передплата Українською | In English

№12, червень 2011

Правові засади автономності арбітражного застереження

Поділитися:

Арбітражна угода є однією з найважливіших складових міжнародного комерційного контракту, не менш істотною, ніж умова, скажімо, про якість товару чи строки його постачання. Власне, в разі порушення будь-якого контракту умова про порядок вирішення спорів стає дуже важливим компонентом угоди. Тож арбітражна угода є угодою сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, що виникли чи можуть виникнути між ними у зв'язку з якимись конкретними правовідносинами незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні.

За формою фіксації арбітражна угода буває двох видів: окремий договір сторін про вирішення спорів в арбітражному порядку, окреме положення (складова частина) контракту, яке називають арбітражним застереженням.

На перший погляд, арбітражна угода, особливо арбітражне застереження, внесене в контракт, є однією з умов основного контракту. Цілком імовірно, що саме ця обставина стала причиною виникнення традиційного погляду на арбітражне  застереження як складову частину контракту, що підпорядковане тому само праву, що й контракт. З цієї точки зору, у разі визнання контракту нікчемним або недійсним, а також у разі закінчення строку його дії арбітражна угода автоматично втрачає свою юридичну силу.

Основний договір може бути недійсним  із моменту його укладення, наприклад, унаслідок недотримання форми, встановленої законом, або втратити свою юридичну силу у зв'язку з невиконанням зобов'язання за контрактом однією зі сторін, неможливістю його виконання, закінченням строку, на який він був укладений, та ін. На думку прихильників наведеної  точки зору, всі ці обставини впливають також і на дійсність арбітражного застереження [3].

Одним із перших юристів, хто порушив питання про самостійний характер арбітражного застереження, був А. Нуссбаум. Ще 1940 року він зазначав, що в юридичній практиці діє загальновизнане правило, згідно з яким арбітражне застереження розглядається як інтегральна частина контракту, і недійсність основного контракту спричиняє визнання недійсною внесеної до нього арбітражної угоди. Водночас, як зазначав Нуссбаум, уже тоді намітилася тенденція до визнання арбітражного застереження як самостійного щодо основного договору, що позначилося на рішеннях низки судів, зокрема, Німеччини, Швейцарії і США [2].

З огляду на те, що арбітражне застереження втрачає свою юридичну силу разом із контрактом, на практиці його дія не поширюється на спори, які виникли щодо контракту, визнаного надалі недійсним, або щодо контракту, строк дії якого закінчився. Однак фактично спір, що виникає з відносин за контрактом, може бути переданий на розгляд до арбітражу навіть у разі, якщо контракт недійсний, оскільки питання про його недійсність, як правило, не виникає доти, доки сторона, на користь котрої арбітраж виніс рішення, не подасть позову про його виконання.

Слід зазначити, звернення до арбітражу для вирішення спору, що випливає з договору, залишається необхідним і після закінчення строку дії останнього. Багато спорів виникає і після припинення дії договору. Крім того, за тривалих, стійких зовнішньоторговельних відносин між партнерами часто укладаються контракти, що містять загальне відсилання до раніше укладеного між ними, але вже виконаного контракту, що містить низку суттєвих умов, у тому числі й арбітражне застереження. У зв'язку з цим в арбітражній практиці більшості країн є тверде правило: спір, що виник після закінчення строку дії контракту, в якому є арбітражне застереження, може розглядатися в арбітражі, передбаченому в цьому застереженні.

На практиці тлумачення арбітражного застереження як інтегральної частини основного контракту досить часто призводило до односторонньої відмови від арбітражного розгляду. Ґрунтуючись на недійсності контракту, до якого було внесено арбітражне застереження, суди багатьох країн, часто визнавали це застереження недійсним, а арбітраж некомпетентним [4]. Сьогодні такі рішення в судовій практиці практично не трапляються. І якщо раніше все ж висловлювалися думки, мовляв, коли питання про дійсність контракту ставиться перед початком арбітражного розгляду, то правильнішим було б вирішення його в арбітражному порядку. Тепер очевидною є така слушність: якщо це питання виникає під час розгляду справи по суті, то навряд чи буде правильним переривати арбітражний розгляд і передавати його в суд.

Традиційний погляд практиків на арбітражне застереження як інтегральну частину контракту наприкінці 30-х років минулого сторіччя був підданий критиці. В судових і арбітражних рішеннях знайшла відображення точка зору, відповідно до якої угода про передачу спорів на розгляд в арбітраж хоч і вноситься в контракт, однак має самостійний характер. Причиною цього стала потреба дати арбітражу можливість вирішувати питання про юридичну силу контракту, що містить арбітражну угоду. Як уже згадувалося, за тодішнього підходу арбітраж не міг визначати свою компетенцію на розгляд спору. Вирішення ж питання про юридичну силу контракту передбачало також визначення юридичної сили арбітражного застереження, що містилося в ньому. Отже, основоположне виокремлення умови про арбітражний розгляд як самостійної угоди не мало на меті вирішення пов'язаних із нею самою питань. З огляду на автономне положення арбітражного застереження питання, що стосуються дійсності цивільно-правового договору, було віднесено до компетенції арбітражу, а питання про дійсність арбітражної угоди, що внесена в цей договір, залишено у віданні державного суду.

У сучасній доктрині й практиці переважає така думка: арбітражна угода, будучи складовою частиною основного контракту, який регулює цивільно-правові відносини з іноземним елементом, є автономним договором і не залежить від долі основного контракту [1].

Слід зазначити, що доктрина «дійшла» цього висновку значно раніше, ніж практика. У Франції концепцію автономності арбітражного застереження  вперше висунув А. Батіффоль 1938 року. На практиці  аналогічний висновок французький касаційний суд застосував 1963 року, виносячи рішення у справі Societe des Establissements Jossep v. Societe Carapelli. Суд, виносячи рішення, вказав, що в міжнародному комерційному арбітражі арбітражна угода завжди є юридично самостійною незалежно від того,  внесено її у контракт чи ні [1].

У більшості міжнародних актів у тій чи іншій формі визнається самостійність арбітражного застереження, внесеного в зовнішньоторговельний контракт. Наприклад, у статті 21 (ч. 2)  Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 1976 року передбачено право арбітрів виносити рішення з питання про існування чи дійсність арбітражного застереження або окремої арбітражної угоди. Арбітри вправі встановлювати наявність або дійсність контракту, до якого арбітражне застереження внесено у вигляді однієї з умов. Аналогічне положення міститься у статті 16 (ч. 1) Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Отже, питання про визначення дійсності арбітражного застереження виокремлено.

Проблема автономного положення арбітражного застереження є актуальною і для регламентів окремих арбітражних установ. Нині, щоб  запобігти спорам, багато арбітражних установ рекомендують застосовувати типове застереження, що передбачає право арбітражу окремо вирішувати питання про дійсність арбітражного застереження і про дійсність основного контракту, що містить останнє.

Отже, питання про дійсність арбітражної угоди є юридично самостійним: недійсність основного договору, до якого належить вказана угода, сама по собі не спричиняє визнання недійсною  угоди про арбітраж. Тому вирішення питання про дійсність арбітражної угоди не пов'язане з установленням дійсності контракту, до якого вона належить.

Арбітражне застереження, котре є самостійною угодою сторін, діє не лише стосовно контракту, до якого його внесено. Воно поширюється також і на угоди між цими сторонами, що прийняті задля розвитку основного контракту.

Донедавна в судових і арбітражних органах деяких країн поставало питання про дійсність арбітражного застереження у разі визнання недійсним контракту, до якого його внесено внаслідок обману, вчиненого однією зі сторін. Як правило, вважалося, що така підстава визнання контракту недійсним поширюється також і на арбітражне застереження. Однак аргументи,  на яких ґрунтується така думка, були досить спірними. У США, зокрема, суди більшості штатів під час розгляду цього питання часто обговорювали можливість визначати дійсність арбітражного застереження безпосередньо в самому арбітражі. Водночас суди зазвичай визначали сферу дії арбітражного застереження, внесеного в контракт, дійсність якого оспорювалася на підставі обману, вчиненого однією зі сторін. Якщо визнавалося, що формулювання вказаного застереження досить широке, щоб охопити навіть питання про обманне діяння, суд спрямовував справу на розгляд до арбітражу. Проте американські суди не завжди брали до уваги вказану обставину під час вирішення питання про компетенцію арбітражу з тих справ, де позивач вимагав анулювання контракту, оспорюючи його дійсність [5].

І все-таки виходить таке. Якщо чітко дотримуватися думки про самостійний характер застереження, в котрому передбачено проведення арбітражного розгляду для того, щоб відмовитися від арбітражу, необхідно заявити, що арбітражну угоду було укладено внаслідок обману, вчиненого однією зі сторін. Однак деякі автори зазначають, що в такому разі шансів на успіх буде мало, оскільки пропозиція укласти арбітражну угоду розглядається як загальна пропозиція про передачу спорів на вирішення в арбітраж, а в цьому складно вгледіти якийсь обман.

З огляду на викладене можна стверджувати, що питання про дійсність арбітражної угоди має вирішуватись окремо від питання про дійсність або нікчемність договору, до якого ця угода належить. У зв'язку з цим слушною є точка зору дослідників, які зазначають, що на практиці дуже часто арбітражне застереження виявляється недійсним за нікчемності основного договору, однак через самостійний характер арбітражного застереження питання про його дійсність вирішується незалежно від питання про дійсність основного контракту [6, с. 31].

Однак, позаяк арбітражне застереження може діяти після припинення строку дії контракту, постає питання стосовно часу, протягом якого воно має юридичну силу. Безперечно, сторони можуть самостійно встановити строк дії арбітражної угоди, якщо це не заборонено законом. Проте найчастіше сторони самі не встановлюють строку дії угоди про арбітраж, і в застосовному праві не міститься жодних приписів стосовно цього строку.

Мабуть, тому поширилася така думка: арбітражна угода, строк дії якої не визначений законодавством або угодою сторін, діє доти, доки не закінчиться строк позовної давності [6, с. 31–32]. Це твердження спірне. Щоб вирішити питання про те, чи закінчився строк позовної давності, арбітраж має визнати себе компетентним розглядати його, що є можливим лише на підставі дійсної арбітражної угоди.

Сторони можуть самостійно припинити дію арбітражної угоди шляхом укладення нової угоди про арбітраж, котра скасовує попередню. Угода про арбітраж припиняє свою дію навіть у разі, якщо одна зі сторін, порушуючи арбітражну угоду, звернеться з позовом до суду, а інша сторона заперечить по суті справи або подасть зустрічний позов. Така поведінка розцінюється зазвичай як мовчазна відмова від арбітражу.

У цьому контексті слід також згадати про так звану доктрину «компетенс компетенс», що можна перекласти як «компетенція з приводу компетенції». Вона виникла в континентальній системі права й означає насамперед, що арбітри вправі приймати рішення з питань своєї компетенції самостійно, без звернення з цього приводу до суду. Рішення арбітрів із питання компетенції все одно підлягатиме судовій перевірці, однак це відбувається, як правило, лише після винесення відповідного рішення.

Щодо співвідношення теорій автономності («віддільності») арбітражної угоди і «компетенс компетенс», то аналіз з позиції другої часто, але не завжди, має такі само результати, що й аналіз із позиції першої теорії. Теорія «віддільності» дає можливість арбітрам визнавати основний контракт недійсним без ризику, що їхнє рішення призведе до визнання незаконності джерела їхніх власних повноважень – арбітражної угоди. Доктрина «компетенс компетенс», з другого боку, дає арбітрам право долати твердження про недійсність самої арбітражної угоди.

Отже, за загальноприйнятим сьогодні підходом арбітражне застереження вважається віддільним (автономним) від основного контракту. Теорію автономності арбітражного застереження  визнано усіма великими арбітражними центрами й більшістю країн світу, оскільки дотримання її сприяє нормальній роботі механізму арбітражного розгляду спорів.


Джерела

1. Муранов А. И., Павлов А. Е. Арбитражная оговорка как способ процессуальной защиты // Московский журнал международного права. – 2002. – № 2. – С. 21.

2. Лебедев С. Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон. – М.: Юрист, 1998. – С. 139.

3. Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж. – М.: Статут, 2000. – С. 96.

4. Брунцева Е. В. Международный коммерческий арбитраж. – СПб.: Издательский Дом «Сентябръ», 2001. – С. 176.

5. Розенберг М. Г. Действительность альтернативной арбитражной оговорки // Экономика и жизнь. Юрист.  – № 6. – 2002. – С. 18.

6. Юрьев Е. Е. Условия действительности арбитражного соглашения // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. – № 6. – С. 31.

Автор: Тарас ШИБ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Зеленський про Гончарука: "Він – хороша машина" Сьогодні, 25 січня

"Укравтодор" може випустити єврооблігації в 2020 році Сьогодні, 25 січня

Президент хоче "передати ключі від нової України" наступнику через 4 роки Сьогодні, 25 січня

Кличко: Будівництво метро на Виноградар триває за графіком Вчора, 24 січня

У Мінфіні розповіли скільки очікують позичальників у програмі "Доступні кредити 5-7-9%" Вчора, 24 січня

Журналіст: Мовний закон може надати Росії новий шанс загарбати Украиїну. ВІДЕО Вчора, 24 січня

Україна просить ЄС відреагувати на недружні дії Азербайджану – джерело Вчора, 24 січня

Володимир Чемерис: Зовнішнє управління Україною не дасть посадити Порошенко Вчора, 24 січня

У Брюсселі підписали угоду про вихід Британії з ЄС Вчора, 24 січня

Гончарук обіцяє компенсувати заробітні плати у разі затримок виплат Вчора, 24 січня