№9, травень 2010

Марія Качинська: «Завжди залишалася собою»Марія Качинська: «Завжди залишалася собою»

Такими словами закінчила Марія Качинська своє останнє в житті та в ранзі першої леді Республіки Польща інтерв’ю для журналу «Впрост» за два дні до трагічної загибелі разом із своїм чоловіком Президентом РП Лєхом Качинським під Смоленськом на шляху до Катині.

«– Чи обрали ви в ролі першої леді якийсь конкретний взірець для наслідування?

– Мене часто запитують, яка модель першої леді мені найближча. Хто є для мене взірцем? Іоланта Квасневська, Барбара Буш, а може, Хіларі Клінтон? Я завжди відповідала: можу бути тільки Марією Качинською. Я є, яка є, і цього не зміню.

– Які поради ви могли б дати своїй імовірній наступниці?

– Вчиняти згідно зі своїм сумлінням. Бути собою і не змінюватися під впливом «посади». Принаймні я завжди залишалася собою»*…

Марія (друге ім’я на честь бабусь з боку тата й мами – Хелена) Мацкевіч народилася 1950 року (за деякими даними, 1943-го) на Віленщині у Махові в сім’ї службовців. Не була одиначкою. Мала брата Конрада (нині проживає у Варшаві) та його сестру-близнючку, котра померла ще у Вільнюсі й була похована на тамтешньому відомому польському кладовищі Россо. Мати Лідія (померла в 2005 році) працювала вчителькою, а батько Чеслав (загинув у 1970 році) – лісничим. Її батько належав до підпільної Армії Крайової (Віленський округ). Дядьки (з боку батька) також були вірними ідеалам незалежної польської держави – один із них воював у лавах ІІ корпусу генерала Владислава Андерса під Монте Кассіно, другий був розстріляний НКВС у квітні 1940 року в Катинському лісі2. Після закінчення Другої світової війни родина Мацкевічів (у 1950-х роках), як і багато інших польських сімей, була репатрійована з СРСР до Польщі. Спочатку замешкали в Бидгощі, а згодом у Члухові на Помор’ї.

До місця свого народження Марія Качинська, за її словами, ніколи більше не потрапляла й не пам’ятала його. Свої перші досить розпливчасті спогади дитинства вона пов’язувала з лісничівкою (хатинка лісника. – Прим. ред.)… Потім за рекомендацією лікарів родина переїжджає до Рабки-Здруя (відомий дитячий курорт), де був відповідний для дівчинки з вродженою вадою серця клімат. Тут Марія закінчила початкову школу та загальноосвітній ліцей (середня школа). Оскільки батько-лісник постійно перебував на ввіреній йому ділянці, домом і дітьми займалася мати, котра, зокрема, ходила на батьківські збори. У Рабці ще залишилися люди, які пам’ятають школярку Марильку Качинську: була вихованою, скромною ученицею, із завжди виконаними домашніми завданнями.

Марія мріяла про навчання у медінституті, але батьки відраджували від цього з огляду на її тендітність (157 см зросту та 34/, пізніше 36/, розмір вбрання). За рік до закінчення школи дівчина побувала в Сопоті й одразу ж полюбила це місто, постійно повертаючись туди подумки… Вабило море, яке завжди асоціювалося зі свободою й можливістю подорожувати. І мрії матеріалізувалися…

Перед складанням іспитів на атестат зрілості Марія довідується про можливість навчання на узбережжі Балтійського моря в омріяному місті, розташованому поруч із Ґданськом і Гдинею. Через цю надзвичайну близькість всі три міста частіше називають просто Тримістям.

Без вагань вступає до Вищої економічної школи (нині Ґданський університет) на факультет морського транспорту, який у програмі навчання поєднував туризм, економіку й торгівлю. Юнці видавалося, що така спеціальність дасть їй можливість подорожування.

В інституті задовольняється ще одне прагнення дівчини – до вивчення іноземних мов. До французької, яку вивчала в середній школі, додає англійську, іспанську та російську мови. Наче готувалася до ролі першої леді…, котра могла декламувати російські вірші та приємно дивувала деяких послів, звертаючись до них іспанською…

Після закінчення навчання й отримання диплома почала працювати в Морському інституті у відділі вивчення кон’юнктури, де займалася дослідженням перспектив фрахтових ринків на Далекому Сході…

Із Сопотом пов’язана ще одна подія, яка остаточно визначила подальшу долю Марії Мацкевіч. Це – знайомство з Лєхом Качинським у січні 1976 року. Приятелька Марії, котра працювала на юридичному факультеті Ґданського університету, попросила її допомогти знайти помешкання для «симпатичного доброго колеги з Варшави». Ним виявився молодий асистент юрфаку Лєх Качинський, який приїхав до Тримістя писати кандидатську дисертацію.

Перше, що вразило молодого науковця, – «характерна блакить» очей Марії. Уже за кілька тижнів Лєх Качинський мав відчуття, що знає Марилю дуже добре. «Можна сказати, що ми були як дві половинки одного фрукта», – згадував він в одному з інтерв’ю, а його дружина підтверджувала, що вони з чоловіком доповнювали одне одного. Їхня дружба швидко переросла в кохання. Лєшек завжди дарував їй квіти, а вона «відчувала, що може безмежно йому довіряти». Уже на першому побаченні Мариля витягла гребінець, аби розчесати його буйні кучері. Відтоді вона завжди слідкувала за кожною деталлю його гардеробу, щоб до його зовнішнього вигляду не було найменших зауважень. Згадуючи історію їхнього знайомства з перспективи 2010 року, Лєх Качинський жалкував лише про одне, що зволікав зі шлюбом аж два роки, бо дав собі обіцянку: «Спочатку кандидатська, а потім шлюб»…

Лєх і Марія побралися в квітні 1978 року. Церемонія була скромна, у присутності кількох друзів і родини. З цього моменту розпочався їхній спільний шлях сходження на олімп польської політики. Звісно, вони не керувались у своєму житті та вчинках прагненням слави й високих посад. Лєх Качинський став діячем опозиційного руху, оскільки вважав, що «опозиція є обов’язком, імперативом категоричним», а Марія «йшла за Лєшком… боялася, переживала», але ніколи їй не спадало на думку «блокувати чоловіка» в його діяльності.

Молода сім’я жила дуже скромно – грошей вистачало на те, аби зняти квартиру, купляти книжки та харчуватися. Та попри це Качинські були щасливими, особливо не переймалися грошима, бо думали категоріями «бути», а не «мати». Такими залишилися вони також і після відродження незалежності Польщі у 1989 році, коли Лєх Качинський із переслідуваного комуністичними властями опозиціонера перетворився на політичного та державного діяча, обіймаючи різноманітні високі посади.

У серпні 1980-го з’явилася на світ Марта – єдина дочка Лєха та Марії Качинських, яка стала сенсом їхнього життя. За кожної нагоди Лєх старався проводити час з дочкою, читав їй казки. Марія завжди повторювала, що найважливіше для неї – щастя їхньої донечки. За такої безмежної любові Качинські завжди з повагою ставилися до вибору Марти: коли обирала професію юриста, коли вперше виходила заміж, розлучалася, виходила заміж вдруге. Лєх Качинський згадував, що «був трохи злий, що опозиція прийшла саме тоді», коли йому «було так добре з Марилькою та донечкою». Пізніше Качинські неодноразово висловлювали жаль, що не народили більше дітей… А всю свою любов до них виливали на двох онучок Еву та Мартину.

Через практично постійну відсутність чоловіка-підпільника вдома після завершення післяпологової та декретної відпустки Марія не повертається на роботу до інституту, хоча їй пропонували писати кандидатську дисертацію. Але вона ніколи не шкодувала про це, бо в її розумінні суть материнства полягала в «постійній близькості, контакті, розмовах про все на світі» з дитиною. Вона взяла на себе всі домашні справи й організацію родинного вогнища. Постійно бракувало грошей. Тут стало в нагоді знання іноземних мов. Заробляла, виконуючи переклади на замовлення, і репетиторством. Але й на зароблені гроші не було що купити, адже вітрини польських магазинів у ті часи світили пусткою.

Найважчим періодом у її житті стала річна (з грудня 1981-го по грудень 1982 року) розлука з чоловіком, коли Лєха, як і багатьох інших діячів «Солідарності», було інтерновано. «Часом приходили такі дні, що не могла витримати», – згадувала Марія Качинська. Аби не залишатися самій у невеличкій квартирі на десятому поверсі з маленькою донечкою на руках, переїхала до батьків своєї подруги, де мешкала до закінчення фактичного ув’язнення чоловіка. Але й після його виходу на свободу родина була змушена постійно змінювати місце проживання, переховуючись від переслідувань та арештів. «Мариля внесла в моє життя тепло й почуття безпеки. Як мужчина я цього дуже потребував. Особливо в період воєнного становища. Світ політики – це важкий світ. Без дружини я не протримався б…», – підкреслював Лєх Качинський в одному з інтерв’ю.

Богдан Борусевич (колега Л. Качинського з часів «Солідарності», нині маршал (спікер) верхньої палати польського парламенту – Сенату) згадує ті важкі часи так: «Лєх дуже її слухав, хоча в них був чіткий розподіл ролей. Він задіяний у політиці, вона – ні. Думаю, що Лєшек просто оберігав її»...

Сімейне життя Марії Качинської з Лєхом було подібне до синусоїди, але в особистому житті завжди панувала константа – кохання та подружнє щастя, що було предметом білої заздрості друзів і знайомих. Вони не переживали жодних криз, була велика взаємна посвята. Корективи вносило життя спочатку діяча «Солідарності», а після 1989 року – політика посткомуністичної Польщі, котрий працював на різних державних посадах, відтепер у Варшаві – в канцелярії Президента Лєха Валенси, головою Верховної контрольної палати (Рахункова палата), міністром юстиції.

Активне публічне життя Марії Качинської розпочалося 2002 року з обранням її чоловіка президентом (мером) столичного міста Варшави: вона з’являється поряд із ним на найважливіших урочистостях, дає свої перші інтерв’ю, з’являється на екранах телебачення, патронує різні заходи, але виключно ті, що не пов’язані з політикою, як правило, мистецькі та доброчинні.

Саме в цей період розпочинається потепління у її стосунках із свекрухою – Ядвігою Качинською, яка врешті публічно дає високу оцінку Марії: «Є насправді доброю дружиною. При ній, як мати, можу бути спокійною за свого сина. Вона взяла його під свою опіку, дбає, щоб виглядав добре, щоб був здоровий»…

Такою вона переступила поріг президентського палацу восени 2005 року.

Сімейне життя Марії Качинської з Лєхом було подібне до синусоїди, але в особистому житті завжди панувала константа – кохання та подружнє щастя, що було предметом білої заздрості друзів і знайомих. Вони не переживали жодних криз, була велика взаємна посвята. Корективи вносило життя спочатку діяча «Солідарності», а після 1989 року – політика посткомуністичної Польщі, котрий працював на різних державних посадах, відтепер у Варшаві – в канцелярії Президента Лєха Валенси, головою Верховної контрольної палати (Рахункова палата), міністром юстиції.

Активне публічне життя Марії Качинської розпочалося 2002 року з обранням її чоловіка президентом (мером) столичного міста Варшави: вона з’являється поряд із ним на найважливіших урочистостях, дає свої перші інтерв’ю, з’являється на екранах телебачення, патронує різні заходи, але виключно ті, що не пов’язані з політикою, як правило, мистецькі та доброчинні.

Саме в цей період розпочинається потепління у її стосунках із свекрухою – Ядвігою Качинською, яка врешті публічно дає високу оцінку Марії: «Є насправді доброю дружиною. При ній, як мати, можу бути спокійною за свого сина. Вона взяла його під свою опіку, дбає, щоб виглядав добре, щоб був здоровий»…

Такою вона переступила поріг президентського палацу восени 2005 року.

Найважчими для Марії Качинської були перші місяці в президентському палаці. Про неї казали, що «керується своїми емоціями, поводиться як жінка, а не як перша леді». Це лунали критичні оцінки політтехнологів. Проте Марія Качинська завоювала серця поляків своєю природною поведінкою. Турботлива дружина, беззавітно віддана своєму чоловікові, не завжди поводилася згідно з вимогами протоколу – брала бутерброди в подорожі, поправляла чоловікові краватку, застібала ґудзики піджака, поправляла розкуйовджене волосся. Якщо така надзвичайна опіка над чоловіком на початку каденції Президента Лєха Качинського викликала навіть насмішки, то невдовзі не лише знайшла розуміння співвітчизників, а й стала невід’ємною частиною іміджу президента, роблячи його значно теплішим. Із цим змирилися й політтехнологи, котрі зрозуміли, що «найбільшим козирем Марії є її автентична любов до чоловіка: їхні стосунки не є результатом режисури… а те, що на людях поправляє йому краватки, випливає з її автентичної турботи. Це просто партнерське, любляче одне одного подружжя».

При цьому вона завжди прямо висловлювала свої погляди й думки, навіть тоді, коли вони не збігалися з позицією президента, але ніколи не мала політичних аспірацій, наголошуючи скромно, що «заслуговує на увагу лише як дружина свого чоловіка». У цій ролі вона почувалася найкраще. Так, сусіди з будинку, де мешкали Качинські до переїзду в президентський палац згадують, що «перша леді впродовж багатьох тижнів після переїзду приїжджала до свого помешкання, зокрема, аби зготувати своєму коханому чоловікові його улюблену страву – тушковану традиційним народним способом капусту (біґос), бо не хотіла, щоб її запах розносився приміщеннями палацу…». Усі її приятельки підкреслюють, що вона була настільки скромною, що все робила сама: прибирала дитячу кімнату своїх онучок у президентському палаці, сама намагалась робити покупки в магазинах (свідком цього неодноразово був я сам. – Авт.).

Про Лєха Качинського також у певному сенсі можна сказати, що він був «чоловіком своєї дружини». Так, в інтерв’ю журналові «Галя» він відкрив таємницю, що коли вони з дружиною проводять лишень день на різних поверхах палацу, то вже страшенно сумують одне за одним: «попри те, що працюємо в одному місці, можемо телефонувати одне одному по кілька разів на день»…

«Відчувалося, що це кохана жінка. Чоловік її обожнював. Це було видно на кожному кроці», – згадує журналістка Ліліана Сьнєг-Чаплєвска. На початку президентства Лєха Качинського іміджмейкери пропонували змінити зовнішній вигляд першої леді (збільшити вуста, зробити коротшим ніс, зробити невеличкий ліфтинг), на що з обуренням відреагував президент, заявивши, що кохає дружину такою, як вона є. Обличчя Марії Качинської зберегло свій природній вираз і рухому міміку, без штивності, яка з’являється після пластичних операцій. А щоб не дати втягнутися в усюдисущу в нинішньому світі «гонитву за молодістю» треба мати неабияку силу волі, наголошує колишній головний редактор журналу «Sukcts» («Успіх») Барбара Станіславчик, підкреслюючи, що Марія Качинська «належала до тих жінок, краса котрих проявляється з віком».

Якщо в іміджмейкерів могли викликати зауваження «непротокольні», але водночас дуже природні та щирі публічні прояви почуттів першої леді до свого коханого чоловіка, то з приводу стилю її одягу чи зовнішнього вигляду вони ніколи не мали найменших підстав для критики. Навпаки, «її підхід до добору одягу характеризувався культурою, а не маркетингом, що робило її представницею вмираючого вже класу – інтелігенції. Марія Качинська мала те, що в доборі вбрання є найважливішим – природність», – наголошує власниця фірми «Hexeline», де одягалася перша леді.

«Статус дружини президента дуже змінив моє життя. Більше, ніж мені видавалося раніше. Але не зважаючи на ціну, яку мені довелося заплатити, не шкодую за цими роками. Адже вдалося зробити стільки цікавих і корисних справ…», – підсумовувала ще зовсім недавно роки свого перебування у статусі першої леді. Врахувавши досвід своєї попередниці (Іоланти Квасневської – дружини президента Александра Квасневського), Марія Качинська відмовилася від створення будь-яких фундацій. Вона підтримувала своїм патронатом різноманітні шляхетні заходи для покращення ситуації неповносправних, у сфері культури та соціальній сфері, іноді сама клопотала в певних справах, але найчастіше підтримувала доброчинні акції подарунками.

Марія Качинська була незвичайною першою леді. Підходила до себе самокритично та з почуттям гумору. Була товариською і відкритою. Любила допомагати людям. Ніколи не заносилась. Була тепла, сердечна. Це дуже яскраво ілюструє спогад кореспондентки журналу «Галя» Анни Каплінської-Струсс про її інтерв’ю з першою леді: «Зустрілися ми вперше і, як виявилося, востаннє в житті після різдвяних свят 2010 року… Зустріч відбувалася в президентському палаці… Ми не були знайомі, але пані Марія одразу ж мене обійняла, пригорнула та несподівано запитала, чи є в мене діти, допитувалась, як звати мою дочку. Несподівано офіційна атмосфера президентського палацу та холод за вікном перестали мати значення – зробилося тепло й затишно». У цьому епізоді вся Марія Качинська…

Замість епілогу

Попри складні ситуації й випробування, які неодноразово ставила перед ними доля, Лєх і Марія Качинські прожили, за твердженням всіх, хто їх знав, 32 роки щасливого подружнього життя. Проте для цього не потрібно свідчень близького оточення. Адже навіть холодний і строгий дипломатичний протокол не міг змусити президентське подружжя Качинських приховати глибину їхніх почуттів, яку можна було побачити неозброєним оком у непоказних, невимушених проявах ніжності, хоча б у тому, як вони трималися за руки... «Марилько, кохання, маленька…» – так Президент Качинський звертався до своєї дружини. А вона до нього не інакше, як «Лєшечку»…

В інтерв’ю журналу «Віва» Марія Качинська сказала фразу, яка виявилася для неї пророчою: «Завжди буду поряд з Лєшком, опікуватимусь ним аж до смерті. Найкраще, щоб ми відійшли разом». Саме так і сталося 10 квітня 2010 року. «Дві половинки одного яблука», як їх часто називали і якими по життю були Марія та Лєх Качинські, поховані також разом – у Вавельському замку, що є національним некрополем поляків.

--------------

* Впрост, № 16 (18 квітня 2010).

 

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня