передплата Українською | In English

№3, лютий 2011

Як у Жашкові на базарі...

Поділитися:

Унікальний досвід організації торгівлі худобою та ефективного землекористування

Вступаючи до Світової організації торгівлі, Україна взяла на себе певні зобов’язання, зокрема в аграрній сфері. Так, обіцяли з 1 січня 2010 року заборонити будь-який продаж м’яса тварин, забитих у дворах. Проте, ставши членом СОТ, наша держава відтермінувала виконання цієї обіцянки до 2015 року. Лише Жашків на Черкащині намагається відповідати всім вимогам СОТ: тут діє єдиний в Україні дрібнооптовий ринок живої худоби «Чародій».
Аби ліквідувати подвірний забій домашніх тварин і птиці, слід оперезати країну мережею оптових ринків живої худоби та забійних цехів. Такі завдання законотворець поставив перед виконавчою владою ще 1997 року, коли ухвалив Закон «Про безпечність і якість продуктів харчування».

Роздрібний проти гуртового

Упродовж 13 років ніхто ані за холодну воду не брався. Коли настав час, народний депутат України М. Присяжнюк, рятуючи селян, запропонував відкласти нововведення на 5 років. Причину вказано в пояснювальній записці: «Кабінетом Міністрів України не було здійснено необхідних заходів для відносно «безболісного» впровадження цих вимог (Світової організації торгівлі. – Ред.)».

Європейський Союз намагався активізувати українську сторону, навіть 2005 року відправив до Шотландії групу політиків, урядовців і підприємців для вивчення досвіду. Тамтешні ринки худоби відіграють надзвичайно важливу роль у постачанні м’яса. Фінансування здійснювалося за програмою допомоги колишнім республікам СРСР у перехідний період (ТАСІС). Вислідом відрядження став Закон «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», ухвалений 2009 року.

Згідно з законом держава береться всіляко сприяти підприємцям у створенні таких ринків, включаючи фінансову й інформаційну підтримку, пільги при оподаткуванні. Ба більше, ринки сільськогосподарської продукції прирівнюються до об’єктів, що надають суспільно значущі послуги, як-от школи, лікарні, підприємства торгівлі.

– Ідеться про можливість безперечного викупу-вилучення земельних ділянок для суспільних потреб. Така практика застосовується в багатьох країнах світу. Існує вона й в Україні, – пояснює заступник директора Інституту розвитку аграрних ринків Роман КОРІНЕЦЬ. – Ринок має бути розміщений на перехресті шляхів, неподалік міста. Як правило, такі ділянки вже приватизовані, часто не одним, а кількома власниками. Ми стикнулися з такою проблемою, коли розробляли проекти оптових ринків.

У світі приватними є лише 5–8 відсотків гуртових ринків, решта – державні чи державно-приватні. Цій справі за кордоном надають великого значення, бо оптові ринки забезпечують формування реальної ціни на продукти харчування. Виробник, зокрема й невеликий, у такому разі має змогу продати продукцію за найвигіднішою ціною.

Участь держави обов’язкова ще й тому, що ринки не дають великих прибутків: вони працюють не щодня, а тривалість робочого часу становить лише 4–5 годин, наприклад, з 2-ї ночі до 6-ї ранку. Торгівля вроздріб тут не допускається, щоб не створювати конкуренції торговельним центрам і супермаркетам.

У вересні 2010 року Прем’єр-міністр України М. Азаров затвердив порядок використання коштів, буцімто виділених зі Стабілізаційного фонду на створення гуртових ринків сільськогосподарської продукції. Однак із передбачених 50 мільйонів гривень так нічого й не надійшло.

Уже укладено реєстр проектів оптових ринків, які розташовуватимуться передусім у великих містах: Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі. 2000 року у Львові на приватні кошти створили гуртовий ринок «Шувар». Він найефективніший з-поміж усіх ринків країни. Тут діють дві лабораторії контролю якості та санветекспертизи, аптека, інформаційна служба, декілька барів. Його площа – близько 11 га. Оптова торгівля сільськогосподарською продукцією здійснюється з машин: облаштовано місця для одночасної торгівлі з 450 автомобілів. Для порівняння: оптовий ринок у Пекіні має 548 га, Парижі – 232, Кустанаї – 200, Мадриді – 176.

