Лабораторні випробування Гроха

Знаний столичний митець Микола Грох відзначив 75-річчя персональною виставкою в Центральному будинку художника.

Микола Грох народився 16 травня 1936 року в Ленінграді. Дитинство провів у селі під Києвом. 1957 року закінчив Київське училище прикладного мистецтва, 1965-го – Київський художній інститут. З 1965 року активно виставлявся на батьківщині та за кордоном. Займався станковою графікою. Ілюстрував книги, зокрема «призоносну» працю «Нариси з історії костюмів». 1982 року – отримав звання заслуженого художника України. 1994-го заснував художню студію при ЦБХ. Активно працює в техніці акварелі.

Якби існувала наука під назвою Душа, Микола Никифорович вважався б у тій царині провідним дослідником-випробувачем. Усе життя його образотворчі практики дотичні до цієї тендітної сфери. Змінюючи точки прикладання свого таланту, художник повертає різними гранями власну душу та водночас змушує працювати душі сторонніх спостерігачів.

Просуваючись від однієї ніші самовираження до іншої, Микола Никифорович не дозволяє своїй душі лінуватися. А вона невгамовна в пошуку нового невідомого всесвіту. Один із переламів, що прискорив цей пошук, – відкриття з ініціативи митця художньої студії при Будинку художника, дивовижного просвітницького осередку, де учнями є і діти, і дорослі.

Вирішальним у пошуку Миколи Гроха, що прожив чимале життя у графіці, стало його злиття з аквареллю. Вона відіграла роль компромісу між графікою та живописом, який давно магнетизував художника. Новий всесвіт було знайдено.

Акварелі з ювілейної експозиції промовисто свідчать про авторську унікальність робіт. І про ту саму перманентну дослідницьку працю у сфері душі. Особливо в тому її сегменті, що відповідає за незахищеність. Недарма майстер так ретельно препарує іриси – квіти, які знають усе про уразливість, про порцелянову крихкість на тлі всюдисущої жорстокості. Рятуючи квіти, дерева, гриби, листики, посудинки та інші персонажі своїх творів від смертельних небезпек, художник невтомно експериментує з матеріалами й світлом.

Микола Грох захоплений природою відображень. Дзеркальні поверхні, скельця, пожмаканий золотавий і сріблястий оракал безкінечно бавляться з відображеннями об’єктів. Ляльки, що також є улюбленими дійовими особами творів художника, цікаві йому і як майбутні відображення, і як німі відбитки людського племені.

На виставці досліди Гроха в лабораторії душі й паралельні досліди в лабораторії технік та образів спостерігаємо у ретроспекції – з 2000-х років до 1970-х. Одного разу Микола Никифорович вирішив розшифрувати графічні начерки зі своїх старих альбомів. Ескізи, менші за сірникову етикетку, подарували автору ще одне поле для роздумів. Збільшившись багатократно, вони отримали нову реальність. Неповторним рисунковим пластом є замальовки на партійних та різних інших зборах, коли кожен щось автоматично креслив у блокноті, щоб раптом не заснути під колискові інтонації доповідача. Із цих борінь зі сном у Миколи Гроха народилися розкішні гримаси влади: універсальні, неконкретизовані образи тих, хто розпоряджається чужими долями.

На чорно-білих аркушах – розповідь про прагнення знайти свого вершника, написати власний опус про тандем «людина-кінь», по-своєму розтлумачити постать вдови, монаха-літописця, пригадати сільське дитинство, в якому безіменний солдатик нагодував малого Колю Гроха вареною картоплиною… Із несхожих сюжетів визирає життя в усій його непостійності та підступній непередбачуваності. У 1980-ті Микола Никифорович слухав по «ворожих голосах» радіопередачі про український голодомор. А потім наївно розпитував літніх людей: що то таке було? Не отримуючи відповідей, малював замовчувані події так, як бачив. Також чорно-лінійно фіксував сюжети про захисників Севастополя. Поштовхом для цього стала книжка латиноамериканських поетів, присвячена кримським героям.

Особливий трепет відбивається на обличчі майстра, коли він торкається кампучійської теми. Багатостраждальну країну художник Грох відвідав за кілька років після геноциду. 1984-го він ходив по засохлій крові, яка, здавалося, навіки в’їлася в землю. Те, що створив після поїздки, митець показав невдовзі у Москві, а потім і в Пномпені.

Виставкові експонати, звісно, розповідають не про всі відображення, грані душі відомого, та аж ніяк не «забронзовілого» Гроха. Перегорнувши сторінку круглої дати, в лабораторії за сімома печатями скромний майстер продовжує досліди.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА