Феномен Чебикіна

До свого 65-річчя Андрій Чебикін зробив столиці подарунок: експонував власні роботи в Національній академії мистецтв України. Цією виставкою народний художник, президент НАМУ, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури вкотре підтвердив статус одного з останніх романтиків епохи.

Андрій Володимирович Чебикін – художник-графік, педагог. За тридцять п‘ять років педагогічної діяльності створив своєрідну школу естампа. З 1985 року керує майстернею вільної графіки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Ректор Київської Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (з 1989 р.), президент Національної академії мистецтв України (з 1997 р.). Працює в галузі станкової, книжкової графіки, монументального мистецтва. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Державній Третья­ковській галереї (Москва), інших музеях та приватних колекціях України й світу. Голова комітету у справах премії імені І. Огієнка. Член Національної спілки художників України.

Нагороджений орденом «Зірка Сенатора» Європейської академії природознавчих наук, орденами «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, Золотою медаллю імені М. Б. Грекова, почесною відзнакою Київського міського голови «Знак Пошани», Золотою медаллю АМУ, дипломом імені Георгія Якутовича. Дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України, народний художник України, професор, член Національної комісії у справах ЮНЕСКО, Сенатор Європейської академії природознавчих наук, зарубіжний почесний член Російської академії художеств, почесний член Української академії архітектури, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, премії імені І. Огієнка, премії Ленінського комсомолу.

Читання в прискореному темпі переліку посад, регалій та відзнак Андрія Чебикіна триває три хвилини. Саме стільки часу вистачає для того, щоб потяг метро покрив дві станції, Віталій Кличко заробив 15 мільйонів доларів у бою проти Соліса, а пісня середньої тривалості добігла кінця.

Тут, власне, і виникає тема феномену. Той, хто волею долі по маківку занурений в суспільне життя, теоретично неспроможний час від часу підноситися над марнотою та вмикати своє первісне, художницьке «я». Натомість Чебикіну це вдається. До того ж без нарікань на немилосердну долю. Без образ на Музу, що нібито забуває навідати. Зрештою – і це істотно для людини помітної, публічної, – без самомилування.

З кожної роботи визирає Чебикін геть інший, ніж той Чебикін, котрого соціум обтяжив різними функціями та місіями. Художник відчуттів, натяків, ефірних образів приманює глядача динамікою зображення, змушує стати співучасником гри кольорів, танцю ліній.

Андрій Чебикін адаптував світ до жінок неземних. Адже у своїх творах митець залишає їм ознаки ідеальності, досконалості. Героїні балансують на лезі драматизму, полонять еротизмом або ж випромінюють тихе світло жадання. Він давно вивчив науку жіночої спокуси, на яку представниці слабкої статі витрачають ціле життя. Сюжет витинається вихопленим із пам’яті, граційним вигином тіла, необережною бретелькою, елегантським капелюшком, локонами, динаміку яких намагаються повторити волани сукенки. Та сама поліфонія ліній, негаласливість барв і водночас естетський лаконізм – у графічних розповідях Андрія Чебикіна про Кримське узбережжя, грильовані сонцем міста, балаклавське кафе, чеховський будиночок, яхти, вазони, кипариси, південнобузькі схили… Витончені роботи тепло дихають часами, коли Інтернет та мобільні телефони були за межею фантастики.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА