Міжнародний досвід висвітлення кримінального та цивільного судочинства

Західні країни приділяють велику увагу розв’язанню проблем публічного висвітлення
будь-якого судового процесу: чи то кримінального, чи то цивільного.
По-перше, це видно з міжнародно-правових актів і рекомендацій, на підставі яких
держави-члени теоретично забезпечують розвиток прозорості правосуддя. Утворений в Європі спеціальний Комітет міністрів Ради Європи, який відповідно до свого статуту порушує питання знаходження, створення та втілення норм, правил і стандартів, має вдосконалити співпрацю засобів масової інформації з суддівськими органами різних держав.

Такі норми закріплюються у принципах рекомендацій. Зокрема, це принцип інформування громадськості через засоби масової інформації, який зосереджує увагу на тому, що громадськість повинна мати можливість одержувати інформацію про діяльність судових органів та органів розслідування через засоби масової інформації. До основних рекомендацій слід віднести також принцип презумпції невинуватості, точність інформації, доступ до інформації та інші.

Такими діями Європейський комітет на цій стадії дає можливість розвиватися та формуватися громадській думці як соціальному інституту, за якою кожна держава може зробити висновки про рівень довіри до судових органів.

Міжнародні самоврядні комісії й організації також виступають ініціаторами в розв’язанні зазначених питань шляхом з’їздів із залученням представників ЗМІ. Так, Міжнародна комісія юристів і Центр з питань незалежності суддів та юристів провели 1994 року в Мадриді з’їзд. До складу комісії ввійшли такі учасники, як Австрія, Австралія, Бразилія, Болгарія, Хорватія, Франція, Німеччина, Індія, Йордана, Нідерланди, США та інші (Україна не входила). Країни на з’їзді затвердили принципи зв’язку між засобами масової інформації та судами.

Крім досвіду нормативного врегулювання, доцільно звернути увагу на практичний досвід організації роботи суду та взаємодії його із ЗМІ.

Добрим прикладом тут є Канада, де досить широко розкрито поняття взаємодії суду із ЗМІ, утворюються спеціальні органи взаємодії. Цьому сприяє Департамент зв’язків з громадськістю. Саме він є для ЗМІ першоджерелом інформації, яка завжди має бути об’єктивною, точною, зрозумілою і вчасною. У департаменті діє кілька відділів, зокрема стратегічних комунікацій та зв’язків із ЗМІ. Тут складають плани прес-конференцій, редагують заяви, оголошення, видають прес-релізи. Є також Web-сторінка, своєрідне довідкове бюро, яка актуалізується цілодобово. Відділ працює також і з громадськими запитами (листування, дзвінки від ЗМІ), тож підтримує оперативний зв’язок з іншими департаментами, щоб відповіді на поставлені запити були точними.

Відділ зв’язків із ЗМІ несе відповідальність за підготовку інформаційно-довідкових матеріалів для прокурорів, які відповідають на запитання ЗМІ чи представників опозиції у провінції.

У Канаді практикують кілька форм передачі журналістам матеріалів із залу засідань, а саме шляхом:

1) трансляції судових засідань через Інтернет;

2) архівізації (на Web-сторінці трансляція процесу зберігається 90 днів від першого дня трансляції);

3) виготовлення для представників ЗМІ DVD із записом процесу (причому має бути згода сторін на зйомку);

4) забезпечення радіоповідомлень із судових процесів.

Судові документи можуть бути відкриті для громадськості (хоча є і винятки). Міністерство юстиції розробило певну програму для визначення осіб, котрі мають право на доступ до тих чи тих документів. Це і забезпечує певну прозорість. Прикладом слугують документи про усиновлення, відкриті тільки для батьків і агентів; інформацію про кримінальні справи можна публікувати лише тоді, коли справа вже розпочата, але не дозволяється розголошувати інформацію про обшук.

Однак є заборони доступу до документації й відповідно їх публікації. Наприклад, якщо підсудний був помилуваний, документи не публікуються. У Канаді працює закон про ювенальну кримінальну злочинність (вік злочинців від 12 до 17 років), який не дозволяє публікацію про кримінальну злочинність. Проте є винятки: якщо вирок такий як для повнолітніх, а також тоді, коли 18-річний засуджений може сам опублікувати про свій злочин.

Суди в Канаді мають велику довіру, вони не бояться бути відкритими та публічними. А в тих випадках, коли в судах проводять службові перевірки, їх результати публікують у пресі.

Цікаво також, що журналісти мають доступ до інформації про судові рішення до виголошення їх у визначеному законом порядку, що допомагає ЗМІ підготуватися до коментарів. Перед оголошенням судового рішення суддями журналісти, перебуваючи у спеціально відведеній кімнаті, знайомляться з вердиктом суду, проте коментувати його до офіційного його оголошення не мають права. Після оголошення судом рішення журналісти, виходячи з кімнати, коментують його через відеофіксацію або в інший спосіб.

Отже, доступ представників ЗМІ до правосуддя в Канаді відкритіший порівняно навіть із високорозвиненою державою США, де, на думку фахівців, система правосуддя найкраща в світі. Роль журналістів серед вищих органів влади Канади в системі судочинства оцінюється дуже високо. Так, Верховний суд Канади підкреслює високу роль журналістів у судовій системі, де на високому рівні передбачено всі належні інструменти для оперативної роботи журналіста:

· виділено спеціальне приміщення з доступом до Інтернету;

· сайт з інформацією про справи, що розглядаються;

· дозволяється робити нотатки.

Канадці проводять семінари, тренінги зі вдосконалення механізму та способу інформування населення, обрання засобів доступу до аудиторії й ефективних інструментів і методів інформування про діяльність судової системи.

Крім цього, проводять спеціальні навчання прес-секретарів суду зі спілкування з журналістами: як слід реагувати на телефонний дзвінок від журналіста, як дотримуватися раніше установленої лінії доведення інформації до відома представників ЗМІ, як реагувати на тенденційні або упереджені інтерв’ю.

Зокрема, наголошують, що потрібно:

· бути ввічливими й чесними, щоб журналісти відчували, що прес-секретар справді готовий допомогти ЗМІ;

· дотримуватися професійного тону розмови;

· уникати фрази «не для розголошення», яку часто мас-медіа використовують у протилежному значенні;

· обов’язково зазначити, що фраза «для розголошення» означає допустимість цитування прес-секретаря.

А ще – поцікавитися журналістським досьє того чи того представника ЗМІ, зокрема його публіцистичною тематикою.

Особливо цінне для прес-секретарів проведення тренувальних вправ з розвитку навичок уміння виступати перед камерою (це інтерв’ю, які записують з кожним учасником на відео, а потім колективно аналізують, роблять зауваження).

За тиждень до початку процесу організують брифінг для преси, на якому журналісти отримують план роботи, пояснення до кожної справи, що буде слухатися під час сесії, а також відповідають на їхні запитання. Черговий брифінг провадиться, коли суд публікує рішення про розгляд справ. Обговорюють факти, які лягли в основу рішення справи, вказують на застосовані важливіші параграфи у прийнятті рішення. Однак ці матеріали не можна використовувати в публікаціях до публічного оголошення рішення.

Завдяки таким брифінгам покращилася точність висвітлення роботи суду. За день до офіційного оголошення рішення справи представники ЗМІ приходять до приміщення за півтори години для ознайомлення з рішенням у справі (але тоді ще не дозволяється використовувати засоби комунікації). Одразу після офіційного оголошення рішення журналісти можуть його коментувати.

Щороку відбувається зустріч-вечеря представників судів і ЗМІ. Суддям не забороняється давати інтерв’ю, але вони не повинні в ньому говорити про справи, які розглядалися чи розглядаються. Крім того, є своєрідний посібник, котрий допомагає в роботі зі ЗМІ.

Канадська модель інституту відрізняється від української. Головне – відповідальність за свою роботу, прозорість і незалежність судів (суддів у Канаді призначають із досвідчених юристів).

Чималий інтерес становить принцип підготовки і навчання суддів у Канаді, в основі якого – незалежна від влади й уряду система. Щорічно слухачам пропонують від 70 до 80 програм (навчальних курсів), у середньому курси тривають два-три дні, загалом протягом року кожний суддя відводить на навчання від 6 до 10 днів.

Програми деяких курсів інститут розробляє у співробітництві з суддями, а деякі – на прохання і за допомогою судів. Такі навчання суддям пропонують протягом усієї їхньої кар’єри. Новопризначені судді проходять двотижневий курс занять. Окремим навчанням охоплені судді, які працюють на своїй посаді довший час: апеляційних суддів, суддів першої і вищих інстанцій, які розглядають судові справи, голів суду. Більшість курсів – аудиторні заняття. Частина з них провадиться методом дистанційного навчання, через комп’ютерну технологію.

Отже, канадці підвищують довіру населення не лише через удосконалення якості судової практики, а й шляхом надання можливості ознайомитись із системою правосуддя через ЗМІ.

Дуже близький до канадського рівень співробітництва ЗМІ та судочинства США. 2003 року, за словами голови Верховного Суду штату Індіана Рендал Т. Шеперд, у США обрали інноваційний підхід до поліпшення розуміння громадськістю роботи судів шляхом створення комітету з суддів та представників ЗМІ. Головним елементом є допомога у розв’язанні конфліктів, що з’являються під час висвітлення ЗМІ роботи суду. Підрозділ дорадчого комітету, неформально відомий як «пожежна бригада», працюватиме на вимогу як формальний медіатор та радник.

Проте журналісти у Сполучених Штатах Америки не мають права, порівняно з канадськими колегами, знайомитися з рішенням суду до початку його проголошення або проводити зйомку у федеральних судах. Висвітлення електронними ЗМІ перебігу кримінальних судових процесів у федеральних судах однозначно підпадає під заборону, що міститься у Федеральному правилі кримінального судочинства 53 – одному із правил кримінального судочинства, прийнятих ще 1946 року. У ньому сказано: «Суд не повинен дозволяти проведення фотографування у залі суду під час слухання справи та трансляцію слухання справи по радіо із залу суду».

1972 року Конференція суддів Сполучених Штатів ухвалила заборону на радіотрансляції, показ по телебаченню, запис і фотографування в залі суду та прилеглих до нього приміщеннях. Заборона, що міститься в Кодексі поведінки суддів Сполучених Штатів, стосувалась і кримінальних, і цивільних справ.

У жовтні 1988 року було призначено Спеціальний комітет з питання проведення зйомок у залі суду.

На вересневій сесії 1990 року Конференція суддів ухвалила доповідь спеціального комітету з питання проведення зйомок у залі суду. У доповіді містилася рекомендація здійснити пілотну програму, в рамках якої електронним ЗМІ було б дозволено висвітлювати перебіг цивільних судових процесів у шести окружних та двох апеляційних судах. Конференція також піддала критиці заборону, що містилася в Кодексі поведінки, і ухвалила політику стосовно зйомок, яку було викладено в Директивах із судових політик та процедур.

У новій політиці, викладеній у Директивах, сказано: «Суддя може дати дозвіл на радіотрансляцію, показ по телебаченню, запис і фотографування в залі суду та прилеглих до нього приміщеннях під час інвеститурних, натуралізаційних та інших церемоніальних процедур. Суддя може дати дозвіл на такі дії в залі суду або прилеглих приміщеннях під час інших судових засідань або перерви між такими засіданнями лише в таких випадках:

· для представлення доказів;

· для увічнення перебігу процесу;

· для цілей безпеки;

· для інших цілей судового адміністрування

· та відповідно до пілотних програм, схвалених Конференцією суддів Сполучених Штатів».

Трирічна пілотна програма розпочалася 1 липня 1991 року в апеляційних судах США Другого та Десятого округів та в окружних судах США Південного округу штату Індіана, округу штату Массачусетс, Східного округу штату Мічиган, Південного округу штату Нью-Йорк, Східного округу штату Пенсільванія та Західного округу штату Вашингтон.

Цікаво те, що на вересневій сесії 1994 року Конференція суддів розглянула доповідь і рекомендацію Судової адміністрації та Комітету з питань судочинства про надання дозволу на фотографування, запис і трансляцію слухань цивільних справ у федеральних звичайних та апеляційних судах. На підставі наведених даних більшість учасників конференцій дійшла висновку, що негативний вплив зйомок на деяких свідків і присяжних дає підстави для серйозного занепокоєння, тож конференція не підтримала рекомендації комітету із розширення практики висвітлення перебігу судових слухань цивільних справ із застосуванням зйомок. Пілотна програма проведення зйомок у залі суду завершилась 31 грудня 1994 року.

У подальшому Конференція суддів настійно рекомендувала окружним судам видати наказ, який відображав би рішення конференції про заборону фотографування та висвітлення по радіо та на телебаченні перебігу слухань справ в окружних судах США. У цьому зв’язку для врегулювання питання в окружних судах видали постійний наказ, інструкцію і директиви про фотографування, запис трансляцій слухань у залі суду.

Отже, можна зробити висновок, що довіра населення зростає завдяки утворенню спеціальних організації, комітетів зв’язку із громадськістю та засобами масової інформації, забезпеченню належними умовами праці журналістів, їх доступу до правосуддя в обсязі прав, якими вони володіють, підготовці фахівців у галузі співпраці з журналістами та населенням, застосуванню в певних обмеженнях телекомунікаційних апаратів та системи на час здійснення правосуддя. Втілення такого досвіду потребує й Україна, адже журналісти можуть бути і співробітниками правосуддя у роботі з громадськістю, і навпаки, можуть у своїх газетних та ефірних випусках зосереджувати увагу тільки на недоліках правосуддя, створюючи ілюзорне бачення суддівської влади.

Джерела

1. Овчаренко О. М. Підвищення ефективності взаємодії органів суду з іншими правоохоронними органами в контексті європейської інтеграції // Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні: Матеріали наук. конф., 15 трав. 2008 р. –  Х.: Право, 2008. – С. 292–294.

2. Сердюк О. В. Соціологічний підхід у сучасному правознавстві: пізнання соціальності права. – Х.: Яшма, 2007. – 320 с.

Автори: Антон ШАПОВАЛ, В’ячеслав ГАНГА