передплата Українською | In English

№17, вересень 2011

Наукове забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України (роздуми небайдужого)

Поділитися:

Вступ

Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції (стаття 147 Конституції України)1 здійснює важливі контрольні, правозахисні, інтерпретаційні та інші функції й повноваження2. За майже п’ятнадцять років практичної діяльності Конституційним Судом сформовано десятки правових доктрин і сотні правових позицій3, що стосуються основних правових сфер життя держави, суспільства та особи.

Повноцінна юрисдикційна діяльність Конституційного Суду України потребує належного правового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, наукового та іншого забезпечення. З цією метою на підставі Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон) створено Секретаріат Конституційного Суду України4, до складу якого входять відповідні підрозділи, що забезпечують належну роботу єдиного органу конституційної юрисдикції.

Особливе місце в юрисдикційній діяльності Конституційного Суду України (далі – Суду) посідає наукове забезпечення, здійснюване науковими установами та вищими навчальними закладами, підрозділами Секретаріату КС, зокрема Управлінням правової експертизи, а також службами суддів. Головним інструментом наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Суду є наукові установи й вищі навчальні заклади Києва, Харкова, Одеси, Львова, Донецька та інших міст, які на інформаційні запити суддів-доповідачів викладають доктринальні позиції з порушених суб’єктами права на конституційне подання та конституційне звернення питань. В архівованих справах Суду зберігається понад 1200 наукових висновків цих установ і закладів, що є важливим джерелом формування Судом конституційної, адміністративної, муніципальної, господарської, процесуальної та інших доктрин, а також його правових позицій у конкретних справах.

Кінцевою метою наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України на сучасному етапі фактично є формування стабільної та ефективної системи цього забезпечення, що сприятиме перетворенню його із суду формального права на суд права реального. На нашу думку, в основу такої системи мають бути покладені сучасні фундаментальні наукові знання, які дали б можливість змінити парадигму юрисдикційної діяльності Суду від традиційної моделі до інноваційної. Тому роль наукового забезпечення його юрисдикційної діяльності не просто важлива, а й до певної міри ключова.

Автор цих рядків не раз дивувався, чому в деяких країнах конституційні суди розглядають протягом року удвічі–утричі більше справ, ніж в Україні (наприклад, у Польщі). Відповідь проста: в цих країнах рівень наукового забезпечення юрисдикційної діяльності конституційних судів набагато вищий, аніж у нашій державі. Насамперед тому, що в них юридична наука, в тому числі наука конституційного права (Польща, Росія та інші), зробила значні кроки назустріч конституційній практиці, особливо в галузі конституційного правосуддя5. Цьому можна по-доброму позаздрити, адже наука тут є гарантією того, що під час підготовки тієї чи іншої справи у суддів конституційних судів є необхідний матеріал для вивчення відповідних проблем, підготовки модельних проектів, внесення пропозицій до проектів рішень, підготовлених іншими суддями, тощо. В результаті ґрунтовного наукового забезпечення юрисдикційної діяльності конституційного суду суддя-доповідач та його колеги можуть краще орієнтуватися в тому, які методи та підходи, зокрема з метою захисту прав і свобод громадян, потрібно застосувати для визначення конституційності певного законодавчого акта чи надання офіційної інтерпретації відповідного конституційного або законодавчого положення.

Про роль наукового забезпечення діяльності Конституційного Суду України свідчить також те, що однією з його постійних комісій є Комісія з наукового та інформаційного забезпечення, що діє на підставі відповідного положення, затвердженого Конституційним Судом6. Звичайно, комісія не охоплює всього кола питань наукового забезпечення КС, але сам факт її існування вказує на те, що вона опікується одним із головних напрямів забезпечення його юрисдикційної діяльності.

 

Стан наукового забезпечення

Зміст та обсяги наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду значною мірою залежать від кількості та якості конституційних подань органів влади (не менш як 45 народних депутатів України, Президент України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим), внесених з метою перевірки Судом конституційності законів та інших правових актів, а також від кількісних та якісних показників конституційних звернень громадян, інших фізичних та юридичних осіб приватного права, конституційних подань органів державної влади та органів місцевого самоврядування стосовно тлумачення Конституції і законів України.

Очевидно, що аж ніяк не всі конституційні подання і конституційні звернення за період діяльності КС (1997–2011 роки) могли бути предметом його розгляду. Багато з них Секретаріат Суду повернув авторам через недотримання визначених законом формальних вимог. Проте значну частину цих подань і звернень КС усе-таки розглянув і прийняв ухвали, рішення чи висновки.

Аналіз надходження до Суду конституційних подань і конституційних звернень (рис. 1) свідчить, що починаючи з 2004 року кількість конституційних звернень, більшість з яких є зверненнями громадян, почала перевищувати кількість конституційних подань органів влади, що підтверджує потребу в єдиному органі конституційної юрисдикції з боку громадян. Це означає, що наукове забезпечення юрисдикційної діяльності КС має найперше стосуватися конституційних звернень громадян, які звертаються до Суду по захист своїх прав і свобод. Але через слабке правове обгрунтування цих звернень на розгляд КС потрапляє лише невелика їх кількість8. Тому основна його увага в питаннях наукового забезпечення юрисдикційної діяльності фактично приділяється конституційним поданням органів влади, які в них порушують питання не тільки повноважень різних державних структур, а й нерідко захисту прав і свобод громадян.

Наукове забезпечення юрисдикційної діяльності КС по-різному розподіляється під час підготовки його актів. З рис. 2 видно, що найчастіше Суд приймає процесуальні ухвали: про відкриття, про відмову у відкритті або про припинення конституційного провадження у справі. На практиці ці ухвали не потребують значного наукового забезпечення, хоча їх розгляд та прийняття не обходяться без періодичних доктринальних дискусій, насамперед навколо питання про доступ громадян та інших суб’єктів до конституційного правосуддя10. Навпаки, рішення і висновки КС є своєрідним синтезом права, науки і практики, а тому роль наукового компонента в них завжди є істотною.

Наукове забезпечення юрисдикційної діяльності КС згідно із Законом і Регламентом Конституційного Суду 1996 року здійснюють у відповідних формах Секретаріат КС та компетентні установи і заклади. Так, основним продуктом Секретаріату КС, що містить елементи наукового забезпечення, є науково-експертні висновки Управління правової експертизи (далі – управління), котрі готуються за дорученням судді-доповідача у кожній справі, за якою відкрито конституційне провадження. У цих висновках управління проводить науковий аналіз історії питання, понятійного апарату, доктрин, зокрема досліджує наявність різних наукових підходів до тих чи інших питань, які є предметом розгляду Суду.

До зовнішніх засобів (джерел) наукового забезпечення юрисдикційної діяльності КС належать науково-експертні висновки, підготовлені вченими-юристами наукових установ, вищих навчальних закладів та громадських організацій11. Треба підкреслити, що особливо важливий внесок у наукове забезпечення юрисдикційної діяльності КС роблять провідні центри юридичної науки України: Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Національний університет «Одеська юридична академія», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та інші. Понад 50 наукових установ, вищих навчальних закладів і громадських організацій надають Конституційному Суду України науково-експертні висновки. Як уже зазначалося, за період з жовтня 1997 року до середини червня 2011 року було надано понад 1200 таких висновків.

Наукові установи та вищі навчальні заклади відіграють надзвичайно важливу роль у діяльності Конституційного Суду України. Фактично доктринальні позиції цих установ та закладів були основою рішень у перші роки його діяльності12. Інакше кажучи, КС використовував наукову доктрину як безпосереднє джерело права через брак джерел конституційної правозастосовної та іншої своєї діяльності. Сьогодні наукова доктрина також відіграє важливу роль у підготовці проектів рішень13, проте вона є лише опосередкованою.

Науково-експертні висновки управління чи вчених із наукових установ потребують постійного підвищення якості, а для цього їхніх авторів бажано матеріально заохочувати. Вважаємо, це питання має бути вирішене шляхом виділення коштів з бюджету на підготовку наукових висновків у конституційних провадженнях у справах. Експерти управління, наукових установ та вищих навчальних закладів, на нашу думку, повинні пройти незалежне тестування і отримати офіційний статус експертів КС. Можливо, для реалізації цієї ідеї варто було б внести зміни до відповідного законодавства (наприклад, до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року № 1977-XII та Закону України «Про науку і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року №  51/95-ВР). У разі неякісної підготовки науково-експертних висновків КС мав би право припиняти правові відносини з відповідними експертами.

Що інтенсивнішою є робота Суду, то більшого наукового забезпечення він потребує. Але, на жаль, не завжди воно є достатнім та ефективним. Практика КС свідчить, що через брак відповідної наукової літератури він змушений самостійно порушувати і вирішувати багато наукових питань у своїй юрисдикційній діяльності. Звичайно, це парадокс, коли судовий орган влади випереджає розвиток науки, яка повинна прогнозувати і програмувати тенденції розвитку судової практики. Цього немає, бо в Україні фактично слабкою є сучасна фундаментальна юридична наука, а окремі юридичні винятки в цьому питанні не змінюють ситуації14. Традиційна юридична наука, що претендує на фундаментальність, не розв’язує складних теоретичних і практичних проблем, вона «підганяє» їх під свої нормативістські уявлення, що призводить до консервації і теорії, і практики.

Є думка, що головний ресурс наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України – це його кадровий склад, в якому переважають учені-юристи. Досвід діяльності КС підтверджує, що більшість суддів попереднього і нинішнього його складу є докторами і кандидатами наук15. Звичайно, всі вони, незалежно від наявності у них наукового ступеня, постійно працюють над підвищенням свого наукового рівня, що є важливою гарантією повного, всебічного та об’єктивного розгляду ними матеріалів справ, які перебувають у провадженні Конституційного Суду.

Власний суддівський досвід переконує, що рівень наукових запитів і потреб суддів та апарату Суду постійно підвищується, до того ж дещо швидше, ніж їх можуть задовольнити управління, відповідні установи і заклади та юридична наука загалом. Тому є певна суперечність між потребами й можливостями наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду.

Стан наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду характеризує, зокрема, статистика підготовки управлінням правової експертизи науково-експертних висновків.

За період 1997–2011 років управлінням підготовлено понад 450 науково-експертних висновків, тобто близько 30 на рік16. Це велика робота, яка є важливою складовою системи наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Суду, зокрема експертно-аналітичної роботи суддів під час формування ними наукових і правових позицій у процесі підготовки, обговорення та ухвалення рішень і висновків Суду. Щоправда, судді єдиного органу конституційної юрисдикції не завжди погоджуються з певними положеннями науково-експертних висновків управління, але це не применшує їхнього значення.

Особливо важливим для характеристики наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Суду є адресний характер інформаційних запитів суддів-доповідачів до наукових установ та вищих навчальних закладів щодо надання науково-експертних висновків, статистику яких наведено в таблиці.

Отже, кількість інформаційних запитів, з якими судді Конституційного Суду України звертаються до наукових установ і вищих навчальних закладів, і кількість поданих ними науково-експертних висновків не завжди збігається. Особливо це стосується Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Львівського національного університету імені Івана Франка. Проте, незважаючи на досить складні соціально-економічні умови, тільки зазначені наукові установи і вищі навчальні заклади надали Конституційному Суду понад 600, тобто половину всіх науково-експертних висновків, у яких знайшли відображення сотні наукових позицій та доктрин учених-юристів. І хоча частина з них, на нашу думку, нерідко відстає від сучасних вимог юридичної науки, однак відіграє важливу роль у науковому забезпеченні юрисдикційної діяльності КС, створюючи конкурентне середовище наукових позицій і доктрин, убезпечуючи його від теоретичних і практичних помилок.

 

Проблеми наукового
забезпечення та шляхи їхнього розв’язання

У науковому забезпеченні юрисдикційної діяльності Конституційного Суду є досить складні проблеми, без розв’язання яких він не зможе опанувати інноваційну модель конституційної юстиції.

Безперечно, науково-експертні висновки управління є надзвичайно цінним матеріалом для суддів, але в них трапляються певні суттєві недоліки.

Серед них, на нашу думку, такі:

– науково-експертні висновки ґрунтуються переважно на здобутках вітчизняної юридичної науки, яка не завжди повно і всебічно розглядає питання, що потребують вирішення Судом;

– в окремих випадках висновки управління мають вигляд ідеальних моделей проектів рішень для ідеальних суспільних умов, оскільки базуються на дещо застарілій методології, зокрема на об’єктивному ідеалізмі, а часом і матеріалізмі, що складно узгоджується з реалістичною філософією юрисдикційної діяльності КС, який еволюціонує до доктрини реального права18 («живого права», «живої конституції», «живої правової держави»); в цих висновках помітним є надмірне схиляння перед доктринами юридичної школи права та недооцінка методів соціології права;

– зазначені висновки обмежені в основному догматичним, граматичним та системним тлумаченням і в певний спосіб ігнорують телеологічне тлумачення19 тощо.

Вважаємо, ці проблеми можуть бути розв’язані шляхом підвищення наукового та методологічного рівня працівників управління, для яких треба проводити методологічні, а не лише науково-практичні семінари, залучати їх до участі в науково-практичних конференціях, надавати їм можливість проходити стажування в наукових установах і вищих навчальних закладах тощо.

Окрім того, на нашу думку, Секретаріату КС з часом варто розробити наукові вимоги до претендентів на заміщення певних посад, наприклад, наявність наукового ступеня, публікацій, навчання в аспірантурі, що стимулюватиме і проведення наукових досліджень працівниками Секретаріату, і підвищення ефективності наукового забезпечення його юрисдикційної діяльності.

Відповідно до § 73 Регламенту КС при Конституційному Суді України може бути створена науково-консультативна рада, склад, повноваження і порядок діяльності якої він має затверджувати. Питання її створення вже давно на часі з погляду як наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Суду, так і налагодження тісніших зв’язків з науковими установами та вищими навчальними закладами, суддями Конституційного Суду України у відставці, зарубіжними експертами.

Фактично науково-консультативна рада могла б стати постійно діючим семінаром для обговорення теоретичних і практичних питань діяльності КС, зокрема: 1) узагальнення практики Суду з окремих категорій справ; 2) обговорення наукових результатів дослідження проблем організації та діяльності Суду; 3) заслуховування доповідей членів ради з актуальних питань теорії та практики конституційного правосуддя; 4) залучення провідних науковців до роботи ради шляхом створення окремих спеціальних робочих груп з підготовки науково-експертних висновків для Суду, колегій суддів.

 

Замість підсумків

Актуальність теми цієї статті навряд чи можна заперечувати. Автор пропонує продовжити дискусію в наступних номерах «Вісника Конституційного Суду України» та інших виданнях, оскільки є нагальна потреба вислухати й інші думки.

Вважаємо за необхідне внести на розгляд громадськості такі пропозиції:

1. Для підвищення ефективності наукового забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України необхідно створити науково-консультативну раду; запровадити в переліку посад Секретаріату КС такі, заміщення яких потребувало б від кандидатів наявності наукового ступеня.

2. Для підвищення якості науково-експертних висновків управління, наукових установ та вищих навчальних закладів, які надають КС, потрібно матеріально заохочувати їхніх авторів. До того ж право на підготовку науково-експертних висновків з тих чи інших юридичних дисциплін (конституційне, конституційно-адміністративне, конституційно-господарське, конституційно-кримінальне право тощо) має надаватися вченим і фахівцям за результатами незалежного тестування.

3. Привернути увагу Національної академії наук України та Національної академії правових наук України до необхідності вважати проблеми конституційної юстиції пріоритетними для розвитку юридичної науки.

 

----

1 Конcтитуційний Суд України створено у 1996 році на підставі Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року (Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49 (03.12.96). – Ст. 272). Попередній Закон України «Про Конституційний Суд України» (Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 33 (18.08.92). – Ст. 471) не запрацював, на його підставі було обрано лише першого Голову Конституційного Суду України Л. Юзькова (1938–1995 роки).

2 Детальніше про сучасний правовий статус Конституційного Суду України див.: Колісник В. Теоретико-правові аспекти подальшого вдосконалення статусу Конституційного Суду України// Конституційний Суд у системі органів державної влади: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: Матеріали міжнар. конф. (м. Київ, 16 травня 2008 р.). – К., 2008. – С. 86–91; Цимбалістий Т. О. До питання про засади правового статусу Конституційного Суду України // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнар. наук. конф. «Восьмі осінні юридичні читання». – Хмельницький, 2009. – Ч. 2. – С. 210–212.

3 Про доктрину правових позицій Конституційного Суду України, наприклад, див.: Совгиря О., Іщенко О. Питання адміністративно-територіального устрою у правових позиціях Конституційного Суду України: проблеми теорії та практики// Вісник Конституційного Суду України. – 2010. – № 4. – С. 107–117; Кампо В. М. Актуальні проблеми конституціоналізації публічного і приватного права в практиці Конституційного Суду України// Конституційний процес в Україні: здобутки та проблеми: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.

(25–26 червня 2009 р.). – Х., 2009. – С. 52–61; Ткачук П. Правові позиції Конституційного Суду України// Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 2. – С. 10–21; Кравчук О. В. Правові позиції Конституційного Суду України як джерело права // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. – № 4. – С. 117–121; Савенко М. М. Правові позиції Конституційного Суду: теоретичні та практичні проблеми// Демократія у країнах Східної Європи: конституційно-правовий вимір (Тодиківські читання): Збірник тез наук. допов. і повідомл. 4-ї Міжнар. наук. конф. молодих вчених, аспірантів і студ. (27-28 травня 2011 року). – Х., 2011. – С. 167.

4 Правовий статус Секретаріату Конституційного Суду України визначено Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96–ВР, Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим Рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року, та Положенням про Секретаріат Конституційного Суду України, затвердженим Рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 1998 року № 5-р/98.

5 Див. напр.: Бондарь Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия: защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации. – М.: ЗАО Юстицинформ, 2005. – 592 с.; Кутафин О. Е. Российский конституционализм. – М.: Норма, 2008. – 543 с.; Витрук Н. В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации как источник права// Проблемы исполнения федеральными органами государственной власти и органами государственной власти субъектов Российской Федерации решений Конституционного Суда Российской Федерациии конституционных (уставных) судов субъектов Российской Федерации. – М., 2001. – С. 74–76.; Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: Учебн. пособ. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2010. – 592 с.

6 Див.: Рішення Конституційного Суду України про затвердження Положення про Постійну комісію з питань наукового та інформаційного забезпечення Конституційного Суду України від 11 січня 2008 року № 1- рп(вд).

7 Інформацію надано службою документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України за станом на 17 червня 2011 року.

8 У деяких країнах при Конституційному Суді працює конституційна адвокатура для надання правової допомоги громадянам тощо (наприклад, у Королівстві Іспанія).

9 Дані надано службою документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України за станом на 17 червня 2011 року.

10 Наприклад, див.: Кампо В. Деякі проблеми розвитку конституційної юстиції в Україні// Право України. – 2010. – № 6. – С. 60–69; Стрижак А. А. Конституційне судочинство в Україні: забезпечення прав і свобод людини та громадянина// Судова практика. – 2010. – № 3. – С. 3–11; Селіванов А. Конституційна скарга: чи може громадянин захистити себе, вимагаючи тлумачення закону? / А. Селіванов, П. Євграфов // Голос України. – 2002. – 24 вересня. – С. 10; Селіванов А. Конституційна скарга громадян в реаліях сучасності / А. Селіванов, П. Євграфов // Право України . – 2003. – № 4. – С. 80–85.

11 Надання науково-експертних висновків Конституційному Суду України дослідницькими та правозахисними громадськими організаціями є нововведенням у його практиці останнього періоду.

12 Наприклад, див.: рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп/1997 (справа про набуття чинності Конституцією України), від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 29 грудня 1999 року № 11-рп/1999 (справа про смертну кару) тощо.

13 Обов’язковим атрибутом рішення Конституційного Суду України є пункт, в якому наведено перелік наукових установ, вищих навчальних закладів і громадських організацій, що надали йому свої науково-експертні висновки.

14 Маються на увазі роботи М. Савчина, С. Шевчука, Ю. Барабаша та деяких інших. Див.: Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції: Навч. посіб. – Х.: КОНСУМ, 2002. – 294 с.; Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. – 2-ге вид. – К.: Реферат, 2010. – 640 с.; Савчин М.В. Конституціоналізм і природа конституції: Монографія. – Ужгород: Ліра, 2009. – 371 с.; Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: Монографія / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2008. – С. 219.

15 За станом на червень 2011 року двоє суддів Конституційного Суду України мають науковий ступінь доктора юридичних наук, десять – кандидата юридичних наук, один – кандидата наук з державного управління; кілька суддів готують кандидатські та докторські дисертації.

16 Дані надано службою документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України за станом на 17 червня 2011 року.

17 Дані надано службою документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України станом на 17 червня 2011 року.

18 Див.: Кампо В. Конституційний Суд України на шляху до доктрини реального права; [Бесіду вів М.Сисоєнко] // Український юрист. – 2010. – № 7–8. – С. 40–43.

19 Про зміст і значення телеологічного тлумачення див., напр.: Петров Р.А., Федорчук Д. Е. Телеологiчне тлумачення як спосiб забезпечення ефективностi права за практикою Європейського Суду правосуддя // Правничий часопис Донецького унiверситету. – 1999. – №1(3). – С. 24-30; Мармазов В. Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. – 2004. – № 1. – С. 26–28; Телеологическое толкование // Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – С. 404–410; Сліденко І. Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду / ОНЮА. – Одеса: Фенікс, 2003. – С. 121.

Автор: Володимир КАМПО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Проти судді, яка зупинила ліцензію SkyUp, відкрили справу Сьогодні, 20 липня

Зеленський запропонував використовувати новітні технології при будівництві доріг Вчора, 19 липня

Прем'єр Косова подав у відставку: його викликав суд в Гаазі Вчора, 19 липня

"Держава в смартфоні": Зеленський закликав українців пройти опитування Вчора, 19 липня

Яка українська горілка увійшла в ТОП-3 серед визнаних світових лідерів Вчора, 19 липня

Мороз про нинішні вибори: Громадянам пропонують обирати серед партій, яких не існує Вчора, 19 липня

Скорик: Сподіваюся, що нова Рада буде кращою, ніж нинішнє «політичне сміття» Вчора, 19 липня

Макрон поговорив з Путіним про "нормандський формат" 18 липня

Європарламент вимагає у Росії звільнити моряків та інших українських політв'язнів 18 липня

Яка українська горілка увійшла в ТОП-3 серед визнаних світових лідерів 18 липня