Оксана ОДАЙНИК: «Хочу, щоби блакитні далі люди бачили моїми очима»

Оксана Одайник є відомою українською художницею. Її творчість добре знана в Україні та за її межами. Численні виставки, пропоновані провідними мистецькими організаціями, публікації і телефільми про її творчість, придбання її робіт державними музеями – ознаки справжнього визнання.

Її полотна – вона сама. Яскраві, сповнені сонячного світла краєвиди, багатобарвні букети польових квітів або буяння лілей у саду – все сповнене закоханості, захоплення красою чудової природи України.

Безумовно, це свідчить про те, що генетична міць вітчизняної культури ґрунтується на потенціалі майстрів такого високого рівня.

Могутня енергетика стихії кольору – відбиток її неповторної особистості, прагнення до оптимістичного сприйняття буденного життя. Безпосередність, майже дитяче світосприйняття, над яким не владний час, – справжнє обдарування художниці Оксани Одайник.

«Життя – це живопис, а живопис для мене і є моє життя».

«Живопис – це те, що мене оточує. Як для дихання потрібне повітря, так для художника необхідний живопис. Можна навчити малювати, але живопису неможливо навчити: просто занурюєшся в незаймане полотно і – все! Там твої почуття, твої емоції, світогляд, досвід. Творець приречений на самотність. У тому розумінні, що ніхто інший не створить у його уяві композицію, тільки він вирішує, який колір застосувати. Він може полотно з горизонтального повернути на вертикальне або залишити його зовсім чистим, бо займати його не час… Інколи я закінчую і пишу свої картини пальцями, а не пензлем. Розумієте, йде дотик із роботою, емоції – прямо від руки. Так душа диктує.

Хочу, щоб люди відчували подих моїх картин. «Аромат квітів» – робота дуже експресивна, справді передає аромат квітів – хочу, щоби блакитні далі люди бачили моїми очима.

Майстерня – студія для художника, це дивовижний острів-світ, і без цього острова нам щастя нема. Я виросла в майстерні – студії моїх батьків, тут витає аура тата і мами. Скільки я згадуватиму своїх батьків, стільки вони житимуть далі. Ці прекрасні митці своїм живописом передавали людям свою безмежну любов до життя.

Художник – як дитина. Для чого малює дитина свої малюнки? Пабло Пікассо казав: «Чим більше дитини в художникові, тим краще». Безпосередність – це і є талант. Це – головне. Я хочу вірити і довіряти. Я не хочу слухати плітки і знати про інтриги – з поваги до людей. Свої картини пишу про любов і з любов’ю».

Для Оксани Одайник творчість – природна й постійна форма існування, вона пише, поки в неї є емоції, й ними пройнятий її живопис.

У творчості Оксани Одайник можна визначити кілька періодів, які говорять про те, що цікавило й захоплювало художницю в той чи інший час. 1980-ті роки можна назвати «традиційними пейзажними». Поїздки на творчі пленери в Седнів і Гурзуф, де є можливість безпосереднього спілкування з природою, малювання з натури дивовижних краєвидів. Пані Оксана багато працює й у жанрі натюрморту, що став одним із найулюбленіших у всій її творчості.

У 1990-ті роки манера письма Оксани Одайник різко змінюється: це вже надзвичайно експресивні абстрактно-знакові полотна. Поїздка до Франції з персональною виставкою справила вплив на її творчість. Мисткиня мала можливість повніше ознайомитися з творами Ван Гога. Тож не дивно, що невдовзі з’явилася присвячена йому серія робіт (1997–2011).

Головне, що об’єднує полотна, написані Одайник у різні періоди, – це постійні експерименти з формою та кольором. Після абстрактного періоду художниця знову повертається до своїх улюблених жанрів, до пейзажу, натюрморту та квіткових композицій. У них – відчуття первісної зрідненості з могутністю рідної землі, мальовнича згадка про чудову природу України, де народилась і живе Оксана.

Проте художниця знову в пошуках нових горизонтів… Картини «Всі до саду» (2009), «Місто-2010», «Враження» (2010), «Спека» (2011), «Мить» (2011) є своєрідною даниною емоційним враженням Оксани, які перетворюються на головний сюжет полотна. Авторові притаманне яскраве образне бачення. Емоційно насичені полотна Оксани Одайник сповнені внутрішньої сили й гармонії. Вона використовує техніку олійного пастозного живопису. Це надає її полотнам особливої почуттєвої сили. Символічно, що, крім малярства, Оксана спробувала себе в музичній імпровізації: записала сольний компакт-диск «Українська пісня» в аранжуванні київської рок-групи.

Твори художниці є в збірках вітчизняних музеїв, зокрема Національного художнього музею України, Національного художнього музею ім. Андрія Шептицького у Львові, а також в інших колекціях України та світу, Фонду сприяння розвитку мистецтв (ФСРМ). З ініціативи ФСРМ знято документальні фільми: «Живопис О. Одайник» (1998), «З любов’ю, Оксана Одайник» (2001) iз серiї «Життя, осяяне красою» режисерiв Л. Сидорової та Н. Околот, окрім того, ще два телефiльми УТ-1 «Музика живопису» (2001), «Мистецтво ХХ ст.» режисера Л. Черняхової (2002), ДТРК «Культура» «З любов’ю до життя» (2010, автор і режисер О. Павлова). Викладацьку і творчу діяльність Оксана Одайник плідно поєднує з громадською. Вона – член правління КОНСХУ. Доцент кафедри живопису та композиції НАОМА. 　

Катерина ДВОЄГЛАЗОВА,
член Національної спілки художників України, викладач ВПІ НТУУ «КПІ».