№15, серпень 2010

Ювенальна модель. Яка пасує більше?Ювенальна модель. Яка пасує більше?

«Держави-учасниці прагнуть сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються або визнаються винними в його порушенні…», – саме так звучить закріплене на міжнародному рівні зобов’язання щодо створення спеціальної системи судочинства у справах неповнолітніх (п. 3 ст. 40) держав–підписантів Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року.

За даними ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), правосуддя для дітей охоплює:

– дітей, які вступили в конфлікт із законом, тобто дітей, яких підозрюють, обвинувачують або визнають винними у порушенні кримінального права;

– дітей-жертв і свідків злочинів, які вступають у контакт із системами правосуддя;

– дітей, які вступають у контакт із системами правосуддя з інших причин, наприклад, опіка, захист чи успадкування (діти–учасники процесу відправлення правосуддя).

«Тісний контакт із дітьми, які порушують закон, ми маємо лише через систему ювенальної юстиції», – зазначила Рената Вінтер, міжнародний консультант Представництва ЮНІСЕФ в Україні під час 10-го засідання Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України (8 липня 2010 р., м. Київ).

«Свідченням зростання рівня насильства серед дітей є збільшення кількості дітей – свідків насильства у суді. Однак часто незрозуміло, дитина є свідком, правопорушником чи жертвою. Система ювенальної юстиції допомагає розібратися в цьому. І досить часто з’ясовується, що дитина виконує всі три «ролі» одночасно. Адже та дитина, котра стала правопорушником, майже завше була свідком насилля у власній сім’ї», – зазначила пані Вінтер. «Є велика різниця між юстицією, як такою, і ювенальною юстицією. Звичайний суддя не завжди потребує опису тих соціальних умов, у яких перебував злочинець, однак суддя ювенальної юстиції без них, як риба без води. Крім того, необхідною для нього є наявність спеціальної команди з кількох помічників – службовців пробації та соціальних працівників. Адже нагляд без допомоги ніколи не працює. Службовці пробації повинні наглядати за дітьми, котрі мають проблеми із законом. А представники соціальних служб мають допомагати дітям. Основне завдання ювенальної юстиції – примусити дитину зрозуміти, що ж сталося, як почувається жертва, а потім – і відшкодувати збитки. Тобто ми маємо зреагувати. Але реагування не означає покарання. Воно має поєднуватися з допомогою», – підсумувала Рената Вінтер.

Одначе навіть у США, котрі стали піонером у справі впровадження системи ювенальної юстиції (перший «дитячий суд» тут було створено в Чикаго ще 1899 року), розрізняють поняття «правопорушник» і «дитина-злочинець». У першому випадку – це особа, котра ще не досягла 16-річного віку (однак їй щонайменше 7 років) і вчинила правопорушення, покаранням за яке може бути нагляд, виховні заходи чи встановлення певних обмежень. Категорія ж малолітніх злочинців об’єднує дітей віком від 13–15 років, котрі скоїли серйозні злочини і, як наслідок, мають притягатися до відповідальності в судах кримінальної юстиції. Такі правила діють у 44 з 50 штатів США. У Нью-Йорку та Північній Кароліні справи неповнолітніх передають до судів кримінальної інстанції, якщо вік злочинця становить, як мінімум, 16 років, а в штатах Іллінойс, Мічиган і Техас – 17. Особи, винні у кримінальному злочинному діянні, підпадають під юрисдикцію звичайних судів у Коннектикуті, якщо їм виповнилося 14–15 років. До таких діянь (так само, як і у Великій Британії) належать убивство, інколи – крадіжка та зґвалтування.

Під час 10-го засідання Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України під вікнами наукової установи лунали вигуки з вимогою вберегти наших дітей від «західної експропріації». Мітинг протесту влаштували представники громадських організацій «Батьківська держава» та «Православний вибір».

– Минулого року наш парламент відхилив ідею ювенальної юстиції, не схваливши законопроект, у якому було прописано необхідність її впровадження. Нині ці підходи (а це ціла ідеологія!) впроваджуються через Міністерство юстиції та Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. І хоча міністр Лавринович замінив наказ про створення ювенальної юстиції наказом про створення кримінальної юстиції, суть такої системи залишилася тією самою: це руйнування сім’ї. Якщо ж руйнується сім’я, руйнується майбутнє держави, – зазначила лідерка пікетувальників Ірина Харченко.

– Нині досить поширеним явищем є листівки з гаслами на кшталт «Дитина має право…». Дуже часто, наприклад, у школах Луганської, Одеської областей, де реалізують пілотні проекти, пов’язані з ювенальною юстицією, навчають, що дитина має право на каву в ліжко, на кишенькові гроші в сумі не менше 5 гривень (це, по суті, мають вирішувати її батьки), має право не застеляти ліжка, їсти чіпси, гамбургери, пити «Кока-Колу» і т. ін. Можливо, це звучить трохи смішно, однак виходить: якщо тебе не задовольняють твої батьки – будь ласка, будуть інші. Виходить, якщо ти посварився зі своєю сусідкою, вона може жорстоко помститися: доповість до належної інстанції, що ти, нібито, погано ставишся до своєї дитини. Досить анонімного дзвінка – і вже через 20 хвилин приходить інспекція, котра має вельми широкі повноваження й може навіть забрати дитину. Звісно, держава повинна втручатися. Адже, якщо батьки дитини алкоголіки, наркомани, уряд завжди повинен мати можливість на них вплинути. Однак нинішня практика засвідчує, що дітей якраз забирають не від таких батьків. Відбирають саме здорових дітей, адже чистенька відгодована дитина дуже дорого коштує на Заході – у районі 40 тисяч доларів США. В Україні таким чином забирають 15 тисяч діток щороку, – підсумовує І. Харченко.

Діти, справи котрих розглядають у ювенальних судах, найчастіше відповідальні за так звані статусні правопорушення: невідвідування школи, зневажливе ставлення до батьків, розпивання алкогольних напоїв, випадкові сексуальні зв’язки. Загалом, система ювенальної юстиції у США має такий вигляд: створення спеціальних законів щодо неповнолітніх – виділення місця для спеціальних суддів – виникнення посади опікуна – широке залучення громадськості. Отже, притаманними цій структурі можна вважати такі принципи:

– індивідуальний підхід до дитини;

– спеціальна процедура судового розгляду справ про обвинувачення неповнолітніх;

– наголос на допомозі неповнолітнім, а не їхнє покарання;

– реалізація обраних заходів для неповнолітнього державним опікуном і громадськістю;

– обговорення з опікунами й батьками призначення виховних і лікувальних заходів.

У дечому відмінною від американської є французька модель ювенальної юстиції, основна особливість якої у тому, що суддя є центральною та найважливішою ланкою як профілактичної роботи з підлітком, так і офіційного правосуддя, що вирішує подальшу долю дитини. Причому суддя займається не лише правопорушниками, а й дітьми, котрі потрапили в соціально небезпечні ситуації ще до вчинення протиправного діяння. Суддя, відзначають дослідники, переважно працює не в залі суду, а в своєму кабінеті. Саме там суддя намагається налагодити контакт із дитиною, а потім спільно з нею шукає шляхи виходу з ситуації, що склалася, звертаючись по допомогу до окремих соціальних служб. До формальної судової процедури суддя удається украй рідко – тільки у випадках, коли всі інші можливості допомогти вичерпані. Важливим аспектом французької системи є те, що суддя «веде» підлітка від першого випадку виникнення складної ситуації. Тому суддя завжди добре знайомий з історією підлітка та його сім’ї і знає більше, ніж будь-хто інший, як можна допомогти даній сім’ї або підліткові у скрутній ситуації. За такої системи суддя поєднує функції «офіційного правосуддя» та соціального працівника, запускаючи машину «формального судочинства» вкрай рідко.

До речі, схожу модель ювенальної юстиції влада намагалася запровадити й у Росії. Проте сьогодні в цій державі все ще відсутнє правосуддя для дітей як автономна система зі своїми цілями, процедурами, організаційним устроєм, правовою регламентацією. Рух за ювенальну юстицію розгортається на кількох рівнях: громадські дискусії, федеральні й регіональні програми, законотворча діяльність, створення мережі різного роду установ і громадських організацій з роботи з неповнолітніми, навчальні програми. 15 квітня 2010 суддя Верховного суду Російської Федерації В. Дорошков повідомив: на державному рівні прийнято рішення про те, що в Росії не створюватимуть ювенальних судів, оскільки ця країна нині не готова до введення ювенальної юстиції, а програма, на підставі якої ювенальні суди створювалися, знята з урядового контролю.

У нашій державі триває обговорення питання створення системи ювенальної юстиції. Міністр юстиції Олександр Лавринович після скасування наказу про створення робочої групи з розробки проекту Концепції розвитку ювенальної юстиції в Україні у червні 2010 року видав наказ про створення робочої групи з розробки проекту Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні та затвердив склад указаної робочої групи. Надати допомогу в цьому питанні пообіцяв і ЮНІСЕФ в особі Юкіє Мокуо, представника Дитячого фонду ООН в Україні, про що йшлося і на засіданні Консультативної ради з питань ювенальної юстиції 8 липня 2010 року.

«З приємністю зазначу, що Консультативна рада з питань ювенальної юстиції стала колегіальним дорадчим органом, який об’єднує зусилля досвідчених представників органів державної влади, наукових установ і громадських організацій України. Її метою є сприяння вдосконаленню законодавства та практичної діяльності, що стосуються дітей, котрі перебувають у конфлікті з законом», – наголосив, відкриваючи засідання, Олег Зайчук, перший заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАПрНУ.


Від редакції

Сплутали, як мовиться, грішне з праведним. Представники ювенальної юстиції не відбирають дітей у недбайливих батьків не тільки тому, що в нас іще сповна не запроваджено ювенальної юстиції, а й тому, що функція ювенальної юстиції полягає у захисті дитини в конфлікті із законом не від батьків, а від застосування покарання, здатного зламати їй життя.

А «забирають дітей від батьків» соціальні служби, котрі не мають стосунку до неіснуючої ювенальної юстиції.

Утім, як мовиться, нема диму без вогню. Бо знаємо, за бажання, систему законодавчого захисту, скажімо, дитини, можна перетворити на жорсткі тенета полювання на особу, про що говорили пікетувальники. Тож громадськість областей, де пілотні проекти дають результати, про які казали пікетувальники, вправі бити на сполох, «реаліті шоу» має завершитися правосудними рішеннями. А щодо ювенальної юстиції чи кримінальної юстиції стосовно неповнолітніх, то спотворити можна і те й друге, запровадивши бездушну в найбрутальнішому з виконань систему.

Автор: Юлія ЦИРФА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня