передплата Українською | In English

№18, вересень 2011

Методологія судового пізнання у справах, пов'язаних із жорстоким поводженням щодо дітей

Поділитися:

Питання ювенальної юстиції вже тривалий час перебуває у полі зору науковців і практиків, однак комплексного загальнодержавного підходу до розв'язання надзвичайно важливих проблем під час реалізації пропозицій не спостерігалося. Істотні законодавчі зрушення нинішнього року свідчать про створення належних умов для застосування європейських стандартів у судочинстві України щодо неповнолітніх (як тих, що мають проблеми із законом, так і потерпілих).
Тож відповідно до Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, затвердженої Указом Президента України від 24 травня 2011 року, актуальною виявилася потреба розробки державної політики у сфері захисту прав дітей, які потрапили в конфлікт із законом.

За станом на 1 січня 2011 року в установах відбування покарань України перебувало 1432 неповнолітніх. Більш як половина з них (54,8%) засуджені до позбавлення волі строком від 3 до 5 років, 58,3% – раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, не пов'язаної з позбавленням волі, а 24,9% – до засудження не навчались і не працювали [2]. Варто зазначити, що неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх у кримінальному законодавстві виокремлюють іще низку категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти; діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (у деяких випадках 14-річного або 16-річного віку).

За даними Державної судової адміністрації України, у 2010 році потерпіли від злочинів 6 626 дітей (осіб до 18 років), із них від убивства – 91 дитина, від побоїв і мордування – 25, від катування – 2, від незаконного позбавлення волі або викрадення – 13, від торгівлі людьми – 41, від експлуатації – 26 тощо [6].

Видатний правник А. Коні слушно зазначав: «Ребенок – отец взрослого. Впечатления, чувства, картины, вынесенные из детских лет, невидимо действуют на взрослого и часто дают бессознательное направление его решениям и поступкам. Они производят в воле, характере девиацию, подобную той, которая позволяет стрелке компаса отклоняться в сторону от верного направления. В самой глубине души человека лежат вынесенные из детства симпатии и антипатии. В туманной дали воспоминаний таятся поразившие его ужасом или отвращением картины, уязвившие его сердце слова или взгляды и первые зерна горького житейского опыта, с болью вошедшие в безжалостно взбороненную, беззащитную ниву детской души. И если в детских воспоминаниях  нет ничего светлого, теплого, доброго, если они не дают мысли и чувству вырваться из круга порочных и тягостных представлений, то и от взрослого трудно ждать чистых побуждений» [1, с. 198].

На жаль, насильницька поведінка в сім'ї в різноманітних проявах та формах являє собою одну з найпоширеніших форм агресії в Україні. Аналіз судової практики свідчить про наявність кореляційних залежностей між умовами формування світоглядного сприйняття в дитинстві  та реалізацією усталених уявлень у дорослому віці. На думку А. Коні, «охрана детей, защита их от растлевающих душу и разрушающих тело воздействий есть одна из самых святых, из самых важных задач общества» [1, с. 198].

Насильство в сім'ї стало поширеним явищем. Четверта Всесвітня конференція щодо становища жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995 року) визнала його «епідемією» в більшості країн.

Як зазначено в Рекомендаціях парламентських слухань на тему «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні», затверджених Постановою Верховної Ради України від 5 квітня 2011 року, ситуацію у сфері забезпечення дотримання прав дитини ускладнили економічні й фінансові проблеми України, пов'язані зі світовою економічною кризою. Непокоять дитяча смертність, недостатній рівень забезпечення охорони дитячого здоров'я, недоступність оздоровлення та відпочинку для всіх дітей, неефективна система їхнього захисту від насильства, зокрема під час кримінального провадження [5]. Водночас у Конституції України  людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

В Україні розробляється інститут ювенальної юстиції. Це – судоустрій і судочинство у справах про неповнолітніх. На відміну від загальної, ювенальна юстиція має охоплювати систему соціальних послуг на допомогу дитині, яка перебуває в конфлікті із законом. Тому сучасна ювенальна юстиція – це система державних і муніципальних, судових, правоохоронних органів і виховних установ, правозахисних і громадських організацій, що на основі права та медико-соціальних і психолого-педагогічних методик запобігають правопорушенням дітей та проти дітей, здійснюють правосуддя щодо дітей, захист їхніх прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей [3].

Доповідь Держдепартаменту США констатує, що діти з України стають жертвами торгівлі людьми як у межах країни, так і за кордоном і використовуються для комерційної сексуальної експлуатації, примусового жебрацтва та рабської праці в суспільному господарстві.

Так,  Дарницький  районний суд  міста Києва  розглянув  кримінальну справу про обвинувачення громадянки Ш. у скоєнні злочину, передбаченого ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини». У підсудної виник злочинний умисел щодо незаконного збагачення  шляхом продажу нирки свого малолітнього сина 2003 року народження. За допомогою не встановленої слідством особи вона розмістила в комп'ютерній мережі Інтернет на сайті «www.***.ru» в розділі «Медицина – органи продам/куплю» оголошення такого змісту: «Продам детскую почку, (1+) группа крови, цена договорная» (вказавши мобільний телефон для звернень).

Викликає занепокоєння торгівля дітьми, завуальована під посередництво в усиновленні, що, звісно, ускладнює кваліфікацію злочинів на стадії досудового слідства та суду. Так, громадянка Ц., розлучена, виховувала малолітню дитину. З часом уклала шлюб із іноземцем, громадянином В'єтнаму. У шлюбі народила троє дітей, остання дитина не була зареєстрована. Згодом саме цю малолітню дитину передали в іншу сім'ю іноземців до Києва, за словами батьків, начебто для подальшого усиновлення, але без оформлення документів, тобто без правових підстав до цього. Як установило слідство, сім'я громадянки України та в'єтнамця через певний час отримала від так званих потенційних усиновлювачів гроші в сумі три тисячі доларів США. За свідченнями «усиновлювачів», сплачені гроші є гуманітарною допомогою в'єтнамської діаспори багатодітній сім'ї, а не сплатою за куплену дитину.

 Виникає низка запитань: як можна вести мову про посередництво в усиновленні, коли дитина не була зареєстрована, не була поставлена на облік, як така, що позбавлена батьківського піклування? На яких правових підставах незареєстрована дитина була передана чужій родині? Чому гуманітарна допомога діаспори була надана не відразу після народження дитини, а лише після факту передачі дитини в чужу родину? З якого часу за національними традиціями сім'я вважається багатодітною? Чому надання матеріальної допомоги збіглося з передачею дитини? Чому гуманітарна допомога надійшла в сім'ю на трьох дітей після вилучення четвертої?

Як свідчить судова практика, збільшилася кількість справ, пов'язаних із сексуальним насильством щодо дітей.

Наприклад, вироком Печерського районного суду міста Києва засуджений громадянин  Р., який упродовж трьох років задовольняв статеву пристрасть зі своїм неповнолітнім сином. Суд, з'ясувавши всі обставини справи та докази, визнав підсудного винним, кваліфікувавши його дії за ч. 2 ст. 153 «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» КК України, і призначив покарання: 7  років позбавлення волі.

Суд правильно кваліфікував дії підсудного. Але варто в цій справі звернути увагу на деякі проблемні аспекти. Передовсім судом було роз'яснено право на заявлення цивільного позову для відшкодування завданої шкоди. Проте ні потерпілим, ні його законним представником, ані прокурором цивільний позов не був заявлений. Злочини такої спрямованості спричиняють як негативні фізичні наслідки (шкоду фізичному здоров'ю), так і психологічну травму (шкоду психічному стану). У матеріалах справи відсутні дані щодо проведення судово-медичної експертизи. В акті амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертизи містяться дані лише стосовно того, чи міг потерпілий у певні проміжки часу повною мірою розуміти юридичний та морально-етичний аспект вчинюваних щодо нього дій та чинити опір.

На нашу думку, на стадії досудового слідства необхідно було призначити судово-медичну експертизу для з'ясування тяжкості для потерпілого наслідків злочинних дій. Висновок психолого-психіатричної експертизи, можливо, повною мірою не відповідає обставинам справи. Оскільки зазначена в ньому динаміка рівня сприйняття злочинних дій та усвідомлення їхньої етичності самим потерпілим («не міг зрозуміти характер та значення скоєних стосовно нього дій», а пізніше: «міг зрозуміти») якраз і свідчить про тяжкі наслідки – розлади у психіці дитини.

В обвинувальному висновку не раз зазначається, що потерпіла дитина не чинила опору злочинним діям батька (хоча значення цих обставин не впливає на кваліфікацію), бо через страх не могла йому заперечувати. Зі свідчень потерпілого видно, що батько не раз на його очах жорстоко бив матір, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Зазнаючи нестерпного болю від злочинних дій батька, потерпілий був змушений тримати інформацію в таємниці.

Викликає занепокоєння й затягування розслідування злочинів та неодноразовий перегляд справ судами різних інстанцій, що, врешті, призводить не до захисту порушених прав дітей, а до безкарності винних.

Приміром, згідно з матеріалами однієї кримінальної справи, вітчим протягом чотирьох років учиняв розпусні дії зі своїми падчерками, про що свідчать висновки судово-медичної експертизи, показання потерпілих, свідків тощо.  Суд першої інстанції виніс підсудному вирок: два роки позбавлення волі. Але у зв'язку з тим, що скінчився строк давності (злочинні дії вчинялись у 1993– 1996 роках, а розгляд справи в суді першої інстанції відбувся лише у грудні 2006 року, тобто з моменту вчинення злочину минуло понад 10 років), його від відбування покарання звільнили. Засуджений оскаржив вирок у суді апеляційної інстанції, яка своєю ухвалою його скасувала, а провадження у справі закрила у зв'язку з недоведеністю події злочину. За скаргою потерпілих колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України 5 лютого 2008 року скасувала ухвалу апеляційного суду та направила на новий апеляційний розгляд. Апеляційний суд 22 серпня 2008 року остаточно закріпив своє попереднє рішення, а саме вирок місцевого суду скасував за відсутністю події злочину, провадження у справі припинив.

Від моменту вчинення злочину щодо неповнолітніх до остаточного рішення суду не на їхню користь минуло 15 років. Рішення суду першої інстанції щодо задоволення цивільного позову в сумі 10 000 грн. було скасовано судом апеляційної інстанції. Тож, попри довготривале досудове слідство, багатоінстанційний перегляд справи, що ускладнювалось отриманням доказів у зв'язку з плином часу та викликом свідків, принизливий розголос подій, потерпілі (які за цей час уже стали дорослими) не отримали нічого, навіть матеріальної сатисфакції.

Для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи необхідно призначати судові експертизи. Так, однією з таких експертиз має бути судово-психологічна.

Видатний психолог В. Штерн вважав, що з часом інститут психологічної експертизи ліквідують, адже судді ґрунтовно оволодіють науково-психологічними знаннями та зможуть самостійно давати точну оцінку показанням свідків, а за потреби – піддавати їх певним дослідженням [7, с. 52]. Але відповідно до чинного законодавства суддя в разі необхідності застосування спеціальних знань зобов'язаний призначити експертизу, навіть, якщо сам має певну фахову підготовку (наприклад, освіту психолога).

Із метою вдосконалення методології судового пізнання під час провадження у справах за участю неповнолітніх доцільно реформувати Кримінально-процесуальний кодекс України. Насамперед варто звернути увагу на таку слідчу дію, як допит, адже найбільшу частину інформації органи досудового слідства та суд отримують саме з цього джерела.

Зокрема, у проекті КПК України простежується позитивна тенденція до обмеження тривалості допиту. Хоча, на нашу думку, не є обґрунтованою норма щодо однакової тривалості безперервного допиту повнолітнього, неповнолітнього та малолітнього. Так, у ч. 3 ст. 206 «Допит» проекту зазначається, що допит повнолітньої особи не може тривати без перерви понад дві години,  а в цілому – понад вісім годин на день. Ч. 2 ст. 208 «Допит неповнолітньої та малолітньої особи» проекту вказує на особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, а саме, що допит цих осіб не може тривати без перерви теж понад дві години, а в цілому – понад чотири години на день. Із урахуванням структури допиту повнолітніх учасників процесу (а саме: роз'яснення прав, вільна розповідь, постановка питань) час їхнього допиту можна збільшити: «не більше чотирьох годин». Доцільно передбачити тривалість перерви між допитами для відпочинку та прийняття їжі, адже на практиці перерва може бути 3–5 хвилин (доки слідчий говорить по телефону). Як свідчить досвід країн СНД, це питання є принциповим. Так, Кримінально-процесуальні кодекси Республіки Узбекистан (ст. 107), Республіки Білорусь (ст. 215), Киргизької Республіки (ст. 189), Республіки Казахстан (ст. 21) передбачили, що перерва має тривати не менш як годину й призначена для відпочинку та прийняття їжі.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає можливість закритого судового розгляду справи лише тоді, коли підсудним є особа у віці до 16 років, та не містить такої рекомендації щодо неповнолітнього потерпілого, хоча дитиною вважається особа у віці до 18 років.  Не спостерігається тенденція щодо належного захисту прав неповнолітнього потерпілого й у проекті КПК, у ст. 24 якого «Гласність і відкритість судового провадження» зазначено, що кримінальне провадження у закритому судовому засіданні впродовж всього судового провадження або його окремої частини може здійснюватися за рішенням суду, коли обвинуваченим є неповнолітній.

Відповідно до чинного законодавства проведення слідчих дій за участю неповнолітніх потребує залучення законних представників, якими можуть бути батьки або особи, що їх замінюють. Але чи можуть батьки належно захистити права дитини, не маючи відповідної освіти, якщо нема довірливих стосунків тощо?  Як свідчить судова статистика, лише 2008 року за статтею 184 Кодексу про адміністративні правопорушення «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей» до судів надійшло 35 783 справи. А 2009 року – вже 38 171 справа, за якими накладено адміністративне стягнення щодо 32 889 осіб.

У країнах Євросоюзу питанням провадження у кримінальних справах приділяється неабияка увага. Тож під час реформування українського кримінального судочинства щодо неповнолітніх заслуговує на врахування, зокрема, такий європейський досвід.

По-перше, обмеження кількості допитів. Неповнолітній потерпілий допитується один раз із дотриманням певної процедури. Допит проводиться в так званій зеленій кімнаті, де створено умови домашнього затишку. Процес допиту фіксується на відеокамеру. Під час допиту з неповнолітнім у кімнаті перебувають слідчий та психолог чи педагог, які з'ясовують обставини події. У сусідній кімнаті разом із оператором, що фіксує процес отримання інформації технічними засобами, знаходяться суддя (який надалі не слухатиме справу), прокурор, адвокат (навіть іще невстановленого підозрюваного), котрі можуть ставити запитання через психолога чи слідчого. Завдяки такій процедурі посилюється вагомість доказів, отриманих під час допиту неповнолітнього, та унеможливлюється психологічний тиск на нього шляхом неодноразових розпитувань щодо події злочину. Відеозапис надалі використовується в судовому засіданні.

По-друге, надання адвоката неповнолітньому потерпілому (в Україні такий привілей мають тільки обвинувачені та підсудні, що не сприяє захисту прав неповнолітніх).

По-третє, неучасть у проведенні слідчих дій законних представників, батьків. Адже, на думку європейських фахівців, батьки через правову необізнаність не можуть належно захистити права дитини. Інколи участь законних представників перешкоджає встановленню контакту з неповнолітнім, що пояснюється страхом дитини перед можливою неправильною оцінкою їхньої поведінки батьками. Емоційний стан батьків створює конфліктну ситуацію під час проведення слідчих дій тощо. Тому стаття 206 проекту Кримінально-процесуального кодексу України «Участь педагога, психолога або законного представника в слідчих (розшукових) діях за участю неповнолітньої або малолітньої особи» передбачає участь указаних осіб як альтернативних. До початку слідчої (розшукової) дії педагогу, психологу або законному представнику роз'яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнювальні питання малолітній або неповнолітній особі. Коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, слідчий, державний обвинувач за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи за власною ініціативою має право, як виняток, обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

 По-четверте, створення системи забезпечення безпеки дітей, які беруть участь у кримінальному процесі, й надання їм психологічної та медичної допомоги. Так, у справах, пов'язаних із розбещенням неповнолітніх, за найменшої підозри щодо вчинення злочину дитині негайно надається спеціальна допомога, для чого створено спеціальні відділення та клініки.

У рамках реалізації Плану заходів з виконання у 2011 році Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року [4], доцільно провести дослідження та розробити методологію судового пізнання у справах, пов'язаних із насильством щодо дітей.


Джерела

1. Кони А. Ф. Задачи трудовой помощи (Письмо к редактору журнала «Трудовая помощь»). – Избранные произведения: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Юридическая література, 1959.

2. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, затверджена Указом Президента України від 24 травня 2011 року // Урядовий кур'єр. – 2011. – № 99.

3.  Крестовська Н. Міфи про ювенальну юстицію// Віче. – 2010. – № 15. – С. 45.

4. План заходів з виконання у 2011 році Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року // Урядовий кур'єр. – 2011. – № 107.

5. Рекомендації парламентських слухань на тему «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні», затверджені Постановою  Верховної Ради України від 5 квітня 2011 року //Голос України. –  2011. – № 72.

6. Стан судочинства у 2010 році [Електронний ресурс]. – www.court.gov.ua

7. Штерн В. Изучение свидетельских показаний // Проблемы психологии. Ложь и свидетельские показания. Вып. 1. – М., 1907.

Автор: Наталія АХТИРСЬКА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Американські соціологи зафіксували стрімке падіння рейтингу Тимошенко Сьогодні, 16 червня

Нацбанк оскаржив рішення суду, який заборонив Рожковій працювати Вчора, 15 червня

Суд у справі Рожкової перевищив повноваження — експертиза 14 червня

Міжнародне слідство наступного тижня назве імена винних у збитті MH17 - ЗМІ 14 червня

Евгений Билоножко: Євген Білоножко. Подвійне дно Зеленського, або Чому новий президент – поганий актор 14 червня

Двох директорів підприємств підозрюють у привласненні 14 мільйонів доларів "Укртрансгазу" 14 червня

Болтон: обрання Зеленського створює нову можливість для миру й поліпшення відносин РФ-США 14 червня

Політолог про звільнення генпрокурора: Коломойський дав зрозуміти, що Луценко не такий вже й поганий 14 червня

Запуск ринку електроенергії: експерт розповів, що задумав Гройсман 14 червня

МВФ визначить перспективи співпраці з Україною після виборів 13 червня