передплата Українською | In English

№2, січень 2011

Геополітичні виміри об’єднаної Європи на рубежі ХХ–ХХІ століть

Поділитися:

Розпад бiполярного свiтоустрою, що сформувався пiсля Другої світової війни, становлення його нової поліполярної архiтектури, прискорення глобалiзацiйних процесiв i загострення економічних і політичних криз, оновлення мiжнародних структур безпеки – все це сприяло формуванню нової геополітичної та геоекономiчної структури сучасного свiту, зумовило появу нових загроз соцiального, полiтичного, економiчного, iнформацiйного і воєнного характеру, а також посилило небезпеку наявних викликів.

Створення єдиного європейського геополiтичного простору тісно пов’язане з розв’язанням проблем безпеки. Основу сучасної архiтектури європейської безпеки було закладено ще на початку 90-х років ХХ ст., коли «холодне протистояння» було замінене на хитку рiвновагу постбiполярного свiту з якiсно новими викликами, загрозами й конфлiктогенним середовищем.

Нова система мiжнародних вiдносин, що почала створюватися в 90-х роках минулого столiття i з певними видозмiнами iснує й нинi, характеризувалася, з одного боку, усуненням загрози великої за масштабами вiйськової агресiї в Європi з боку СРСР, з другого – появою нового кризового потенцiалу внаслiдок принципової змiни характеру загроз на теренi колишнього радянського табору.

Традиційно європейська система безпеки спирається на: Органiзацiю з безпеки i спiвробiтництва в Європi; Раду північноатлантичної спiвпрацi (РПАС); Захiдноєвропейський Cоюз (з такою назвою iснує з 1954 р.).

У 2002 р. за рішенням Брюсселя ЗЄС делегував свої функції ЄС. Таким чином, посилив другу опору європейських спільнот – Європейську зовнішню й безпекову політику [1].

Кількість і різноманітність структур безпеки в Європі свідчать про поліваріантність безпекових схем у самій Європі і навколо неї. Очевидний спосiб оптимiзацiї оборонних можливостей Європи – координацiя зусиль окремих країн, Європейського Союзу та НАТО для розбудови низки розширених складових колективної безпеки.

Розширення Заходу – ключовий процес сучасної Європи. Мiжнародна ситуацiя в Європi, насамперед у Центрально-Схiднiй її частинi, визначається розвитком одного основного процесу – експансією Заходу, яка триває вже понад двадцять років і є справді революційною за своєю сутністю й масштабами. Пiд цим процесом розумiють поширення захiдних цiнностей, розширення ЄС i НАТО. Входження країн Центрально-Східної Європи до НАТО, починаючи з 1999 р., та до Євросоюзу у 2004 та 2007 рр. принесло значні геополітичні зміни.

Сьогоднi, вперше майже за пiвтисячi лiт, бiльша частина континенту вiд Атлантичного океану до Бугу об’єднана в єдиний безпековий, економiчний і полiтичний простiр, а вплив потужних iнституцiй, що оформлюють цi простори (ЄС i НАТО), сягає Росiї. Цей простiр став ядром домiнуючого нинi на планетi суб’єкта, котрий отримав умовну назву «глобальний Захiд«. Саме таке безпрецедентне розширення Заходу, що триває вже майже два десятилiття, не тiльки докорiнно змiнило, а й революцiонiзувало мiжнародну ситуацiю.

Чинну нинi мiжнародну правову базу у сферi європейської безпеки сформовано загалом в останнiй перiод «холодної війни» (1975–1990 рр.). Її базовим документом був гельсiнкський Заключний акт 1975 р., який передбачав принципи непорушностi кордонiв, мiжнародного спiвробiтництва та верховенства прав людини над суверенiтетом держави. Варто також виокремити Паризьку хартію для нової Європи 1990 р. про єдиний європейський дім. Розпад соціалістичного табору, припинення існування соціалістичної системи в 1989 р. й остаточний колапс СРСР 1991 р. докорiнно змінили європейський простір i, вiдповiдно, поставили пiд сумнiв адекватнiсть правової основи європейської безпеки, а отже, її базисних принципів. Нинi ця правова основа перестала бути адекватною мiжнароднiй ситуації на континентi й, вiдповiдно, зазнала деструкцiї. Косовський прецедент для виконання одних положень Гельсiнкського акта зруйнував iншi його положення. Вкотре вибухнула міна суперечностей мiж принципами верховенства прав людини та державного суверенiтету й невтручання у внутрiшнi справи. Мораторiй на виконання ДЗЗСЄ, проголошений Кремлем наприкiнцi 2007 р., означав остаточне руйнування й тих норм, що регулювали на європейському просторi суто вiйськовi питання.

У нову добу вплив НАТО i ЄС поширився далеко за межi їхнiх кордонiв i зон вiдповiдальностi. Водночас створена ще 1992 р. Рада Пiвнiчноатлантичного спiвробiтництва i програма Партнерства заради миру (ПЗМ), а також угоди про партнерство i спiвробiтництво мiж ЄС i країнами Центрально-Схiдної Європи, Рада Європи сформували спiльний для всього континенту простiр. У безпековiй площинi розширення НАТО і збiльшення її зони вiдповiдальностi привели до тривалої дискусiї про можливий глобальний характер i роль Пiвнiчноатлантичного альянсу, що значним чином зумовило необхiднiсть пiдготовки нової стратегiчної концепції НАТО вiд 24 квiтня I999 року [2].

За цим документом НАТО успiшно адаптувалася, аби ще ефективнiше сприяти змiцненню миру i стабiльностi в Євроатлантичному регiонi. Внутрiшня реформа охопила створення нової структури, яка, зокрема, передбачає втiлення концепцiї Багатонацiональних об’єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС), створення системи швидкого розгортання сил для виконання всього спектра мiсiй альянсу та розбудову в рамках альянсу власне європейської системи безпеки й оборони (ЄСБО). Європейський Союз прийняв важливi рiшення i дав новий iмпульс зусиллям, спрямованим на змiцнення вимiру безпеки й оборони. Формування спiльної зовнiшньої полiтики та безпеки ЄС (СЗПБ) передбачає поступову розробку спiльної полiтики в сфері оборони, яка, як передбачено Амстердамським договором, буде сумiсна з відповідними положеннями Вашингтонського договору. Важливими етапами дiяльностi в цьому напрямі є включення Петерсберзьких завдань ЗЄС – виконання гуманітарних, рятувальних, миротворчих місій – у договiр Європейського Союзу та розвиток тiснiших iнституцiйних зв’язкiв iз ЗЄС.

Альянс пiдтримує розвиток власне європейської системи безпеки й оборони в межах ЄС шляхом надання своїх ресурсiв для операцій під проводом ЗЄС. У цьому контекстi альянс i ЗЄС розвинули тiснi відносини i практично розробили основнi складовi ЄСБО, як передбачено домовленiстю, досягнутою в Берлiнi. З метою зміцнення миру й стабiльностi в Європi та за її межами європейськi союзники посилюють свою дiєздатнiсть, зокрема шляхом вдосконалення вiйськового потенцiалу. Посилення вiдповiдальностi i потенцiалу європейських союзникiв у галузi безпеки й оборони стане вагомим внеском у зміцнення середовища безпеки альянсу [3].

Привертає увагу безпрецедентне розширення альянсу. Станом на 2010 р. кількість членiв НАТО збiльшилося з 16 до 28. В осяжній перспективi до нього можуть вступити всi країни Пiвденно-Схiдної Європи за винятком Сербії, яка поки що не ставить перед собою такої мети. Водночас ЄС, за деякими прогнозами,  може об’єднати у своєму складi 38 i навiть більше держав Європи. Після завершення процесу iнтеграції в євроатлантичнi формування країн Пiвденно-Схiдної Європи за рамками цих структур залишаться тільки такі країни, як Швейцарiя й карликовi держави Європи. Хоча неучасть Швейцарії і «малих» держав Європи в ЄС має умовний характер, оскільки прямо або опосередковано вони вже асоційовані з Євросоюзом через механiзми Європейського економiчного простору або двосторонні угоди. Про цей процес говорять і російські аналітики. Так, В. Воронков пише: «У НАТО вже прийняли всiх, кого тільки можна було, іншi країни розраховувати на прийом до Альянсу не можуть або не хочуть. Ще складнiше з Євросоюзом: для кандидатiв вигадуються все новi критерiї та перешкоди. Євросоюз, особливо в умовах кризи, поглинути нових членiв без шкоди для себе не в змозi, винятком можуть стати лише Iсландiя та Хорватiя. Це означає, що велика кiлькiсть країн на євроатлантичному просторi виявиться, принаймні, найближчими роками, а то й десятилiттями, поза рамками НАТО і ЄС» [4].

Поглиблення спiвробiтництва ЄС i НАТО з країнами СНД. ЄС і НАТО розвивають співробітництво практично з усiма іншими учасниками ОБСЄ та неєвропейськими державами, ЄС пропонує європейським країнам СНД i державам Пiвденного Кавказу перспективу асоцiацiї й тiснiшої iнтеграцiї, починаючи з домовленостi про вiльну торгiвлю, в обмiн на гармонiзацiю  полiтичного устрою, економiчного регулювання й технiчних стандартiв. З країнами Центральної Азiї ЄС пiдтримує прямий полiтичний дiалог, орiєнтований на розширення економiчного, енергетичного й фiнансового спiвробiтництва, утвердження принципiв верховенства закону й поваги до прав людини, взаємодiю у протистояннi новим викликам i загрозам безпеці. ЄС також – головний торговельний партнер бiльшостi країн СНД.

Нагадаємо, що НАТО була створена насамперед для стримування Радянського Союзу, i її розвиток не можна зрозумiти поза загальним контекстом вiдносин з Росiєю. Водночас такий iсторичний процес, як розширення Заходу, не мiг не мати побiчних наслідків. Одним з них стала югославсько-балканська криза. З одного боку, розпад Югославiї й наступнi трагiчнi воєннi конфлiкти значним чином були наслiдком колапсу реального соцiалiзму й перемоги Заходу в «холоднiй вiйнi», а з другого, установлення нинiшнього доволi хиткого миру на Балканах – пряма заслуга полiтики Європейського Союзу та США.

Наслідком цiєї кризи та стратегiчного курсу ЄС i НАТО на розширення стало вiдокремлення у 2008 р. населеного албанцями сербського автономного краю Косово, самопроголошення його незалежностi й визнання цього утворення бiльшiстю країн НАТО. Цi подiї перекреслили основний принцип мiжнародної правової основи європейської безпеки – повага суверенітету і непорушнiсть кордонiв, який пережив драматичнi змiни колапсу соцiалiзму 1989–1992 рр. i Балканської кризи
I992–I999 рр.

Вимоги до членства в НАТО нагадують вимоги до членства в ЄС за досить високими параметрами розвитку (макропоказників) економiчної системи країни-кандидата. «Стара» НАТО об’єднала країни з високим рiвнем доходiв (за винятком Туреччини). «Четверта хвиля» розширення кардинально не змiнила ситуацiї: Польща, Угорщина та Чехiя були найбiльш економiчно розвиненими країнами Схiдної Європи. Однак до «п’ятої хвилi» розширення, за винятком Словенiї та Словаччини, входили переважно країни iз середнiм або дещо вище середнього рiвнем доходiв. Тому ключовим питанням стратегiї майбутнього розширення НАТО є питання здатностi країни-претендента економiчно забезпечити такий крок. Тим паче що новi країни платитимуть значно бiльшу цiну за членство. Їхнi витрати включатимуть такi статтi, як щорiчні внески до бюджету НАТО, утримання нацiональних представникiв у структурах НАТО, модернiзацiя військової iнфраструктури, створення умов для передислокацiї у разi виникнення потреби, допуск пiдроздiлiв iнтегрованої військової структури НАТО на свою територiю, адаптацiя органiв управлiння i систем зв’язку, перехiд на стандарти НАТО в бойовiй та оперативнiй пiдготовцi вiйськ, забезпечення сумiсностi озброєння та вiйськової технiки, замiна і модернiзацiя застарiлих систем озброєння, змiна структури військового бюджету, оскiльки в середньому країни НАТО витрачають на закупки та розробки НДДКР близько 25% бюджету тощо. Ситуацiя ускладнюється тим, що неоднозначне економiчне становище в країнi–претендентцi на вступ до НАТО вимагає надавати прiоритети у розвитку цивiльного сектору економiки. Водночас зрозумiло, що збiльшення військових витрат неминуче. Це своєрiдна плата за вступ, за безпеку. Саме тому в роздiлi «Полiтичнi та економiчнi питання» Плану дiй щодо членства в НАТО (24 квiтня 1999 р., Вашингтон) зазначено, що країни-претенденти щорiчно надаватимуть iнформацiю про стан своєї економiки, зокрема головнi макроекономiчнi та бюджетнi данi, а також вiдповiднi результати розвитку економiчної полiтики. Важливiсть економiчної складової при забезпеченнi належного рiвня воєнної безпеки держави пiдтверджена у перiод розгортання сучасної свiтової економiчної кризи. Зокрема, падiння приросту ВВП, значне скорочення рiчного надходження прямих iноземних iнвестицiй через економiчну кризу змусило бiльшiсть країн–членiв НАТО переглянути розмiр військових витрат (вiдсоток вiд ВВП) у бiк збiльшення.

Найбiльш негативно світова криза вплинула на економiку Литви, Естонiї, Румунiї, України та Нідерландів. Падiння приросту ВНП у Нiдерландах та Румунiї спричинило вiдплив з країн прямих іноземних iнвестицiй, що, в свою чергу, певним чином вплинуло на скорочення оборонних витрат. У Литвi та Естонії спостерiгалося скорочення активностi iноземних iнвесторiв, однак це не позначилося на стані фiнансування оборонної сфери.

Завдяки тому, що бiльшiсть держав є i членами НАТО, i членами ЄС, спiвробiтництво в обороннiй сферi стає i можливим, i логiчним, i навiть неминучим. Одним із прiоритетних напрямiв такого спiвробiтництва має стати спiльна бюджетна полiтика у сферi оборони, що надасть можливiсть оборонним структурам країн регiону краще органiзувати оборонне планування, спрямоване на прiоритети реформи. Зокрема, не менше 25% рiчного бюджету потрібно виділяти на дослiдження, розробки та забезпечення, при цьому на персонал має витрачатися не бiльше 40%.

Реалiзацiя такої полiтики загострить фундаментальний конфлiкт мiж модернiзацiєю армiї та полiтичним лобiюванням, спрямованим на збереження заробiтної плати вiйськових та армiйських посад. Але пошук компромiсiв у вирiшеннi цього конфлiкту необхiдний, якщо головним прiоритетом є вiдповiднiсть збройних сил Європи потребам безпеки регiону. На нацiональному рiвнi позачерговим завданням є питання загального вiйськового обов’язку i територiальних сил оборони, що «з’їдають» левову частку військового бюджету країн Європи.

Оскiльки жодна європейська держава не може дозволити собi дiяти самостiйно, військова реформа вимагає бiльшої інтеграції та обмiну iнформацiєю, адже контроль iнформацii буде ключовим питанням у майбутнiх конфлiктах. Крiм того, об’єднання iнфраструктури (баз та портів) i тилових засобiв (транспорту), включаючи полiгони для загальної технiки, принесе значну економiю, оскiльки окремi країни нададуть рацiональнішого вигляду довгим «тиловим хвостам» живої сили та технiки, що забезпечуютъ пiдтримку бойових пiдроздiлiв армii.

Новiтнi виклики та загрози європейськiй безnецi змусили європейцiв по-новому поглянути на проблематику своєї безпеки, а також переоцiнити роль традицiйних безпекових iнституцiй. Так, попри досить тривалу iсторiю європейських iнтеграцiйних процесiв, саме на початку 90-х років минулого столiття чинники безпеки почали вiдiгравати роль, мабуть, найпотужнiшого стимулу та орiєнтиру їхньої подальшої еволюцiї. Iснування загроз системного характеру пов’язане iз загальною динамiкою розвитку системи мiжнародних вiдносин. Зi зникненням системи двополюсних стримувань та противаг у свiтi виник феномен певного безвладдя або, як його називали полiтологи на початку 90-х, «вакуум сили», або «вакуум безпеки». У новiй ситуацiї країни Європи мусили розв’язувати якiсно новi складнi завдання, пов’язанi з пошуком свого мiсця в новiй мiжнароднiй політичній та безпековiй системах, забезпеченням власного захисту вiд внутрiшнiх та зовнiшнiх загроз в умовах непередбачуваностi й некерованостi мiжнародних процесiв, а також оперативного заповнення вакууму сили в Центральнiй та Схiднiй Європi за умов нагальної потреби переосмислення ролi традицiйних мiжнародних безпекових iнституцiй. Вiдносини зi США теж стали об’єктом глибоких змiн.

Загалом вiдносини європейцiв зi США заслуговують на окрему увагу, оскiльки саме в них мiститься одна iз загроз системного характеру. Пiсля розпаду СРСР Сполученi Штати стали єдиною «гiперсилою» на планетi. Як влучно зазначав Г. Кiссiнджер, завершення «холодної війни» породило спокусу переробити свiт за американським зразком» [5]. Неготовнiсть американцiв дотримуватися багатосторонностi, приписiв мiжнародного права та ООН спричинили низку дiй і рiшень США. Тогочасне бажання європейцiв розбудовувати власнi безпековi механiзми в рамках нової архiтектури безпеки ґрунтувалося передусiм на невiдповiдності значних досягнень на шляху створення потужної економiчної спiльноти на континентi безперечним домiнуванням США в усiх питаннях, що стосувалися збройного захисту надбань європейської iнтеграції. Водночас послаблення свiтового лiдерства США у зв’язку з низкою принципових зовнiшньополiтичних помилок адмiнiстрації Дж. Буша, зокрема пiд час глобальної вiйни з тероризмом і наслiдками свiтової фiнансової кризи, свiдками якої ми нинi є, спонукає до переосмислення ролi й мiсця євроатлантичного вимiру безпеки та порушує питання появи нових впливових гравцiв у сучаснiй архiтектурi європейської безпеки. Вочевидь, претендентом номер один на таку роль виступає Росiя, мiсце i вплив якої в європейськiй безпецi є досить дискусiйним питанням. До того ж сучасна архiтектура безпеки характеризується глобалiзацiєю свiтових процесiв, що передбачає зменшення ролi кордонiв на шляху мiжлюдських, iнформацiйних та економiчних обмiнiв на планетi. Окрiм безумовних позитивiв цих процесiв для розвитку свiтового господарства та загального прогресу людства, транспарентнiсть кордонiв вiдкриває також шлях до вiльного поширення рiзного роду загроз. Етнiчнi й релiгiйнi меншини, якi компактно проживають на території Євросоюзу, можуть потенцiйно стати осередками консолiдацiї ворогуючих сторiн з подальшим перенесенням конфлiкту на терени ЄС. Особливу роль у цьому контекстi вiдiграли конфлiкти в колишнiй Союзнiй Федеративнiй Республiцi Югославiя, зокрема в Боснiї та Косові. Так, поряд з ЄС фактично точилася громадянська вiйна, чий конфлiктогенний потенцiал нiс реальну загрозу стабiльностi європейської спiльноти.

Не менш переконливим свiдченням наявностi потужного конфлiктогенного поля в Європi стала у 2008 р. серпнева грузино-росiйська вiйна. Її значення з погляду формування сучасної архiтектури безпеки в Європi ще остаточно не осмислене. Зазначений конфлiкт продемонстрував наявнiсть глибоких суперечностей мiж ключовими гравцями європейської полiтики, мислення категорiями «сфер впливу» та «балансу сил» зразка ХХ i навiть ХIХ ст., а також потенцiал переростання регiональних конфлiктiв у субрегiональнi чи навiть глобальнi. Той факт, що в серпнi 2008 року сталося зiткнення регулярних армiй суверенних держав, по-новому гостро виносить на порядок денний архiтекторiв європейської безпеки дещо підзабуте поняття 90-х років «жорсткої безпеки».

Однiєю iз сучасних загроз для Європи є зростання iсламського фундаменталiзму в безпосереднiй близькостi до континенту. Пiсля розпаду СРСР тероризм перетворився на загрозу номер один не тiльки для США, а й для їхнiх союзникiв – країн Західної Європи. Так, вплив «Аль-Каїди» на Балканах набирає сили з 1994 р., коли Усама бен Ладен заснував у Боснiї та Албанiї низку так званих гуманiтарних органiзацiй. Вiдомо також, що у воєнних дiях на теренi колишньої СФРЮ брали участь бойовики, якi пройшли пiдготовку в афганських тренувальних таборах талiбiв [6]. Крiм небезпеки терактiв, зростання iсламського фундаменталiзму поблизу європейських кордонiв здатне виступити потужним чинником дестабiлiзацiї мусульман, якi компактно проживають у країнах Європи, що, в свою чергу, може призвести до громадянського конфлiкту.

Не менш гострими для сучасної архiтектури європейської безпеки є також опосередкованi та похiднi загрози, серед яких значне мiсце посiдають так званi м’якi загрози [7]. До цiєї групи належать негативнi супутнi результати реалiзацiї згаданих типiв загроз. Значну загрозу для Європи становить також неконтрольований приплив бiженцiв i нелегальних мiгрантiв з районiв нестабiльностi.

Багаторівневий процес iнтеграцiї в Європi вiдбувався шляхом створення єдиного соцiально-економiчного простору, принципи якого кожна країна реалiзовувала вiдповiдно до цiнностей демократичного суспiльства [8].

Замість висновку. То якою буде європейська архiтектура безпеки недалекого майбутнього? Можемо припустити, що майбутнє європейської архiтектури безпеки слiд пов’язувати з традицiйним дуалізмом та взаємодiєю безпекових та оборонних структур, удосконаленням чинних iнституцiй: ООН, яка матиме «моральне» лiдерство в цьому контекстi, НАТО як ключовим континентальним оборонним альянсом, а також ОБСЄ як загальноєвропейською системою безпеки. Результатом поглиблення процесiв європейської iнтеграцiї, як прогнозується, стане подальше посилення в цьому контекстi ролi Європейського Союзу. Адже економiчний союз таких географiчних розмiрiв, з населенням у майже 450 мільйонів осiб i ВВП понад 8500 млрд. дол. не може розвиватися без ефективного підтримання власної безпеки та оборони. З огляду на це перспективним видається СЄПБО – механiзм, який, на вiдмiну вiд традицiйних наднацiональних чи нацiональних iнституцій (ООН, НАТО, ОБСЄ, спецслужб та армiй окремих держав), здатен охопити одночасно всi рiвнi безпеки – вiд базового до найнижчого, а також працювати на стиках повноважень цих iнституцiй. Таким чином, європейська архiтектура безпеки отримує свою завершену iнституційну основу, що охоплює всі сфери сучасних викликів i загроз.


Джерела

1. http://www.euroactiv.com

2. NATO. Eesti Entsuklopeediakirjastus, 2007. –
543 p.

3. Вибрані основоположні документи НАТО та Україна – НАТО. – К., 2006. – С. 29–30.

4. Воронков В. Договор о европейской безопасности: после Корфу / Индекс безопасности: Российский журнал о международной безопасности. – Осень-зима 2009. – С. 90–91.

5. Киссинджер Г. Дипломатия. – М., 1999. –
С. 733.

6. Гриненко И. Наркобизнес и национальная безопасность. – К., 2004. – С. 154.

7. Семенюк О. У вiдповiдь на «м’якi» загрози: Спiльна европейська полiтика в сферi безпеки та оборони – майбутнє європейської безпеки? // Полiтика i час. – 2004. – № 2. – С. 65.

8. Основи європейської та єроатлантичної iнтеграції України: Навч. посiбник / В. В. Говоруха, В. Г. Бульба, Ю. П. Сурмiн та iн.; За заг. ред. В. П. Горбулiна. – К., 2006. – С. 53–59.

Автор: Людмила ЧЕКАЛЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Встретятся ли Зеленский с Путиным тет-а-тет: в ОП расставили все точки над «і» Сьогодні, 09 грудня

У Зеленського офіційно підтвердили зустріч із Путіним Сьогодні, 09 грудня

Автогаз може подорожчати до 5 гривень — асоціації виступили проти Сьогодні, 09 грудня

Зеленський та Путін зустрінуться після публічної частини Нормандії. Говоритимуть про газ? Сьогодні, 09 грудня

Завдяки успіху з МВФ, Україна може отримати ще 500 мільйонів євро допомоги Сьогодні, 09 грудня

Іллєнко: Якщо влада замислиться щодо капітуляції, то ми зберемо ще більше людей, ніж шість років тому! Сьогодні, 09 грудня

Нова програма МВФ допоможе економіці України зростати швидше — Гончарук Вчора, 08 грудня

Євродепутати засипають Apple листами через "російський Крим" 07 грудня

Вибух у багатоповерхівці в Словаччині: 7 загиблих, 1 зниклий безвісти 07 грудня

Гончарук: чутки про окремі двосторонні переговори щодо газу — це маніпуляції 06 грудня