Єдиний соціальний податок: панацея чи профанація?

Держава, як відомо, не виробляє матеріальних благ. Для здійснення своїх функцій вона може розраховувати лише на певну частку результатів праці платників податків. Ця мета має відповідати принципу гармонії інтересів кожного індивіда й суспільства загалом1. У європейських країнах, скажімо, система соціального страхування спрямована на послаблення фінансового тягаря на людину в разі погіршення її соціальних умов та здоров'я й на те, як охопити цією системою якомога ширші верстви населення.

Звичайно, відносини в системі соціального страхування в різних країнах відрізняються й визначаються національною культурою, політикою, відомчими інтересами. Однак загальною рисою є досить сильний вплив державного сектору на цю систему та охорону здоров'я загалом (або забезпечення його фінансування), що дає змогу поширити медичне страхування на поліпшення здоров'я населення, роблячи доступною медичну допомогу для всіх й водночас гарантуючи оплату всіх витрат, пов'язаних із погіршенням здоров'я людини2.

Аналіз досліджень і публікацій з цієї проблеми свідчить: система соціального страхування в нас потребує негайних заходів щодо її реформування. Окремим питанням проблеми присвячені, зокрема, роботи вітчизняних і закордонних учених: В. Серебровського, В. Райхера, В. Ройка, В. Гречка, Н. Дубровських, Ю. Комарова, Ю. Міхеєва, М. Папієва, В. Рудень, Т. Педченка та інших.

Украй важливим і невідкладним нині вважають розгляд можливості запровадження в Україні єдиного соціального податку, що, до речі, має і прихильників, і противників.

Як розв'язується ця проблема, скажімо, в найближчих сусідів – Російській Федерації? Одразу зазначу: запровадження там єдиного соціального податку істотно не покращило ефективність роботи системи соціального страхування, а, навпаки, призвело до негативних наслідків. Досвід сусідів слід мати на увазі, адже, трансформуючи систему соціального страхування, в Україні планують запровадити єдиний соціальний податок, розмір якого пропонується сформувати на рівні 20 відсотків, що приблизно в 2–2,5 разу нижче від існуючих соціальних відрахувань.

Передбачається також об'єднання нарахувань на заробітну плату, які роботодавець спрямовував чотирьом різним фондам соціального страхування, в єдиний соціальний внесок. Управління цією системою й акумулювання коштів планують покласти на Пенсійний фонд, що має найповнішу базу даних з питань соціального забезпечення. У підсумку передбачається одержати модернізовану систему обліку коштів на соціальний захист, поліпшення системи управління й, найголовніше, виведення заробітної плати з тіні. Але треба пам'ятати, що всі витрати Пенсійного фонду покриваються державним бюджетом, який забирає для цього гроші інших фондів. Невчасне ж надходження фінансових коштів до інших фондів гальмуватиме страхові виплати й заплановані соціальні заходи.

Якщо в Україні майже вдвічі зменшити нарахування на фонд оплати праці, роботодавець удвічі менше платитиме у фонди соціального страхування. Теоретично можливе існування тільки трьох джерел їх фінансування: нарахування на фонд оплати праці, що здійснює роботодавець, кошти державного бюджету й гроші власно застрахованих осіб. А нині держбюджет України не тільки не має змоги компенсувати витрати фондів, а й змушений за їх рахунок покривати бюджетний дефіцит. Залишиться третє джерело – застраховані особи.

Але й у цьому разі слід пам'ятати: застрахована особа в середньому сьогодні сплачує півтора відсотка в різні фонди. Скоротивши витрати роботодавця, держава автоматично покладе їх на найманих робітників, не враховуючи прибутковий податок. У результаті або фонди не виконуватимуть покладених на них функцій, або, наскільки це можливо, збільшиться виплата внесків від застрахованих громадян. Однак у кожному разі цей деструктивний процес нівелює систему соціального страхування.

То чого вчить або ж від чого застерігає досвід функціонування системи єдиного соціального податку в Росії? Провідні російські фахівці в галузі соціального страхування негативно характеризують результати запровадження єдиного соціального податку: як наслідок розмір нарахування на фонд оплати праці буде знижено, фонди соціального страхування автоматично недоодержать значні суми для виконання своїх страхових зобов'язань. У держбюджеті Росії передбачено колосальні кошти для компенсації цих сум. Проте він важко витримує такі навантаження. В Україні в разі запровадження єдиного соціального податку система соціального страхування, на жаль, може бути зруйнована.

Стосовно проблеми низької ефективності соціального страхування в Російській Федерації голова Комітету Держдуми з питань праці й соціальної політики А. Ісаєв зазначив: з 2000 року в країні діють законодавчі правила, що фактично поставили хрест на існуючій системі соціального страхування. Йдеться про відмову від страхових механізмів і заміну їх на єдиний соціальний податок. В умовах формування цивілізованих ринкових відносин цей крок став антиринковим. Заміна страхових механізмів на податкові мала на меті, зокрема, спрощення бухгалтерського обліку на підприємствах, оптимізацію й спрощення взаємодії підприємств та організацій з позабюджетними страховими фондами. За задумом ініціаторів запровадження єдиного соціального податку, зниження ставок цього податку повинно було стимулювати роботодавців до повсюдної відмови від «сірих схем» і легалізації заробітної плати, що, у свою чергу, мало значно збільшити загальну масу податкових надходжень. Проте жодної з поставлених цілей на сьогодні не досягнуто. І, найголовніше, значні кошти, заощаджені для бізнесу внаслідок зниження ставок єдиного соціального податку в усіх напрямах соціального страхування, не пішли на адекватне підвищення й легалізацію заробітної плати.

Можна беззастережно констатувати, що у сформованих умовах система соціального страхування не є такою за визначенням, а більше належить до сфери соціального забезпечення. Єдиний податок нічим не відрізняється від інших податків. Соціальним він вважається лише формально, тому що теоретично й практично може втратити цільову функцію. Крім того, перехід до системи єдиного соціального податку не розв'язав проблеми збільшення дохідної частини бюджетів страхових соціальних фондів, а, навпаки, загострив питання їхньої дефіцитності3.

Запровадження єдиного соціального податку в Росії всупереч очікуванням не додало прозорості державному бюджетові, і наслідки цього мали більше мінусів, ніж плюсів. Пенсійний фонд опинився на порозі чергової реформи. Фонд загальнообов'язкового медичного страхування не зміг забезпечити клініки навіть життєво необхідними ліками. Фонд соціального страхування змушений був різко скоротити фінансування оздоровчих і профілактичних заходів. Це й зумовило розлад усієї системи соціального страхування, що складалася протягом десятиліть4.

Очевидно, що єдиний соціальний податок не працює. Крім того, роботодавці весь час наполягають і надалі наполягатимуть на зниженні його ставок. До чого може призвести розвиток подій за таким сценарієм? До того, що відбуватимуться подальша мінімізація витрат позабюджетних страхових соціальних фондів, скорочення обсягів і змістовної частини їх зобов'язань і виплат за ними. Це в підсумку поставить на порядок денний доцільність існування таких фондів узагалі. Ну а далі... А далі цілком логічно до процесу долучаться приватні страхові компанії, що запропонують відродити систему соціального страхування, але вже без участі або з мінімальною функцією держави, змушеної врешті-решт піти з цієї сфери й повністю втратити тут свій вплив. Шлях цей начебто ринковий, але насправді – злочинний, псевдоринковий, що виражає тільки антисоціальні деформації ринкових відносин, властивих країнам із перехідною економікою, які перебувають на самому початку трансформаційних перетворень, котрі ніяк не вдається здійснити3.

То чим може бути продиктована така політика? Звісно, лобіюванням інтересів великого капіталу, а точніше – роботодавців, у яких замість розуміння поняття «європейські соціальні цінності» є дуже вузькі уявлення про те, якою має бути система соціального захисту в Україні.

Сьогодні не пізно й цілком можливо повернутися на шлях вибудовування нормальної страхової соціальної системи. Для цього насамперед треба створити комісію з регулювання соціально-трудових відносин, провести ревізію всіх ризиків і витрат, які обслуговують і роблять позабюджетні соціальні фонди.

Доцільно розмежувати систему соціального страхування від соціального забезпечення. Нестрахові витрати, не пов'язані з оплатою праці, можливо здійснювати через єдиний соціальний податок, але робити по лінії держбюджету, бо очевидно, що вони належать до соцзабезпечення. А все пов'язане з оплатою праці має входити до системи соціального страхування. Насамперед витрати фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування від нещасних випадків на виробництві, медичне страхування працюючих і непрацюючих, а також членів їхніх родин, які не одержують пенсії, зокрема й дитяче санаторно-курортне лікування й оздоровлення. Адже це не тільки знизить ризики захворювань працездатного населення в майбутньому, а й дасть змогу заощаджувати значні суми, що йдуть на оплату працюючим батькам періодів непрацездатності в разі догляду за хворою дитиною. Тому такі витрати можуть із цілковитою підставою вважатися страховими.

Отже, для вибудовування сучасної й діючої системи соціального страхування слід у рамках комісії виробити консолідовану угоду з визначення певного переліку соціальних ризиків й обсягів фінансових коштів, що передбачаються для їхнього покриття. З огляду на це варто визначити розмір тарифів на соціальне страхування, що мають затверджуватися Верховною Радою як закони. Переходити на таку систему треба вже з 2007 року. Бо ситуація щодо здійснення функцій позабюджетними фондами ускладнюватиметься, породжуючи порочні кола, які неможливо розірвати. Відтак варто пам'ятати, що зниження податків жодною мірою не сприяє зміцненню системи соціального страхування.

Єдиним шляхом зміцнення фінансових можливостей системи є істотне збільшення середньої заробітної плати, тому що високі зарплати – запорука високих відрахувань до фондів соціального страхування й, отже, вагомий крок до євроінтеграції, цебто впровадження європейських соціальних цінностей3.

Скорочуючи систему соціального страхування, ми будуємо систему ринкових відносин у соціальній сфері, але при цьому забуваємо, що в цивілізованій Європі суспільні блага розподіляються відповідно до принципів соціальної справедливості й суспільної солідарності.

Ідучи від соціальних податків, а точніше – перерозподіляючи витрати держави на соціальні потреби населення на користь його прямих платежів у соціальну сферу, ми нівелюємо принципи соціальної справедливості й суспільної солідарності, бо більшість населення не матиме змоги платити за соціальне обслуговування зі своїх убогих (якщо порівнювати з середньоєвропейськими) зарплат і пенсій.

---

Джерела:
1 Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник/ О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: В.Д. «Професіонал», 2004. – 960 с.
2 Комаров Ю.М. Организация медицинского страхования в России и за рубежом // Вестник государственного социального страхования. – 2005. – №9. – С. 16 – 23.
3 Гречко В. Реформирование социального страхования – концептуальные подходы //Вестник государственного социального страхования. – 2005. – №5. – С. 6 – 9.
4 Дубровских Н.Э. Камо грядеши? Снижение налога – плюсы и минусы // Вестник государственного социального страхования. – 2004. – №10. – С. 57 – 58.

Автор: Дмитро КАРАМИШЕВ