Рятувати тут і тепер

Забезпечення надання вчасної та ефективної медичної допомоги населенню України є одним із найважливіших завдань галузі охорони здоров’я. Професор, директор Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Георгій РОЩІН розповів нам про здобутки та проблеми у цій сфері.

– Георгію Георгійовичу, протягом останніх десятиліть в Україні смертність від нещасних випадків, травм та отруєнь сягає щорічно понад 60 тисяч людей. З них близько 24 відсотків помирає в лікарняних закладах, а 76 – на догоспітальному етапі. Як змінити ситуацію на краще?

– Великомасштабні катастрофи, на щастя, стаються рідко, але й повсякдення забирає не менше людських життів. У медицині давно відомий термін «золота година». Якщо потерпілий протягом перших 5–20 хвилин із моменту травмування отримує максимальний обсяг медичної допомоги з подальшою спеціалізованою медичною допомогою у лікувальному закладі, це збільшує його шанси на виживання та значно знижує ризик ускладнень, тобто інвалідизації. Наприклад, завдяки допомозі у перші хвилини виживають 90 відсотків потерпілих із раптовою зупинкою серця. 10-та, 15-та хвилини пропорційно зменшуватимуть шанси…

Нинішня система надання екстреної медичної допомоги в Україні є недосконалою. Неналежний рівень знань і практичних навичок із надання екстреної медичної допомоги призводить до збільшення кількості випадків ускладнень під час лікування хворих і травмованих, а також до високої смертності. Наведу лише один приклад. У Польщі в одному із сіл на 5 тисяч мешканців є загін пожежників, навчених як медичні рятувальники (нова медична спеціальність, подібна до фельдшерської, якій навчаються протягом трьох років). Найближчий пункт медичної допомоги розташований за 20 кілометрів, звідки «швидка» доїжджає лише хвилин за 15–20, а пожежники прибувають на місце події вже за 3 хвилини, розпочинають надавати допомогу та пізніше передають справу медикам. Так-от, лише за два роки їм удалося врятувати від смерті шістьох осіб, що було б неможливо, якби довелося очікувати приїзду «швидкої».

Увесь світ уже давно йде таким шляхом: у будь-яких трудових колективах кількістю від 40 осіб мінімум одна людина має бути навчена основам надання екстреної медичної допомоги, а саме вміти проводити серцево-легеневу реанімацію і штучне дихання за останніми європейськими стандартами. Отже, доки держава загалом і кожен громадянин зокрема не усвідомлять це як аксіому, доти ми не дочекаємося істотних зрушень.

В Україні смертність від нещасних випадків залишається високою і становить у середньому 130–140 випадків на 100 тисяч населення на рік. Основними причинами є невчасне прибуття бригади «швидкої допомоги» через відсутність спеціальних пропускних смуг на дорогах, недостатнє оснащення сучасним обладнанням, недотримання протоколів надання допомоги, відсутність у більшості інших рятувальних служб та громадян знань і навичок надання екстреної медичної допомоги в перші 5-10 хвилин. Не останню роль тут відіграють і соціальні чинники: ризик нещасних випадків підвищується в разі алкогольного чи наркотичного сп’яніння, нехтування правилами безпеки на дорогах та виробництві тощо. Тому сподіваємося, що прийняття Закону «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» окреслить шлях до покращення екстреної медичної допомоги в Україні. Проект документа вже розроблено Міністерством охорони здоров’я на виконання п.5 указу Президента № 504 «Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки» від 27.04.2011 року.

Розглядаючи систему екстреної медичної допомоги як єдине ціле, необхідно створювати та вдосконалювати основні її компоненти. Серед них хотілося б деякі виокремити. Управління системою – шляхом акредитації, ліцензування, затвердження щорічного плану розвитку системи та контролю його виконання на державному рівні через Міністерство охорони здоров’я, функціонального керівництва – через Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а на регіональному – через територіальні відповідні центри. Розвиток диспетчерської служби з інтеграцією в єдину службу порятунку за номером 112, мета якої – виграти ще 2–3 хвилини. Наступним кроком має стати реорганізація служби швидкої медичної допомоги, а саме: створення пунктів тимчасового базування бригад з оснащенням їх сучасними автомобілями відповідно до стандарту та засобами зв’язку; уніфікація протоколів надання допомоги лікарськими та фельдшерськими бригадами й формування їхнього складу; визначення кількості спеціалізованих бригад і часу прибуття до пацієнта (10 хвилин у містах та 20 хвилин у сільській місцевості). На часі реорганізація приймальних відділень багатопрофільних лікарень. Створення на їхній базі відділень невідкладної медичної допомоги (85 відсотків від загальної кількості лікувально-профілактичних закладів згідно зі світовими нормами) з можливістю перебування в них пацієнтів терміном до однієї доби. Це дасть змогу скоротити ліжковий фонд лікарень майже на 20 відсотків та зменшити навантаження на амбулаторну мережу на 15 відсотків. Створення центрів травми трьох рівнів (близько 15 відсотків від усіх лікувально-профілактичних закладів).

Наступними компонентами системи повинні стати інформаційно-консультативні токсикологічні центри (один на 5–7 мільйонів жителів) та мобільні формування Державної служби медицини катастроф. Підготовка медичних і немедичних працівників з надання екстреної медичної допомоги. На цьому не раз наголошував і міністр охорони здоров`я Олександр Аніщенко. На його думку, реалізація пілотних проектів відповідно до нещодавно ухваленого парламентом Закону «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві» згодом дасть змогу створити в Україні лікарні інтенсивного лікування, побудовані за принципом єдиного медичного простору, та досягти європейських стандартів.

– Це міжвідомча проблема: ми повинні навчити надавати першу медичну допомогу пожежників, міліціонерів, рятувальників, стюардес, волонтерів тощо. Рівень надання екстреної медичної допомоги в більшості країн світу є «візитівкою» держави. Хоча в разі великомасштабних катастроф жодна країна світу не має досить ресурсів, щоб самостійно швидко надати медичну допомогу потерпілим лише силами медичних служб. Для розв’язання схожих проблем скрізь залучають і пожежників, і рятувальників, і волонтерів. Так має бути і в нас.

– Світові програми передбачають п'ять рівнів надання медичної допомоги, перший з яких – базова підтримка життя. Опанувати його, пройшовши 48-годинний курс навчання, повинні усі рятувальні служби незалежно від роду занять. Саме цей курс викладено в навчальному посібнику «Екстрена медична допомога (базова підтримка життя)», який мають вивчати напередодні Євро-2012 представники немедичних професій.

Нині в Україні підготовку немедичних працівників здійснюють лише 11 навчально-тренувальних відділів територіальних центрів екстреної медичної допомоги, планують розпочати таку підготовку ще 7 центрів. Після проходження підготовки кожен немедичний працівник отримує сертифікат відповідного зразка. Тож років через п’ять після виконання цих завдань екстрену медичну допомогу на догоспітальному етапі надаватимуть переважно модернізовані фельдшерські бригади ШМД, а більшість лікарів медицини невідкладних станів працюватимуть у стаціонарах відділень невідкладної медичної допомоги, про які я вже згадував. До речі, наказом МОЗ України «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги» № 283 від 28.04.2009 року ректорів і директорів вищих медичних навчальних закладів І–IV рівнів акредитації та закладів післядипломної освіти зобов’язано розпочати навчання лікарів і фельдшерів із медицини невідкладних станів. Окрім того, організовано стажування лікарів, рятувальників, фельдшерів та медичних сестер з України на україномовних курсах зі спеціалізованих реанімаційних заходів Advanced Life Support (ALS) у м. Кракові (Польща), сертифікованих Європейською та Польською радами реанімації. Після закінчення курсів слухачам видадуть міжнародний сертифікат Європейської ради реанімації.

Висновок однозначний: систему надання екстреної допомоги потрібно вдосконалювати. А для цього слід внести корективи в нормативну базу, виділити належні кошти і поступово запроваджувати нові розробки в життя. Шлях до мети складний і тривалий, але ми повинні його пройти.　

Розмову вела Світлана ФІЛОНЕНКО.