передплата Українською | In English

№12, червень 2011

Нагальні проблеми системи нотаріату в Україні

Поділитися:

Розвиток цивільного обороту, розширення кола об'єктів та суб'єктів приватної власності зумовлюють зростання попиту населення на нотаріальні послуги. Сучасний нотаріат як орган безспірної юрисдикції захищає суб'єктивні права й законні інтереси фізичних та юридичних осіб, надаючи правочинам публічної довіри шляхом посвідчення юридичних фактів, прав і документів, завдяки чому нотаріальна діяльність виступає особливим видом державної діяльності.

Науковим дослідженням у сфері нотаріату України присвячено праці  таких українських учених,  як В. Баранкова, В. Комаров, Г. Гулєвська, А. Єрух, Р. Кочер'янц, Л. Радзієвська, С. Фурса, Є. Фурса та інші. Тому досить актуальним є аналіз правових засад становлення системи українського нотаріату з урахуванням здобутків українського правознавства.

Однак вітчизняний нотаріат як правовий інститут громадянського суспільства нині ще далекий від досконалості. Нотаріальні послуги для населення в Україні не є якісними. У сучасній юридичній теорії та практиці відсутні наукові прогнози розвитку нотаріату, що не відповідає глобальним процесам перебудови правової системи України. До останнього часу нотаріальна діяльність залишалася під впливом тільки нормативного регламентування, а теоретичні пошуки науковців стосувались окремих її аспектів і проблем.

З огляду на це, у статті ми приділили увагу проблематиці інституту нотаріату в Україні, щоб запропонувати шляхи розв'язання наявних проблем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат – це система  органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. З такою думкою погоджуються й деякі вчені, зокрема В. Комаров, С. Фурса та інші. Але таке визначення нотаріату не розкриває повністю його суті, тому, на нашу думку, обґрунтованішою є дефініція нотаріату як правового інституту, що забезпечує охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держави шляхом вчинення нотаріальних дій уповноваженими органами та посадовими особами.

Нами також встановлено, що принципи нотаріату не закріплені на законодавчому рівні. Їх можна виокремити, лише систематизувавши зміст нормативно-правових актів, що ними користується нотаріус. Отже, у новому законодавстві про нотаріат слід усунути цю прогалину, бо принципи – це провідні положення, на яких ґрунтується нотаріат в Україні, й вони обов'язково мають знайти своє законодавче закріплення.

Окремо слід зупинитись й на правовому становищі органів та посадових осіб нотаріату. У ході наукового дослідження нами виявлено тенденцію, що полягає в незацікавленості державних нотаріусів підвищувати ефективність своєї праці. Вони одержують стабільну, хоча й невелику, заробітну плату, а державне мито повністю отримує держава. Штучне підвищення їхньої зарплатні завдяки так званим додатковим послугам – явище тимчасове, якого не повинно бути в демократичній державі. Отже, нами зроблено висновок, що збігається з думкою сучасних учених, які вивчають проблеми сучасного нотаріату (Є. Фурса, А. Полешко): нотаріальну діяльність потрібно так  реформувати, щоб вона відповідала вимогам правової демократичної держави.

Ще однією проблемою державного нотаріату є брак фахівців, що працюють у державних нотаріальних конторах, зокрема в тих, що розташовані в невеличких містах і районних центрах. Щоб її розв'язати, потрібно:

– забезпечити фахівців, які погодяться працювати в таких регіонах, усім необхідним, зокрема житлом;

– зобов'язати юристів, які здобули вищу освіту за державний рахунок, відпрацювати після стажування три роки як державні нотаріуси у проблемних регіонах (про це їх мають попереджати ще під час вступу до вищого навчального закладу).

Державний нотаріат фактично перебуває на межі ліквідації, й лише за допомогою адміністрування зупинено перехід державних нотаріусів у приватні. Нині приватні нотаріуси непогано  організовують  нотаріальне обслуговування населення, тому зникла потреба витрачати чималі державні кошти, адже є інші галузі, які потребують термінових фінансових вкладень.

Аналіз статистичних даних, що стосуються показників діяльності державних та приватних нотаріальних контор, засвідчив: держава зазнає збитків від існування державного  нотаріату, зокрема через витрати, що йдуть на його утримання й перевищують прибуток від діяльності державних нотаріусів. Отже, досить актуальним залишається питання доцільності існування державного та приватного нотаріату одночасно.

Ураховуючи це, вважаємо за потрібне об'єднати обидва нотаріати в єдиний – приватний або розробити програму реформування державного нотаріату та спрямувати частину коштів із державного бюджету на її реалізацію.

Існує також проблема нерівномірності розподілу нотаріальних органів по різних регіонах України. Зокрема, віддалені та економічно слабкі серед них залишаються без нотаріату. На нашу думку, вирішити це питання можна тільки на рівні закону, установивши в ньому чіткі критерії визначення необхідної кількості нотаріусів у кожному окрузі. Такими критеріями можуть бути: кількість населення, кількість нотаріальних дій та їхня складність, рівень економічного розвитку регіону, прогноз міграції населення та можливих законодавчих змін.

Питання забезпечення нотаріальним обслуговуванням так званих депресивних регіонів може бути вирішено, наприклад, шляхом створення державної нотаріальної контори з особливими умовами роботи нотаріуса (службове житло, гідна заробітна плата, обов'язково 2–3 технічні працівники). Або завдяки звільненню від сплати податків приватних нотаріусів, адже вони виконуватимуть обов'язки держави із забезпечення громадян нотаріальними послугами. Ці пропозиції знайшли відображення й у наукових працях таких учених, як В. Черниш, К. Федорова та інші.

Окремо хотілося б звернути увагу на проблему відсутності будь-яких соціальних гарантій для приватного нотаріуса: він не має права на податковий кредит, оплачувані чергову відпустку та відпустку у зв'язку з доглядом за дитиною, компенсацію лікарняного тощо. Приватний нотаріус не має права на жодну соціальну допомогу. Тобто повинен зі свого заробітку відкладати кошти на випадок виникнення таких життєвих ситуацій. Водночас він є платником усіх соціально спрямованих фондів (зайнятості, тимчасової втрати працездатності тощо). Це  питання слід врегулювати: або держава надає соціальні гарантії нотаріусу, або звільняє від будь-яких внесків до фондів.

Держава поклала на нотаріуса функції податкового агента, зобов'язавши його стати фахівцем не лише за основною освітою, а й з економічних і бухгалтерських дисциплін, що потребує постійного додаткового навчання. Водночас вона не надала приватному нотаріусу можливості відносити вартість такого  навчання до витратної частини, хоча встановила значні санкції в разі виявлення помилок у його роботі.

Проаналізувавши динамічні зміни законодавчого регулювання економічного обороту, вважаємо, що найактуальнішою на нинішньому етапі економічного розвитку залишається проблема перегляду правової природи певних видів нотаріальних дій. Так, останнім часом серед учених та практиків точаться дискусії, зокрема, стосовно позбавлення права власності на підставі виконавчого напису нотаріуса на борговому документі. Така нотаріальна дія суперечить гарантуванню  права людини бути позбавленою права власності лише на основі судового рішення Тому доцільно було б переглянути такий вид нотаріальної дії та привести законодавство про нотаріат у цій частині у відповідність до інших законодавчих актів, що гарантують і захищають права людини.

При написанні статті ми проаналізували також розвиток нотаріату в інших країнах. На нашу думку, їхній досвід може стати у пригоді під час удосконалення вітчизняної  системи нотаріату. Зокрема, було досліджено дві групи систем нотаріату – латинську та англо-американську. У всіх країнах – членах Міжнародного союзу латинського нотаріату нотаріуси об'єднані у професійну організацію, не залежну від державної влади. Там нотаріус є особою вільної юридичної професії, не входить до державного апарату та не є державним службовцем. При цьому держава делегує нотаріусу право засвідчувати певні документи з метою надання їм публічної сили та доказовості, яку можливо оспорити тільки в судовому порядку. Досить показовим щодо вимог до особи нотаріуса є досвід Франції: стажування протягом двох років (у тому числі близько півроку при інших фахівцях: адвокатах, бухгалтерах тощо) в державних установах, юридичних службах компаній і т.п. Окрім того, заохочується проходження частини стажування за кордоном, зокрема в країнах системи загального права, з метою ознайомлення стажиста з правовими системами різних країн об'єднаної Європи.

Англо-американський варіант розвитку нотаріату також не може бути виключений зі списку альтернатив при визначенні можливого шляху реформування національної системи нотаріальних органів. На нашу думку, цікавим для України є приклад видачі дозволів на право займатися нотаріальною діяльністю на визначений термін. Це означає, що після закінчення дії дозволу особа знову повинна звернутися по дозвіл і задовольнити всі вимоги, що їх висувають для його отримання. Вважаємо, це дало б змогу зробити нотаріат професійнішим, конкурентоспроможнішим і він посів би гідне місце у правовій системі України. З цим погоджуються такі науковці, як Х. Венгриняк, М. Бондарєв та інші.

Систематизувавши проблематику сучасного стану нотаріату в Україні, можна дійти висновку, що нотаріальна діяльність потребує реформування. Зокрема, втілення в життя Концепції реформування органів нотаріату в Україні, затвердженої  наказом  Міністерства  юстиції  України № 3290/5 від 24.12.2010 року, відпо-відно до якої в 2010–2012 роках передбачається розробка, обговорення та прийняття базових законів. Протягом 2012–2015 років має бути створена професійна орга-нізація нотаріусів України та відбутися становлення професійного самоврядування.

Серед першочергових заходів, відповідно до згаданої Концепції, – підготовка проекту закону «Про нотаріат та організацію нотаріальної діяльності в Україні», ухвалення якого забезпечить належне функціонування реформованого нотаріату. Додатковими  завданнями концепції є  розробка та прийняття Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, посадовими особами виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, консульськими установами; вжиття заходів щодо зменшення кількості підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють питання діловодства, архівної справи, ведення реєстрів нотаріальних дій та їхньої узгодженості між собою; визначення критеріїв для оптимального забезпечення населення нотаріальними послугами; розроблення та затвердження Порядку підвищення квалі-фікації кадрів, які працюють у сфері нотаріату; вжиття заходів щодо створення галузевого нотаріального архіву при Міністерстві юстиції України.

На нашу думку, при реалізації згаданої концепції українські чиновники мають додатково вивчити досвід країн, де подібні проблемні питання вже вирішено.


Джерела

1. Дуалізм правового статусу приватного нотаріуса в умовах реформування засад державного управління нотаріатом в Україні // Підприємництво, господарство та право. – 2009. – № 1. – С. 20–24.

2. Козьяков Ю. Нотаріат у дзеркалі проблем // Право України. – 2010. – № 6. – С. 84–85.

3. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

4. Нотаріат в Україні / За заг. ред. В. Б. Сміян,
М. Н. Нікітіна, В. І. Хоменко. – К., 2010. – 450 с.

5. Правова природа нотаріату та нотаріальної діяльності як об'єкт державного регулювання в Україні: теоретичний та практичний аспект // Влада. Людина. Закон. – 2008.– № 12.– С. 101–104.

6. Проблеми впровадження міжнародних принципів самоврядування в діяльності нотаріату України // Правова держава. – К.: ІДП ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – С. 377–385.

7. Про затвердження Концепції реформування органів нотаріату в Україні: Наказ Міністерства юстиції України № 3290/5 від 24.12.2010. –  http://zakon1.
rada.gov.ua

8. Сосименко Ю. П., Коломоєць Т. О., Гулєвська Г. Ю. Яким бути нотаріату України // Влада. Людина. Закон. – 2010.– № 1. – С. 159–161.

9. Фурса С. Я. Проблема формування принципів організації та діяльності нотаріату в Україні // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 1. –
С. 59–65.

10. Ясінська Л. Е. Розвиток інституту нотаріату в країнах Європи (XVIII – перша половина XX ст.) // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції. 5–6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2009. – С. 98–99.

Автор: Юрій ТЕРЕГЕЙЛО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад