Як у Львові розсипали намисто

У мальовничій приватній садибі села Малехова, що біля Львова, на першому українському пленері «BEADS & BUTTON» (Намисто–Гудзик) львівські художники Анатолій Гоголь, Оксана Тарнавська, Марта Суханя, Роман Дмитрик підхопили естафету своїх європейських колег, де мистецький рух «BEADS & BUTTON» набув широкої популярності саме через утвердження самобутніх методів і технологій виготовлення виробів зі скла.

Коли спостерігаю, як львів’янки залюбки купують прикраси з камінням від Сваровські або ж намисто з венеційського скла, чеську біжутерію, бачу, як вихлюпують вони пристрасть, вогонь в очах… І їхні бабусі сто років тому носили такі самі «пацьорки» (намисто), ревно зберігали їх у своїх скринях. Були часи, коли намисто з венеційського скла коштувало майже як маєток. Знані львівські родини з покоління в покоління передають колекції жіночих прикрас.

– У другій половині ХІХ століття на українських землях, що входили до Австро-Угорської імперії, були модні та престижні жіночі прикраси з художнього скла. Це мало свої передумови: три великі європейські осередки виготовлення жіночих прикрас зі скла – о. Мурано (Венеція, Італія), «Яблонекс» (Яблунець, Чехія) та «Сваровські» (Інсбрук, Австрія) – опинилися в межах однієї держави, що й дало неймовірний поштовх до їх розвитку. Невдовзі в цьому виді мистецтва плідно проявили свій талант такі гранди модерну, як Лялік, Галле, Тіфані, – сказала, відкриваючи перший український пленер «BEADS & BUTTON» професор, член-кореспондент Академії мистецтв України Галина Стельмащук.

– Сьогодні на показах модних українських дефіле ми постійно бачимо багато гарної біжутерії. Проте мало кому відомо, що початок її розвитку у Львові дала художниця Олена Кульчицька. Вона разом з львівським журналом «Наша хата» влаштовувала перші в Галичині «покази української ноші» – саме так вони називалися. А гердани, силянки, намисто зі скла, коралі – були основними прикрасами жіночого одягу. Тож сестри Кульчицькі стали чи не єдиними із західноукраїнських мисткинь початку ХХ століття, котрі працювали над формуванням світського модерного національного образу.

Після Другої світової війни цей процес в Україні загальмувався. Його спробували відновити й підтримати брати Мар’ян та Євген Тарнавські. Мистецтвознавці цінують творчість Євгена Тарнавського, який у виготовленні жіночих прикрас досягнув віртуозної майстерності. Брати доклали великих зусиль, щоб передати знання, вміння та навички не тільки своїм нащадкам (Мар’ян навчав сина Ігоря, Євген – дочку Оксану), а й активно поширювали їх серед львівських митців.

– Окремо варто відзначити жіночі прикраси зі скла, виготовлені Богданом Войтовичем. Він підтримав це традиційне мистецтво, а ще відкрив нові грані в художньому моделюванні прикрас, – зауважила Галина Стельмащук. – Войтович створив колекцію скляних жіночих прикрас для Державного народного хору імені Верьовки. Шкода, що ім’я Богдана Войтовича практично втрачене для мистецького середовища Львова. Адже саме його творчість спонукала молоде покоління художників, таких, як Роман Дмитрик, Анатолій Гоголь, Оксана Тарнавська, серйозно поставитися до оригінальних пошуків у цій мистецькій царині.

Під час пленеру художник Роман Дмитрик продемонстрував, як творить свою «гутну мотанку» – скляну намистину, яку він розробив ще 1988 року. На підсумковій виставці в галереї «Lvivart» можна було оглянути це намисто. Тут же красувались стилізовано довершені роботи Марти Сухані. Вони з Романом Дмитриком ще в середині 90-х років утворили творчий тандем, який багато працює над створенням жіночих прикрас зі скла у такій техніці, як термоформаж. Марта Суханя має імідж талановитого стиліста завдяки багаторічній співпраці з відомими львівськими модельєрами, серед яких – Оксана Караванська.

– Я вже з чотирнадцяти років захоплювалася cтворенням прикрас з бісеру, згодом зробила для одного модного дефіле колекцію сумочок зі скла, – розповіла Марта Суханя. – Нині на виставці можна оглянути сумочку, основною окрасою якої стала звичайна велика мушля, оздоблена склом.

На пленері, якому не вельми сприяли погодні умови – щодня дощило, панувала творча атмосфера. Учасники зігрівалися відчуттям дружби, а також вогнем газових пальників і гарячою львівською кавою.

– Ми пригадали, як на початку 90-х років з Анатолієм Гоголем разом загорілися бажанням виготовляти жіночі прикраси зі скла на базі Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, – розповів Роман Дмитрик. – На превеликий жаль, ця ініціатива тоді не була сприйнята. Зате згодом Анатолій Гоголь в селі Малехові сформував власну виробничу базу, де сьогодні успішно робить те, чого завжди прагнув. Саме тут народилася ідея першого українського пленеру «Beands & Button».

Цей пленер продемонстрував, що знана школа львівських склярів працює у найкращих традиціях. Митці показали, що володіють різними техніками виготовлення виробів зі скла, довели, що відновити втрачені позиції в формуванні прикрас зі скла можливо і потрібно. Адже для Львова, який нині став особливо привабливим для туристів, сувенірна продукція із львівського кольорового художнього скла стане неоціненним мистецьким брендом міста. Бо здавна визначальною для Львова була закладена численними майстрами – ремісниками, будівничими, архітекторами, живописцями – велика таємниця гармонії, яку намагаються зберегти і продовжити сучасні митці.

Автор: Лариса МАРЧУК