передплата Українською | In English

№12, червень 2011

Близькосхідний вектор зовнішньої політики Німеччини після завершення Жасминової революції

Поділитися:

Революційні події у Північній Африці сколихнули світову спільноту, вплинувши не лише на внутрішньополітичний розвиток країн регіону, а й на їхні подальші взаємини з іншими суб’єктами міжнародних відносин. Незалежно від того, які сили прийдуть до влади після стабілізації ситуації у цих державах, систему зовнішніх зносин їм доведеться розвивати на базі нинішніх зв'язків. З огляду на це стає зрозумілим взаємний інтерес країн Північної Африки та європейських держав. Зокрема, варто звернути увагу на формування нової близькосхідної стратегії ФРН, що якраз і пов'язано з революційними зрушеннями.

Ключовим чинником, який детермінує німецьку активність на цьому напрямі, є економічний інтерес. Адже ФРН, як і інші великі держави, широко представлена в економіках країн регіону і, крім того, має тут достатньо підписаних попередніми керівниками економічних контрактів найрізноманітнішого характеру, яких, навіть зважаючи на революції, ще ніхто не скасував. Якщо ж говорити про політичну основу активізації дипломатії ФРН на близькосхідному напрямі, то передусім необхідно проаналізувати три останні візити німецьких високопосадовців до регіону, за підсумками яких можна зробити багато цікавих висновків.

Хронологічно першою стала поїздка віце-канцлера, міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле до Тунісу – країни, із  якою ФРН, напевно, має найтісніші відносини в регіоні. Г. Вестервелле став першим західним політиком, котрий вирішив відвідати Туніс одразу після формування нового уряду країни по завершенні початкової фази Жасминової революції. Держави виявили обопільний інтерес до зустрічі, в якій з німецької сторони також брали участь парламентський статс-секретар при міністрі економіки ФРН Ернст Бургбахер та Ганс-Юрген Берфельц з міністерства економічного співробітництва та розвитку, Туніс був представлений прем’єр-міністром (тепер уже колишнім) Мохаммедом Ганнуші й представниками економічного сектору та громадянського суспільства – прихильниками ідеї «Трансформація партнерства» [2]. Рівень представництва свідчить про те, що сторони мають широкий комплекс інтересів, не обмежуючись якоюсь конкретною галуззю. Офіційною метою візиту, за словами віце-канцлера, було сприяння реформуванню в Тунісі. Що має на увазі офіційний Берлін, формулюючи такі неоднозначні цілі, покаже час.

Співробітництво з Тунісом, як і з іншими країнами регіону, має довготривалий характер, адже Туніс (а також Ефіопія, Уганда, Танзанія та ін.) – партнерська країна німецької «еволюційної підтримки». Це свідчить про її пріоритет для ФРН і підтверджується досить тривалою присутністю Німеччини у країні (з 1975 р.) [8]. На Туніс поширюється Програма дій, прийнята федеральним урядом із метою вдвічі зменшити в деяких державах рівень бідності до 2015 року. Послідовна робота з розвитку партнерства призвела до того, що Німеччина стала третім за величиною торговим партнером і четвертим за обсягом капіталів іноземним інвестором Тунісу, останній, у свою чергу, – найбільшим партнером ФРН серед країн Магрибу. Приплив іноземної валюти в країну забезпечують і самі громадяни Тунісу, переказуючи на батьківщину кошти з-за кордону. Близько 42 тисяч тунісців постійно живуть і працюють у ФРН. За оцінками експертів, щорічно до Тунісу вони перераховують більш як 50 мільйонів євро. Близько 40 відсотків туніського імпорту з Німеччини і 80 відсотків туніського експорту до Німеччини припадають на підприємства, що мають німецьку частку в акціонерному капіталі. Крім того, сьогодні на території Тунісу представлено 260 німецьких фірм, на яких працює близько 40 тисяч працівників [8].

У своїх виступах Вестервелле акцентував на необхідності демократизації держави як головної передумови стабілізації внутрішньополітичної ситуації. Крім того, важливим чинником, на який тепер доведеться зважати і німецьким, і європейським представникам загалом, стало широке представництво молоді в керівних колах країни. Сьогодні обличчям молоді Тунісу вважають Сліма Амамуі – 33-річного інтернет-підприємця, державного секретаря з питань молоді та спорту в утвореному в січні туніському тимчасовому уряді. За часів екс-президента Бен Алі він довгий час перебував в ув’язненні, що й забезпечило йому широку підтримку серед населення. Під час бесіди з Амамуі міністр повідомив, що в рамках ідеї «Трансформація партнерства» федеральний уряд створює так званий демократичний фонд у розмірі 3,25 млн. євро, який протягом двох найближчих років підтримуватиме в Тунісі демократичний розвиток, у першу чергу – сприятиме молодіжному та студентському обміну. Зрозуміло, що ця сума, навіть для порівняно невеликого Тунісу, є незначною, проте така демонстрація підтримки демократичного руху за рахунок зовнішнього фінансування може бути неоднозначно розцінена радикальними колами всередині країни.

До речі, Високий представник ЄС із питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон, яка відвідала Туніс 14 лютого 2011 року, пообіцяла надати тимчасовому уряду Тунісу як термінову допомогу 17 млн. євро. Вона повідомила, що до 2013 року ЄС планує інвестувати до Тунісу 258 млн. євро. Ці кошти, як пояснив Вестервелле 14 лютого 2011 року в Берліні, потрібні для розвитку економіки країни, адже це – «найкращий засіб уникнути напливу біженців і реальна турбота про те, щоб люди отримали шанс на гідне життя у власній країні» [8].

Через два тижні після відвідання Тунісу, 24–25 лютого 2011 року, глава МЗС ФРН відправився до Єгипту, ставши третім європейським політиком найвищого рангу, який відвідав країну після відставки президента Хосні Мубарака. До нього в Каїрі побували прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон і вже згадана Кетрін Ештон. Візит Вестервелле мав на меті «зондування» ситуації та викладення офіційних позицій як ФРН, так і всього ЄС. «Оскільки початок революції виявився успішним, ми хочемо продемонструвати, що всіляко підтримуємо переломні процеси в Єгипті», – заявив Вестервелле 23 лютого в Берліні [7]. Главу німецького зовнішньополітичного відомства супроводжували міністр з питань економічного співробітництва та розвитку Дірк Нібель і парламентський статс-секретар при міністрі економіки ФРН Ернст Бургбахер – так звана німецька близькосхідна команда в складі трьох посадовців. Під час поїздки Вестервелле зустрівся з новим прем’єр-міністром Єгипту Ахмедом Шафікою та лідером опозиції Мохаммедом ель-Барадеї, щоб, за його словами, мати уявлення про ситуацію в країні і зрозуміти, в яких сферах країна найбільше потребує допомоги Німеччини [3].

Зустріч із громадянами Єгипту (відбувалася на площі Ат-Тахір, яка вже стала символом революції проти режиму Мубарака) мала дуже теплий характер, про що свідчить хоча б привітання «Аллах Акбар!», яке вкрай рідко застосовується до іновірців. Пояснення цього достатньо просте: громадськість країни, що стала «локомотивом» революційних подій у регіоні, зацікавлена у визнанні і легітимізації нового устрою Заходом. Відповідно для пересічного єгиптянина візит Г. Вестервелле означав, що Захід уже не відсторонюється від подій у країні.

Зустріч з офіційними особами, котрі представляють теперішню владу Єгипту, відбулася в Міністерстві оборони. Голова Вищої ради Збройних Сил генерал-фельдмаршал Мохаммед Тантауі, якому довірено вести Єгипет до демократії, – постать неоднозначна. Преса ставиться до нього досить скептично, адже протягом 30 років каїрські генерали залишалися частиною режиму Мубарака. Вони отримували державні нагороди й привілеї, були, як правило, власниками промислових або торгових підприємств. Із цієї точки зору, перед ФРН стоїть доволі складна дилема: збереження масштабного економічного співробітництва потребує співпраці з генералітетом, а тимчасове керівництво не має іншого виходу, як спробувати зберегти владу. Це, у свою чергу, може спричинити нові заворушення у країні.

Перехідний період має тривати шість місяців, проте ніхто не знає, як розвиватимуться події і на який час він затягнеться. Дуже багато залежить, зокрема, від старої гвардії політиків, які багато років правили країною пліч-о-пліч із Хосні Мубараком і наразі ще мають у суспільстві досить великий уплив. Однак міністр закордонних справ Єгипту Ахмед Абуль Гейт уважає, що «процес демократизації є незворотним» [4]. Вестервелле привітав «єгипетський народ із мирною революцією» (нагадаємо, лише офіційно зафіксовано 365 жертв), зазначивши, що вважає за можливе вже найближчим часом зняти попередження для туристів із ФРН: туризм дає не так багато, лише 11 відсотків валового національного продукту Єгипту, однак ця частка доволі стабільна, що в умовах перехідного періоду має велике значення. Як бачимо, позиція Вестервелле щодо подій у Північній Африці більш ніж стримана, адже німецька влада все ще не впевнена у стабільності позицій нового керівництва Єгипту.

Єгиптяни сприймають повідомлення віце-канцлера як важливий сигнал, оскільки країна прагне якомога швидше налагодити господарську діяльність. Повідомлення міністра з питань економічного співробітництва та розвитку Дірка Нібеля про пакет у 30 млн. євро, який буде направлено на допомогу Єгипту, є досить обнадійливим, ураховуючи стан державної казни, спустошеної Хосні Мубараком [7]. Цю суму ФРН готова інвестувати в розвиток демократичних інститутів, у мережу освітніх курсів, курсів підвищення кваліфікації, у фонди підтримки малого й середнього бізнесу. Згадаємо схожий пакет допомоги вартістю у 3 млн. євро Тунісу, й доходимо висновку про ще одну тенденцію в німецькій політиці на Близькому Сході – спрямованість на науковий та інформаційний простори регіону.

Третьою складовою аналізу можна вважати підсумки близькосхідного вояжу президента ФРН Крістіана Вульфа (26–27 лютого 2011 року). Офіційний привід візиту Вульфа разом із дружиною Беттіно до регіону – вшанування шейха Кувейту з нагоди потрійного ювілею:
50-річчя незалежності від Великої Британії, 20-річчя визволення від іракської окупації й п’ятиріччя перебування при владі еміра Сабаха аль-Ахмеда [6]. Однак, оскільки президент ФРН має виключно представницькі функції, конкретних переговорів чи заяв, що давали б безпосередню інформацію про плани німецької сторони, не було і не могло бути. Однак це турне президента є важливим із  точки зору інтересу ФРН у відносинах із нафтовидобувними країнами.

Так, у Катарі Вульфа зустрів емір Хамад бін Халіфа аль-Тані. Для ФРН Катар посідає особливе місце в арабському світі, оскільки вважається одним із лідерів інвестування програм розвитку, освіти і досліджень (п’яте місце у світі). ФРН і Катар – партнери у великому бізнесі. Хамад бін Халіфа аль-Тані – власник 17-відсоткового пакета акцій Volkswagen, 10-відсоткового – Porsche та 9-відсоткового – будівельної фірми Hochtief [1]. Це лише окремі штрихи складного комплексу зв’язків між німецькою економікою та Катаром і родиною аль-Тані зокрема. Однак, незважаючи на велике коло господарських та культурних питань, що мають довго- та середньостроковий характер, серед проблем, обговорюваних федеральним президентом К. Вульфом із лідерами Кувейту й Катару, найактуальнішою було становище у Північній Африці. Ситуація, що тут склалася, дає серйозний привід для занепокоєння й прийняття скоординованих заходів проти хвиль насильства в Тунісі, Єгипті та Лівії. Федеральний президент Крістіан Вульф розпочав свій візит до неспокійного регіону Близького Сходу з несподіваного висловлювання на адресу Каддафі. Зазвичай дуже обережний у доборі слів глава Німецької держави, розмовляючи з верхівкою Кувейту й  Катару, охарактеризував лівійського колегу як непередбачуваного, агресивного лідера. Масові протести проти заснованих на корупції систем, які роблять становище молоді безперспективним, а населення загалом – безнадійним, федеральний президент кваліфікував як «історичний поворот» [5]. Президент зауважив, що це не тільки його думка, а й канцлера ФРН Ангели Меркель та міністра закордонних справ Гідо Вестервелле, із котрими він обговорював становище у Північній Африці напередодні близькосхідного вояжу.

Проте ще під час поїздки президента близькосхідне рівняння знову змінилося. Туніс, ситуація в якому щойно стабілізувалася і з яким щойно було намічено поновлення повноцінних відносин, знову стає жертвою демонстрацій: унаслідок виступів 27 лютого 2011 року у відставку йде прем’єр Ганнуші, близький до колишнього президента Бен Алі. Не без жертв прем’єр-міністром країни став 84-річний Беджі Каїди Ессебсі, міністр закордонних справ Тунісу ще за президента Хабіба Бургіби.

Чи залишаться чинними нещодавно встановлені домовленості політиків ФРН із керівництвом Тунісу і чи матимуть вони взагалі сенс, поки що невідомо. Проте така зовнішньополітична практика свідчить, що ФРН дуже не хоче втрачати свій економічний вплив у регіоні, напра-цьований десятиліттями. Зважаючи на авторитарний характер держав регіону, ключовим чинником німецької присутності тут були саме правлячі кола. У Катарі, наприклад, зв’язки з правлячою династією зберігаються й досі. У цій ситуації постає необхідність збереження налагодженого економічного співробітництва з країнами, в яких відбулися революції, а також чинності раніше укладених контрактів. Крім того, в умовах, коли більшість держав ще зволікає з установленням безпосередніх відносин із Єгиптом чи Тунісом, ФРН ризикує, роблячи перші кроки ще до цілковитої стабілізації ситуації у цих країнах, однак цим же намагається створити передумови для майбутнього розширення своєї присутності в державах Магрибу. Чи, зрештою, матиме результат такий курс Берліна, покаже лише подальший розвиток подій.


Джерела

1. Арабы стали совладельцами концерна Volkswagen. – 22.12.2009. – [Электронный ресурс]. – http:// newnum.ru/article/130413/6baf/

2. Глава МИД ФРГ Вестервелле прибыл в Тунис. – 12.02.2011. – [Электронный ресурс]. – http://www.dw-world.de/dw/article/0,,14838827,00.html

3. Германия предлагает Египту щедрую помощь. – 24.02.2011. – [Электронный ресурс]. – http://www.dw-world.de/dw/article/0,,14872190,00.html

4. Кэтрин Эштон пообещала Египту поддержку ЕС. – 22.02.2011. – [Электронный ресурс]. – http://www.dw-world.de/dw/article/0,,14860967,00.html

5. Президент ФРГ направился с визитами в Кувейт и Катар. – 26.02.2011. – [Электронный ресурс]. – http:// www.dw-world.de/dw/article/0,,14875872,00.html

6. Президент ФРГ направился с визитами в Кувейт и Катар. – 27.02.2011. – [Электронный ресурс]. – http:// www.germanyru.com/frontpage/art/show/1439.html

7. An der Seite Дgyptens. – 21.03.2011. – [Електронний ресурс]. – http://www.auswaertiges-amt.de/DE/AAmt/ BM-Reisen/2011/02-EGY/110224-EGY-node.html

8. Vernetzter Ansatz fьr Tunesien. – 14.02.2011. – [Електронний ресурс]. – http://www.auswaertiges-amt.de/DE/AAmt/BM-Reisen/2011/02-Tunesien/ 110212_BM_Tunesien_node.html

Автор: Тетяна МАРУСИЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Зеленський про Гончарука: "Він – хороша машина" Сьогодні, 25 січня

"Укравтодор" може випустити єврооблігації в 2020 році Сьогодні, 25 січня

Президент хоче "передати ключі від нової України" наступнику через 4 роки Сьогодні, 25 січня

Кличко: Будівництво метро на Виноградар триває за графіком Вчора, 24 січня

У Мінфіні розповіли скільки очікують позичальників у програмі "Доступні кредити 5-7-9%" Вчора, 24 січня

Журналіст: Мовний закон може надати Росії новий шанс загарбати Украиїну. ВІДЕО Вчора, 24 січня

Україна просить ЄС відреагувати на недружні дії Азербайджану – джерело Вчора, 24 січня

Володимир Чемерис: Зовнішнє управління Україною не дасть посадити Порошенко Вчора, 24 січня

У Брюсселі підписали угоду про вихід Британії з ЄС Вчора, 24 січня

Гончарук обіцяє компенсувати заробітні плати у разі затримок виплат Вчора, 24 січня