що ж відбувається за цих умов? Зростає кількість законів, що прямо не пов’язані з ефективністю правового регулювання, оскільки недоліки «поганого законодавчого регулювання» усуваються за рахунок прийняття нових, «кращих» законів, а потім – ще «кращих». Це спосіб одержання права з ефектом «сплячої красуні», тобто право загалом відповідає: а) євростандартам; б) міжнародним нормам; в) цивілізованим формам, але є недіючим, демонструє ефект «сплячого права».

За цих умов право оцінюється суспільством як: 1) знаряддя для силового забезпечення проведення певної політики; 2) засіб виконання певних управлінських завдань; 3) веління держави. Отже, соціальне призначення права, функціонування правової системи зводиться виключно до регламентації суспільних відносин, що не залишає простору для автономного регулювання, ініціативної діяльності громадян та їхніх різноманітних об’єднань, урешті – для реалізації невід’ємних прав та свобод людини. А це призводить до занепаду правової й політичної культур, масових дисфункцій правової свідомості.

Вплив права на культуру, а культури на право традиційно розглядається через категорію «правова культура». Чи можна вважати її достеменно дослідженою та досконально проаналізованою? Мабуть, ні. І цьому є принаймні декілька пояснень. Так, сучасне праворозуміння не дає відповіді на запитання, що являє собою категорія «право». Запропоновані типи та підходи до праворозуміння не дали усвідомлення, що означає це терміно-поняття. Пошуки оптимального або універсального визначення права, єдиного або абсолютного, такого, яке врешті врівноважило б суперечки між прибічниками природно-правового, позитивного й філософського підходів до права, виявилися безуспішними. Так само, як і з розумінням того, що є «культура». У науковій, гуманітарній літературі згадується, що існує від 250 до 1000 різних визначень «культури»! Можливо, це пояснює те, що останніми роками всі дослідження з проблеми правової культури провадилися, так би мовити, в «негативному ракурсі», а саме: присвячувалися деформаціям та дисфункціям правової свідомості (правовому нігілізму, правовому ідеалізму, правовому романтизму, правовому інфантилізму, правовій демагогії тощо). Не заперечуючи необхідності та важливості аналізу цих категорій, все-таки наголосимо, що під правовою культурою в широкому сенсі слова слід розуміти все позитивне, створене людством у правовій сфері. Крім того, якщо культура – це якісний стан буття суспільства, то правова культура – це якісний стан правового життя.

Ю. Шемшученко підкреслює: «Право і культура є взаємопов’язаними, взаємодіючими категоріями, оскільки право є елементом культури суспільства, його соціальною цінністю» [5]. Отже, культура, правова культура пов’язані із соціальним прогресом, системою соціальних цінностей, пріоритетними серед яких є права, свободи та законні інтереси людини.

Є аксіоматичним, що історія людства – це боротьба за певний рівень досягнутих прав людини, який не може бути вищим від відповідного рівня правової культури, що віддзеркалюється в найвищому рівні ієрархічного розвитку форми права – Конституції держави.

Конституцію України 1996 року слід сприймати як результат загальної правової культури, що сформована і продовжує змінюватися під впливом різних економічних, соціальних, політичних, моральних та інших чинників. У ній відображені цінності європейської конституційної культури, що втілилися в універсальних принципах гуманізму і справедливості, ідеї народовладдя, рівноправності, невід’ємності й невідчужуваності прав і свобод особи, ідеологічному й політичному плюралізмі.

Ст. 3 Конституції України встановлює, що людина є найвищою соціальною цінністю. Це, на наш погляд, відтворює аксіологічний підхід до людини, її прав і свобод, честі й гідності, безпеки існування та життєдіяльності. В такий спосіб можна констатувати, що людина розглядається в конституційному та культурологічному аспектах як вища цінність, що має важливе орієнтувальне значення для розвитку національної правової системи, державного механізму інституту відповідальності держави перед особою.

Отже, ідея прав людини сформована як певний правовий ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а способами його забезпечення є загальні принципи права; один з основних таких принципів – принцип рівності.

Рівність прав і свобод – один з основних принципів конституційного статусу людини і громадянина, показник загальнолюдської культури.

Ст. 21 Конституції наголошує на невідчужуваності прав і свобод людини, що ґрунтуються на теорії природного права. Положення Конституції про те, що всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності і правах, виходить з ідеї рівності людей.

Ця рівність може розглядатися принаймні в двох аспектах: 1) коли означає рівність в матеріальних благах, рівність результатів, рівність в умовах існування – тобто «економічну рівність», що віддзеркалює певний вимір прав і свобод людини та 2) рівність перед законом в процедурах – «рівність юридичну», яка насамперед пов’язана з ефективністю законодавства. Процедурна рівність означає відсутність будь-якої дискримінації. Принцип відсутності дискримінації – це не тільки рівність, досягнута в певних сферах життєдіяльності, а й критерії, за якими вона, рівність, може бути досягнута. Не може бути привілеїв за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Додатковим критерієм подолання дискримінації визнається також «справедливість» як явище соціальної дійсності та прояв досягнутого в суспільстві рівня правової культури.

Рівність прав і свобод є відтворенням справедливості як ціннісної категорії, що виробляється в суспільстві відповідно до сформованих уявлень про мораль і норми поведінки.

Продовжуючи тему, пропонуємо певні міркування щодо «економічної рівності».

Конституція України (ч. 4 ст. 41) вперше в конституційній історії нашої країни встановлює непорушність права приватної власності. На цій ідеї ґрунтується цивільне законодавство (сподіваємося, податкове та митне законодавство), інші законодавчі акти в економічній сфері. Все це має істотне значення для формування правової культури населення в сфері економічних відносин. При цьому слід враховувати особливе значення положень ст. 15 Конституції України про плюралізм форм власності, а також ст. 13 про те, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Втім непорушності права власності опонує реальність, Україну сьогодні визначають як країну з репресивною економікою [3]. Вважаємо, що справжнє забезпечення прав людини є неможливим без установлення чітких меж, підстав та норм відповідальності держави перед особою, без регламентування юридичної та соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством.

Якщо юридична відповідальність держави перед особою є більш-менш дослідженою, про що свідчать останні конференції, певні монографічні видання [4], методологічні семінари, «круглі столи» та симпозіуми, то юридична та соціальна відповідальність бізнесу, на жаль, залишилася поза увагою вчених-правників. Хоча є нагальна потреба в розробці не тільки загальних засад цієї відповідальності в національному та наднаціональному аспектах. Слід зауважити, що в англосаксонській правовій системі ще 150 років тому виникло так зване кримінальне корпоративне право. Сьогодні в Євросоюзі деякі вчені, політики та посадовці наголошують на відсутності відповідальності транснаціональних корпорацій.

Цивілізованим показником рівня правової культури є реалізація конституційного положення про те, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію (ч. 7 ст. 41). Проблему соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством постійно висвітлюють ЗМІ.

Узяти хоча б деякі скандальні забудови Києва, його історичного центру, чимало таких захоплень і в Київській області.

Так, у буферній зоні Софії Київської, просто під її мурами, намагаються звести житловий комплекс з величезним підземним паркінгом, який загрожує перлині ЮНЕСКО: адже піднімаються ґрунтові води, що дуже небезпечно для Софії. Більше того, через це будівництво Софію Київську ЮНЕСКО може вилучити зі списку світових надбань. Над касовим залом метро «Театральна», на історичному перехресті, намагаються звести черговий офісний центр, що руйнує історичний квартал. Та ще й діється все це просто біля КМДА. Великий бізнес нахабно диктує свої вимоги владі, яка не може, а подеколи й не бажає йому протистояти. Треба підкреслити, що саме протистояння корупційним діям і диктату великого бізнесу є проявом громадянської свідомості та демократії [2].

Щодо процедурної або юридичної рівності хочемо наголосити: всі громадяни – рівні перед законом. Обов’язок не порушувати настанов закону, виконувати його положення, а в разі порушення – нести юридичну відповідальність є рівною вимогою для всіх громадян.

Іще один формат зазначеного розгляду, присвяченого інтенсифікації розвитку правової культури в сучасних умовах, – реальне верховенство Конституції в національній правовій системі, що віддзеркалює відповідний рівень розвитку прав людини та певний рівень правової культури цивілізованого суспільства. Адже правову культуру можна розглядати як характеристику якісного стану правового життя суспільства, що демонструє певний досягнутий рівень правової системи.

Одним із важливих питань у зазначеному контексті, безперечно, є ефективність правового регулювання та якість закону. Для того, щоб закон не був «холостим пострілом» або літературним твором «юридичного ґатунку», необхідно дотримуватися певних вимог. По-перше, зміст нормативно-правового акта має відповідати основним напрямам розвитку суспільства. По-друге, закон повинен відповідати реальним умовам життя і мати необхідне забезпечення ресурсами. По-третє, необхідно дотримуватися нормативно-правового акта, тобто він має відповідати Конституції України та іншим актам. По-четверте, закони повинні бути правовими, тобто відповідати принципам демократії і соціальної справедливості, а також нормам моралі та загальної культури. По-п’яте, слід забезпечити відповідність закону розвиткові правової системи в цілому, її взаємозумовленість з економічною, політичною та соціальною системами. По-шосте, закон не повинен віддзеркалювати «тіньову економіку» та «тіньове законодавство». Якщо перша категорія відома ще з часів давніх правових систем (Давній Єгипет, Давній Вавилон), то термін «тіньове законодавство» з’явився порівняно недавно і, безумовно, підлягає науковому осмисленню та тлумаченню. Втім уже сьогодні можна стверджувати, що «тіньове законодавство» пов’язане з так званим «тіньовим лобіюванням», тобто з тими методами лобіювання, які межують з порушенням регламентних норм і можуть використовуватися певними посадовими особами. Отже, під час вирішення питання про законодавче регулювання лобістської діяльності доцільно вилучити певних посадовців зі сфери лобістського впливу (законопроект України «Про регулювання лобістської діяльності в Україні», ст. 9). Усе це сприятиме тому, що не з`являтимуться, або майже не з`являтимуться суто корпоративні акти, які захищають політико-олігархічні інтереси.

Право цивілізованого суспільства повинно бути диференційованим, що означає правомірне полегшення статусу деяких категорій, які на це заслуговують, в рамках чинного законодавства України. Має йтися про добре розроблену та дієву систему пільг [1]. Специфікація прав – це конкретизовані права певного прошарку соціальної групи суб’єктів відповідного віку.

Підвищеної уваги заслуговує проблема вдосконалення правового регулювання відносин, пов’язаних з так званою специфікацією прав (конкретизовані права певної соціальної групи, прошарку, суб’єктів відповідного віку тощо), що має спрямовуватися на:

– удосконалення законодавчої бази щодо молодіжних громадських організацій (особливу увагу приділити партійним молодіжним об’єднанням);

– удосконалення системи гарантій прав учнівської та студентської молоді в освітній сфері, як-от: система ЗНО і вступу до вищих навчальних закладів України; правової регламентації процесу навчання без відриву від виробництва (заочна форма навчання), що забезпечить рівність доступу всіх бажаючих до вищої освіти; розширення мережі та поліпшення якості професійної освіти;

– розроблення норм законодавства щодо зменшення корупційних ризиків під час вступної та випускної кампаній;

– забезпечення незалежності ЗНО від політичних та корпоративних інтересів;

– удосконалення системи гарантій забезпечення прав дитини в Україні: а) посилення відповідальності за будь-які насильницькі дії щодо дитини та її експлуатацію; б) особлива увага повинна приділятися поліпшенню умов утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

– підвищення ефективності законодавства щодо регулювання гендерних відносин в Україні. Вчені пропонують розробити й прийняти найближчим часом нову Державну програму з упровадження гендерних відносин.

Конкретизована до сучасного розвитку правової системи боротьба з дискримінацією прав людини має передбачати:

– забезпечення стабільності конституційних гарантій прав людини й засадничих свобод;

– подальше реформування судової системи і кримінальної юстиції;

– узгодження норм Податкового кодексу України з чинними нормативно-правовими актами в контексті захисту прав і свобод особи та громадянина;

– окрема увага повинна бути приділена впровадженню законів про доступ до публічної інформації, громадянського радіомовлення, подолання зловживань у медичній сфері (забезпечення демократії у сфері свободи слова – у зв’язку з цим удосконалення функцій Громадської гуманітарної ради);

– окремим вектором юридичної практики має стати вдосконаленням норм законодавства щодо діяльності громадських організацій;

– негайно переглянути законодавство та юридичну практику щодо захисту суспільної моралі;

– особлива увага повинна бути приділена доопрацюванню законопроектів про безоплатну правову допомогу, захист персональних даних;

– з метою реалізації конституційного права на працю найближчим часом слід удосконалити норми нового Трудового кодексу України в контексті європейського правового досвіду;

– терміновою мірою вважати запровадження посад омбудсманів зі спеціальною компетенцією.

Отже, можна констатувати, що досягнення належного рівня розвитку прав людини сприятиме утвердженню загальноцивілізаційних основ правової культури, гармонійному розвитку правової системи в контексті реалізації настанов Конституції України 1996 року.

Джерела 

1. Ведерникова И. Власть: «Лудим, паяем, обрезаем льготы» // Зеркало недели. – 2011. – № 22 (18–24 июня). – С. 1.

2. Градоблянська Т. Пам’ятки потрібно охороняти реально, а не віртуально // Голос України. – 2011.  – 24 травня; Гаврилюк В., Игнатенко Д. Застройщики останутся с носом // Коммерсант. – 2011. – 14 марта.

3. Мелехин А. В. Теория государства и права. – М.: Маркет ДС корпорейшн, 2007. – С. 547.

4. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / За ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчука. – К.: Юридична думка, 2007. – 320 с.; Дія права: інтегративний аспект: Монографія / Кол. авт.; відп. ред. Н. М. Оніщенко. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2010. – 320 с.

5. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади взаємодії права і культури // Міжнародна наук.-практ. конф. – Х.: МП «Леся», 1997. – С. 45.

Автори: Наталя ОНІЩЕНКО, Світлана БЕРЕЗА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Україна вимагає пояснень від Мінська через визнання Білоруссю "прокуратури ЛНР" Вчора, 16 червня

Байден на зустрічі з Путіним заявив про незмінну підтримку України Вчора, 16 червня

Новини 16 червня: Вітренка хочуть відсторонити, Кабмін пропонує придбати більше вакцин Вчора, 16 червня

Ціна приватизації "Більшовика" починається з 45 мільйонів доларів – UkraineInvest Вчора, 16 червня

Надходження до бюджету від приватизації у 2021 році мають збільшитися вчетверо – ОП Вчора, 16 червня

МЗС: Росія погрожує повним закриттям місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

Кулеба відповів, чи є ризики для України від зустрічі Байдена і Путіна 15 червня

Кулеба розказав, як Україна в останній момент "вигризла" згадку про ПДЧ у рішенні НАТО 15 червня