Fukushima - 1. Мирний атом дав збій… Через чверть століття

За іронією долі японський уряд, який рівно 25 років тому чи не перший прийшов на допомогу радянській владі, що боролася з наслідками Чорнобильської катастрофи, цьогоріч сам звернувся до світової спільноти з проханням про допомогу у зв’язку зі страшним землетрусом магнітудою 9,0, що прокотився країною 11 березня 2011 року, викликавши ще й величезну хвилю цунамі висотою у 10 метрів та низку аварій на АЕС «Фукусіма-І».

Точніше, катастрофа розгорталася за схемою «землетрус  цунамі  аварія на АЕС  ядерне забруднення навколишнього середовища», адже АЕС, витримавши спочатку потужні поштовхи земної кори (хоча за проектом має протистояти землетрусу не більшому від 7 балів за шкалою Ріхтера), здалася під натиском води. Розташована лише за 60–70 метрів від Тихоокеанського узбережжя «Фукусіма-І» не була застрахована від можливого пошкодження допоміжних реакторних систем, хоча самі реактори вважалися надійними.

12 березня 2011 року на першому енергоблоці АЕС стався вибух, унаслідок якого завалилася частина бетонних конструкцій захисного покриття, проте корпус реактора не постраждав. 14 березня зафіксовано вибух уже на третьому енергоблоці станції і, як з’ясувалося, знову-таки через вихід із ладу системи охолодження. У результаті інцидентів на АЕС було виявлено кілька витоків радіації, що змусило владу евакуювати людей з 20-кілометрової зони навколо станції, а також заборонити польоти над АЕС у радіусі 30 кілометрів. Пізніше з’явилася інформація про виявлення в деяких районах Японії радіоактивних елементів, зокрема ізотопів йоду-131 і цезію-137, у повітрі, морській та питній воді, а також у продуктах харчування. Наприкінці березня незначну кількість «японських радіонуклідів» виявили в повітряному просторі США, Великої Британії, Китаю, Росії. Проте, незважаючи навіть на той факт, що кількість радіоактивних речовин у повітрі не перевищує норми, населення цих країн ставиться до такої інформації з острахом, побоюючись повторення Чорнобиля…

Навіть за найгіршим сценарієм «Фукусіма-І» не може повторити Чорнобиль, проте завдати шкоди навколишньому середовищу спроможна однозначно. Головна відмінність між двома аваріями полягає в тому, що реактори «Фукусіми-І» вимкнули відразу після землетрусу, тоді як реактор на ЧАЕС під час вибуху працював. Отже, кількість тепла, що виділялася в результаті ядерних реакцій на японській АЕС, була значно меншою, ніж на Чорнобильській. Однак навіть опісля вимкнення реактора ядерне паливо виробляє тепло, тому системи охолодження повинні знижувати температуру. Та через пошкодження ліній передачі електроенергії безпосередньо до реакторної системи охолодження вона перестала працювати, а температура води (що мала використовуватися саме для охолодження) підвищувалася. Уряд удався до надзвичайних дій: охолодження реакторного ядра через розприскування води з повітря чи навіть через закачування до резервуарів морської води.

Звичайно, чорнобильська трагедія стала аж надто гірким уроком для всього людства, проте японці чомусь дістали з нього аж надто мало. Сучасний російський реактор ВВР-440 (хоча й не має триступеневого захисту, як японський) може протягом доби автономно працювати й охолоджуватися без будь-якої електрики. Для того, щоб заглушити його в екстреному режимі, потрібно лише дві секунди. І відбувається це автоматично. Реактори типу чорнобильського в Росії тепер забезпечені засобами, які в разі виникнення критичних ситуацій протягом двох секунд припиняють процеси, що призводять до підвищення температури. Японці, за різними підрахунками, на це відводили від 9 до 11 секунд, щоб, дізнавшись про наближення землетрусу, вжити якихось заходів.

На вітчизняних АЕС керувальні стрижні реакторів розміщені не знизу, а зверху. Їм не потрібні жодні насоси, щоб підкачувати воду для охолодження. У разі екстреної ситуації стрижні просто падають донизу, потрапляють в активне середовище – 12-відсотковий розчин борної кислоти, в якому припиняється процес розподілу атомів і виділення тепла. Це відбувається за рахунок вимкнення електромагнітів, які в штатному режимі утримують керувальні стрижні у верхній частині реактора. У Японії ж використовується модель американського типу. «Фукусіма-І» була побудована у 1971 році, а в 1979-му в США на АЕС «Три-Майл-Айленд» сталася аналогічна аварія. Там теж дійшло до плавлення реактора. Однак відповідних помилок на японських станціях виправлено не було. Так, у березні 2007 року, виконуючи розпорядження NISA (Агентства з ядерної та промислової безпеки Японії), власники реакторів оприлюднили звіти щодо роботи японських АЕС, у яких зазначили низку інцидентів із погіршення роботи енергоблоків. Один із них, до речі, стосувався і «Фукусіми-І»: Токійська енергетична компанія (TEPCO), у віданні якої була ця АЕС, заявила, що ще у 1978 році реактор BWR «Фукусіма I-3» протягом семи годин перебував у критичному стані.

Та навіть після цієї заяви ніхто й не подумав про те, щоб зупинити чи бодай ретельно перевірити «ненадійні» об’єкти. І не дивно, адже в найближчі 50 років альтернативи атомній енергії на планеті не буде. Станом на лютий 2011 року шість енергоблоків «Фукусіми-І» потужністю 4,7 ГВт робили її однією з 25 найбільших атомних електростанцій у світі. Ураховуючи ж, що 55 ядерних реакторів АЕС, які функціонують наразі в Японії, виробляють 29,3% електрики в країні, до 2040 року взагалі планується довести частку атомних електростанцій у загальному обсязі джерел електроенергії до 40%. За інформацією Японського атомного промислового форуму, спільне виробництво електроенергії на атомних станціях у 2010 році становило 292,3 мільярда кВт/год. І дарма, що, за словами прем’єр-міністра Японії Наото Кана, витік радіації з аварійної японської АЕС може «тривати ще кілька місяців» – ядерну промисловість Японії ніхто згортати не збирається.

Наразі рівень радіації в зоні аварійних реакторів АЕС становить 279 мікрозівертів на годину: нормальною для людини є доза радіації 0,05–0,2 мікрозіверта на годину. Тож, напевно, розмови про побудову нового об’єкта «Укриття» не марні.

Українці добре розуміють цю ситуацію, маючи власне «Укриття» вартістю у 870 млн. євро. Можливо, його таки зведуть до 2015 року. Аби тільки нового бетонного саркофага у світі не з’явилося.

Автор: Юлія ЦИРФА