передплата Українською | In English

№3, лютий 2011

Iнтригуюча i притягальна сила аркушiв Дмитра ГорінаIнтригуюча i притягальна сила аркушiв Дмитра Горіна

Поділитися:

Народитися у Львові в сім’ї художників і не бути художником неможливо. Так вважає молодий митець Дмитро Горін.

Адже в сім’ї Горіних завжди панувала творча атмосфера. Навіть побутові справи, розмаїті проблеми батьки розв’язували, оминаючи стереотипи, штампи, різні кліше, які диктувало тогочасне суспільство. Коли підростав малий Дмитро, а це початок 1980-х років, його батьки тільки ставали на ноги. Батько – Ігор Горін, тепер відомий художник, працював архітектором, мама творила гобелени, а він малим усім цим дихав, серед цього зростав, формував свої смаки й уподобання. То було особливе середовище, де постійно народжувалася чергова нова ідея чи думка, відтак у дитячій підсвідомості закарбувалося те, що у зрілому віці мало реалізуватися. Так воно й сталося. І вже пізніше, коли Дмитро навчався на архітектурному, цікавився історією міста майстрів – ренесансного Львова, враз спливло у свідомості та утвердилося переконання, що він тут уже був і жив в епоху середньовіччя. Бо саме образи з того часу творив його батько в живописі, графіці, у проектах інтер’єрів сучасних кам’яниць, а мати за старим дерев’яним верстатом ткала веселку кольорів епохи Відродження, а також була берегинею цього творчого домашнього вогнища.

Родина Горіних не завжди жила у Львові, але, хоч би куди вони виїздили, містичний дух міста Лева завжди був у їхніх серцях. Адже Львів – невичерпне життєдайне джерело творчості. Бо в молекулі простору Львова назавжди залишилися духовні надбання цілих поколінь ремісничих цехів, які створили для нащадків це прекрасне місто. А людство вже переконалося: як добре, так і погане, ніщо безслідно не зникає. І якщо митець у пошуку прекрасного, то Бог посилає йому натхнення, котре спрямовує його свідомість у ті простори творчої енергії, де він черпає духовні надбання митців далекого минулого. І все це багатство образів, емоцій, знань художник Дмитро Горін ретельно вимальовує на папері. Так з’являються риби, котрі символізують очищення та надію на спасіння душі, птахи на коліщатках, котрі не можуть злетіти, таємниче дерево пізнання добра й зла — чимало такого, що довго можна розглядати, дивуючись розмаїттю народжених уявою митця алегорій. Усе це спонукає до роздумів і осмислення навколишнього світу, соціуму, в якому живе художник.

Відомий мистецтвознавець Тетяна Чуйко, аналізуючи мистецький доробок Дмитра Горіна, наголошує на самобутності його «аркушів» – так вона називає роботи художника.

«Дмитрові креативні пошуки інспіровані школою батька, проте він не наслідує, не «клонує». Він творить свої системи, де поезія інакомовлення часто є водночас якщо не присудом, то принаймні жорсткою констатацією духовного стану людства сьогодні. Лише генетично успадкована, вкодована, загострена поетичність світосприйняття спрямовує його на шлях м‘якого, за етичними нормами їхнього «цеху», сюрреалізму. Парадоксальність графіки Дмитра Горіна – iнтригуюча її притягальність – у лаконізмі й насиченості аркушів (сюжети – лаконічні, персонажі пропрацьовані густовізерунково), декоративності, поєднаній із пронизливо дошкульним смислом (для глядача, чутливого до краси як духовного про-
яву). За рафінованості стилізованих візерунків, яка вже сама собою є приводом для замилування, а «виплетення» нею лапідарних сюжетів — навіть етичним гурманством....

Аркуш «Час пити чай» засвідчує синтез укорінених в образну систему міфологем, знання пластів історії мистецтва з вишуканістю поетичного сприйняття світу, ледь замаскованою тонким шаром іронії. На мить майне в пам‘яті щось гофманівське та й накриється потужною лавою сонцепоклонництва, вітальності: стилізовані писанки лишаються знаками життя, воскресіння. Зі світового яйця виникає всесвіт. «Час пити чай» – то за Дмитром Горіним – час оновлюватися, воскресати. Адже й верхня половинка яйця символізує небо».

Художник Дмитро Горін любить своє місто і ніколи надовго його не залишає. Хіба що їде в Карпати, щоб наповнити свої клітини життєдайною енергією свободи вибору, або влаштовує виставку десь за кордоном, щоб показати свої твори і знайти своїх шанувальників. Навіть після успішних виставкових «дефіле» у Дмитра Горіна не виникає бажання жити десь інде – а тільки у Львові. Бо саме це місто продовжує творити його сьогоднішнього, і це помітно відтворено в його роботах. Навіть зовні цей 35-річний художник схожий на городян, зображених на графічних гравюрах епохи Ренесансу. Овальне обличчя, тихі сірі очі і довге русе волосся – бракує тільки рембрандтівського берета, якого він ніколи не носить. Бо має своє обличчя, свій образ – художника третього тисячоліття.

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад