Чи збережемо скарб графа Скарбека?

На сцені Міського театру графа Скарбека виступали Нікколо Паганіні, Ференц Ліст, Сара Бернар. А тепер його очікує ремонт

Споруда Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові – в аварійному стані. Це не дивно: з 1842 року, відколи меценат граф Станіслав Скарбек збудував театр, його не ремонтували. І ось нещодавно з’явилося розпорядження Кабінету Міністрів України, яке дирекція закладу культури вважає першим кроком до порятунку пам’ятки архітектури національного значення.

Ризикнув – і пив шампанське!

Занедбаність, тріщини, облуплена штукатурка… Такий вигляд нині має театр імені Марії Заньковецької. Багатьох неприємно вражає, що в цій будові розташовані житлові приміщення, різні організації, магазини, кав’ярні, ресторан. А внутрішнє подвір’я з гірляндами мотузок білизни серед обідраних стін нагадує жалюгідні помешкання пролетарської бідноти з далекого минулого. Палкі шанувальники творчості заньківчан щиро обурюються й нарікають на місцеву владу, мовляв, як так сталося, що в храмі мистецтва поселилося стільки різнопланових закладів?

Цікаво, що саме граф Скарбек 1836 року задумав комерційний проект міського театру. Він розумів: лише на виставах великих грошей не заробити. Тож вирішив розмістити по периметру величної будови ті заклади, які завжди зможуть дати прибуток – крамниці, кондитерську, пекарню, житлові приміщення, готель, ресторан, казино, склади, конюшні… Граф дав завдання віденському архітекторові Йогану Зальцману, щоб той ретельно вивчив на прикладах європейських столиць найкраще та найновіше в технології будівництва.

Уже під час закладки фундаменту театру виникли перші труднощі: болотиста місцевість. Тож граф пожертвував столітні дуби з власного лісу для виготовлення 16 тисяч паль, на яких і нині стоїть споруда. У процесі будівництва з’ясувалося, що Станіславу Скарбеку бракує коштів для завершення грандіозного проекту. Тоді він заклав під позику всі свої маєтки, оцінені у 80 тисяч золотих ринських. Бо, як відомо, хто не ризикує, той не п’є шампанського. І граф таки випив його на відкритті театру 28 березня 1842 року в присутності 1460 глядачів, котрих вмістив зал. А згодом і на своєму весіллі, бо саме в цих стінах знайшов кохану.

Відтак у Львові з’явився театр графа Скарбека в стилі віденського класицизму: площа 7 тисяч квадратних метрів, довжина 96 метрів, ширина 76 метрів. За кількістю глядачів він поступався на той час лише театрам Мілана та Дрездена. У центрі споруди встановлено шість іонійських колон. Зал амфітеатру збудований на кшталт французьких: публіка в лоджіях може не лише бачити сцену, а й себе показати. Кожна трупа, котра тут гастролювала, сплачувала графові 10 відсотків зі свого прибутку. Новий театр став успішним. А ще зарекомендував себе як вельми доречне місце проведення знаменитих щорічних ярмарків «Галицькі контракти» та світських балів. Львівська «шляхетна сметанка» обрала його місцем розваг. Саме тут потрапив у тенета пристрасного кохання граф Скарбек. На балу на честь прийому неаполітанської королеви замість того, аби першою запросити до танцю високоповажну гостю (відповідно до етикету), граф віддав перевагу місцевій 15-річній красуні Софії Яблонській. Сміливий публічний учинок Станіслава Скарбека згодом став приводом до їхнього одруження. Але дуже скоро вони розлучилися, і Софія вийшла заміж за відомого драматурга Олександра Фредра.

Станіслав Скарбек так любив свій театр, що навіть жив у ньому. У південно-західному крилі віденський архітектор Алоїз Піхль запланував панські апартаменти й робочий кабінет. На той час театр був взірцем сучасної інженерної думки. Опалення, вентиляцію, засоби протипожежної безпеки першими оцінили депутати Галицького сейму. Саме тут вони винайняли для себе житло й користувалися ним, доки для них не збудували спеціального приміщення.

Час змінив графський проект до невпізнанності. Першими розпочали внутрішню перебудову театру німці в 1941 році. Згодом, за радянських часів, один із директорів, призначених партією керувати цим осередком культури, встановив обертовий механізм для сцени. Двигуни з шахти не працюють досі… Упродовж десятиріч у будівлі змінювався профіль комерційних закладів, але жодного капітального ремонту тут ніхто не робив.

Політична нестабільність як гальмо 

– Про те, що споруда театру перебуває в аварійному стані, помітно всім уже років 20. Наприкінці 1990-х львівські пивовари виступили з ініціативою: кожні 3 копійки з 1 літра пива відраховувати в фонд реставрації театру. Їх у свій спосіб підтримали місцеві таксисти. Було ще кілька аналогічних благодійних акцій. Та раптом настало затишшя. Тим часом на виставах заньківчан, як завжди, аншлаги. Бо любов львів’ян до свого театру не меншає. Які найближчі реальні перспективи збереження пам’ятки? – запитання до Андрія МАЦЯКА, генерального директора Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

– Звичайно, коли зовні оглядати споруду, вона справді має непривабливий вигляд. Особливо порівняно з нашим сусідом, візитівкою Львова – розкішним оперним театром. Але, нагадаю, що навіть у Радянському Союзі з його плановою економікою знадобилося понад вісім років, аби реставрувати Львівський театр опери та балету. На заваді нашій меті – політична нестабільність незалежної України. Це не дає нам змоги втілити єдину цілісну комплексну програму реставрації пам’ятки архітектури національного значення. Не встигнеш з одним міністром переговорити з наболілого питання, як приходить інший. Нині я оптимістично настроєний, бо бачу, що в нового уряду та місцевої влади є інтерес до реставрування театру. Про це говорив Президент України Віктор Янукович, коли відвідав наш театр. Про це я мав розмову з головою Львівської держадміністрації Василем Горбалем та одержав повну його підтримку та сприяння.

– Я захоплююсь тим, яким підприємливим був граф Станіслав Скарбек, котрий 1836 року реалізував сміливий і далекоглядний комерційний проект, унікальний за своєю забудовою. Воістину талановитий бізнесмен! Є нам з кого брати приклад. Тож ми вже почали рятувати пам’ятку архітектури. Однак реставрувати треба все в комплексі, розробивши проект з урахуванням сучасних потреб. Над цим працюють фахівці. Однак найперша умова – відселення мешканців з 47-ми квартир. Ми вже маємо розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня поточного року про відселення людей з житлових приміщень театру. Це – головна проблема.

Не такі багаті, щоб витрачати гроші на бутафорію

– На перший погляд, навіть людям, котрі постійно відвідують театр, непомітна значна робота з його реконструкції останніх років, – каже Роман ПОРАДА, заступник директора з питань будівництва театру імені Марії Заньковецької. – Завдяки цілеспрямованій праці будівельників ми усуваємо аварійні ділянки. Відтак вистави йдуть постійно. Театр жодного разу не закривався. А тим часом на 90 відсотків удалося укріпити його фундамент. Уже вивели з аварійного стану міжповерхові перекриття, осушили підвальні приміщення, за рахунок нової гідроізоляції перевели електроживлення театру на 380 вольт, підключили до нової трансформаторної підстанції. Також частково покращили умови праці акторів: реставрували гримерні, фойє, сходові, коридорні приміщення робочої частини театру. Однак ми не робимо жодних зовнішніх косметичних заходів на споруді, хоча нам часто радять поштукатурити фасад, заліпити тріщини, зробити пластику тощо. Але це – бутафорія. І на неї ми не витрачатимемо коштів. Адже передусім має бути концепція й комплексна програма реконструкції об’єкта.

У міській раді створено робочу групу з реставрації цієї пам’ятки архітектури. До того ж Львівська міська влада надала земельну ділянку на вулиці Богдана Хмельницького для спорудження нових господарських приміщень театру. У цільовій програмі підготовки Львова до Євро-2012 на реставрацію передбачено 2 мільйони гривень. Триває розробка проектно-кошторисної документації реставрації театру. Потім буде проведений тендер на виконання цих робіт.　

Фото автора.

Автор: Лариса МАРЧУК