Складніше з гуртовими ринками живої худоби. Вони потребують особливої інфраструктури, як-от відстійники й пасовища для худоби, вагові та аукціонні центри, забійні й переробні цехи. Згідно з екологічними вимогами такі ринки заборонено асфальтувати, бо це унеможливлює фільтрацію землі. Для зручності селян оптові ринки мають постати через кожні 200–300 км.

У США колись удалися до радикальних дій, аби припинити неконтрольований забій тварин у домашніх умовах. Лише «правило кольта» змусило фермерів користуватися спеціалізованими ринками, де вівся ветеринарний контроль. Якщо ковбой продавав тварину з подвір’я, до нього приходив шериф і дострілював решту тварин із табельного кольта.

У березні 2010 року таким «шерифом» в Україні призначили голову Національної асоціації виробників м’яса та м’ясопродуктів України «Укрм’ясо» М. Присяжнюка. Він розуміє значення для держави гуртових ринків живої худоби, а тому, керуючи Міністерством аграрної політки, докладе зусиль, аби розбудовувати їх. Такий намір М. Присяжнюк продемонстрував, зокрема, наприкінці грудня під час символічного закладення капсули у фундамент оптового ринку сільськогосподарської продукції «Столичний» у Києві.

За словами міністра, переважна більшість селянських господарств виробляє надлишкову продукцію з метою подальшого продажу, однак можливостей збуту наразі небагато: або самотужки на продовольчих ринках, або через посередників. «Останні за заниженими цінами скуповують продукцію або пропонують обмін на інші товари. При цьому співвідношення цін обміну зовсім не на користь селян», – зауважує М. Присяжнюк.

Вигоду від гуртових ринків розуміли за радянської доби. Так, ще 1934 року народний комісар землеробства СРСР на одному з партійних зібрань сказав: «Роздрібні ціни на сільськогосподарську продукцію в країні можна знизити на третину. Для цього слід створити ринок оптових закупівель і відійти від посередників». Однак 9 довоєнних комісарів землеробства СРСР було розстріляно, після чого радянська торгівля сільгосппродукцією остаточно пішла іншим шляхом.

Якщо мережа оптових ринків сільськогосподарської продукції помалу розвивається в Україні, то до ринків живої худоби черга поки що не дійшла. Наразі діє лише один такий ринок – у Жашкові Черкаської області. Аби ознайомити громадськість з унікальним досвідом організації торгівлі й ефективного землекористування, Держкомзем України у спілці зі Світовим банком улаштував прес-тур для журналістів.

Досвід «Чародія»

Василь Поліщук назвав своє дітище «Чародієм». Колись на цьому місці в околиці Жашкова був аеродром для малої авіації. Відтоді як «кукурудзники» наказали довго жити, територія стояла пусткою. Фермер узявся до справи.

– Тоді було багато скарг від людей на безконтрольну торгівлю худобою, що велася просто на вулицях Жашкова. Я пообіцяв протягом трьох місяців побудувати ринок, та ніхто не вірив. А я свою обіцянку виконав, – розповідає Василь Поліщук. – Оце на Михайла ринку виповнилося 10 років. Пік торгів припав на 2004–2005 роки, коли продавалося до 600 голів щодня. Худобу активно привозили селяни, колгоспи, фермери.

Познайомившись на «Чародії», постійні клієнти дедалі частіше укладали угоди напряму: виручав мобільний зв'язок. «Така торгівля не заборонена законом, тож припинити її не можна. Якщо так і далі триватиме, ринки дрібнооптового продажу живої худоби не матимуть перспектив. Доведеться й мені змінювати профіль «Чародія», – бідкається Василь Васильович. За його спостереженнями, нині на ринок завозиться щонайбільше 10–15 відсотків тварин регіону, які йдуть на продаж.

Другою причиною занепаду торгівлі директор називає подорожчання збіжжя. Виходить, селянину вигідніше продати тонну зерна за 1600 гривень, ніж за таку саму ціну кабана, котрому протягом року треба згодувати якраз не менше тонни дерті. Нині встановилася тверда ціна: 9–10 гривень за кілограм живої ваги.

– Така ціна задовольняє лише тих, хто годує свиней кормовими добавками: тоді вони швидко набирають вагу до 220–250 кілограмів. На натуральних кормах свиня більше як 140–150 кг не виросте, тому ціна має бути не менше 15 гривень за кіло живої ваги. Під час ветеринарного контролю можна визначити якість м’яса. На різні його категорії слід встановлювати й відповідні ціни, як це робиться за кордоном, – роз’яснює В. Поліщук кореспондентові «Віча» особливості ціноутворення на живий товар.

Вартість худоби щороку змінюється стихійно, наприклад, 2008-го за свиней давали вдвічі більше, ніж тепер, – 17–22 гривні за кілограм. Ціни диктує роздрібний ринок: гуртовий іще не сформувався, немає мережі оптових ринків живої худоби. Останніми роками збивають ціни великі свинокомплекси, кількість яких дедалі зростає.

«Чародію» ще далеко до західних стандартів. Так, тут є вагові, ветеринарний контроль, бокси та загони для худоби, кафе. 2006 року завершено будівництво сучасної бійні продуктивністю 20 туш за зміну (з підігрівом підлоги), однак вона простоює. «Навіщо вона здалася, якщо за кожним рогом несанкціоновано б’ють худобу? – розводить руками Василь Васильович. – А інфіковану тварину ми вмить виявимо».

В. Поліщук змушений був «заморозити» зведення цехів із переробки м’ясної продукції та виготовлення ковбаси – у полі бовваніють лише бетонні палі. Спершу планувалося, що господарі залишатимуть тут худобу до наступних торгів, однак попиту на такі послуги немає. Не йдеться й про аукціонний центр, бо, з огляду на стан гуртової торгівлі в Україні живою худобою, то – перспектива ще дуже далекого майбутнього. Здобуток «Чародія»: надійний ветеринарний контроль і суворий облік усіх видів проданої худоби та птиці. Тож відомо, що учасники торгів – переважно з Черкаської, Київської, Житомирської, Кіровоградської областей. Бувають клієнти з Одещини, навіть з Криму приїжджають за великою рогатою худобою.

Ринок працює в понеділок, середу, четвер і неділю, причім кожен день тижня має спеціалізацію, наприклад, у неділю продається лише молодняк: поросята й телята, яких купують для догляду. Завізно стає вже о 2-й ночі. З кожної проданої голови справляється збір 30 гривень. Після 5-ї години ринок порожніє. Оптовики самотужки забивають худобу й уже зранку продають м'ясо на базарах.

– Знамениті ландраси тепер не цінуються, – просто на ринку проводить тваринницький лікнеп для журналістів Олександр із Жашкова, що торгує свиньми. – Нині в шані скороспілі м’ясні породи дюрок і термінал, яких розводять на агрокомплексах. Там кнури стоять на добавках, тому швидко ростуть. Домашнє порося живою вагою 150 кілограмів дасть 100 кілограмів виходу: 35–40 – сала і 60 – м’яса. А в «данця» виходу буде 120 кілограмів, при цьому сала – не більш як 20, решта – м’ясо. Сало тепер ніпочім: якщо продавати по 10 гривень за кілограм, то краще викинути.

Наталія із села Зелений Ріг Жашківського району бідкається, що привезла на торговище п’ятеро свиней і жодної не продала.

– Містове заплати, за бензин заплати, а свиней ніхто брати не хоче, – каже молодиця. – Удома тримаємо 7–8 поросят, однак особливого сенсу їх годувати немає. Займаємося цим, щоб звести кінці з кінцями, бо безробітні. Яка в селі робота?!

У Вадима з Червоного Кута Жашківського району також невтішна арифметика: «Малі свині були по 1200 гривень, а нині доросле порося коштує 1500. Зерно торгувалося по 800–900 гривень за тонну, а тепер – 1600». Розповідає, що двічі на рік приїжджає на ринок, бо вирощує по 15–20 свиней.

– Продали щось сьогодні? – цікавимося.

– Восьмеро поросят роздав по десять п’ятдесят за кілограм. Кожне заважило на 250 кілограмів. Годував півтора року. Добре, що зерно було ще торішнє, дешеве.

Без виторгу повернеться додому в Жашків Олександр: «Торік перед Новим роком продавав по 17 гривень за кіло, а тепер і 12 не дають. Тож іще потримаю, доки мені руки не пооб’їдають. Приїду, коли ціна зросте. Люди за рік залишаються в мінусах, і ніхто їх не розуміє, й нікому на це поскаржитися».

Нам удалося знайти одного з посередників-перекупників, які буцімто наживаються на бідному селянинові. Мовляв, скуповують за безцінь, хитрують, бо не зважують, а за незрозумілою формулою визначають вагу тварин, заміряючи їх поясом. «Ні, я сам не годував, – відказує жашківець Іван, – у людей купив. Нині на пенсії, а треба ж якось копійку заробляти». Іван привіз на ринок два кабани, один продався по 10 гривень за кілограм. Скільки заробив, не зізнається: «Смішно сказати».

За словами першого заступника голови Жашківської райдержадміністрації Василя БАБЕНКА, діяльність ринку «Чародій» позитивно позначається на економіці району. Чиновник обіцяє згодом побороти стихійну торгівлю худобою в районі, залучивши до цієї роботи податківців і ветеринарну службу. Селяни скаржаться, що на під’їзді до ринку їх оббирає міліція, присікуючись посеред ночі до негабаритних причепів, у яких ті перевозять худобу.

За 9 місяців 2010 року підприємство сплатило податків на 60 тисяч гривень, із них ринковий збір – 40 тисяч. На ринку працює 8 осіб. В. Поліщук ремствує, що орендна плата збільшується через кожні три роки. «Змушені платити комерційну ціну за землю, а ось у західних країнах, коли будується оптовий ринок, то податки взагалі не стягуються протягом 3–6 років», – зауважує директор «Чародія».

Ринок розташований обабіч траси Київ–Одеса, його площа – 1,26 га. В. Поліщук має по сусідству ще 4,5 га, де веде фермерське господарство: цю ділянку планувалося пустити під обслуговування ринку. Фермер розповідає, що протягом чотирьох років судився за 15 «соток»: «Земля належить міській раді, але перебувала в розпорядженні райдержадміністрації, яка й виділила мені її. Однак у міськраді обурилися: мовляв, це пасовище для худоби мешканців Жашкова. І де? У мене під парканом. З Божою допомогою питання вирішилося на мою користь».

Начальник відділу Держкомзему в Жашківському районі Вадим БЕГЕКА інформує, що до Земельного кодексу України внесено зміни, які дадуть поштовх розвиткові гуртових ринків сільгосппродукції. «По-перше, ділянки, відведені під будівництво ринків, не підлягають продажу з аукціонів. По-друге, не потрібно буде відшкодовувати втрат сільсько- й лісогосподарського виробництва, якщо ділянки надаються за рахунок земель цих категорій», – уточнює чиновник.

Замість того, щоб створити цивілізовані умови для розвитку тваринницької галузі та збуту м’ясної продукції, держава продовжує нарощувати імпорт. При цьому береться до уваги тільки ціна: вона має бути найнижчою, а якість нікого не турбує. Навіть у Мінагрополітики зізнаються: «90 відсотків телятини, завезеної до нас з усіх країн світу, це відходи. Половина завезеної птиці – також».

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня

Президент розповів, кому найбільше підвищать пенсії Вчора, 13 грудня

Європейська Рада продовжила санкції проти Росії Вчора, 13 грудня