передплата Українською | In English

№12, червень 2006

«Партія – це коли безробітні організовуються ледацюгами»?

Поділитися:

Парламентські вибори як шлях до структуризації політичної системи

Визначальною ознакою виборчої кампанії-2006 є те, що вона відбувалася в умовах реалізації конституційної реформи, яка регламентує нову модель політичної системи – парламентсько-президентську республіку. Україна – перша пострадянська держава, яка відмовилася від попередньої президентсько-парламентської форми правління з метою позбутися міжінституційних чвар і панування авторитарних методів управління, прагнучи утвердити європейські стандарти суспільного устрою. Політична реформа – об'єктивна потреба часу, оскільки Конституція 1996 року унормовувала не баланс, а швидше суперечність виконавчої та законодавчої влади, що обумовлювало низьку дієздатність держави, її неспроможність формувати політику, адекватну викликам часу. Зміна форми державного устрою виявилася, як видається, вдалим політичним компромісом для примирення революційних протистоянь під час президентських виборів 2004 року.

Найімовірніше не завжди найкраще

Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив прес-реліз «Думки експертів щодо коаліції більшості у Верховній Раді та кандидатури Прем'єр-міністра». Переважна думка експертів: майбутня коаліція більшості в парламенті буде «помаранчевого» кольору – у складі блоків Юлії Тимошенко та «Наша Україна» й Соціалістичної партії.

Показово, повідомляють «Демократичні ініціативи», що деякі експерти назвали два послідовні варіанти коаліції: спочатку – нетривка «помаранчева», а після її розпаду – «Наша Україна» з Партією регіонів.

Експерти переважно схиляються до думки, що майбутнім Прем'єр-міністром стане Юлія Тимошенко. Деякі з них при цьому додали, що «ненадовго», «не на весь термін». Окремі аналітики передбачають можливість проходження кандидатур Віктора Януковича, Юрія Єханурова, Арсенія Яценюка, Олександра Мороза.

Серед найкращих кандидатур на посаду Прем'єр-міністра найбільше голосів експертів набрала Юлія Тимошенко – «як найреальніший претендент», «за умови толерантності». Окрім того, було названо прізвища Олександра Мороза, Віктора Ющенка (?), Бориса Тарасюка, Анатолія Кінаха («компромісна фігура»), Миколи Азарова, Рината Ахметова, Анатолія Гриценка, Віктора Пинзеника, Петра Порошенка, Людмили Супрун, Віктора Януковича.
Наслідок помаранчевої революції – соціальний досвід відстоювати інтереси демократичними засобами... Вимогам демократії відповідає менша концентрація повноважень у перших осіб держави і більша концентрація повноважень в руках у колективного органу влади – парламенту. Тим самим Україна дещо наблизилася до Європи.


Чи переросте кількість у якість?

Однією з умов демократії є активна діяльність політичних партій, що відображають інтереси окремих соціальних верств, забезпечують стабільність суспільства. Попередні політичні режими в Україні сприяли існуванню партій адміністративно-олігархічного типу. Структуризація суспільства гальмувалася маргінальністю політичних партій, про які О. Шпенглер писав: «Партія – це коли безробітні (Arbeitslosen) організовуються ледацюгами (Arbeitsscheuen)... Одна партія, позбавлена контролю, – це корупція, розбещеність і нічого більше. Вона подавляє кожний натяк на критику і правду в пресі, книжках, суспільстві, аж до розмов у сімейному колі». Тому легітимний шлях до політичної структуризації суспільства пролягає через утвердження реальної багатопартійності.

Після впровадження конституційної реформи в Україні роль політичних партій радикально змінюється. Партії отримали політико-правову базу для повноцінного розвитку, можливість залучати широкі верстви громадян до участі у формуванні влади. Посиленню структуризації суспільства та парламенту підпорядковується нова, пропорційна, система виборів. Це робить основним суб'єктом виборчого процесу партії чи політичні блоки.

Основною позитивною відмінністю виборчої кампанії-2006 від усіх попередніх в Україні є визнання її демократичного характеру. Висновки і вітчизняних, і міжнародних спостерігачів та експертів (зокрема від Євросоюзу – Беніта Ферреро Вальднер) свідчать, що минулі вибори були найбільш вільними та чесними й відповідали міжнародним стандартам за весь час існування незалежної України. Демократизм влади, відсутність тиску на ЗМІ, професійна діяльність ЦВК дали змогу забезпечити прозорість і свободу волевиявлення громадян. За словами депутата Ребеки Хармс (Німеччина), тут Європа може повчитися в України. Найавторитетніша у сфері моніторингу виборів Організація з безпеки і співробітництва в Європі (яка для контролю виборчого процесу в Україні делегувала 900 спостерігачів, зокрема 200 парламентаріїв із 45 країн), назвала парламентські вибори-2006 вільними й справедливими, а їх переможцем – увесь український народ. Водночас ОБСЄ наголосила, що подальшого вдосконалення потребують такі сторони організації волевиявлення, як формування дільничних виборчих комісій, забезпечення діяльності Конституційного Суду, посилення публічності у звітності та фінансуванні передвиборної кампанії.


Гроші та харизми

Суб'єкти парламентських перегонів на вівтар успіху кидали все, передусім гроші. Оскільки в чинному законодавстві не встановлено ліміти та обмеження розміру виборчого фонду, партії та блоки прагнули внести в прохідні місця списку якомога більше заможних людей, які забезпечували б їх фінансовий ресурс. Дорогими рекламними роликами, піар-кампаніями, яскравою агітацією партії намагалися компенсувати відсутність реальних результатів своєї діяльності. Проте, як здається, виникає імунітет до політтехнологій і популістських лозунгів.

Як і більшість політичних заходів публічного характеру, виборча кампанія-2006 не позбавлена хиб. Вибори мали інертний характер і майже не мали конструктивних ідей, адже публічних дебатів між лідерами провідних політичних сил так і не відбулося. Кампанію-2006 супроводжувало багато авантюр, «чорного» піару, популізму. Однак умисних дій влади, що вплинули б на позицію електорату, свідомого використання нею адмінресурсу зафіксовано не було.

Минулі парламентські вибори ввійдуть в історію безпрецедентно великою кількістю учасників: 45 партій і блоків змагалися за голоси виборців. Їх ідейно-політичні та програмові засади нагадували більше віртуальні декларації, ніж прагматичні проекти розвитку українського суспільства. У виборчих перегонах-2006 домінували не партії ідеологічного типу, а персоніфіковані блоки політичних сил. Тому й змагалися, конкурували не ідеологічні програми, а особистості, партійні лідери та їхні технологічні проекти. «Позитивне значення діалогу політичних ідеологій у суспільстві зводиться до двох основних моментів: а) окремі політичні ідеології беруть на себе відповідальність за якусь одну цінність; б) вони не тільки є системою противаг, а й системою взаємного контролю». Основна місія ідеології – сприяти структуризації суспільства та політичної влади. З огляду на склад новообраного парламенту наразі слід запобігти його криміналізації, зупинити остаточне зрощування бізнесу й політики, не допустити приватизації державного бюджету клубом олігархів.

Досягнення Майдану не були змарновані, адже парламентські вибори-2006 закріпили результати помаранчевої революції (стали четвертим туром президентської кампанії-2004). Попри значне розчарування помаранчевою владою, правління якої супроводжується перманентними чварами і патологічними зрадами, українські громадяни продовжують їй вірити. Більшість голосів наші виборці знову віддали революційним силам (які для великої частини суспільства є символом змін), однак цього разу з новим лідером – Ю. Тимошенко. Такий розвиток подій, гадає В. Карасьов, свідчить, що «ліберально-буржуазна тенденція Майдану звільняє місце соціально-популістській, яка орієнтована на справедливість.

Максимально мобілізувати свій електорат (який голосує серцем) Юлії Тимошенко вдалося завдяки експлуатації харизматичного іміджу. На відміну від схильного до компромісів Віктора Ющенка, Юлія Володимирівна свою публічну політику будує на критично-популістських гаслах, що спрямовані на помсту старому корумпованому режимові («Бандитів – у в'язницю!»), встановлення чесної влади («Справедливість є, за неї варто боротися»), негайне зняття депутатської недоторканності, виборність регіональних губернаторів, зміцнення органів місцевого самоврядування. Як виявилося, така ідеологія має вагому підтримку. Можна говорити про виникнення популістської демократії, котра спирається на ідею, що сам народ має урядувати над собою як сукупність вільних та рівних істот, а не над ним має правити якась зовнішня сила чи самообрана меншина. Лідерка БЮТ з успіхом зуміла стати охоронницею помаранчевих ідеалів. З точки зору політичної моралі, проголошеної на Майдані, Юлія Тимошенко гідна очолити уряд. Однак, можливо, беззастережну реалізацію програмових засад, висунутих БЮТ, пов'язують із небезпекою дестабілізації соціально-політичної ситуації.

Як свідчать результати голосування, досі зберігається антагонізм між Сходом і Заходом. Україна перебуває на початку досить тривалого політичного циклу, пріоритетним завданням якого буде політична інтеграція нації. Алгоритм успішного розв'язання цієї проблеми передбачає нейтралізацію сепаратистських амбіцій окремих політичних діячів, які намагаються спекулювати ідеями автономно-федералістського устрою у своїх одіозних політичних проектах.

Несподіваною виявилася низька підтримка провладного блоку «Наша Україна», в якого відчутний був дефіцит політичної волі, креативних ідей, зменшення підтримки молоді, що завжди була вагомим електоральним ресурсом. Однак саме ці факти свідчать про грандіозний успіх виборчої кампанії-2006. Програш блоку «Наша Україна» означає відсутність тиску з боку влади, наявність чесної конкуренції і, в кінцевому підсумку, виграш демократії. Хоча універсальні демократичні цінності в нашому суспільстві лише починають формуватися.

Лідер парламентських перегонів – Партія регіонів здобула вагому підтримку виборців радше завдячуючи не власним програмовим засадам, а грубим помилкам діючої влади. Регіонали не стільки пропонують конструктивну альтернативу владі, скільки прагнуть зберегти свою управлінську бюрократію. Однак воля помаранчевих протестів наприкінці 2004-го відкинула перспективу вдосконалення кучмізму. Популізм – свідчення незрілості еліти. Демократичні сили знову не знайшли порозуміння й на виборах змагалися розпорошено, тому багато з них не потрапили до Верховної Ради. Отже, в новому парламенті фактично не буде кому репрезентувати національно-демократичну ідею.

Уже нині реальну вагу в суспільстві мають три – п'ять політичних сил, які готові взяти відповідальність за здійснення урядової політики. Решті партій, щоб мати перспективу стати парламентськими, необхідно маневрувати (змінювати ідеї, лідерів, формат). Наступні вибори будуть ідеологічні, що й стане важливим результатом політичної структуризації українського суспільства.

Автор: Михайло ГОРДІЄНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня