«Як вільно, як радісно, так се Єгипет...»

25 лютого виповнюється 140 років від дня народження Лесі Українки

За сучасної доби вітчизняних туристичних навал до Єгипту неодноразове перебування Лесі Українки в країні пірамід нині ледь не кожен співвідносить із власним досвідом пустельних вояжів.
Піщані хвилі, графіка засохлих річок, викладені дахами орнаменти поселень, аквамаринова безодня з вкрапленнями коралових острівців – звичні картини для нашого брата-відпочивальника, що пролітає над Єгиптом. Ясна річ, видатна літераторка не бачила цих виднокраїв з неба. На межі першого-другого десятиліть ХХ століття до Єгипту діставалися пароплавами. Метою Лесиних мандрів було передусім лікування: медики радили особливий тамтешній клімат – сухий і спекотний. Звісно, контрасти далекого краю надихали поетку на творчість. До того ж, культурою східних народів Лариса Петрівна Косач була причарована ще в юності.

– Вона тоді писала в одному з листів на батьківщину, що подорожує не туристкою, а пацієнткою, – розповідає Оксана КОНСТАНТИНІВСЬКА, старший науковий співробітник столичного Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. – В Єгипті Леся побувала тричі. Пливла туди недорогими суднами з Грузії, де провела останній період свого життя. Уперше вона побувала в Єгипті 1909 року, там перезимувала. Того разу приїхала до містечка Гелуан неподалік Каїра разом із чоловіком Климентієм Квіткою. Потім він поїхав, а вона залишилася.

Романтизація Лесею тієї віддаленої землі в нашому лаконічному екскурсі, звісно, має місце. Натомість не зайве дослухатися й до міркувань Максима Рильського: «Багато було розмов про так званий екзотизм Лесі Українки, про те, що теми своїх творів вона брала з давньогрецького життя, з життя християн перших сторіч, писала про давній Єгипет, Вавилон, про північноамериканських пуритан. До деякої міри праві ті, хто стверджує, що Леся Українка переносила дію своїх п’єс у віддалені епохи і чужі країни, рядила своїх героїв у «екзотичні» костюми з цензурних міркувань»…

У квартирі, де нині музей, родина Косачів мешкала з 1899-го. На зворотному шляху Леся Українка Дніпром потрапляла до Києва, привозила сувеніри рідним і друзям. У кімнатці поетеси над ліжком причаїлася чадра, на столику завмер ніжно-салатний скарабей. Подейкують, Леся мала колекцію чадр, котру збирала під час своїх східних турів. А в так званій театральній кімнаті бачимо під склом квиток єгипетської залізниці, закордонний паспорт на ім’я Лариси Петрівни Квітки, книжку, що вона читала, готельні картки та ресторанне меню. А ось знімок 1913 року, на якому – Леся Українка серед мешканців санаторію містечка Гелуан.

– Добре озвичаївшись на італійських курортах, громадяни тодішньої Російської імперії активно взялися за єгипетський напрямок. Невеличкий санаторій на готельній віллі «Континенталь», як пише Леся в листі до мами, якимось вільним, позбавленим ханжества побутом привертав також увагу німців, англійців, – продовжує Оксана Віталіївна. – Тут відома поетеса вивчала місцеві легенди. А ще підробляла перекладами й учителюванням. Зокрема її вихованцями стали двоє синів ялтинського винороба Сергія Охріменка – Микола та Дмитро, котрі мешкали на віллі зі своєю
мамою Марією. Дмитро, старший з хлопчиків, хворів на туберкульоз. Мати не хотіла, щоб сини відставали від гімназійної програми. Тож Леся викладала їм французьку мову, інші гуманітарні науки, разом з учнями відвідувала музеї, піраміди. До речі, педагог не розповідала підліткам, ким є, відрекомендовувалася Лесею Петрівною Косач. Лише випадково, з листа своєї тітки Меланії, Микола Охріменко дізнався, що їхня скромна вчителька є відомою поетесою. Згодом Микола опублікував спогади про Лесю Українку «Під небом Єгипту». Спадковий кримський винороб, він чимало зробив для увічнення пам’яті про свою уславлену наставницю. Зокрема, вельми значущими експонатами поклав початок Лесиному музею в Ялті, презентував меморіальні речі київському музею.

До слова, столичний музей нині – теж ювіляр. 2010-го виповнилося 50 років від дня його створення, а цього року відзначаємо півстоліття відкриття експозиції для огляду. Тож, вертаючись до театральної кімнати з єгипетськими фетишами, знаходимо картину відомого львів’янина Івана Труша «Араб, що сидить» (1910). А ще – фотографію, яку в друкованих виданнях та Інтернеті нерідко використовують під назвою «Леся Українка в Єгипті». Хоча, як стверджують експерти, нічого спільного з країною пірамід знімок не має. Зате існує дещо кумедна історія, пов’язана з цією карткою. Автором технічного жарту був двоюрідний брат Лесі – Юрій Тесленко-Приходько, піонер вітчизняної рентгенології, котрий приєднав до зображення тулуба Лесиної мами – Олени Пчілки – знімок голови самої Лесі. Серед неєгипетських раритетів кімнати – зафіксовані рукою Климентія Квітки роздуми поетеси про український театр. В експозиційне приміщення вписався триптих сучасного художника Павла Тараненка: в живописі на дошках помічаємо алюзії на тематику, образність, символіку Лесиних творів. Логічно завершують огляд кімнати старі знімки київського помешкання Косачів по вулиці Саксаганського, яке ми власне й обсервуємо. Колись вулиця називалася Маріїнсько-Благовіщенською, а ось номер будинку зберігся той самий – 97-й.

– У свій перший лікувальний візит до Єгипту Леся Українка буквально за три дні написала свою відому історичну драму «Бояриня», – каже Оксана Константинівська. – У березні 1910-го до Гелуана приїхав відомий історик, етнограф, археолог Дмитро Яворницький. Є версія, що «Бояриня» була написана Лесею під впливом спілкування з Яворницьким. До слова, драма не так давно ввійшла до курсу з літератури в коледжах, однак кілька місяців тому її чомусь вилучили з програми…

– 2002 року в Єгипті, саме у відродженій Александрійській бібліотеці, відкрили меморіальну дошку з бронзовим барельєфом Лесі Українки роботи скульптора Богдана Коржа. Єднальною ланкою в цій акції стала онука Михайла Драгоманова (улюбленого дядька поетеси) – Наталія, активістка Товариства української культури в Угорщині. Ініціатором передачі дошки до бібліотеки була угорська поетеса Єва Грігашші, котра перекладала єгипетські віршовані рядки Лесі Українки на свою рідну мову, а також лідерка ТУКУ, голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні. Таким чином, у солідній компанії відомих на весь світ письменників та поетів оселився незабутній Лесин лик.

Вслухаючись наостанок у шерхіт старовинного будинку, кидаємо погляд на «троянду пустелі». Сувенір з Єгипту нашої доби не відрізняється від своїх прапрародичів, яких за часів Лесі Українки її сучасники привозили в наші широти. Кремові пелюстки начебто під пустельним вітром ніби починають ворушитися, навіюючи заколисуючі фрази «Сну» – віршу, народженого поетесою на фараоновій землі.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА