Ради без влади

Більшовики обіцяли всю владу віддати радам, а віддали партії. У підсумку зникли земські збори й управи, натомість з’явилися всевладні міськкоми, райкоми й обкоми. Місцеве самоврядування стало помалу відроджуватися лише після ухвалення 7 грудня 1990 року Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Саме цього дня відповідно до указу Президента України від 2000 року відзначають День місцевого самоврядування.
Наскільки місцеве самоврядування в Україні відповідає європейським нормам? Із таким запитанням оглядач журналу «Віче» звернувся до експерта програми Ради Європи «Посилення місцевої демократії та підтримка реформ місцевого самоврядування в Україні»
Вадима Прошка.

– 2001 року Рада Європи здійснила моніторинг стану місцевого самоврядування в Україні, за підсумками якого було укладено доволі великий перелік рекомендацій – Україна мала їх виконати, аби наблизитися до європейських стандартів, – каже Вадим ПРОШКО. – Проте досі з тих рекомендацій не реалізовано практично нічого.

Рада Європи наполягає на необхідності створення повноцінної системи районного й обласного самоврядування, як це передбачено Європейською хартією. Відповідним радам слід надати певні повноваження, створити при них виконавчі комітети. При цьому держава не повинна втручатися в роботу самоврядних органів. Якщо запропонований порядок потребуватиме змінити Конституцію, то Рада Європи вітатиме такі зміни. Про це йдеться в тексті рекомендацій Конгресу місцевих і регіональних влад.

Згідно з Європейською хартією, органи самоврядування мають перейматися проблемами громади, а не зосереджуватися на виконанні так званих делегованих повноважень. Якщо в країнах Європи таких повноважень обмаль, то в Україні – понад 60 відсотків від загальної кількості. Як приклад делегованих повноважень можна навести реєстрацію шлюбу, коли орган місцевого самоврядування видає посвідку державного зразка. Державі справді невигідно утримувати в усіх містах і селах власних агентів, які надавали б населенню цю послугу.

На відміну від Європи, в Україні самоврядування змушене опікуватися освітою й охороною здоров’я, що «з’їдають» дві третини місцевого бюджету. Так, вони фінансуються коштом держави, однак самоврядні органи змушені приділяти цим сферам надто багато уваги, витрачати чимало сил і часу. Виходить, що мера обрали задля виконання самоврядних повноважень, а він здійснює переважно делеговані функції, нав’язані згори, за які треба ще й нести відповідальність перед вищою владою. Про яку самостійність у такому разі може йтися? Центральна влада душить місцеве самоврядування, завантажуючи його своєю роботою, розпоряджаючись коштами, контролюючи й притягуючи до відповідальності виборних посадовців.

Із громадою слід більше спілкуватися, зокрема пояснювати, як формуються місцеві бюджети, куди витрачаються кошти. В деяких містах мери регулярно звітують про виконання бюджету, ради оприлюднюють фінансові звіти. Якщо якесь підприємство, наприклад, затримує сплату податків до місцевих бюджетів, до обговорення питання залучаються представники громадськості.

Утім, у нинішніх умовах не варто переоцінювати вплив громад на місцеву владу, адже досі не зафіксовано жодного випадку відкликання міського голови саме громадою. Відповідно до закону, містяни мусять зібрати певну кількість голосів, щоб оголосити референдум про недовіру мерові. Цей механізм намагалися запустити в багатьох українських містах. Однак його фокус у тому, що благословити народну ініціативу має сам міський голова. Звісно, він завжди знайде «законні» підстави, аби не ставити свою візу під таким документом.

Простіше депутатам місцевих рад. Якщо їм не подобається голова, вони мають два варіанти дій: або набрати 50 відсотків голосів і призначити референдум про недовіру, або двома третинами голосів зняти його з посади власним рішенням.

Давно вже говорять, але й досі не ухвалили спеціального закону, який захищав би комунальне майно. Чимало проблем із землею, особливо в сільській місцевості: люди працюють на власних полях, але ті поля розташовані на території району, а тому сільські ради ними не можуть розпоряджатися.

Упереваж негативний імідж самоврядуванню створюють приватні засоби масової інформації, котрі розповсюджуються по всій країні. У пошуках смажених фактів, вони в усіх зловживаннях на місцях звинувачують ради, місцеву владу. Насправді серед обранців, сільських, селищних і міських голів є дуже багато порядних людей, які чесно працюють задля громади – ось про кого треба писати. Коли поліпшиться загальне ставлення до органів місцевого самоврядування, тоді, поза сумнівом, їхня робота буде ще ефективнішою.　

Записав Юрій ПОТАШНІЙ.