Щасливі діти - могутня держава

21 лютого 1990 року Україна підписала Конвенцію ООН про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України та набула чинності 27 вересня 1991 року. Цією Конвенцією Україна взяла на себе широкі зобов’язання щодо забезпечення прав дитини на життя, ім’я, громадянство, індивідуальність, родину, свободу думки, совісті та релігії, освіту та належний рівень життя, захист від дискримінації й незаконного переміщення, від незаконного та свавільного втручання, захист від усіх форм фізичного, психологічного насильства, брутального поводження й експлуатації, в тому числі й сексуальної.

Згідно з конвенцією кожні п’ять років держави-учасниці зобов’язані подавати Комітету ООН з прав дитини доповіді про вжиті заходи з виконання відповідних зобов’язань. Такий 193-сторінковий «Об’єднаний 3-й і 4-й періодичний національний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини» підготував український уряд восени 2010 року і подав до Комітету ООН, де його розглянули й виробили заключні спостереження, надали відповідні рекомендації.

У зв’язку з цим у Комітеті Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму за підтримки Дитячого фонду ООН в Україні (UNICEF) відбувся «круглий стіл», на якому представники уряду та громадських організацій обговорювали рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо реалізації Конвенції ООН в Україні.

Засідання «круглого столу» відкрила голова підкомітету з питань молодіжної політики, сім’ї та дитинства Катерина Лук’янова. Вона привітала присутніх гостей, представників UNICEF в Україні – пані Юкіє Мокуо та доктора Дайнюса Пураса й надала їм слово.

Голова представництва UNICEF в Україні Юкіє Мокуо зазначила досягнення Української держави у сфері охорони дитинства, проведення реформи системи захисту прав дитини протягом чотирьох минулих років. Однак доповідачка висловила й стурбованість, наголосила, що права дитини потребують особливого захисту з боку держави, що передбачено міжнародними документами та національним законодавством України. Але в нашій державі проблеми дотримання прав дитини загострюються насамперед через недостатню поінформованість населення, а також відсутність системного підходу до створення дієвих процедур у цій сфері не лише на рівні державних установ, а й у соціумі загалом.

Декларуючи соціальні гарантії дітям, держава сьогодні аж ніяк не завжди забезпечує виконання елементарних завдань з дотримання мінімальних стандартів стосовно прав дитини. Наприклад, широко відомими є випадки насильства і жорстокого поводження з дітьми, незаконне залучення дітей до праці у найбрудніших сферах (робота в порно- та секс-індустрії), торгівля дітьми тощо. «Щоб вирішити це питання, не досить підготувати відповідну державну програму. Нам треба працювати з усім українським суспільством», – зауважила голова представництва.

Пані Юкіє Мокуо наполегливо рекомендувала й далі нарощувати кількість та якість інформаційних матеріалів про дію конвенції, призначених для широкого розповсюдження серед громадськості, а також активізувати навчання з питань застосування конвенції серед різних фахівців, які працюють із дітьми, передусім серед співробітників правоохоронних органів, медичних, соціальних працівників, учителів, співробітників імміграційних служб, представників судової влади та засобів масової інформації. Роботи лише самого уряду в цьому напрямі замало, тому держава-учасниця повинна сприяти та заохочувати активне й систематичне залучення громадянського суспільства, зокрема, й неурядових організацій та дитячих об’єднань, до пропагування й реалізації прав дітей.

Консультант UNICEF доктор Дайнюс Пурас зауважив, що схожі проблеми мають і інші країни–учасниці конвенції. Комітету імпонує те, що наша держава самокритично ставиться до реальних проблем і не приховує їх. Але цього, звісно, недостатньо. Необхідно ретельніше виконувати національний план дій, вживати заходів із боротьби проти споживання наркотиків серед дітей – це насамперед стосується дітей, які перебувають у місцях позбавлення волі, а також залишених батьками-мігрантами, «дітей вулиці».

Особливо Комітет ООН з прав дитини стривожений дефіцитом спеціальних послуг з лікування та реабілітації дітей груп ризику, а також тим, що різні правові перешкоди заважають доступу до таких послуг. Також представник UNICEF висловив занепокоєність дуже великим відсотком споживачів алкоголю та тютюну серед дітей, особливо раннього віку. Частково це пояснюється неефективністю чинного законодавства, що забороняє продаж цигарок та алкоголю неповнолітнім.

Дайнюс Пурас також сказав про ще одну нагальну проблему – насильство в сім’ї. За його словами, воно залишається одним із серйозних проявів порушення прав людини попри наявний у цій сфері масив законів та підзаконних нормативно-правових актів. «Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, економічним, сексуальним або психологічним, є одним із найбільших порушень прав людини – права на життя, фізичну та психологічну недоторканність. Але й у цьому питанні, як то кажуть, не варто перегинати палицю. Тобто до дітей треба ставитися відповідно до їхнього віку. Не піклуватися про підлітка, як про трирічну дитину. Інакше одного ранку він прокинеться дорослим, та не знатиме, що в цьому житті робити, як поводитися. Концепція спрямована на виховання вільної, розвинутої людини, відповідальної за свої вчинки. Від цього виграють усі: діти, батьки і, врешті, держава, економіка. Це принципові речі», – наголосив співдоповідач.

Зокрема, запам’яталася промова представника всеукраїнської громадської організації «Жіночий консорціум України» Марії Алексеєнко, яка торкнулася питання виховання дітей. Вона зауважила, що в більшості випадків фахівці, котрі працюють із дітьми в спецустановах, не мають професійної освіти, що позначається на загальному розвитку і подальшій адаптації дитини, коли вона вступає у доросле життя. Дедалі меншає дитячих садків, шкіл-інтернатів для дітей-інвалідів. Вони віддалені від населених пунктів. Подеколи на п’ятнадцять, а то й тридцять діточок припадає одна няня, хоча норма – чотири, щонайбільше вісім дітей на вихователя.

Геть занедбаним є дозвілля нашої молоді. Немає альтернативи комп’ютерним іграм і фільмам, які пропагують насильство, вживання наркотиків та алкоголю, порнографію тощо. Держава не фінансує будівництва дитячих творчих та розважально-дозвільних закладів. Тож діти опиняються на вулиці без догляду. Вживають алкоголь і наркотики, стають на шлях злочинів.

Олексій Лазаренко, головний спеціаліст відділу моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ, також зауважив про щорічне зростання кількості кримінальних справ, порушених правоохоронними органами за фактами злочинів, учинених проти неповнолітніх. Майже половину з них становлять справи про невиконання батьками чи опікунами обов’язків щодо виховання та догляду за дітьми, також багато справ за фактами злочинів, учинених службовими особами дитячих установ.

«Жорстокість і насильство стали нормою, а пропагування насильства безпосередньо через ЗМІ, телешоу, кінотеатри посилюється день у день», – доповів О. Лазаренко.

Україна увійшла до п’ятірки країн – виробників дитячої порнографії та до десятки лідерів із її поширення. Цьому сприяє відсутність дієвої законодавчої бази і недостатнє залучення до боротьби інтернет-співтовариств. Майже 80 відсотків дитячої порнографії було виготовлено в Росії, Білорусі, Україні та Молдові. За оцінками МВС, на постійній основі до цієї діяльності залучені переважно безпритульні й діти з неблагополучних сімей. І це незважаючи на ухвалення торік Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії».

Директор юридичного департаменту центру «Ла Страда Україна» Маріанна Євсюкова доповіла, що у Верховній Раді вже зареєстровано чотири законопроекти щодо впровадження рекомендацій ООН з протидії сексуальному насильству та дитячій порнографії і проституції. Також вона зазначила, що законодавство має передбачати суворішу відповідальність дорослих за скоєння цих злочинів чи сприяння їм.

А про найнезахищеніших дітей ішлося на засіданні «круглого столу» в Інституті законодавства Верховної Ради України. Учасники обговорювали надзвичайно гостру тему: «Захист прав дитини з інвалідністю у світлі Конвенції ООН про права дитини: питання взаємодії держави та громадського суспільства».

І знову лунала тривога. Представники UNICEF висловили занепокоєність недостатністю і неадекватністю освітніх, соціальних та медичних послуг для цієї категорії дітей та їхніх родин. Зокрема, доповідачі з жалем констатували, що є багато перешкод, які унеможливлюють рівний доступ до освіти для дітей з розумовими вадами. Важливо змінити ставлення до аномальних дітей, сприймати їх не як інвалідів, котрі потребують опіки, а як дітей з особливими потребами, що можуть здобути доступний обсяг знань, умінь, навичок, якщо створити сприятливі для цього умови.

Доведено, що розміщення в будинках малюка дітей з вадами здоров’я або без них протягом перших трьох років життя, а також кваліфікування цих дітей як таких, чиї медичні показники можуть негативно вплинути на їхній розвиток та якість життя, сприяють подальшій відповідній інституціоналізації дітей як інвалідів чи відсталих у розвитку. Постійне перебування дитини в умовах замкнутого середовища призводить до того, що вона звикає до опіки, не набуває умінь та навичок, потрібних у самостійному житті, у неї формується споживацьке ставлення до світу. І до 20–23 років такі хлопці й дівчата перебувають у закритому просторі, лише згодом держава починає думати про те, як їх соціалізувати.

Найпоширенішою формою сімейної опіки дітей у країнах Європи та Америки сьогодні є прийомна. У середині XX століття в західних державах існувало незадоволення роботою навчально-виховних закладів інституціоналізаційного типу. Висувалися такі аргументи: перебування в цих навчально-виховних закладах призводить до втрати дітьми індивідуальності, потребує набагато більшого фінансування, ніж у сім’ї, діти-інваліди, сироти живуть в інтернатах надто ізольовано від життя суспільства, вихованці не мають належного правового захисту. У зв'язку з цим державна політика у сфері опіки такими дітьми була спрямована на те, щоб звести до мінімуму кількість інтернатів. Нині в деяких державах їх немає зовсім.

З болем у серці розповідав голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич про занедбаний стан практично всіх вітчизняних інтернатів. Недостатнє асигнування особливо медичної галузі, відсутність інфраструктури системи первинної медичної допомоги, брак коштів на соціальні послуги, порушення прав дітей у цих закладах викликає велику занепокоєність і стурбованість за державу, яка мало піклується про тих, хто не має змоги повноцінно жити й розвиватися. Але допомоги лише з боку держави не досить. Треба розробити комплексну політику захисту прав дітей-інвалідів та забезпечити їм рівноправний доступ до освітніх, соціальних й інших послуг.

Валерій Михайлович закликав присутніх на засіданні представників галузевих міністерств донести положення звіту України перед ООН про права дитини, актуальні рекомендації ООН стосовно того, як ці права виконуються, висновки, зроблені на засіданні «круглого столу», до відома уряду, адміністрації Президента.

По завершенні засідання представники UNICEF закликали учасників «круглого столу» посприяти комплексному перегляду всього національного законодавства з тим, щоб забезпечити його цілковиту відповідність положенням Конвенції ООН про права дитини і не на словах, а конкретними справами разом захистити дітей.

Автор: Сергій ДУБРОВІН