№9, травень 2011

Державний, національний, народний суверенітет в умовах глобалізації

Про загрози й виклики суверенітету України в умовах глобалізації і те, як убезпечитися від їхніх негативних наслідків шляхом оновлення Конституції, вели дискусію вчені в рамках науково-методологічного семінару, організованого Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького, про що ми повідомляли в попередньому випуску журналу. Нині пропонуємо увазі читачів детальніше ознайомитися з висловленими позиціями, порушеними проблемами, котрі потребують розв’язання. Переконані, що дискусія зацікавить читацьку аудиторію. Запрошуємо науковців, політиків, державних і громадських діячів, усіх, кому не байдужа доля країни та її суверенітету, до розмови. 20-річчя незалежності України та 15-річчя Конституції, новий конституційний процес, виклики глобалізації – достатні приводи для відвертої розмови про майбутнє.

Реальна влада виявилася відірваною від народу

Юрій ШЕМШУЧЕНКО,

академік НАН України,
директор Інституту держави
і права ім. В. М. Корецького
НАН України:

– В умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів класичне розуміння держаного суверенітету знову стало об’єктом критики з боку представників теорії так званого обмеженого або розмитого суверенітету. Вони вважають, що нині нема жодної держави, котра має абсолютний суверенітет.

Це пов’язано з низкою чинників, на які наштовхується будь-яка національна держава, зокрема членство в міжнародних організаціях, примат міжнародного права над національним тощо. Тож деякі з них пророкують кінець державного, національного суверенітету.

Звісно, суверенітет не є константою. Як і кожне суспільне явище, він зазнає істотних революційних впливів, зокрема під тиском глобалізаційних та інтеграційних процесів. Але це не означає втрати ним політико-правової цінності. Зокрема, входячи до міждержавних, міжнародних організацій, об’єднань, наприклад, до Європейського Союзу, що нас нині дуже цікавить, держави не передають свій суверенітет. І про це вже досить багато сказано. По суті, йдеться тільки про передачу відповідних суверенних прав для досягнення спільних економічних, екологічних та інших цілей. Точніше кажучи, – про передачу права на здійснення відповідної функції міжнародній організації.

Зрозуміло, що державний суверенітет є основою суверенних прав, але суверенні права поширюються й за межі державної території. Суверенні права держави можуть бути обмежені нормами міжнародного права, договором чи міжнародним звичаєм; держави можуть добровільно обмежити їх здійснення в односторонньому порядку. Але суверенітет не зникає. Бо без нього має зникнути й сама держава.

Пропозиції відмовитися від державного суверенітету рівнозначні відмові від територіальної цілісності країни і права бути господарем у своєму домі. Саме з цих постулатів, я сказав би, доктрин виходить чинна Конституція України. Вона не містить визначення самого поняття державного суверенітету на відміну від Декларації про державний суверенітет України. Але Конституція вказує на принципові засади, принципові ознаки державного суверенітету. А саме те, що Україна є суверенною, незалежною державою, її суверенітет поширюється на всю територію. Носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це класична формула.

З цього випливає, що державний суверенітет в Україні апріорі має загальнонародний характер. Разом з тим реальна влада в нас виявилася відірваною від народу. Це певною мірою пов’язано з вадами чинної Конституції в цій частині. У ній, зокрема, не закріплене право народу на законодавчу ініціативу. Народ у нас не може вийти із законодавчою ініціативою до Верховної Ради. Не передбачено й прийняття Конституції, законів усеукраїнським референдумом. Не прописано здійснення контролю за діяльністю державних органів та інше. На сьогодні народ витіснений партіями з виборчого процесу.

За цих умов конституційна норма про те, що народ є єдиним джерелом влади, а отже, й державного суверенітету в Україні, я сказав би, зависає в повітрі. Та й кількість народу в Україні зменшується.

З другого боку, сама держава далеко не завжди може захистити свій державний, національний, народний суверенітет. Що тут можна сказати, якщо наша держава на сьогодні володіє всього 20 відсотками державної власності. Це, звісно, не той процент, який дозволяє державі істотно впливати на характер економічних, зокрема, відносин. Держава випустила з рук цінні важелі впливу на стан економіки.

Потрібно, отже, нині справді забезпечити верховенство влади, верховенство державного суверенітету. Усе це має робитися в контексті співвідношення держави з громадянським суспільством.

Постає питання політичного вибору й економічних результатів взаємодії

Валерій ГЕЄЦЬ,

віце-президент НАН України,
академік НАН України:

– Два роки тому Національна академія наук започаткувала щорічне видання національних доповідей, перша з яких була присвячена підсумкам майже 20-річних трансформацій у суспільному, економічному, гуманітарному просторі України. Ця доповідь викликала надзвичайно серйозну зацікавленість з боку громадськості, тільки за перший рік ми зафіксували більш як 300 тисяч посилань на неї.

Друга Національна доповідь торік була присвячена питанням доктринальних змін у реформах, і не тільки в економічних, а й у суспільних трансформаціях, суспільних модернізаціях. І ця доповідь також була сприйнята громадськістю як актуальна. А щодо третьої, то винесено на порядок денний проведення відповідних міждисциплінарних досліджень з питань суверенітету в умовах глобалізації.

Отже, виходимо з класичного трактування суверенітету як інструменту, необхідного для формування єдиного політичного простору, єдиної та неділимої влади. Уже в цьому визначенні можна знайти доволі багато проблемних питань для нашого сьогодення, як внутрішніх, так і, особливо, зовнішніх.

Що стосується внутрішніх, то це співвідношення силової влади, співвідношення грошових влад, співвідношення економічних влад та, зрозуміло, влади народу, прав людини.

У глобальному просторі спостерігається не тільки глобалізація, а й регіоналізація, тобто формування регіональних структур глобального характеру, які відіграють дедалі більшу роль у сучасному житті кожної суверенної держави.

Скажімо, постає серйозне питання стосовно таких інститутів, як Організація Об’єднаних Націй. Я дозволю собі послатися на дослідження відомого ліберала в Росії В. Іноземцева та відомого філософа й соціолога Д. Белла. Вони багато в чому однодумці щодо постановки питання в широкому контексті про те, які порушення прав людини можуть легалізувати зовнішнє втручання у справи суверенної держави.

У контексті конституційного процесу, що розпочався в Україні, на превеликий жаль, ми зустрінемося з величезною кількістю проблемних питань, на які немає відповідей, але від яких залежить сьогодні майбутнє. Європейський Союз у політиці сусідства висунув нам низку вимог в агро-продовольчій сфері. Виконання їх фактично ставить Україну поза межі можливостей цього сектору економіки. Постає питання політичного вибору й відповідно економічних результатів цієї взаємодії. У контексті забезпечення національного суверенітету, саме в площині наших економічних стосунків, ми можемо не отримати того суверенітету, про який з вами сьогодні говоримо.

І це не тому, що переговірники з боку України не можуть знайти розв’язок проблеми, а тому, що не мають інструментів, спираючись на які можуть обстоювати, шукати шляхи розв’язання суперечностей. У Конституції, в наших політико-правових документах немає тієї бази, за межі котрої виходити не можна. Досить часто ми за таких умов змушені підписувати документи, що декларуються певною політичною доцільністю. Але до якої межі вона може існувати?

Іще одна теза. Дослідження з питань і перспектив розвитку Європейського Союзу показують: Європейський Союз втрачає через те, що він не є нацією держави, через те, що в нього немає централізованої влади, яка турбується про стратегічні перспективи і мобілізовує населення цього регіону на вирішення довгострокових питань. В основі Європейського Союзу лежать національні суверенітети, саме завдяки яким цей союз існує та досягає певних успіхів і при цьому забезпечує один із найвищих рівнів життя в світі, що є привабливим для масової еміграції. Разом з тим цей процес глобалізує світ, породжує надзвичайно глибокі суперечності, споглядаючи які, ми думаємо: а чи потрібно нам вступати в цей союз і в якій іпостасі ми можемо стати його членом?

Ми розуміємо, наскільки різняться в європейському просторі підходи до духовного життя, наскільки вони трансформовані під впливом суспільства споживання і як швидко ми втрачаємо свої надбання, тільки-но починаємо розвивати елементи суспільства споживання в нашій країні. Це підтверджують соціологічні опитування.

Власне кажучи, я закликаю до відкритої, творчої, найгострішої дискусії. Це дасть основу для нашої майбутньої роботи, щоб можна було спробувати хоча б на академічному рівні знайти певні відповіді.

Ми не можемо відібрати у Верховної Ради право розглядати Конституцію

Леонід КРАВЧУК,

перший Президент України:

– Спочатку ремарка щодо історії нашого питання. Древні говорили: закон – це фортеця держави. А фортецю потрібно охороняти.

Звичайно, це зрозуміло, і західні країни вже століттями живуть за цією схемою, цими принципами. А наше суспільство живе за іншими принципами, тому закон не брався до серйозної уваги, головне було рішення партії. Що партія вирішила, те й правильно.

Хочу навести приклад зі свого власного життя. На Політбюро ЦК Компартії України обговорювали важливе політичне питання. Володимир Васильович Щербицький, людина освічена та досвідчена, звертається до мене й каже: «Леоніде Макаровичу, а якщо написати отак, може буде краще?». – Я відповідаю: «Буде краще, ми над цим думали, але це буде відступ від норми Конституції». Він запалив цигарку, повернувся до мене та й каже: «Товарищ Кравчук, вы действительно считаете, что Конституция важнее партии?».

До чого я навів цей приклад? Загалом ставлення до закону було абсолютно неадекватне, головне – рішення партії, уряду. І заздалегідь було зрозуміло, що воно підтримується всім радянським народом.

От ми жили в цей час, і в ці 20 років (незалежності України. – Ред.) прийшли, в основному, люди з того суспільства. З таким баченням і ставленням до закону, з такою характеристикою суспільства та його політичної еліти.

А останнім часом більшість людей уже й забули те, що знали, і думають тільки про одне: як стати багатим. І корпоративні групи, які утворилися сьогодні, вони, повірте, не є прихильниками дотримання Конституції. Протягом 20 років ми живемо в умовах, коли конституції змінюються, закони змінюються залежно не від стратегічних потреб, а, часто-густо, від потреб лідерів.

Досить сказати про те, що за 20 останніх років Верховна Рада п’ять разів втручалася в конституційне поле. Скажіть, чи можуть люди, суспільство, політична еліта, управлінці будувати нову державу, маючи таке «міцне» правове конституційне поле?

Тому, виходячи саме з цього, я торік у липні звернувся до Президента В. Януковича з проханням приступити до вдосконалення Конституції та конституційного процесу. Віктор Федорович читав мою записку з липня 2010 року по лютий 2011 року, тобто дуже уважно вивчав цю проблему, і прийняв схему Конституційної асамблеї. Питання створення й діяльності Конституційної асамблеї нове для нас. Однак ми знаємо про те, що вона може бути суверенною і несуверенною.

Враховуючи те, що в Україні є чинна обрана влада, Верховна Рада, Президент, усе прийнято за законами та Конституцією, ми не можемо перебрати на Конституційну асамблею суверенну функцію, за якою вона розробила, прийняла і схвалила б Конституцію.

Тому було прийнято рішення взяти за основу несуверенну модель Конституційної асамблеї. Прийнято Указ Президента України про створення Науково-експертної групи, яка має завдання напрацювати концепцію Конституційної асамблеї, розробити її дорожню карту, затвердити склад і почати працювати.

Наше завдання – долучити до конституційного процесу найширші політичні, громадські кола, опозиційні організації для того, щоб усі могли працювати й відчули свою причетність до законотворчого процесу. За цей час народ дуже віддалився від влади, а влада пішла далеко вперед, інколи не бачачи цього народу. Це правда. Як кажуть: «Лідер високого обличчя». Усі ховайтеся. Хто його туди поставив? Народ. А він – раз, і вже не бачить цього народу. Тому що такі закони й така Конституція, які дозволяють лідеру так далеко просунутись.

Я це веду до того, що нам потрібно навести лад у суспільстві. Для того необхідно реально залучити народ до творення змін Конституції. Я думаю, що краще це буде назвати – зміни до оновлення Конституції.

Ми не можемо переступити XIII, XIV розділи Конституції, ми не можемо відібрати у Верховної Ради право розглядати Конституцію, але ми можемо в Конституційній асамблеї підготувати документ, усі поставити підписи, оприлюднити його та сказати, що ці напрацювання ми передаємо Президентові України, який подає документ до Верховної Ради. Верховна Рада аналізує та приймає своє рішення. Ми хочемо, щоб це рішення було на користь національних стратегічних інтересів українського народу, ми хочемо, щоб це рішення було затверджено всеукраїнським референдумом, щоб більше ні в кого не було спокуси, прийшовши до влади, починати писати правила для своєї поведінки, для своєї команди. Це правило має написати народ один раз, і всі його повинні виконувати.

Я не думаю, що цей процес може йти швидко, він дуже складний і, я сказав би, дуже делікатний. Це займе кілька років.

Я принаймні хочу, щоб суспільство зрозуміло, що це буде не формальний процес, не фікція, а дуже серйозна робота, яка потребуватиме великих сил, знань і енергії.

Слово за науковцями, не дотичними до політики

Юрій МІРОШНИЧЕНКО,

народний депутат України, Представник Президента України у Верховній Раді України:

– Питання конституційно-правових засад державного суверенітету є актуальними в контексті тих викликів, котрі постають перед суспільством і державою. Подивімося на такі формальні ознаки, як довіра, легітимність. Інститути влади, що, власне, реалізовують державний суверенітет, не мають довіри, підтримки як усередині країни, в очах суспільства, так і ззовні.

І це той виклик, котрий ми, як науковці, маємо аналізувати, а як максимум – запропонувати механізми, котрі дозволили б забезпечити державний суверенітет через правову базу.

Як народний депутат і як представник Президента України у Верховній Раді, хочу подякувати Леоніду Макаровичу за те, що він запропонував створення Конституційної асамблеї, погодився очолити Науково-експертну робочу групу, яка нині працює.

Президент відчуває, розуміє потребу змін, і недарма він такий тривалий час розглядав ваше звернення. Питання полягало не в тому, потрібно це робити чи ні. Він дав доручення і всім профільним підрозділам адміністрації, і тим політичним суб’єктам, які перебувають в орбіті Президента України, з тим, щоб знайти оптимальний механізм для напрацювання змін. Ідея асамблеї була свого часу дискредитована, бо цей інститут намагалися використати як інструмент у політичних цілях.

Президент запропонував два етапи конституційного процесу. Спочатку саме науковці, не дотичні до політики, мають напрацювати документ, який ухвалить Конституційна асамблея. Добре, що Леонід Макарович підтримує ідею не альтернативи чинній Конституції. Я також прихильник того, щоб ми не робили альтернативну Конституцію, яка буде ухвалена на референдумі, а, навіть якщо вона докорінно зміниться, провели відповідно до процедур, передбачених XII і XIII розділами.

І ще одне. Хочу захистити Конституційний Суд, бо є дискусія, зокрема й у наукових колах. Дехто пропонує передати функцію тлумачення Конституції суб’єкту ухвалення Конституції та законів, тобто Верховній Раді. Я категорично проти такого підходу. Тому що в питаннях тлумачення Конституції, визнання конституційності, на моє переконання, і це є світова практика, має бути незалежний суб’єкт, який складатиметься не з політиків, а з фахівців, котрі системно володіють питаннями конституційного права.

А щодо державного суверенітету, то коли є загальна тенденція обмеження національного, державного суверенітету, коли наднаціональні органи дедалі більше впливають на політику національних держав, коли міжнародні організації втручаються в реалізацію внутрішньої політики, це так чи інакше впливає на нас. І в цьому сенсі є виклики. Скажімо, держави, які вже мають конкурентні переваги, намагаються під гаслом «Торгуймо на рівних» зафіксувати свої преференції. Так само і в СОТ неоднакові умови для всіх членів. Є переваги для одних і захист внутрішніх ринків, і є абсолютна невідповідність для інших. І це також виклик.

Згадаймо, яку мету поставив Президент: вивести країну у двадцятку найбільш конкурентних держав світу. Тобто створити конкурентні переваги через правові механізми для нашої національної економіки, соціальної сфери, суспільства загалом. І як при цьому в умовах глобалізації не отримати зворотний результат, запустивши на свої ринки й до керування нашою державою зовсім інших суб’єктів.

Де нам поставити межу відкритості співпраці, де захистити свій суверенітет?

І коли ми вже говоримо про суверенітет, ми повинні говорити, напевно, й про народний суверенітет, як складову суверенітету як такого. Це питання концепції прямої демократії, ухвалення законів народом, ухвалення якихось рішень народом тощо. Однак чи є це той шлях, який дозволить нам бути конкурентними? Чи не перетвориться інструмент або інститут прямої демократії на спосіб реалізації не нашої політики? Це питання. Чи, можливо, потрібно розвивати концепцію представницької демократії, де ми імплементуємо суб’єкти громадянського суспільства, передаючи частину функцій, скажімо, самоврядним організаціям, як, до речі, це є в Європі. Їм держава передає частину регуляторних функцій, і вони здійснюють їх у межах певних ліберальних професій або в межах певних галузей економіки.

Автор: Світлана ПИСАРЕНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня