№1, січень 2011

Соціал-демократичний реформізм Е. Бернштейна: історичний досвід і сучасність

Як свідчить історичний досвід, однією з прикметних ознак політичної культури соціал-демократів є їхня постійна налаштованість до інтелектуальних дискусій, в яких порушують найважливіші для соціал-демократії проблеми її ідентичності, визначення напрямів стратегічних дій. Одна з перших таких дискусій розгорнулася на межі ХІХ та ХХ століть довкола книги німецького соціал-демократа Едуарда Бернштейна «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії».

Саме Е. Бернштейн, якого небезпідставно вважають класиком сучасного європейського соціал-демократизму, поклав початок розмежуванню реалістичної та утопічної традиції в соціалістичній теорії, надав самостійного статусу реформістському соціалізму, обґрунтував його соціально-економічну доктрину та політичну програму.

Особливістю цієї дискусії було те, що Е. Бернштейн, поступаючись за рівнем теоретичної підготовки визнаним лідерам соціал-демократії, включив до порядку денного дискусії про соціалізм питання, розв’язання яких давало змогу передбачити новітні тенденції в соціально-економічному та суспільно-політичному розвитку європейських країн, міжнародного робітничого руху.

У своїй праці, узагальнивши світоглядні настрої і тенденції в стані німецької соціал-демократії, в англійському профспілковому русі, він сформулював принципово важливі положення, які було покладено в основу його концепції демократичного соціалізму.

Слід зауважити, що німецький теоретик міжнародної соціал-демократії зовсім не ставив своїм завданням спростування марксизму. Тим більше, як зазначає один із найбільш глибоких знавців теоретичної спадщини Едуарда Бернштейна в Німеччині Хорст Хайманн, завдяки своїй активній позиції він багато зробив для того, щоб «марксизм став всіма визнаною світоглядною основою німецької соціал-демократії» [5, с. 16].

На його думку, «Бернштейн заклав теоретичний фундамент реформістської концепції соціалізму не шляхом тотального розриву з марксизмом, а шляхом перегляду застарілих марксистських теорій, тим самим залишаючись у рамках марксистської традиції» [5, с. 18].

Спираючись на статистичні дані промислово-економічного розвитку Англії, Франції, Німеччини та інших європейських країн, Е. Бернштейн обґрунтував необхідність перегляду цілої низки положень та висновків, сформульованих К. Марксом і Ф. Енгельсом та догматично інтерпретованих їхніми ортодоксальними послідовниками. Без цього, вважав Е.Бернштейн, марксизм не має перспективи на майбутнє
[4, с. 51].

Указуючи на історичну необхідність критичного переосмислення марксизму, він зазначав: «Подальший розвиток марксистського вчення потрібно розпочати з його критики. В цьому, а не у вічному повторенні слів учителів, полягає завдання їхніх учнів» [3, с. 6]. Отже, критичний аналіз марксистських ідей з нових методологічних позицій Е. Бернштейн розглядав як необхідну теоретичну передумову обґрунтування концептуальних положень соціал-демократичної доктрини.

Варто звернути увагу на принципово важливі узагальнювальні висновки, сформульовані Е. Бернштейном. Вони стали, з одного боку, підсумком творчого осмислення нових статистичних даних та суспільних явищ, а з другого – свідченням того, що окремі постулати марксизму не знайшли свого підтвердження у реальному розвитку. Насамперед Е. Бернштейн переконливо показав, що суспільство не тільки тотально не пролетаризується, а навпаки, неухильно зростає кількість дрібних підприємців та службовців. Цей висновок певною мірою ставив під сумнів відому марксистську тезу про історично неминучий характер краху капіталізму. З першим висновком органічно був пов'язаний і наступний висновок Е. Бернштейна. Він полягає в тому, що марксистське поняття класової боротьби не варто розглядати як єдиний можливий засіб суспільно-політичних перетворень, а злам капіталістичного ладу здійснювати лише шляхом революційного насильства. Осмислюючи різноманітний теоретичний і фактологічний матеріал, Е. Бернштейн вважав, що покращення соціального становища трудящих варто здійснювати уже в межах чинного ладу шляхом проведення послідовних реформ, а як альтернативу класової боротьби доцільно ефективно застосовувати інші форми політичної діяльності – законодавчу ініціативу, запроваджувати в практику суспільного життя ідеї та принципи парламентаризму.

Третій висновок Е. Бернштейна тривалий час не помічали і навіть відверто ігнорували в соціал-демократичному середовищі. Така негативна реакція з боку соціал-демократів була цілком зрозуміла, адже Е. Бернштейн показав, що прибуток створюється на приватному підприємстві не тільки за рахунок частини неоплачуваної праці найманих робітників, як це пояснював у «Капіталі» К. Маркс, а є сукупністю багатьох чинників. Цей висновок ставив під сумнів марксистську тезу про виключно експлуататорську природу капіталізму, а отже, і моральне право найманих працівників вести боротьбу всіма доступними засобами проти ладу, котрий породжує експлуатацію людини.

Нарешті, Е. Бернштейн з нових методологічних позицій підійшов до розуміння сутності соціалізму та методів його практичного втілення і фактично виступив проти певної цілісної моделі соціалізму, окресленої К. Марксом в «Критиці готської програми». Він показав, що соціалізм – це постійне завдання реалізації соціально-політичних та моральних вимог в умовах, що постійно змінюються. За Е. Бернштейном соціалізм – це не кінцева зупинка, а безперервний процес. На такий підхід переконливо вказує його відома метафористична теза: «Кінцева мета – ніщо, рух – усе».

Потрібно зазначити, що Е. Бернштейн у своїй праці висловив рішучий протест проти спроб окремих соціал-демократів приписати йому відмову визнати кінцеву мету соціалістичного руху [1, с. 326]. Відповідаючи своїм «критикам», він підкреслював, що під рухом розуміється не лише загальний розвиток суспільства, його соціальний прогрес, а й повсякденна політична й економічна агітація в інтересах здійснення такого прогресу. В слові «рух», вказував Е. Бернштейн, міститься і об’єктивний процес, і суб’єктивні чинники. Рух без мети, зазначав він, мав би хаотичний характер, адже без чіткої мети немає зрозумілого й усвідомленого напряму. Якщо соціалістичний рух, на думку Е. Бернштейна, не бажає залишитися без компаса, то він повинен мати мету, якої потрібно свідомо прагнути [2, с. 223].

Отже, критика ідей і поглядів К. Маркса була обумовлена прагненням Е. Бернштейна вказати на аспекти, котрі не витримали перевірки часом, а також намірами виробити стратегічну лінію міжнародної соціал-демократії, яка мала б забезпечити еволюційну спрямованість соціальних трансформацій та реформ.

Зауважу, книга Е. Бернштейна «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» спричинила гнів серед німецьких соціал-демократів, а його політичні погляди кваліфікували як «ревізіонізм», що було тяжким звинуваченням для тих часів. На з’їздах СДПН навіть не раз порушували питання про виключення Е. Бернштейна із лав німецької соціал-демократії. В гострій полеміці з однопартійцями Е. Бернштейн намагався захистити власні погляди від звинувачень та перекручень, переконати в істинності сформульованих ним ідей. Так, відповідаючи своїм опонентам на звинувачення в тому, що своєю працею він капітулював перед «буржуазними ренегатами», Е. Бернштейн зауважив: «Так, це капітуляція, але капітуляція перед істиною, і на таку капітуляцію я завжди готовий. Я вважаю достойнішим поваги визнання власної помилки, ніж намагання всіма засобами захищати визнані помилковими погляди» [2, с. 373].

Одним з небагатьох марксистських теоретиків, котрі розуміли справедливість критики Е. Бернштейном тієї версії марксизму, яка панувала в соціал-демократичній думці кінця ХІХ – початку ХХ століття, був його близький товариш і співавтор, головний теоретик німецької соціал-демократії та Другого Інтернаціоналу К. Каутський.

Варто вказати на те, що під тиском А. Бебеля, В. Лібкнехта, Р. Люксембург, Г. Плеханова, К. Каутський і взяв участь у полеміці з Е. Бернштейном, гостро критикував його книгу за «дешеві істини», «нагромадження помилок та нісенітниць» [2, с. 397]. Проте він змушений був визнати, що питання, порушені Е. Бернштейном, очікують осмислення і теоретичної розробки, вони стали могутнім імпульсом розвитку соціал-демократичного руху, про що К. Каутський сказав на Штутгартському з’їзді СДПН у жовтні 1898 року [7].

Проте, на думку одного із тодішніх лідерів СДПН В. Брандта, «партія теоретизувала за Каутським, а діяла за Бернштейном» [5, с. 61].

Одним із найважливіших підсумків критичного осмислення Е. Бернштейном теоретичної спадщини марксизму, узагальнення домінантних рис розвитку міжнародного соціалістичного руху, окреслення його перспективних тенденцій стали сформульовані ним у процесі полемічної битви зі своїми опонентами новаторські ідеї та положення, осердя його соціал-демократичної доктрини, концепції соціал-демократичного реформізму. Назвемо деякі з концептуальних положень Е. Бернштейна:

1) доцільність і можливість переходу до соціалізму в результаті послідовного реформування основних інститутів буржуазного суспільства, відмова від радикального шляху реалізації соціалістичної ідеї;

2) заперечення необхідності диктатури пролетаріату як революційного засобу утвердження майбутнього соціалістичного ладу;

3) сприйняття ідеї та сутності соціалізму як руху, науки та мети;

4) проголошення політичною основою майбутнього ладу демократії в її ліберальному тлумаченні, обґрунтування необхідності реалізації програмних засад соціал-демократії для вдосконалення громадянського суспільства;

5) приведення соціалістичної теорії у відповідність із соціал-демократичною практикою;

6) надання на відміну від марксистської традиції пріоритетів не революції, а еволюції, не насильству, а демократії, не економічним детермінантам, а моральним вимогам і, в кінцевому підсумку, соціалізму не як «науковому», а як демократичному, тобто соціальній демократії.

Слід підкреслити, що основною рисою мислення Е. Бернштейна була його інтелектуальна чесність. Але сміливість та безкомпромісність його теоретичної позиції зовсім не означає, що соціал-демократична концепція Е. Бернштейна позбавлена окремих недоліків.

Наприклад, у філософських підвалинах його конструктивного ревізіонізму мають місце певні методологічні хиби та непослідовність в аргументації концептуальних ідей соціал-демократичної доктрини. Певною мірою антифілософські настрої Е. Бернштейна, прагнення вільної думки допомогли йому в тому, що він рішуче відкидав будь-яку з догм, швидко реагував на нові моменти, явища, тенденції в політичному та економічному житті. В той час, коли ортодоксальні марксисти в 90-ті роки ХІХ ст. докладали величезних зусиль для пояснення того, чому замість очікуваної загальної кризи капіталізму настав період його стабілізації та прогресу, Е. Бернштейн узяв на озброєння ці факти і сформулював основи своєї політики реформ [6, с. 44].

Історичний досвід переконливо засвідчує, що всі наступні роки європейська соціал-демократія здійснювала стратегію і тактику реального гуманізму, який виключав насильство як спосіб реалізації інтересів найманих працівників і водночас передбачав можливість реалізації політики реформ в межах саме соціальної демократії. У процесі критичного осмислення політичної історії 20-х–30-х років, Другої світової війни, подій «холодної» війни, європейські соціал-демократи внесли відповідні корективи до окремих своїх принципових положень. В узагальненому вигляді їх втілено у програмному документі «Цілі і завдання демократичного соціалізму», прийнятому на першому повоєнному конгресі соціал-демократів 1951 року в місті Франкфурті-на-Майні. Це свідчення того, що представники міжнародної соціал-демократії остаточно відмовилися від цілісної соціал-демократичної ідеології, проголосивши плюралізм думок і світоглядних позицій. Водночас вони вважали за потрібне в постановці цілей і в розв’язанні проблем спиратися на теоретичні розробки, щоразу перевіряючи, чи не суперечать вони основним соціал-демократичним цінностям – принципам свободи, справедливості, солідарності.

Важливо, що еволюція соціал-демократії (від цілісної соціал-демократичної ідеології до світоглядного плюралізму) позбавила цей рух від жорстких ідеологічних рамок, відкрила для його прихильників можливість робити власний вибір на основі широко сформульованих гуманістичних позицій.

В умовах теоретичної дискусії, розгорнутої на межі ХХ та ХХІ століть довкола книги англійського соціолога Е. Гідденса «Третій шлях», знову відбувається ренесанс основних ідей і цінностей бернштейніанства.

Зазначимо в цьому зв’язку, що Е. Гідденс обстоює ідеї «модернізованої соціал-демократії», необхідність застосування соціал-демократичних цінностей в умовах глобалізованого світу. На його думку, для «оновленої соціал-демократії» одночасно важливі такі цінності, як рівність, свобода, індивідуальна відповідальність, демократизація повсякденного життя [5, с. 22–23].

Основний зміст відродження бернштейніанства в сучасній соціал-демократії полягає, на наш погляд, у використанні методології та концептуальних підходів Е. Бернштейна його послідовниками для творчого осмислення та орієнтації на конвергентну модель суспільного розвитку, яка відбиває загальносвітову тенденцію до взаємовпливу та взаємопроникнення соціалістичних і ліберальних ідей. Така їхня адекватна відповідь на глобалізацію, формування світового вільного ринку, його інформаційну відкритість. Ця модель – результат відновлення й модернізації соціал-демократичної парадигми, відповідно до якої перевага надається скороченню державних витрат, зниженню податків, мобільності та конкурентоспроможності ринку робочої сили. Це свідчить про те, що сучасна соціал-демократія виступає як політичний рух, наділений почуттям соціальної відповідальності.

Гострі теоретичні дискусії довкола проблем модернізації соціал-демократичної доктрини вказують на те, що інтелектуальний потенціал соціал-демократії на початку ХХІ століття далеко не вичерпано. Цей рух демонструє готовність шукати нові відповіді на нові проблеми в умовах посилення процесів глобалізації. Тим самим підтверджуються слова вже згадуваного нами Віллі Брандта, який на конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу 1976 року підкреслив, що час соціал-демократії тільки починається [5, с. 31].

Вітчизняна соціал-демократія, незважаючи на те, що має глибоке духовне та політичне коріння в історичному минулому України і повчальний досвід, залишається на сучасному стані роз’єднаною, слабкою, інертною силою і теоретично, і практично-політично. На жаль, українська соціал-демократія не стала помітним явищем в політичному, соціальному та духовному житті нашої країни. Проте з точки зору перспектив суспільного розвитку потенційно сильна Україна має гостру потребу в конструктивній соціал-демократичній альтернативі, яка є важливим елементом формування стабільної політичної системи.

Це завдання нагальне й з огляду на те, що жодна наявна в Україні політична партія чи партійне угруповання поки що не запропонували чіткої моделі такого суспільного устрою, який відповідав би потребам і прагненням цивілізованих людей. Уявлення про те, куди йдемо, залишаються надто поверховими й несистемними, бо вони не ґрунтуються на творчому усвідомленні успішного світового досвіду, передусім європейського, врахуванні особливостей розвитку України в її історичному та сучасному вимірах.

Розглядаючи цілі та стратегії перетворення українського суспільства, досить важливо, на нашу думку, пройнятися творчим розумінням основоположних принципів, інтелектуальним духом соціал-демократії, її перспективними можливостями. Потрібно пам’ятати, що соціал-демократію неможливо нав’язати силою, бо вона формується виходячи з потреб суспільних відносин. Слід зважати й на ту обставину, що соціал-демократія – це не лише політична організація, а насамперед хід думок, світоглядна позиція, необхідна умова для реалізації прагнення жити в гуманному суспільстві і сприяти його розвиткові саме в окресленому напрямі.

Методологічним компасом у розв’язанні актуальних проблем вітчизняного соціал-демократичного руху, крім багатьох інших важливих джерел та політичних доктрин, на наш погляд, мають залишатися концептуальні ідеї Е. Бернштейна та ідеї модернізованої соціал-демократії початку ХХ ст. На сучасному етапі вони стали пробним каменем інтелектуального пошуку представників сучасного соціал-демократизму.


Джерела

1. Бернштейн Э. Проблемы социализма и задачи социал-демократии. Перевод с нем. – М., 1901.

2. Бернштейн Э. Очерки из истории и теории социализма. – СПб., 1902.

3. Бернштейн Э. Воспоминания: социал-демократические годы учения. В годы моего изгнания. – К., 2005.

4. Гайдуков Л. Ф. Е. Бернштейн та його погляди на соціалізм // Укр. іст. журн. – 1992. – № 5. – С.51–61.

5. Орлов Б. Социал-демократия: история, теория, практика: Работы. 2000–2005. – М., 2005.

6. Петренко Е. А. Социалистическая доктрина Эдуарда Бернштейна. – М., 1990.

7. Петренко Е. А. Карл Каутский. Очерк социалистических воззрений. – М., 1990.

Автор: Анатолій ПАВКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня