№20, жовтень 2010

Політико-правова архітектоніка стратегічного партнерства Росії та Лівії

Сьогодні дедалі очевиднішим стає той факт, що ХХІ сторіччя відзначиться запеклою боротьбою за природні ресурси. Оптимальним методом досягнення мети та подолання викликів у сучасному світі для держав є розвиток взаємовигідного співробітництва на основі створення підприємств за участю двох і більше сторін та реалізація спільних проектів у найперспективніших напрямах. При цьому передбачається, що налагодження такого співробітництва має сприяти і підвищенню якісного рівня багатосторонньої кооперації залучених до неї країн загалом, і зміцненню загального фундаменту міжнародних відносин, і отриманню певних дивідендів окремими його учасниками.

Тому й повернення активних позицій Лівії у світовій економіці та торгівлі після скасування економічного ембарго фактично розморозило численні напрацьовані раніше російсько-лівійські угоди й проекти, що, в свою чергу, відкрило можливості для їх розширення й подальшої реалізації. Водночас скасування обмежень на імпорт лівійської нафти та енергоресурсів загалом сприяло посиленню конкурентних умов для імпортерів і потенційних інвесторів на лівійському ринку. У такій ситуації найважливішим чинником розвитку взаємовигідного співробітництва Росії та Лівії є правова основа їхніх відносин і накопичений практичний досвід реалізації двосторонніх угод.

Наприкінці грудня 1991 року Лівія офіційно заявила про визнання Росії як новоутвореної держави. Проте ще за радянських часів дві країни досить активно розвивали двосторонні відносини [6]. М. Каддафі тричі (у 1976, 1981 і 1985 роках) відвідував Москву з офіційними візитами.

Після 1992 року у зв'язку з міжнародними санкціями двостороннє економічне співробітництво Росії та Лівії практично згорнулося [5]. У цей період обсяг російсько-лівійського товарообігу становив у середньому 170 млн. дол. США на рік і ґрунтувався майже цілком на російському експорті (близько 70% цих поставок становили транспортні засоби). Скорочення економічного співробітництва з Лівією призвело до того, що російський військово-промисловий комплекс, атомна промисловість та енергетика втратили один з небагатьох ринків постачання технологічної продукції. Низку спільних проектів у нафтогазовій промисловості, енергетиці, металургії було заморожено ще на стадії розробки техніко-економічного обґрунтування. А відсутність взаємної торгівлі практично до нуля зменшила шанси отримання Росією лівійського боргу, сплата якого тягнеться ще з радянських часів.

Та попри всі негативні наслідки дії режиму економічних санкцій, договірно-правова база відносин між Росією й Лівією продовжувала формуватися навіть в умовах такої блокади [1]. Зокрема, відправною точкою став візит до Москви в липні 1995 року міністра енергетики Лівії А. Бадрі, під час якого було підписано Міжурядову угоду про торговельно-економічне та науково-технічне співробітництво та Угоду про створення Міжурядової комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. У вересні 2000 року набрала чинності Угода про співробітництво в галузі нафтогазової промисловості та електроенергетики, підписана 8 жовтня 1998 року.

Після скасування економічних санкцій проти Лівії [12] помітно зросла активність російського бізнесу в питаннях освоєння тамтешнього ринку. Зокрема, у Лівії відкрито й успішно функціонують представництва ВАТ «ЛУКОЙЛ-Оверсиз», ВАТ «Татнефтегеофизика», ВАТ «Татнефть», ВАТ «Стройтрансгаз», ЗАТ «Монолитспецстрой», «Рособоронэкспорт» та інші.

Крім того, в останні роки намітилася стійка тенденція до збільшення товарообігу між двома країнами, переважно за рахунок зростання російського експорту до Лівії. Основними статтями російського експорту залишаються мінеральне паливо, зернові, машини й устаткування, транспортні засоби.

За оцінкою президента Росії Д. Медведєва відносини Росії та Лівії сьогодні на підйомі [3]. Як зазначив президент 12 жовтня 2009 року на церемонії вручення вірчих грамот послами зарубіжних країн, за останні роки Росія й Лівія значно просунулися вперед у розвитку взаємного співробітництва за найрізноманітнішими напрямами. Поряд з активізацією політичного діалогу між двома країнами значною мірою вдосконалюється економічне співробітництво. Щодо перспектив розвитку такого співробітництва Д. Медведєв відзначив, що на порядку денному – нові спільні інвестиційні проекти та розвиток гуманітарних зв'язків.

У торгово-економічних відносинах з Лівією в 2009 році Росія досягла вагомих результатів у сферах військово-технічного співробітництва та видобутку вуглеводнів. Дві країни тісно співпрацювали в рамках Ради Безпеки ООН під час вирішення низки важливих міжнародних питань, що стосувалися, зокрема й Африки. Такій співпраці значною мірою сприяло обрання лівійського лідера М. Каддафі главою Африканського Союзу (з 2 лютого 2009 року строком на один рік).

2009 року між Росією та Лівією було підписано найбільшу кількість укладених за останній час контрактів на постачання ракетних катерів на суму 200 млн. дол. США. Крім того, за даними «Рособоронэкспорт», після проведеної у жовтні 2009 року в Тріполі арабо-африканської виставки озброєнь «LAVEX-2009» Росія підписала п'ять великих контрактів [11]. За словами заступника генерального директора «Рособоронэкспорт» О. Міхеєва, контракти стосуються переважно озброєння й техніки сухопутних військ і ВМС, у тому числі це контракти на модернізацію танків Т-72, а також постачання запчастин для техніки сухопутних військ і ВМС. У жовтні 2009 року Лівія повідомила про намір придбати в Росії озброєння, зокрема 20 військових літаків, на загальну суму 1,3 млрд. євро [2]. Попередній раунд переговорів із цього питання пройшов у січні 2010 року в Москві, після чого неврегульованими залишилися лише формальні фінансові питання. Таким чином, підписання російсько-лівійського контракту на постачання Лівії озброєнь залишається питанням часу. Цього таки року «Газпром» та італійська енергетична компанія «Ені» погодили умови входження російської компанії до лівійського проекту з розробки нафтового родовища «Елефант». Компанія «Ені» бере участь у згаданому проекті нарівні з лівійськими партнерами, які, в свою чергу, не заперечують проти долучення до нього «Газпрому». Таким чином, «Газпром» придбав половину італійської участі в цьому проекті. У контексті зміцнення енергетичної безпеки Росії знаковою подією став початок промислового видобутку нафти в Лівії російською компанією «Татнефть» (серпень 2009 року), яка у 2005 році виграла тендер на розвідку та розробку блоку загальною площею 2,3 тис. кв. км. Загалом компанія уклала з Лівією чотири контракти на видобуток нафти на умовах розподілу продукції на ділянках загальною площею 18 тис. кв. км [7]. Проте варто відзначити, що «Татнефть» є єдиною російською компанією, якій вдалося реалізувати право на розвідку й розробку нафтових родовищ у Лівії, що вкотре доводить високий рівень конкуренції у цьому сегменті лівійського ринку.

За деякими даними, останнім часом дві країни опрацьовують також можливість розгортання в районі Тріполі пункту базування ВМФ Росії. За успішної реалізації таких планів взаємодія Росії й Лівії у сфері військового співробітництва вийде на принципово новий рівень.

За інформацією посольства Лівії в Росії у перспективі для лівійської сторони видається вкрай важливим надання Росією технічної допомоги в будівництві теплоелектростанцій, спорудженні високовольтних ліній електропередачі та станції космічного зв'язку, побудові мережі залізниць, а також розгортання співробітництва в галузі цивільної авіації. Планується надання російської допомоги також у розвитку лівійської чорної та кольорової металургії, сільськогосподарського машинобудування, при цьому сучасне економічне законодавство Лівії передбачає довгострокове концесійне співробітництво, в тому числі шляхом часткового погашення лівійської зовнішньої заборгованості.

Потрібно відзначити, що, безумовно, позиції Росії у відносинах з Лівією є досить міцними з огляду на міжнародно-правовий і, передусім, ресурсний потенціал РФ та окремі аспекти й особливості налагодження двостороннього співробітництва цих країн. Зокрема, це стосується найважливішої домовленості щодо списання Росією великої суми лівійського боргу в обмін на пакет угод в енергетичній сфері. Важливу роль у цьому контексті відіграє також правова спадщина двостороннього співробітництва радянського періоду, оскільки нинішня Росія є правонаступницею колишнього СРСР. Велика частина підприємств військово-промислового комплексу, які постачали до Лівії товари й техніку військового призначення, авіатехніку залишилася на території нинішньої Росії, тому співпраця у цій сфері активно розвивається. За цих обставин існують значні потенційні можливості торгівлі й співпраці Лівії з Російською Федерацією. Наприклад, за останні кілька років було укладено кілька російсько-лівійських контрактів щодо реконструкції систем забезпечення, побудованих Центром атомних досліджень у м. Тажурі за російського сприяння, а також на будівництво газопроводу Хомс–Тріполі протяжністю 117 км.

Що стосується енергетичної співпраці, то в цьому секторі Росія також має доволі міцні позиції, водночас і більше серйозних конкурентів, оскільки лівійські родовища і нафтогазоекспортні термінали розташовані поблизу основного споживача лівійських ресурсів – Європейського Союзу. Завдяки величезному енергетичному потенціалу Лівії відносини з нею на сьогодні є особливо привабливими для багатьох держав світу. Міцні позиції в нафтогазовому секторі економіки цієї країни історично посідає Італія. Поряд із Росією (а також Україною) активно прагнуть закріпитися на лівійському ринку та забезпечити лівійськими енергоресурсами національні економіки Німеччина, Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Греція, Швейцарія, Канада тощо [4]. Маючи потужний потенціал для іноземних інвестицій, Лівія наразі переживає економічний і фінансовий «бум», стрімко розвиває інфраструктуру, реалізує масштабні інвестиційні проекти спільно з європейськими країнами та є перспективним інвестиційним партнером для Росії.

У 2003 році в Лівії було скасовано державну монополію на імпорт, що дало змогу вкладати іноземні інвестиції у промисловість, охорону здоров'я, сільське господарство, сферу послуг, туризм та інші галузі економіки, схвалені Загальним народним конгресом (парламентом) Лівії. В країні діє великий пакет законодавчих актів із регулювання інвестиційної діяльності іноземних компаній, основним з яких є закон про іноземні інвестиції (закон № 5 зі змінами, внесеними законом № 7 2003 року) та інші допоміжні документи, що стосуються окремих сфер інвестування. Цим законом також створено Лівійську раду з іноземних інвестицій, метою діяльності якої є сприяння імплементації і законодавчих, і технічних процедур, пов'язаних з іноземним інвестуванням в економіку країни. Законом про іноземні інвестиції також регулюється широкий спектр питань інвестиційного співробітництва, процедури реєстрації іноземних компаній на території Лівії, податкові питання та інше [9].

У нинішній ситуації одним із шляхів налагодження й розвитку дво- та, можливо, багатостороннього співробітництва в енергетичній сфері є створення спільних підприємств з транспортування лівійських ресурсів, їх переробки і на території Лівії, і на території Росії та інших країн, зацікавлених у такій співпраці.

Крім цього, під час останніх двосторонніх зустрічей на вищому рівні між Росією та Лівією неодноразово обговорювалися можливості розвитку співробітництва в галузі атомної енергетики в мирних цілях. Цю сферу обидва партнери також розглядають як украй перспективну, зважаючи на налагодження довгострокового співробітництва шляхом організації спільних підприємств і реалізації конкретних російсько-лівійських проектів.

Другою за перспективністю освоєння і вкладання довгострокових інвестицій вбачається курортно-туристична галузь. За оцінками зарубіжних туристичних операторів та аналітиків лівійський туризм може цілком вдало конкурувати з аналогічним сектором сусідніх країн, які давно й успішно розвивають цю сферу й отримують від її ефективного функціонування значні прибутки. Однак згадані вище санкції стримували потоки зарубіжних туристів і обмежували можливості реалізації широкомасштабного інвестиційного співробітництва у цій сфері на території Лівії. Проте на нинішньому етапі розвитку російсько-лівійських відносин розробка та реалізація спільних двосторонніх туристичних проектів видається досить перспективною.

Беручи до уваги позитивну тенденцію розвитку двостороннього співробітництва Росії й України, можливою та необхідною є інтенсифікація зусиль з вироблення спільної стратегії зміцнення позицій обох країн на лівійському ринку. Така взаємодія могла б сприяти завершенню нереалізованих російсько-, а також україно-лівійських проектів через залучення до них зацікавлених партнерів-інвесторів і спільну розробку та впровадження нових програм, підготовлених безпосередньо російською й українською сторонами. Спільне входження на лівійський ринок та його ефективне освоєння могли б дати подвійний ефект. Оскільки керівництво Лівії останнім часом надає великого значення розвитку туристичного сектору як одного з головних ненафтових джерел поповнення державного бюджету, однією з найважливіших для країни галузей вкладання іноземних інвестицій є саме туризм. У цьому контексті існує великий потенціал для розвитку інвестиційного співробітництва саме в цій сфері, що передбачає залучення Лівією іноземних компаній до будівництва туристичної інфраструктури, інвестування в її розвиток, а також навчання лівійського персоналу в профільних навчальних закладах держав-партнерів з метою підвищення рівня та якості послуг, що надаються у туристичній галузі.

Головними конкурентами Росії у цьому напрямі є, в першу чергу, європейські країни. Тому розробка спільних, наприклад, україно-російських інвестиційних проектів з розвитку та будівництва туристичної інфраструктури, підвищення рівня і якості послуг у цій сфері, а в подальшому – проведення ефективних рекламних кампаній з просування туристичної галузі Лівії збільшать імовірність отримання двома країнами, в першу чергу, «національних» дивідендів, а також підуть на користь економіці африканського партнера.

Перспективним з погляду розвитку взаємовигідного співробітництва видається також обмін досвідом у рамках Угоди про співробітництво Міжпарламентської Асамблеєї держав–учасниць СНД і Панафриканського парламенту (ПАП), підписаної 31 травня 2007 року. Вона передбачає обмін інформацією, спільне проведення різноманітних заходів, а також надання ПАП статусу спостерігача при МПА СНД і навпаки [10].

Розвиток такої співпраці є найважливішим найперше для Лівії. У зв'язку з цим слід нагадати, що ПАП [8] є загальноконтинентальним законодавчим органом та створений у рамках Африканського Союзу (АС) порівняно нещодавно – 18 березня 2004 року. Оскільки Лівія є одним із членів–засновників Організації Африканської Єдності, а згодом – АС і ПАП, запозичення парламентського досвіду МПА СНД завдяки Росії, як окремого її члена, є вкрай важливим і корисним для Лівії.

З практичної точки зору ПАП має пройти ще тривалий шлях, аби стати справді представницьким загальноафриканським органом, подібним до Європейського парламенту та його інститутів (саме інтеграційну модель розвитку і функціонування ЄП фактично було взято за основу під час створення ПАП). На нинішньому етапі ПАП, наділений досить обмеженими можливостями щодо впливу на політичні процеси в Африці, намагається віднайти своє місце серед загальноафриканських інститутів, які ще перебувають на стадії формування.

Проте навіть сьогодні ПАП є інтеграційним інститутом, контакти з яким украй важливі в контексті просування інтересів Росії на Африканському континенті. Зважаючи на географічне розташування Лівії та її позицію в африканських інтеграційних утвореннях, цей шлях може бути досить перспективним для Росії. Африканські парламентарії також зацікавлені у налагодженні співпраці й готові переймати цінний досвід розвитку парламентаризму. Крім того, досвід МПА СНД та СНД загалом може бути корисний для ПАП і Лівії, як одного з його найбільших членів, під час інституційного розвитку АС, оскільки в його рамках планується також створення суду АС і низки фінансово-економічних інституцій.

Отже, нова інвестиційна політика Росії в Африці, й зокрема у Лівії, має за свою перспективну мету не тільки відкриття нових ринків, а й, можливо, розв'язання такої, здавалося б, застиглої проблеми, як повернення РФ старих боргів африканських країн. Усунення цієї перешкоди відкриває нові горизонти для домовленостей двох країн.

Таким чином, інвестувати в африканські країни надзвичайно вигідно й перспективно з огляду на загальну фінансово-економічну ситуацію та останні тенденції розвитку світового ринку. Разом з тим налагодження широкомасштабного співробітництва й партнерства у сфері приватного бізнесу з Лівією ускладнюється через особливий менталітет арабських партнерів, специфіку внутрішньої й зовнішньої політики незмінного керманича країни, наявність відмінностей порівняно з європейськими правовими й культурними традиціями. Однак прибутки того варті.

Зважаючи на досягнуті позитивні результати у двосторонніх відносинах Росії та Лівії, вбачається можливим їхній якісний довгостроковий розвиток на рівні Росія – Лівія – треті країни саме у тих галузях, де перетинаються інтереси всіх залучених партнерів.

 

Джерела

1. Абдураоф Эльмалян. Отношения между Ливией и Российской Федерацией на современном этапе. – http://evolutio.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1243

2. Возвращение в Джамахирию: Россия и Ливия подписали крупный оружейный контракт – 11.02.2010. –  http://www.newsland.ru/News/Detail/id/460968/cat/94

3. Выступление Президента РФ Д. Медведева на церемонии вручения верительных грамот послами иностранных государств. – 12.10.2009. – http:// www.kremlin.ru/transcripts/5714

4. Люта Ганна. Країна ще не втрачених можливостей. – Дзеркало тижня. – 2002. – № 45(420). – http:// www.dt.ua/2000/2675/36861

5. Егорин А. Ливия. Блокада/ Азия и Африка сегодня. – 1996. – № 9. – С. 19–24.

6. Егорин А. Не пора ли сделать шаги навстречу друг другу?/ Азия и Африка сегодня. – 2000. – № 5. – С. 30–34.

7. Касаев Э. О. Зарубежные компании в нефтяном секторе экономики Ливии / Институт Ближнего Востока. – http://www.iimes.ru/rus/stat/2007/05-06-07a.htm

8. Офіційний веб-сайт Панафриканського парламенту. – http://www.pan-africanparliament.org

9. Офіційний веб-сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу. – http://www.uaib.com.ua/

10. Соглашение о сотрудничестве между Межпарламентской Ассамблеей государств–участников Содружества Независимых Государств и Панафриканским Парламентом. – http://www.iacis.ru/html/?id=110

11. ФГУП «Рособоронэкспорт»: мы ожидаем прорыва на рынке вооружений арабского мира. – 05.10.2009. – http://roe.ru/news/pr_rel/pr_rel_rus/ pr_rus_09_10_05.html

12. Юрченко В. П. О снятии с Ливии международных санкций. – Проблемы Ближнего Востока: Сборник статей / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. – Москва, 2004. – С. 138–148.

Автор: Інна ВОРОШИЛОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня