«Вище гір можуть бути ті гори, на яких ще ніхто не бував...»

...Вириваючись з міцних обіймів Гімалаїв, літак різко падає в розпечену сонцем долину Катманду, пробігає одну з найкоротших у світі смуг приземлення. Спустившись трапом на землю, ми поповнюємо двомільйонний людський мурашник столиці Непалу. Ми – це десятеро киян, різних за характерами, за професіями. Але всіх нас об'єднує одна мета: провести на захмарній висоті в Гімалаях маленькі «олімпійські ігри», присвячені як недавнім здобуткам наших олімпійців в Афінах, так і майбутнім перемогам збірної України на нинішньому чемпіонаті світу з футболу в Німеччині.

Напередодні вильоту з Києва ми провели прес-конференцію, роз'яснили суть нашого сходження в Гімалаї. Було дуже приємно, що на цю зустріч прийшли представники РНБО України, Національного олімпійського комітету, Федерації футболу. Там же, на прес-конференції, півзахисник нашої збірної Анатолій Тимощук, якого ми обрали почесним капітаном «гімалайської збірної», презентував кожному з нас футболки зі своїм номером та ім'ям.

У Катманду довго не затримуємося. Літаком місцевих авіаліній летимо до гірського селища Лукли, яке розташоване на висоті 2800 метрів над рівнем моря. Саме звідси всі стежки, як кажуть, ведуть до найвищої гори планети – Евересту. Місцеві жителі гору називають Сагарматкою. Перше сходження вгору робимо на висоту 500 метрів і розташовуємося на нічліг. Другого дня піднімаємося ще вище. Різнобарв'ям радують нас гімалайські ліси, зустрічаються чимало екзотичних тварин і птахів. Це вже на висоті 4000 метрів.

Подолавши складний перевал на шляху до найвищого в Гімалаях селища Горакше (5300 метрів), ночуємо в ньому. Набираємося сил перед виходом до льодовика Кхумбу, який є своєрідним льодовим манто Евересту. Вранці над глибоким розколом знаходимо більш-менш рівний майданчик, всипаний поверх криги дрібним камінням. На цей час нас у «бойовому строю» семеро. Одному з учасників не підкорився перевал, і він залишився в гірському селищі, інший почувався зле вже тут – на позахмарній висоті. З нами також шестеро шерпів – це наші футбольні суперники. Встановлюємо прапори та вимпели на велетенському уламку скелі, що височить на нашому боці льодовика.

На цьому офіційна церемонія закінчується й розпочинається своєрідна «гімалайська олімпіада». Оскільки на такій висоті кисню на 50 відсотків менше, бігати практично немає можливості. А ось стрибати в довжину з міcця чи штовхати замість ядра камінь можна. Змагаємось у цих двох дисциплінах.

Особисто мені вдається поліпшити власне досягнення минулої гімалайської експедиції – стрибнути з місця на 2 м 53 см. У жінок кращий результат у співробітниці одного з київських банків Али Машкової – 1 м 92 см. Змагання зі штовхання ядра виграє Ігор Хижняк, поліграфіст за професією.

Вінцем «гімалайської олімпіади» стає футбольний матч. Зважаючи на гострий кисневий голод, пересуваємося на полі досить повільно і в «нагороду»… одержуємо від спритних шерпів гол. Лише на останній хвилині гри (а кожний тайм у нас тривав 8 хвилин) нам вдається вразити ворота суперників. Ми чесно дотрималися встановленого хронометражу й закінчили гру з мирним рахунком – 1:1.

По закінченні змагань – знову екстремальна ситуація: треба якнайшвидше опустити на меншу висоту одного з футболістів – Олега Лещука (його організм не витримує п'ятикілометрової висоти). Терміново спускаємося до селища, яке значно нижче. На щастя, все обійшлося, і наш потерпілий назавтра вже спокійно рухався з усіма, милуючись неповторним гімалайським краєвидом.

Що ж, заплановану висоту ми підкорили. «Олімпійські гімалайські ігри» провели, а отже, всю програму виконали. Ми зробили те, що обіцяли під час прес-конференції у Києві. Зробили, бажаючи подальших удач нашим олімпійцям та національній футбольній збірній. Віримо в них, а ще віримо у власні сили й сподіваємося на нові зустрічі з Гімалаями.

Автор: Валентин ЩЕРБАЧОВ