Навипередки з часом

З прес-конференції Голови Верховної Ради четвертого скликання Володимира Литвина за два дні до ювілею

"Начало было так далёко".
Борис Пастернак

Зустріч із владою завжди несподівана, прощання – драматичне. Але не кожному до снаги успішно подолати шок вельможності й повернення до буденного життя.

Німецький казкар Єжі Гофман змалював, далебі, універсальний образ політика при владі й без влади – чарівного "крихітку Цахеса". Важко уникнути синдрому Цахеса. Політик на це не здатен. Здатен політик-людина. Владні чари розтануть, а людяність залишиться, проявиться, упрозориться. Відсутність позерства, відвертість, демонстровані Володимиром Литвином у спілкуванні з журналістами, засвідчили притаманність йому рис, які відсутні в багатьох персон, що залишають політичну авансцену.

"Для мене Верховна Рада стала чимось рідним, куди я вклав душу і серце", – сказав він. Важко таке сказати. Втрачаючи значуще, найпростіше применшити його цінність, назвати дрібнотою, тягарем або ж узагалі забути. Втрачати, цінуючи, – це болісно.

"До 46 років я не був народним депутатом, тим паче не був Головою Верховної Ради, і жив, тож зможу жити нормально й після 50 років". Констатація чи переконування самого себе? Мабуть, і те, і те.

"Оглядываясь, мы видим лишь руины".
Йосиф Бродський

"Суспільство живе крайнощами. Люди більше сприймають радикальні заклики, ніж гуманні пропозиції з консолідації роботи та порозуміння. Думаю, я дещо випередив час". Блаженні миротворці. Хоч доля їхня і відома.

Володимир Литвин схрестив руки представників "Нашої України" Віри Ульянченко та Партії регіонів Раїси Богатирьової: якби коаліцію було утворено на базі "Нашої України" та Партії регіонів, це дало б певну стабільність. Протилежності збігаються. І це добре. Та чи завжди?