Науковий тиждень «прагматичного партнерства»: окреслено теоретичний базис співпраці

«Необхідно відзначити принципову відмінність попереднього етапу співпраці нашої держави з НАТО: раніше основна увага приділялася питанню формалізації відносин – набуття офіційного членства в альянсі, а не реальній інтеграції дій задля створення безпечного світу, тепер же йдеться про справжнє об’єднання зусиль у процесі забезпечення регіональної та глобальної безпеки», – наголосив виконувач обов’язків начальника Національного університету оборони України генерал-лейтенант Василь Телелим, офіційно відкриваючи ХІ Міжнародний тиждень НАТО, котрий проходив з 7 по 11 лютого відповідно до Імплементаційної програми робочого плану військового комітету Україна–НАТО на 2011–2012 роки. За його словами, співробітництво України й НАТО розширюватиметься і поглиблюватиметься. Про це «промовисто свідчить Указ Президента «Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору» від 18 листопада 2010 року», який, зокрема, визначає державні структури, відповідальні за сприяння узгодженому виконанню центральними органами виконавчої влади й іншими державними інституціями завдань щодо продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору. Відповідно, цьогоріч основні завдання Міжнародного тижня НАТО полягали в обговоренні перспектив розвитку співробітництва між Україною та альянсом.

«Після завершення холодної війни НАТО зазнала фундаментальних змін своїх політичних і військових характеристик, адже на порядку денному з’явилося питання «самооновлення» організації задля того, аби відповідати новим реаліям середовища безпеки. Однак і сьогодні це питання залишається актуальним, бо безпековий ареал переживає період швидкої трансформації, що, звісно, потребує від НАТО, як і від інших впливових гравців на міжнародній арені, підтримання свого авторитету на відповідному рівні», – зазначив у своїй лекції доктор Карл-Хейнц Камп, представник Оборонного коледжу НАТО в Німеччині.

«Важливою частиною трансформації НАТО сьогодні є принцип: «Підхід до планування бойових дій з урахуванням наслідків». Ця концепція має на меті досягнення максимальної ефективності дій шляхом узагальненого комплексного застосування всіх військових і невійськових інструментів», – зауважив представник Командування з питань трансформації НАТО генерал-майор К’єл-Ове Скаре. Проте, за його ж словами, такий підхід зазнав певної критики всередині самої НАТО, хоча ті його аспекти, що стосуються планування, здійснення та оцінки операцій, широко підтримуються всіма країнами –учасницями альянсу.

В Європі НАТО входить до так званої системи взаємопідсилювальних інститутів, у рамках якої вона, разом із Євросоюзом та ОБСЄ, відіграє свою специфічну роль у колективних зусиллях із запобігання чи врегулювання кризових ситуацій, що загрожують стабільності та безпеці на континенті. «Починаючи з Римського саміту НАТО (1991 рік) альянс займається розробкою ініціатив для запровадження певної спільної основи в різних галузях безпеки, адже після 11 вересня 2001 року було поставлено під сумнів переконання в абсолютній невразливості країн та в недоторканності їхніх кордонів. Тож виділення США як першої світової «суперпотуги» має неабияке значення в гарантуванні безпеки й стабільності на тлі зростання невпевненості у стійкості міжнародного порядку та присутності недержавних учасників на міжнародній арені», – констатував інший представник ФРН професор Карло Масала.

Так, задля вдосконалення загального процесу врегулювання кризових ситуацій було створено натовську Систему реагування на кризові ситуації (NCRS), Систему розвідки та оповіщення (NIWS), Систему оперативного планування НАТО, укладено угоди НАТО щодо планування процесу подолання наслідків надзвичайних ситуацій. Організація забезпечується комунікаційними системами НАТО на зразок «Ситуаційного центру», який на постійній основі займається обробкою й поширенням політичних, економічних, військових даних та інформації.

За словами екс-директора Міжнародного штабу НАТО генерал-лейтенанта Джо Годдеріджа, «точкою відліку для оборонного планування є Стратегічна концепція альянсу та Комплексна політична директива». «Сьогодні проводиться переформатування підходу до оборонного планування НАТО, розпочате на саміті організації в Стамбулі 2004 року. Його метою є створення колективних сил безпеки, котрі могли б швидко розгортатися, діяти глибше й виконувати повний спектр завдань альянсу. Їх виконання потребує передовсім інтелектуальних змін, аби досить швидко визначати, чи здатна НАТО справлятися з глобальними небезпеками. Перетворення ж у військовій сфері мають забезпечити надходження «вагоміших внесків» до спільних експедиційних навчань з боку країн – членів НАТО. Останні мають заручитися також підтримкою держав-партнерів і відповідних міжнародних організацій, бо лише власними військовими силами НАТО не здатна реагувати на нові виклики й загрози», – підсумував Дж. Годдерідж.

«Лісабонський саміт НАТО (19–20 листопада 2010 року) сприяв просуванню реалізації комплексного підходу ще на один крок уперед», – зазначив Марчін Кожіел, голова Офісу зв'язку НАТО в Україні. «На саміті було прийнято рішення щодо просування комплексного підходу з урегулювання кризових ситуацій як частини міжнародних зусиль та удосконалення можливостей альянсу під час стабілізації та відбудови відповідних регіонів за допомогою планування, використання й розподілу цивільної і військової допомоги, яку надають країни для погоджених місій альянсу. НАТО також планує сформувати невелику цивільну структуру для ефективнішої взаємодії з іншими силами та планування під час урегулювання кризових ситуацій», – додав пан Кожіел. Було зазначено: на прикладі Афганістану, де, використовуючи комплексний підхід (незважаючи, до речі, на відсутність формальної доктрини та концепцій), сили НАТО діють у багатьох сферах і практично в усіх мають успіх, удосконалюючи координацію між різними сторонами, а також розвиваючи інноваційні підходи та корисні для такої взаємодії методики. Мабуть, насамперед завдяки цьому стане можливим перехід відповідальності за безпеку в Афганістані до афганських сил у 2014 році. Сьогодні об’єднані сили НАТО в Афганістані (МССД – Міжнародні сили стабілізації і допомоги; ISAF – International Security Assistance Force) намагаються підготувати в цій країні ґрунт для побудови її власної системи безпеки. Однак усе ще відкритим залишається питання втілення нової політичної стратегії, бо невідомо, як наразі можна «домовитися» з повстанцями й переконати їх прийняти нову конституцію, відмовившись від зв’язків з «Аль-Каїдою». Навіть попри суспільний тиск усередині самих країн–членів НАТО організація виконує свої зобов’язання, аби не дозволити екстремістам повалити демократичний режим в Афганістані і, найпевніше, залишиться в країні навіть після переходу відповідальності до національних сил безпеки з метою їх подальшої підтримки.

За словами посла Лоренса Россіна, заступника помічника Генерального секретаря НАТО, «переважна більшість афганців нині почуваються в безпеці в межах свого району. Неспокійною обстановка залишається тільки у 5 з 34 провінцій країни». «Є побоювання щодо можливої атаки «Талібану» на сили МССД, бо масштаби його діяльності можуть надзвичайно збільшитися, а кількість бойовиків навіть досягти чисельності батальйону. Певна частина населення розчаровується в діяльності об’єднаних сил загалом і військовиків США зокрема. На їхню думку, Афганістан порівняно з Іраком стає другорядним форпостом для розгортання діяльності НАТО. Вони також не вірять у можливість розв’язання проблеми перетину кордону з Пакистаном, який сприяє в цьому сенсі учасникам «Талібану», зазначив Л. Россін. Відповідно, ключовим елементом підходу МССД до розв’язання всіх цих багатоаспектних проблем є зосередження зусиль на покращенні ситуації в країні, аби підпільні рухи опинилися без підтримки з боку третіх сил, адже останнім це було б невигідно. Така стратегія іноді йменується стратегією «чорнильної плями»: теоретично, якщо покращити місцеві транспортну й комунальну інфраструктури, процедури надання послуг, зокрема водо- та електропостачання тощо, створити систему охорони здоров’я, то вплив на населення повільно поширюватиметься, подібно до чорнильної плями, що розтікається, таким чином зменшуючи кількість прибічників радикально налаштованих груп. Задля цього МССД намагаються чітко окреслювати «зони урядового управління», в яких спостерігається відносно високий рівень безпеки, досягнутий спільними зусиллями МССД, уряду Афганістану, міжнародних донорів та організацій. Звісно, ключові функції тут покладено на 25 груп МССД із відбудови провінцій, які забезпечують регіональну безпеку й надають підтримку різним суб’єктам, залученим до відбудови регіону. До складу таких груп входить військовий і цивільний персонал, що також виконує посередницькі функції під час урегулювання конфліктних ситуацій, розмінування, будівництва і забезпечення шкіл, ремонту доріг тощо. Застосування військової сили в Афганістані (як і на території інших країн, де нині перебувають контингенти НАТО) регулюється Військовим комітетом альянсу. Він також регулює виконання плану в разі виникнення надзвичайних ситуацій та порядок вступу військових у бій. «Військовий комітет сприяє розробці загальних стратегічних концепцій для альянсу, а також займається підготовкою щорічного довготривалого оцінювання сил та можливостей країн і територій, котрі становлять загрозу інтересам НАТО або могли б потенційно стати такою загрозою», – зазначив заступник голови Військового комітету НАТО Уолтер Гаскін, виступаючи в заключний день роботи Оборонного коледжу.

Певно, цей комітет регулюватиме діяльність в Афганістані й українських військовослужбовців: наразі для виконання миротворчої місії планується направити до Афганістану ще 8 осіб (додатково до тих 13, які там перебувають нині). Українські високопосадовці аргументують розширення української присутності в Афганістані (тоді як країни – члени альянсу збираються поступово скорочувати там свої контингенти) тим, що ми нібито збільшуємо свою присутність виключно в невійськових сферах або у сферах, де не застосовують зброї масового знищення. Тобто Україна планує направити до Афганістану медиків, саперів, інших фахівців, які в змозі зменшити гуманітарну катастрофу в разі її виникнення після військової операції. Це вже практика, накладена на відповідну теорію. 　　

Юлія ЦИРФА.